Ухвала

від 01.12.2016 по справі 826/21505/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/21505/15 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

01 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Мацедонської В.Е., Петрика І.Й.,

при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ст. 41 КАС України, в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві - Войтковської Олени Володимирівни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Стор» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Стор» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вважає спірні податкові повідомлення-рішення такими, що прийняті безпідставно, оскільки ґрунтуються на хибних висновках контролюючого органу про порушення позивачем норм чинного законодавства України, що не відповідають фактичним обставинам.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року задоволено вказаний адміністративний позов.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві - Войтковська Олена Володимирівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що ТОВ «Торговий дім «Стор» зареєстровано 28.05.2013 року в Головному управлінні юстиції у місті Києві, свідоцтво про державну реєстрацію № 10661020000009620. Взято на податковий облік в ДПІ у Деснянському районі ГУ ДВС у м. Києві 29.05.2013 року за № 26521387857.

Згідно з реєстраційними даними основними видами діяльності ТОВ «Торговий дім «Стор» визначено: 46.90 неспеціалізовану оптову торгівлю.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Стор» (код за ЄДРПОУ 38735121) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з платником податків ТОВ «Демстрой» (код за ЄДРПОУ 36998796) та ТОВ «Мікроком» (код за ЄДРПОУ 38735121) за період листопад 2014 року.

За результатами вказаної перевірки податковим органом складено акт перевірки від 27.03.2015 року № 2065/10/26-52-22-02/38795121, за змістом якого перевіркою було встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 169639,00 грн. за листопад 2014 року; пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 1, п. 138.2 ст. 138, п. 44.1 ст. 44, пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 152673,00 гривень.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.04.2015 року № 0000972202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 169636,00 гривень та застосовано штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 84818,00 гривень; № 0000992202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 152673,00 гривень та застосовано штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 38168,25 грн.

В подальшому, за наслідком розгляду первинної скарги позивача, рішенням ГУ ДФС у м. Києві України прийнято рішення від 18.08.2015 року № 17019/6/99-99-10-01-25, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 14.04.2015 року № 0000972202 та № 0000992202, а скаргу ТОВ «Торговий дім «Стор» без задоволення.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п.п. 21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п. 21.1. ст. 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

При встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що предметом перевірки були господарські правовідносини позивача з контрагентами: ТОВ «Демстрой» та ТОВ «Мікроком» у листопаді 2014 року.

Між позивачем (Покупець) та ТОВ «Демстрой» (Постачальник) оформлено усний договір поставки (рахунок-фактура).

Товар було отримано на підставі рахунків-фактур.

За змістом акту перевірки у позивача наявні податкові накладні від 04.11.2014 року на загальну суму 125350,80 грн., та 20891,80 грн. податку на додану вартість.

В акті перевірки також зазначено про наявність у позивача видаткової накладної від 04.11.2014 року № 110 на загальну суму 125350,80 грн. відповідно.

На підтвердження виконання вказаного усного договору позивачем до матеріалів судової справи надані належним чином засвідчені копії: податкової накладної від 04.11.2014 на суму 125350,80 грн., видаткової накладної від 04.11.2014 № 110 на загальну суму 125350,80 грн.

В процесі перевірки відповідачем було встановлено, що контрагентом позивача зареєстровано податкові накладні в адресу позивача, які містять коди УКТ ЗЕД: 8537109990,8531202090, 9032108900, 8414308190. 1290000, 8481309900, 8481900000, 7020008000. 9026202000, 7326909890 з наступною номенклатурою імпортного товару: від 04.11.2014 № 5 ( контролер EC3-X32. датчик температурний АКС 12. Корпус R 15,Комплект для контролера А К-Сі 550, кабель датчику тиску РТ415,модуль 'А 178,фільтруючий елемент FIA та інші).

Подальшою перевіркою встановлено, що контрагентом-постачальником в адресу ТОВ «Демстрой» вищезазначеного імпортованого товару є ТОВ «Волгобалт Агро» (код за ЄДРПОУ 39331843), господарська діяльність якого має ознаки фіктивності.

В той же час, як встановлено судом першої інстанції на підставі матеріалів справи, у перевіряємий період ТОВ «Торговий дім «Стор» здійснювало господарські операції на підставі укладених з ТОВ «Мікроком» тотожного усного договору. Товар було отримано на підставі рахунків-фактур.

За змістом акта перевірки податковим урганом було встановлено наявність у позивача податкових накладних від 17.11.2014 року № 90 на загальну суму 454178,40 грн. та 75696,40 грн. податку на додану вартість; від 25.11.2014 року № 107 на загальну суму 438286, 80 грн., та 73047,80 грн. податку на додану вартість.

В акті перевірки також зазначено про наявність у позивача видаткових накладних від 17.11.2014 року № 331 на загальну суму 454178,40 гривень та від 25.11.2014 року № 344 на загальну суму 438286,80 гривень відповідно.

Вказані податкові і видаткові накладні наявні у матеріалах справи.

В процесі перевірки відповідачем було встановлено, що контрагентом позивача зареєстровано податкові накладні в адресу позивача, які містять коди УКТ ЗЕД: 8481807900, 7412100000, 848190000, 8504595590, 8536490090, 8421290000, 8421200000, 7411101100, 9032200000, з наступною номенклатурою імпортного товару:

- від 17.11.2014 року № 90 (котушка ASC 230/50-60 повітроохолоджувач DFBE 022 С контролер EC3-X32, датчик температурний АКС 12, Корпус EVR 15, реле тиску KP-15, Комплект для контролера АК-СС 550 та інші);

- від 25.11.2014 року № 107 (вставка 48-F, Корпус EVR 15. котушка ASC 230/50- 60, підігрівач масла в картері, регулятор тиску NRD та інші).

Також, перевіркою встановлено, що ТОВ «Мікроком» не є імпортером. Контрагентом-постачальником вищезазначеного імпортованого товару є ТОВ «ВОЯН», код за ЄДРПОУ 39331749), господарська діяльність якого має ознаки фіктивності.

Посилаючись на зазначену обставину відповідач дійшов висновків про відсутність фактичного здійснення позивачем господарських операцій.

Колегія суддів погоджуєтьсяз критичним сприйняттям судом першої інстанції таких посилань з огляду на наступне.

Відповідно до фактичних обставин справи, ТОВ «Демстрой», як і ТОВ «Мікроком» поставляли позивачу товар по ринковій ціні, що була належним чином згоджена сторонами. Товар був повністю сплачений підприємством. Окрім того, операції зафіксовані у належним чином оформлених первинних документах, що не заперечується Податковим органом.

Системний аналіз правочинів, укладених між підприємством та ТОВ «Мікроком» і ТОВ «Демстрой» свідчить про те, що його предметом є поставка холодильного обладнання та комплектуючих, з чого вбачається, що товари отримані позивачем від ТОВ «Мікроком» і ТОВ «Демстрой» безпосередньо пов'язані із здійсненням підприємством основних видів господарської діяльності.

Пізніше, в рамках своєї діяльності підприємство здійснило подальший продаж Товару наступним контрагентам: TOB «ТВК «Болеро-Сервіс», ТОВ «БМК «АПК-Інжинірінг», ТОВ ВКФ «НХТ-Плюс», ТОВ «Домус Фрігус», ТОВ «ТБ «Амстор», ТОВ «АСТРА», ТОВ - І оргтехніка», ПП «ЕНХОЛ», на TOB «ВСК «ФРОСТЛЕНД» - КФ TOB «ВСК «Фростленд». Копії видаткових накладних, довіреностей на отримання цінностей та податкових накладних наявні у матеріалах справи.

23.02.2015 року Податковим органом була проведена також документальна невиїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ДЕМСТРОЙ» (код ЄДРПОУ 36998796) за серпень 2014 року.

Не погодившись із прийнятим рішенням Товариство звернулося із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення до Окружного адміністративного суду міста Києва (справа № 826/16502/15).

За наслідками розгляду справи № 826/16502/15, постановою від 25.04.2016 (залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016) Окружний адміністративний суд міста Києва встановив, що операції між Товариством та ТОВ «Демстрой» (код ЄДРПОУ 36998796) мали реальний господарський зміст та були здійсненні з дотриманням усіх вимог чинного законодавства України. Рішення суду набрало законної сили.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За таких обставин твердження відповідача про відсутність реального вчинення господарських операцій мають доводитися в загальному порядку, з застосування принципів доказування, встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, позивачем було надано докази отримання та транспортування товару, його зберігання.

Натомість, судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем не було спростовано фактичної передачі продукції, зокрема, не наведено посилань на відсутність приміщення у позивача, відсутність продукції, тощо. Акт перевірки містить пряме підтвердження як продажу, так і придбання продукції безпосереднім контрагентом позивача, відносно якого проводилася перевірка.

Не наведено відповідачем і обставин, які б свідчили про відсутність у продавця товару.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, за змістом якого оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Судом першої інстанції було встановлено, що сторонами не заперечувалась та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, контрагент позивача та позивач, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 14.1.181, п. 14.1, ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Зокрема, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Водночас, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання та не пов'язується з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету.

Поряд з цим, згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України межі юридичної відповідальності мають індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Виходячи з наведеного, позивач як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності, за невиконання чи неналежне виконання обов'язків щодо сплати податків іншими контрагентами.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а 10, за якою у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Враховуючи наведені вище норми законодавства України, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що доводи контролюючого органу про порушення позивачем положень чинного законодавства, що ґрунтуються виключно на судженнях про неправомірність формування податкового кредиту «Демстрой» та ТОВ «Мікроком» до діяльності вказаного товариства, не носять правового підґрунтя, та як наслідок не носять доказового характеру.

Отже, факт реального виконання договірних зобов'язань по усному договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які долучені позивачем до матеріалів справи.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача про нереальний характер господарських операцій позивача, зважаючи на наступне.

Згідно з абзацом 1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у Постанові від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. Отже, правочин, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята ст. 203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Разом з тим, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідачем не доведено, що станом на момент виникнення спірних господарських правовідносин існував вирок суду щодо ТОВ «Торговий дім «Стор», який набрав законної сили та встановлював вину позивача у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано доказів на підтвердження правомірності спірних податкових повідомлень-рішень.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а тому вона є такою, що не підлягає задоволенню.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві - Войтковської Олени Володимирівни - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: В.Е. Мацедонська

І.Й. Петрик

Повний текст виготовлено 02.12.2016 року.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Петрик І.Й.

Мацедонська В.Е.