Рішення

від 28.11.2016 по справі 640/14393/16-ц

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 640/14393/16-ц

н/п 2/640/3244/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Ніколаєнко І.В.,

при секретарі - Газіній О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування позикою, 3% річних та інфляційних витрат, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом, яким просить стягнути з відповідача на свою користь проценти за користування позикою у сумі 456 011,54 грн., 59 011,89 грн. - 3 % річних з простроченої суми, 286 316,89 грн. - інфляційних втрат, та витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між сторонами 12.12.2012 р. було укладено договір позики грошової суми, відповідно до умов якого позивач передала відповідачу грошові кошти в розмірі 45 000,00 дол. США. Факт одержання грошових коштів підтверджується розпискою власноручно написаною відповідачем в момент передання суми позики 12.12.2012 р. на суму 45 000,00 дол. США. Відповідач зобов'язалась повернути суму позики не пізніше 12.12.2014 р., проте, до теперішнього часу свої зобов'язання за договором не виконала, гроші не повернула. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18.03.2015 р. по справі № 640/1538/15-ц, провадження 2/640/1009/15, стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості за договором позики від 12.12.2012 року в гривневому еквіваленті в розмірі 1 001 108,97 грн. На виконання вказаного рішення суду 05.06.2015 р. видано виконавчі листи, які пред'явлені до виконання. Посилається на те, що оскільки сторонами не встановлено, що позика є безпроцентною, відповідач зобов'язаний сплатити проценти за весь час користування позикою, у межах строку позовної давності, на рівні облікової ставки НБУ за період з 12.08.2013 р. по 12.08.2016 р. в розмірі 456 011,54 грн. Також з відповідача підлягає стягненню сума 3 % річних в розмірі 59 011,89 грн. за 616 днів прострочення з 12.10.2015 по 19.09.2016 р. З відповідача підлягають стягненню інфляційні витрати за період з 19.03.2015 по 19.09.2016 р. в розмірі 286 316,89 грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, позов просила задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги визнав частково, просив відмовити в частині вимог позивача про стягнення інфляційних витрат в розмірі 286 316,89 грн., стягнення суми процентів за користування позикою нарахованих після 12.12.2014 в розмірі 391 771,59 грн., та в частині стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 23 217,32 грн. В іншій частині позовних вимог просив винести рішення відповідно до закону. Відповідно до письмових заперечень посилався на те, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає. Підстав для стягнення з відповідача суми інфляційних витрат 286 316,89 грн. немає. Проценти за користування позикою, визначені відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, можуть бути стягнуті лише за період дії договору позики в межах строку позовної давності, тобто з 13.08.2013 р. до 12.12.2014 року включно. Сума 3 % річних повинна обраховуватись з суми позики за курсом долара станом на 12.12.2014 р. із розрахунку 100 доларів США дорівнюють 1571,0701 грн., тобто на дату виникнення прострочення виконання зобов'язання. В подальшому в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та докази надані сторонами в обґрунтування вимог та заперечень, дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії розписки про отримання суми позики від 12.12.2012 року вбачається, що ОСОБА_2 даною розпискою підтверджує, що отримала від ОСОБА_1 суму грошових коштів в розмірі 45 000,00 дол. США. Зобов'язалась повернути отриману суму в строк не пізніше 12.12.2014 р.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18.03.2015 року, справа № 640/1538/15-ц, провадження № 2/640/1099/15, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики від 12.12.2012 р. в гривневому еквіваленті позику в розмірі 1 001 108,97 грн. Вказане рішення набрало законної сили.

Вказані обставини визнані сторонами та в судовому засідання не оспорювались.

Приписами ст. 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як встановлено ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що оскільки сторонами не встановлено, що позика надається на безпроцентній основі, та не встановлено розмір процентів, які підлягають оплаті за користування позикою, відповідач зобов'язаний сплатити проценти за весь час користування позикою (у межах строку позовної давності) на рівні облікової ставки Національного Банку України за період з 12.08.2013 по 12.08.2016 р.

Доводи представника відповідача з приводу того, що проценти не нараховуються після настання строку повернення позики, визначеного в розписці, а саме з 12.12.2014 року, є необґрунтованими. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України сформованого у справі № 6-369цс15 від 02.09.2015 року, позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Згідно із частиною першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що 3 % річних від простроченої суми та проценти за позикою підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку розміру процентів за період з 12.08.2013 по 12.08.2016 р. розмір процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ складає 456 011,54 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з тим, що відповідач у встановлений в розписці строк до 12.12.2014 р., взяті на себе зобов'язання, належним чином не виконала до неї підлягає застосуванню відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

З приводу посилань представника відповідача на те, що при розрахунку 3% річних необхідно керуватись курсом Національного Банку України станом на 12.12.2014 р., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Прийняття судового рішення в гривні не змінює правову природу грошового зобов'язання в іноземній валюті. У зв'язку з чим, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, три відсотки річних підлягають нарахуванню від суми простроченого зобов'язання в іноземній валюті.

Приписами ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Офіційний курс Національного Банку України станом на 19.09.2016 р. становив 1 дол. США - 25,901081 грн.

Днем платежу в даному випадку є день звернення позивача до суду з відповідною вимогою, таким чином, сума трьох відсотків річних підлягає обрахунку в національній валюті саме на день пред'явлення позову.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку трьох відсотків річних за період прострочення з 12.12.2014 по 19.09.2016 р - 616 днів, розмір 3% річних становить:

45 000,00 дол. США ? 3% ? 365 ? 616 днів прострочення ? 25,901081 (курс НБУ станом на 19.09.2016 р.) = 59 011,89 грн.

Разом з тим, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат від суми визначеної в гривневому еквіваленті задоволенню не підлягають.

Так, позивач посилається на те, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18.03.2015 р. на користь позивача стягнуто за договором позики від 12.12.2012 р. позику в гривневому еквіваленті в розмірі 1 001 108,00 грн. За період з 19.03.2015 по 19.09.2016 р. відповідачу підлягають нарахуванню інфляційні втрати від вказаної суми. З вказаними доводами представника позивача суд погодитись не може.

За змістом ст. 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Часина 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, а не на невиконання судового рішення. Прийняття судового рішення про стягнення грошового боргу в національній валюті не змінює природу грошового зобов'язання як такого, що визначене в іноземній валюті, і не є підставою для застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Вказане підтверджується висновком щодо застосування норм права, викладеним в постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 р. у справі № 6-771цс15.

Таким чином, основне зобов'язання між сторонами було виражене в іноземній валюті і природа цього зобов'язання не була змінена з прийняттям судового рішення про стягнення суми коштів. За таких обставин відсутні підстави для стягнення з відповідача суми інфляційних витрат в розмірі 286 316,89 грн.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. З відповідача підлягає стягненню сума процентів за весь час користування позикою в сумі 456 011,54 грн., а також 3 % річних від простроченої суми - 59 001,89 грн., в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 88 ЦПК України, а саме стягує з відповідача судові витрати на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 525, 526, 530, 533, 610, 611, 625, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування позикою в розмірі 456 011,54 грн., 3 % річних в розмірі 59 011,89 грн., а загалом - 515 023,43 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволеної частини вимог в розмірі - 5 150,23 грн.

Рішення може бути оскаржене до судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.В. Ніколаєнко