Рішення

від 28.11.2016 по справі 906/997/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "28" листопада 2016 р. Справа № 906/997/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю предстаників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 довіреність від 13.09.16;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 823/3 від 18.11.16;

ОСОБА_3, довіреність № 229/32 від 25.05.16;

ОСОБА_4, довіреність № 855/23 від 28.11.16;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське АТП-11827"

до Управління транспорту та зв'язку Житомирської міської ради - організатора пасажирських перевезень в м.Житомирі

про визнання права здійснення пасажирських перевезень на маршрутах №2 та №26

Позивачем подано позов про визнання за ТДВ "Житомирське АТП-11827" права здійснювати пасажирські перевезення за маршрутами № 2 сполученням "с.Лісове-Полісся" та № 26 "Богунія-М'ясокомбінат" за умовами договору № 56/26 (1-10)/2(1-10) про організацію перевезень пасажирів на міських маршрутах загального користування, укладеного 30.06.2015р.

Одночасно, позивачем подана заява про забезпечення позову шляхом заборони Управлінню транспорту та зв'язку Житомирської міської ради про ухвалення рішення у справі вчиняти будь-які дії пов'язані із припинення дії або розірвання договору № 56/26(1-10)/2(1-10) про організацію перевезень пасажирів на міських маршрутах загального користування сполученням №2 "с.Лісове-Полісся" та № 26 "Богунія-М'ясокомбінат" від 30.06.2015р., а також дії пов'язані із оголошенням та проведенням конкурсу на визначення автомобільного перевізника для здійснення перевезення пасажирів на міських маршрутах загального користування сполученням № 2 "с.Лісове-Полісся" та № 26 "Богунія-М'ясокомбінат", укладати тимчасові або постійні договори про організацію перевезення пасажирів на міських маршрутах загального користування сполученням №2 "с.Лісове-Полісся" та № 26 "Богунія-М'ясокомбінат".

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 10.10.2016 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 24.10.2016. Клопотання про забезпечення позову відхилено.

Ухвалою від 24.10.2016 судом відкладено розгляд справи на 08.11.2016

Ухвалою господарського суду від 24.10.2016 відкладено розгляд справи на 08.11.2016.

Ухвалою господарського суду від 08.11.2016р. розгляд справи відкладено на 21.11.2016.

В судовому засіданні від 21.11.2016 оголошувалась перерва до 15:00 год. 28.11.2016.

28.11.2016 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір непідвідомчий господарському суду (а.с.193-195).

В судовому засіданні представники відповідача вищевказане клопотання підтримали у повному обсязі.

Представник позивача заперечив щодо заявленого клопотання з підстав, викладених у письмовому поясненні від 24.10.2016 (а.с. 55-60).

Розглянувши заявлене клопотання, заслухавши пояснення учасників судового процесу суд дійшов висновку, що клопотання про припинення провадження у справі з підстав, вказаних представником відповідача задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Обґрунтовуючи подане клопотання, заявник вказав, що вступаючи в договірні правовідносини Управління транспорту і зв'язку діяло як суб'єкт владних повноважень, який через договір реалізував владні управлінські функції щодо виконання державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту. За таких обставин укладений між сторонами договір № 56/26 (1-10)/2(1-10) про організацію перевезень пасажирів на міських маршрутах загального користування від 30.06.2015р. вважає адміністративним договором.

Виходячи з приписів ст. 17 КАС України, якою зокрема визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів, відповідач вважає, що спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Вказав, що забезпечення організації пасажирських перевезень, організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладається на виконавчий орган міської ради. У зв'язку з цим спори, що виникають з приводу виконання цими органами повноважень, є публічно-правовими, тому на них поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Заявляючи клопотання про припинення провадження у справі представник відповідача вказує, що між сторонами укладено саме адміністративний договір, спори щодо якого підвідомчі адміністративним судам.

Так, п.14 ст.3 КАС України, визначено, що адміністративний договір - це дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

Ознаками адміністративного договору є: це угода, що виникає у сфері дії виконавчої влади у зв'язку і з приводу реалізації органом цієї влади державно-владних повноважень; підставою виникнення такої угоди є адміністративний акт - владний вольовий припис; він завжди конкретизує норму адміністративного права чи акт правозастосовчої діяльності і органу державної виконавчої влади; має організуючий характер. Адміністративно- правові договори укладаються у публічних інтересах, мають метою досягнення публічного блага, тобто тут переважають суспільні цілі. Неможливою є одностороння відмова від виконання договірних умов або їх зміна. Норми форс-мажор тут не застосовуються. У деяких випадках необхідною умовою чинності адмінністивно-правового договору є його опублікування.

Таким чином, з викладеного вище вбачається, що адміністративний договір наділений певними притаманними йому ознаками.

Якщо ж суб'єкти (у тому числі орган державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи), хоча б і на реалізацію своїх повноважень, вільно укладають договір відповідно до норм ЦК, під час укладання такого договору його сторони вільно домовляються про зміст та обсяг прав і обов'язків за договором, можуть відмовитися від його укладання, то такий договір може бути цивільним (господарським), але не адміністративним, оскільки в змісті цього договору відсутні відносини влади і підпорядкування, що є обов'язковими для адміністративного договору, а всі суб'єкти такого договору є рівними.

Як вбачається з умов договору № 56/26(1-12)/2(1-10) про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 30.06.2015р. останній не містить характерних рис, якими наділений адміністративний договір. Крім того, укладений між сторонами договір містить умови щодо одностороннього розірвання договору та містить розділ стосовно форс-мажорних обставин, що виключає віднесення даного договору до адміністративного. Натомість зі спірного договору вбачається, що сторони були вільними при визначенні їх умов.

Пунктом 17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011р. "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" визначено, що до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах: а) про оскарження рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність; б) про оскарження суб'єктом і господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, врегульованими господарським договором; в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління; г) з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

З огляду на викладене, та зважаючи на те, що правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, предмет спору у даній справі та склад учасників спірних правовідносин, що виникли між суб'єктом владних повноважень і суб'єктом господарської діяльності у зв'язку з вчиненням цивільного правочину, відповідають вимогам ГПК України та, враховуючи, що предметом спору у справі є фактично оскарження розірвання Договору , спір у даній справі підвідомчий господарському суду.

За наведених обставин, клопотання відповідача про припинення провадження у справі суд відхиляє

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позові та письмових поясненнях (а.с.55-60).

Представники відповідача щодо вимог позивача заперечили з підстав викладених у письмовому відзиві та письмових поясненнях ( а.с. 168-170, 209-211).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

30.06.2015 між Управлінням транспорту і зв'язку Житомирської міської ради (Організатор, відповідач) та ТДВ "Житомирське АТП-11827" (Перевізник, позивач) на виконання рішення конкурсного комітету з визначення автомобільного перевізника на автобусних маршрутах загального користування у м. Житомирі, протокол № 56 від 11.06.2015 був укладений договір № 56/26 (1-10)/2(1-10) про організацію перевезень пасажирів на міських маршрутах загального користування (а.с. 27-35) .

Згідно п. 1.1. договору Організатор надає право, а Перевізник бере на себе зобов'язання щодо наданого права на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування № 26 "Богунія-М'ясокомбінат" (графіки 1-12) щоденно, у режимі маршрутного таксі та № 2 "с.Лісове-Полісся" (графіки 1-10) щоденно, у звичайному режимі автобусами, зазначеними у Додатку до Договору, який є невід'ємною його частиною.

Відповідно до п. 3.6 Договору сторони обумовили право Організатора достроково розірвати з перевізником цей договір у випадках і в порядку, що передбачені цим договором і законодавством України.

З умов п. 6.5, укладеного між сторонами договору, вбачається, що сторони домовились, що організатор та перевізник мають право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку, у випадках і в порядку , що передбачені цим договором і законодавством України.

Приписами п. 6.6 договору погоджено, що підставою для розірвання договору організатором в односторонньому порядку є три порушення (невиконання або неналежне виконання) перевізником зобов'язань за цим договором та вимог чинного законодавства про автомобільний транспорт, зафіксоване Актом, допущене протягом 365 днів з дати складання першого акту.

Умови п 6.7 договору визначають, що у разі розірвання договору за п. 6.6 цього договору , організатор не менш ніж за 30 календарних днів до дати його розірвання , надсилає Перевізнику лист-повідомлення про розірвання договору. До листа додаються копії двох попередніх Актів та копія Акту, в якому зафіксовано третє порушення (невиконання чи неналежне виконання) перевізником умов цього договору та вимог чинного законодавства про автомобільний транспорт, допущене протягом 365 днів з дати складання першого акту. Цей договір вважається розірваним Організатором достроково в односторонньому порядку через 30 календарних днів з дати відправки організатором, у порядку, передбаченому п. 5.16 договору, листа-повідомлення про розірвання договору.

Відповідно до п. 9.6 договору сторони визначили, що порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання , тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору та чинним законодавством

14.09.2016 позивачем отримано від відповідача лист-повідомлення від 13.09.2016 № 612/23, яким позивача повідомлено про припинення з 30.09.2016 дії договору (а.с.15).

При цьому як зазначають сторони, до вказаного листа не були долучені акти , що свідчать про порушення ТДВ "Житомирське АТП-11827" умов договору та вимог чинного законодавства, допущених протягом 365 днів з дати складання першого акта.

На вказаний лист позивач своїм листом № 299 від 26.09.2016 повідомив відповідача, що дії Управління щодо одностороннього припинення дії договору № 56/26 (1-10)/2(1-10) про організацію перевезень пасажирів на міських маршрутах загального користування вважає протиправними та повідомив, що не погоджується на одностороннє розірвання договору та продовжує надавати послуги з пасажирських перевезень (а.с. 16).

30.09.2016 р. відповідач направив позивачу лист № 676/23, яким проінформував останнього про припинення організації перевезень з 17.10.2016 р. (а.с. 173).

Позивач також вказує, що відповідачем 26.09.2016 було оголошено в засобах масової інформації про проведення 30.09.2016 конкурсу з визначення автомобільного перевізника для здійснення перевезення пасажирів на міських маршрутах загального користування сполученням № 2 "с.Лісове-Подісся" та № 26 "Богунія- М'яоскомбінат" та намір укласти з переможцями конкурсу відповідні договору. В подальшому, аналогічне оголошення було опубліковане 03.10.2016 про проведення конкурсу 13.10.2016.

Враховуючи викладені обставини, позивач вважає, що відповідач заперечує право ТДВ "Житомирське АТП-11827" на здійснення пасажирських перевезень за умовами договору № 56/26 (1-10)/2(1-10) про організацію перевезень пасажирів на міських маршрутах загального користування.

За вказаних обставин, ТДВ "Житомирське АТП-11827" звернулось до суду за захистом свого порушеного права.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказав, що в ході здійснення контролю за дотриманням умов договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування було виявлено ряд систематичних порушень з боку перевізника - ТДВ "Житомирське АТП - 11827" щодо невиконання зобов'язань за вказаним договором та вимог чинного законодавства про автомобільний транспорт, які були зафіксовані у відповідних актах.

Управління транспорту і зв'язку міської ради листами з доданими актами перевірки від 16.02.2016 р. № 53/23, від 05.09.2016 р. № 573/23, від 08.09.2016 р. № 589/23, від 08.09.2016 р. № 588/23, від 08.09.2016 р. № 587/23 повідомляло позивача про зазначені порушення (а.с. 81-100).

Як зазначає відповідач, враховуючи систематичність порушень, управлінням транспорту і зв'язку міської ради було достроково припинено договір про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування від 30.06.2015 ( а.с. 168-170).

За таких обставин, вимоги позивача вважає безпідставними, тому в задоволені позову просить відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову, враховуючи наступне.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 56/26 (1-10)/2(1-10) про організацію перевезень пасажирів на міських маршрутах загального користування

Статтею 7 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачено, що забезпечення організації пасажирських перевезень покладається на міських автобусних маршрутах загального користування - на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Згідно ч. 1 ст. 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (ч.1 ст. 42 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Як вже зазначалось вище, предметом даного спору є визнання права позивача на здійснення перевезень в межах договору № 56/26(1-12)/2(1-10) про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 30.06.2015.

Позивач, заявляючи дану вимогу фактично оскаржує дії відповідача щодо односторонньої відмови від договору шляхом надіслання позивачу повідомлення про дострокове припинення договору.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно статті 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як наголошувалось вище, в п. 6.5 договору про організацію перевезень пасажирів сторони визначили право організатора на дострокове розірвання договору, що не суперечить вимогам чинного законодавства.

При цьому, у пункті 6.6 договору сторонами визначено підстави, які мають передувати розірванню договору в односторонньому порядку.

Так, підставою такого розірвання є третє порушення перевізником зобов'язань за цим договором та вимог чинного законодавства про автомобільний транспорт, зафіксоване актом, допущене протягом 365 днів з дати складання першого Акту.

Порядок розірвання визначений сторонами у п. 6.7 договору, згідно якого організатор (відповідач) мав надіслати перевізнику лист-повідомлення не менше ніж за 30 календарних днів до дати його розірвання та додати копії двох попередніх Актів та копію Акту, в якому зафіксовано третє порушення Перевізником .

Так, з матеріалів справи вбачається, що 13.09.2016 відповідач надіслав повідомлення про дострокове припинення дії договору з 30.09.2016. Тобто строк, з якого припиняється дія договору, визначив менший, ніж встановлено у п. 6.7 договору.

Лист повідомлення про розірвання договору позивачем отримано 14.09.2016.

У повідомленні відповідач вказав на систематичність порушень з боку позивача та зіслався на свої листи з актами від 16.02.2016 р. № 53/23, від 05.09.2016 р. № 573/23, від 08.09.2016 р. № 589/23, від 08.09.2016 р. № 588/23, від 08.09.2016 р. № 587/23 (а.с. 15).

При цьому, до повідомлення відповідач не додав актів трьох перевірок, які стали підставою для прийняття відповідачем рішення про розірвання договору, що вказує на те, що останнім порушено умови договору щодо порядку повідомлення перевізника про дострокове розірвання дії договору і, як наслідок, порядок розірвання самого договору.

За поясненнями представника відповідача акти контролю за дотриманням умов договору про організацію перевезень пасажирів на міському автобусному маршруті загального користування, складені 07.09.2016 (а.с. 82,85,88, ) та акт перевірки Акти перевірки від 26.08.2016 (а.с. 91) на адресу позивача були направлені 15.09.2016.

Як доказ направлення вказаних актів на адресу позивача, до матеріалів справи додано повідомлення про вручення поштового відправлення та копія опису вкладення до цінного листа (а.с.187, 188).

Надіславши вищевказані акти на адресу позивача, відповідача вважає, що тим самим, дотримався умов договору, викладених у п. 6.7.

В цілому як зазначає відповідач, що має місце систематичність порушень з боку позивача, тому були усі підстави для розірвання договору.

Суд не погоджується з позицією відповідача і вважає, що ним не дотримано встановленого договором порядку дострокового розірвання договору.

Вказаного висновку суд дійшов, виходячи з наступного.

Пунктом 5.7 договору встановлено, що для проведення перевірки перевізника організатор виносить наказ.

В матеріалах справи міститься наказ Управління транспорту і зв'язку Житомирської міської ради № 22 від 22.08.2016 "Про здійснення позапланових перевірок за дотриманням автоперевізниками умов договорів про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування (а.с. 179), на підставі якого, як пояснили представники відповідача, і здійснювалась перевірка позивача.

Відповідно до п.1 даного наказу контроль за виконанням умов договорів про організацію перевезень пасажирів на усіх міських автобусних маршрутах загального користування мав здійснюватись протягом серпня-вересня 2016 року.

Відповідно до п. 5.11 договору виявлені під час перевірок порушення умов договору (невиконання або неналежне виконання зобов'язань перевізника за цим договором) фіксуються організатором (уповноваженим представником (ами)) у Акті. Форма акту затверджується організатором.

Згідно п. 5.12 договору, акт складається в одному примірнику в останній день проведення перевірки. Акт підписується уповноваженим представником організатора, який проводив перевірку.

Проте відповідачем вказаного порядку не було дотримано. Навпаки, як вбачається з матеріалів справи, за результатами окремої перевірки складався новий акт. Тим самим, надіславши на адресу позивача акти від 26.08.2016 р. та від 07.09.2016 р. відповідач вважав, що вони вказують на допущення позивачем трьох порушень.

Однак на думку суду, оскільки перевірки проводились на підставі одного наказу Управління на проведення перевірок, а саме наказу № 22 від 22.08.2016, тому складені організатором та надіслані перевізникові акти від 26.08.2016 р. та 07.09.2016 р. слід розцінювати як акти в межах однієї перевірки.

Разом з тим інших актів про виявлені порушення, складених у відповідності до наказів Управління з повідомленням надіслано не було.

До того ж суд зауважує, що відповідачем порушено і умови щодо строку розірвання договору. Так, листом від 13.09.2016 р. відповідач на власний розсуд датою припинення дії договору визначив 30.09.2016 р. Надалі, нічим не обгрунтовуючи, листом від 30.09.2016 р. № 676/23 (а.с. 161) датою припинення організації перевезень пасажирів на міських автобуиних маршрутах № 2 та № 26 визначив 17.10.2016 р.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем дотримано умови договору від 30.06.2015 р. про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування щодо порядку його дострокового розірвання.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладені обставини, оскільки відповідачем не дотримано встановленого порядку розірвання договору, тому відсутні підстави вважати, що договір № 56/26 (1-10)/2(1-10) про організацію перевезень пасажирів на міських маршрутах загального користування є розірваним.

Відповідно до ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

Як встановлено судом, відповідачем надсилалась пропозиція позивачу про дострокове розірвання договору № 56/26(1-12)/2(1-10) про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування.

Проте у відповідь на вказану пропозицію відповідач своїм листом від 26.09.2016 № 299 заперечив проти одностороннього припинення дії договору з 30.09.2016 (а.с. 26).

Частиною 4 ст. 188 ГК України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Таким чином, враховуючи що позивач заперечив факт розірвання договору, відповідач, як заінтересована сторона, з відповідним предметом спору мав звернутись до суду .

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що договір № 56/26(1-12)/2(1-10) від 30.06.2015 не є розірваним та продовжує свою дію.

Крім того, за поясненнями учасників судового процесу, позивач й надалі надає послуги перевізника за маршрутами, визначеними в договорі.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Підставою для захисту такого права є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Крім того, приписами ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

З огляду викладені обставини, суд дійшов висновку, що право позивача, за яким останній звернувся до суду з метою його захисту не порушено, за таких обставин відмовляє в задоволенні позову.

В порядку ст. 49 ГПК України, враховуючи, що спір виник в результаті неправильних дій Управління транспорту та зв'язку Житомирської міської ради, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити.

2. Стягнути з Управління транспорту та зв'язку Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, майдан ОСОБА_5, 4)

на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське АТП-11827" ( 100029, м. Житомир, вул. Східна, 88/2, код ЄДРПОУ 03116743)

1378,00 грн. судового збору

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 05.12.16

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

1- позивачу згідно заяви

2- відповідачу згідно заяви