Постанова

від 30.11.2016 по справі 826/10047/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 30 листопада 2016 року                     № 826/10047/16 Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Мазур А.С., розглянувши в скороченому провадженні адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів                                     доТовариства з обмеженою відповідальністю “Платьожка” простягнення заборгованості у розмірі 18161,16 грн., В С Т А Н О В И В: Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів                           звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Платьожка” про стягнення заборгованості у розмірі 18 161,16 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на Закони України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, та зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Платьожка”повинно було працевлаштувати 1 особу з інвалідністю, проте відповідачем було не було працевлаштовано жодної особи, у зв'язку з чим до відповідача застосовано  адміністративно-господарську санкцію за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 17 372,72 грн. та донараховано пеню за порушення строків сплати зазначеної суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 788,44  грн., що разом складає  18 161,16 грн. Відповідною ухвалою суду, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відкрито скорочене провадження в адміністративній справі. Відповідач у встановлений судом строк письмових заперечень проти позову чи пояснень, доказів щодо заявлених позовних вимог на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові не надав, як і не надав заяви про визнання позову. Відповідно до ч. 4 ст. 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, справа розглядається в порядку скороченого провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі доказів. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне. 29.02.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Платьожка” подало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів” за 2015 рік по формі 10-ПІ ( поштова- річна). Згідно зазначеного звіту, середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2015 році становила 22 особи, відповідно до 4% нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, однак відповідачем не було працевлаштовано жодної особи. Оскільки відповідачем не виконано 4-х відсоткового нормативу, визначеного для працевлаштування інвалідів,  позивач прийшов до висновку про наявність підстав щодо сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій у розмірі 17 372,72 грн.. та пені у розмірі 788,44  грн. Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантії їм рівних з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначено Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” № 875-XII від 21 березня 1991 року. Згідно ст. 18 Закону № 875-XII, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 19 Закону № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Тобто, на законодавчому рівні закріплено обов'язок підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Як було встановлено судом, протягом спірного періоду відповідач, враховуючи чисельність штатних працівників, зобов'язаний був створити 1 робоче місце для працевлаштування інваліда, однак не було працевлаштовано жодної особи з інвалідністю. У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" Міністерством соціальної політики України прийнято наказ “Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання” від 31 травня 2013 року № 316 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 988/23520), яким затверджено Форму звітності N 3-ПН та Порядок подання форми звітності N 3-ПН. На підставі комплексного аналізу правових норм та положень підзаконних нормативно-правових актів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і щомісячно звітувати фонду про наявність вільних робочих місць (вакансій) призначених для працевлаштування інвалідів шляхом подання до центру зайнятості звітів форми 3-ПН. Таким чином, неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, неподання звітів за формою 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період та невиконання нормативу працевлаштування інвалідів є порушенням норм матеріального права та свідчить про невжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення і є підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.           Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не виконав у повному обсязі обов'язок з інформування щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів. Тобто відповідач не вжив необхідних заходів, передбачених чинним законодавством щодо недопущення правопорушення у сфері господарювання. Згідно ст. 20 Закону № 875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України “Про зайнятість населення”, роботодавці беруть участь у здійсненні заходів щодо забезпечення зайнятості населення шляхом: 1) створення умов для реалізації громадянами права на працю; 7) участі у здійсненні контролю за дотриманням законодавства у сфері зайнятості населення, трудової міграції, професійного навчання та підтвердження кваліфікації працівників.            Такі роботодавці, на підприємствах яких створені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів, з метою виконання покладених на них вказаних обов'язків та додаткового інформування населення про існування на їхніх підприємствах таких місць, можуть приймати участь у ярмарках вакансій, подавати інформацію в засобах масової інформації, безпосередньо інформувати громадські організації інвалідів, займати активну позицію в залученні інвалідів на створені для них робочі місця.           Суд звертає увагу, що відповідачем не спростовано об'єктивну можливість і потенційну спроможність виконати покладене на нього ч. 3 ст. 18 та ч. 1 ст. 19 Закону №875-ХІІ зобов'язання з виділення і створення робочих місць для працевлаштування інвалідів в межах наявної у відповідній місцевості фактичної кількості інвалідів. Враховуючи встановлені по справі обставини, суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов'язаний сплатити відділенню Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеню, оскільки саме з вини відповідача на підприємстві не працює передбачена нормативом кількість інвалідів. Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України, у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. Згідно з ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно також виконуються постанови суду, прийняті в порядку скороченого провадження у адміністративних справах, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5, 6 ч. 1 ст. 183-2 цього Кодексу. На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 158-163, 167, 183-2, 256, 257 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Платьожка” (код ЄДРПОУ 34966579), на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 22869098): - адміністративно-господарські санкції у розмірі 17 372,72 грн. (сімнадцять тисяч триста сімдесят дві гривні 72 коп.); - пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 788,44  грн.  (три тисячі чотириста гривень 46 коп.). 3. Постанова підлягає негайному виконанню та є підставою для її виконання. Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Суддя                                                                                                А.С. Мазур