Рішення

від 30.11.2016 по справі 397/940/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/2411/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Отян О. В.

Доповідач Чельник О. І.

РІШЕННЯ

іменем України

30.11.2016 колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого: Чельник О.І.

суддів Мурашка С.І., Франко В.А.

за участі секретаря Яковлєвої Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н» на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 17.10.2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н», третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Відділ Держгеокадастру в Олександрівському районі Кіровоградської області, про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н» (далі по тексту ТОВ «Агроконтракт-Н»), третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Відділ Держгеокадастру в Олександрівському районі Кіровоградської області (далі по тексту Відділ Держгеокадастру), про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 3 грудня 2007 року між ним та відповідачем укладено договір оренди землі, згідно з яким ОСОБА_2 надав ТОВ «Агроконтракт-Н» в оренду земельну ділянку НОМЕР_3 загальною площею 5,99 га, розташовану на території Родниківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, яка належить йому на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Договір укладено строком на 10 років, дія договору закінчується 03.12.2017 року. Наприкінці весни 2016 року позивач повідомив відповідача про небажання продовжувати договірні правовідносини та про те, що забирає свою земельну ділянку після того, як останній збере урожай в 2017 році. Однак, відповідач повідомив, що дія договору закінчується у 2020 році. Позивач зазначив, що другий екземпляр договору оренди землі №12 від 03.12.2007 року ТОВ «Агроконтракт-Н» йому не видавав. Також вказав, що на його запит до Відділу Держгеокадастру йому видали копію спірного договору оренди, після ознайомлення з текстом якого помітив, що істотні умови договору не відповідають тим, по яким було досягнуто згоди при укладенні спірного договору з ТОВ «Агроконтракт-Н», зокрема в частині строку дії договору. Так, п.9 договору, який пройшов реєстрацію, викладений в редакції, яка відрізняється від тих домовленостей, що були досягнуті при укладені договору, зокрема в частині «договір укладено на 10 років. Дія договору закінчується 03.12.2017 року». У п.9 копії договору, який отримав, зазначено, що «Договір укладено на 10 років, починаючи з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку дії договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію». Позивач зазначив, що вказані розбіжності з нею не узгоджувались та нею не підписувались. Зміни, внесені в текст договору, не відповідають її волевиявленню. Посилаючись на ці обставини просив суд визнати недійсним договір оренди землі від 03.12.2007 року №12, укладений між ним та ТОВ «Агроконтракт-Н».

Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 17 жовтня 2016 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 03.12.2007 року №112, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Агроконтракт-Н». Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в зв'язку з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема зазначається, що суд першої інстанції безпідставно не погодився з доводами відповідача про пропущення строку звернення до суду з позовом відповідно до ст.ст.256, 257, 261, ч.ч.2, 3 ст.267 ЦК України, а також зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність волевиявлення позивача при укладені договору, та про те, що в оспорюваному договорі були змінені будь-які умови договору, у тому числі строк дії договору.

Третя особа свого представника у судове засідання не направила. Про час та місце слухання справи повідомлена належним чином. Направила до суду клопотання про розгляд справи без її участі (а.с.157). Колегія суддів ухвалила слухати справу без участі третьої особи на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України.

Заслухавши доповідача, представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у межах, встановлених ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції встановив, що позивач є власником земельної ділянки площею 5,99 га, кадастровий НОМЕР_1, розташованої на території Родниківської сільської ради Олександрівського району, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю від 25.05.2003 року серії НОМЕР_2 (а.с.7).

03.12.2007 року між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки №12, зареєстрований 15.12.2010 року у Олександрівському офісі КРФ ДП «ЦДЗК» за №041037900208 (а.с.5-6,59-60).

Того ж дня сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки про те, що орендодавець передає, а орендар приймає земельну ділянку НОМЕР_3 згідно зі схемою поділу загальною площею 5,99 га ріллі, яка знаходиться на території Родниківської сільської ради Олександрівського району Кіровоградської області, терміном на 10 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі договору оренди землі від 3.12.2007 року №12 (а.с.60 зв.).

Як свідчить п.9 спірного договору, який міститься у матеріалах справи, договір укладено на 10 років, починаючи з дати його державної реєстрації після підписання сторонами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зазначив, що при візуальному огляді оригіналу договору та акту прийому передачі земельної ділянки встановлено, що рукописний текст виконаний різними почерками та кольорами чорнила. На звороті 1-го аркушу внизу є текст з інформацією щодо друку бланка - «Друк «Імекс-ЛТД», м. Кіровоград, вул. Декабристів, 29, тел.(0522)32-17-05,22-79-30 ЗН 6331-09» .

Судом також встановлено, що згідно з висновком експерта №1370 судово-технічної експертизи документів від 06.09.2016 року (а.с.51-57) у договорі оренди земельної ділянки від 03.12.2007 року №12, укладеному між ОСОБА_2 та ТОВ «Агроконтракт-Н», друковані тексти двох аркушів договору надруковані на двох різних друкарських машинах: лицевої та зворотної сторін першого аркушу надруковані на різографі - друкарській машині, робота якої базується на використанні способу трафаретного друку; лицевої та зворотної сторін другого аркушу надруковані на різографі - друкарській машині, робота якої базується на використанні способу плоского офсетного друку. Рукописні записи (тексти) двох аркушів спірного договору виконані двома різними кульковими ручками та однією капілярною ручкою, а саме рукописні записи, розміщені з лицевої сторони 1-го аркушу договору у вступній частині та у п.3 виконані однією кульковою ручкою; рукописні записи, розміщені з лицевої сторони 1-го аркушу договору у п.6 та у п.10 виконані капілярною ручкою; рукописні записи, розміщені з лицевої сторони 2-го аркушу договору у колонці «Орендодавець» виконані другою кульковою ручкою.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.215, ч.ч.3,5 ст.203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) волевиявлення учасника правочину, оскільки таке волевиявлення має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Визнаючи недійсним спірний договір оренди в цілому суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем, після підписання договору сторонами та до його направлення для проведення державної реєстрації, було замінено 1-й аркуш спірного договору без повідомлення та згоди позивача, чим були порушені його права, як власника земельної ділянки щодо вільного розпорядження нею. Відсутність вільного волевиявлення позивача на укладення договору на вказаних у ньому умовах та невідповідність його внутрішній волі дає підстави для визнання такого договору недійсним, а тому порушене право підлягає захисту у спосіб, передбачений статтями 215, 216 ЦК України.

Проте, повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можна.

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатись органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до ст.ст.10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів.

Частиною 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведено відсутність його волевиявлення, яке відображене в п.9 спірного договору, а саме, що договір укладено на 10 років, починаючи з дати його державної реєстрації. Проте, суд першої інстанції помилково визнав недійсним спірний договір оренди землі в повному обсязі.

Підставою позову було те, що позивач оспорює договір лише в частині строку його дії, а саме п.9 договору, де зазначено, що договір укладено на 10 років, починаючи з дати його державної реєстрації. В іншій частині зазначений договір позивачем не оспорювався.

Як свідчать письмові докази по справі сторони дійшли згоди про те, що договір укладається на 10 років.

Доводи відповідача про те, що строк дії договору у 10 років починається з моменту його державної реєстрації є необґрунтованими, оскільки, виходячи із умов договору, строк його дії, визначений сторонами у 10 років, відповідно збільшиться. Відповідач, здійснивши державну реєстрацію спірного договору 15.12.2010 року, фактично збільшив термін дії договору до 13 років, що не відповідає домовленості між сторонами про те, що договір укладено на 10 років.

Таким чином, доводи позивача про відсутність його волевиявлення в частині строку дії договору є обґрунтованими та підтверджуються письмовими доказами по справі.

Не знайшли свого підтвердження доводи, викладені в апеляційній скарзі, в частині пропущення позивачем строку звернення з позовом до суду.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК України).

У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній 10 червня 2015 року у справі №6-267цс15, яка в силу положень статті 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, зазначено, що для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналась або повинна була дізнатись про це порушення) моменти.

З матеріалів справи убачається, що позивач про обставини, які є предметом спору і викладені в п.9 договору оренди землі від 3.12.2007 року №12, дізнався лише після отримання у Відділі Держгеокадастру копії договору у травні 2016 року.

Зазначені обставини відповідачем не спростовані та не підтвердженні належними доказами. Відповідно, виходячи з вимог ст.256, ч.1 ст.261 ЦК України строк звернення до суду з зазначеним позовом позивачем не пропущено.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленні частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

За змістом ст.ст.18, 20 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Частиною першою ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі, скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Разом з тим, цивільні права та обов'язки на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Зазначене свідчить про те, що строк дії договору починається з моменту досягнення згоди з усіх істотних умов договору та його підписання, а не з моменту його державної реєстрації. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати моменту укладання договору.

Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 19.02.2014 року по справі №6-162ц13.

Приймаючи до уваги встановлені обставини колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним підлягає частковому задоволенню.

У договорі оренди земельної ділянки від 03.12.2007 року №12, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ «Агроконтракт-Н», зареєстрованого у Олександрівському офісі КРФ ДП «ЦДЗК» 15.12.2010 року за №041037900208, слід визнати недійсним пункт 9 в частині «починаючи з дати його державної реєстрації», оскільки даний пункт договору в такій редакції викладено за відсутності волевиявлення позивача по справі.

Вимоги позивача про визнання спірного договору оренди недійсним в повному обсязі не підлягають задоволенню оскільки підставою позову були обставини, визначені у пункті 9 договору. В іншій частині спірний договір відповідає волевиявленню позивача і ним не заперечується.

Доводи апеляційної скарги, які б спростували зазначений висновок, свого підтвердження не знайшли.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н» задовольнити частково.

Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 17 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.

Пункт 9 договору оренди земельної ділянки №12 від 03 грудня 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроконтракт-Н», зареєстрованого у Олександрівському офісі КРФ ДП «ЦДЗК» за № 041037900208 15 грудня 2010 року, визнати недійсним в частині «починаючи з дати його державної реєстрації».

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ТОВ «Агроконтракт-Н» на користь ОСОБА_2 судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 551,20 грн. та витрати за проведення судової експертизи у розмірі 1691, 52 грн., всього 2242,72 грн. (дві тисячі двісті сорок дві грн. 72 коп.)

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя: О.І.Чельник

Судді: С.І. Мурашко

В.А. Франко