Рішення
від 05.12.2016 по справі 922/3801/16
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41


РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2016 р.Справа № 922/3801/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.

розглянувши справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "ХЕРСОНСЬКИЙ ЕЛЕКТРОМЕХАНІЧНИЙ ЗАВОД", м. Херсон до ТОВ "Полігон Плюс", м. Харків про стягнення коштів за участю представників:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - не з*явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Херсонский электромеханический завод" м. Херсон (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛИГОН ПЛЮС", м. Харків про стягнення заборгованості за непоставлений товар.

Свої вимоги позивач мотивує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №37/7 від 07.06.2016 р. в частині здійснення поставки оплаченого товару.

Ухвалою суду від 08.11.2016 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22.11.2016 р. о 10:30.

Ухвалою суду від 22.11.2016 р. розгляд справи було відкладено на 05.12.2016 р. о 10:45.

Представником позивача, через канцелярію господарського суду 18.11.2016 р. за вх. № 39385, було надано розрахунок суми позову та клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився, правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений за адресою, яка вказана у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду про порушення провадження у справі була надіслана відповідачу, та була отримана представником відповідача, про що свідчить довідка УДППЗ «Укрпошта» (а.с. 24).

Враховуючи те, що судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, на участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, суд вважав за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

07.06.2016 року між ТДВ «Херсонський электромеханический завод» та ТОВ «ПОЛИГОН ПЛЮС» було укладено договір №37/7 (надалі - Договір) про поставку запасних частин для обладнання, відповідно до креслень покупця.

Пунктом 2.1 Договору закріплено, що загальна ціна договору встановлюється в специфікаціях до Договору (надалі - Специфікації), згідно Специфікації №1 загальна сума з ПДВ складає 8400,00 грн.

Відповідно до п. 3.1 Договору оплата продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на р/р продавця, вказаний в п. 9 Договору. Умови оплати - згідно Специфікацій, які є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 5.1 поставка товару здійснюється у погоджені з продавцем та покупцем строки. Строк поставки вказується в Специфікації.

Строк поставки становить 30 днів з правом дострокової поставки з моменту отримання передоплати (п. 1 Специфікації №1 до Договору).

Датою поставки вважається дата прийому товару на склад покупця.

Фактичною датою поставки товару є дата, зазначена в накладній, підписаній уповноваженими представниками сторін.

На підтвердження здійснення передоплати ТДВ «Херсонський электромеханический завод» надало копію платіжного доручення №58 від 07.06.2016 р. на суму 8400 грн. (а.с. 10).

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався 05.08.2016 р. до відповідача з претензією (а.с. 11). Також, позивач вказував, що звертався до відповідача листом від 05.10.2016 р. №3070 з вимогою повернення оплати за непоставлений товар в розмірі 8400,00 грн. у зв'язку з невиконанням ТОВ «ПОЛИГОН ПЛЮС» своїх обов'язків за договором №37/7 від 07.06.2016 р.

Докази виконання зобов'язання відповідачем чи повернення отриманих коштів за договором №37/7 від 07.06.2016 р. в матеріалах справи відсутні.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 вказаного Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 6.1 Договору закріплено, що за несвоєчасну поставку продукції по Договору продавець сплачує покупцю за кожен день прострочення поставки пеню від суми не поставленого товару в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який нараховується пеня.

Відповідно до п. 1 Специфікації №1 та враховуючи дату отримання передоплати кінцевою датою здійснення поставки було 07.07.2016 р.

На підставі цього, позивачем було нараховано відповідачу пеню у розмірі 897,30 грн. та 3% річних - 75,25 грн. за період з 08.07.2016 по 24.10.2016.

Здійснивши перерахунок пені за зазначений період на суму боргу в розмірі 8400 грн., суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача пені в розмірі 776,20 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахування 3% річних, суд вважає їх обґрунтованими, а вимоги по їх стягненню такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо вимог позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами в розмірі 448,64 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно ч. 3 зазначеної статті на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В постанові Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» викладено таку правову позицію.

Відповідно до п. 2.7 Договору застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією.

Проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

З детального аналізу зазначених положень Цивільного кодексу, Господарського кодексу, правової позиції Вищого господарського суду України випливає наступне.

Твердження позивача, що ч. 6 ст. 231 ГК України встановлено розмір штрафних санкцій в розмірі облікової ставки НБУ за час користування чужими коштами - не відповідаює дійсності.

Частиною 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, ч. 6 ст. 231 ГК України закріплено яким чином визначається розмір штрафних санкцій, а не встановлюється розмір процентів за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України.

Як вбачається з умов договору, розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не встановлено.

Враховуючи зазначене, суд дійшов до висновку про безпідставність вимог позивача щодо стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами в розмірі 448,64 грн.

За таких обставин позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛИГОН ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 39581479, адреса: 61098, м. Харків, пр. Фрунзе, б. 63, к. 48, р/р 26003011523224 в ПАТ «Укрсоцбанк» м. Київ, МФО 300023, код ОКПО 39581479, ИНН 395814720367, св-во 1520364500113) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Херсонский электромеханический завод» (код ЄДРПОУ 00901631, р/р 2600601693298 ф-я АТ «Укрэксимбанк» в м. Херсон, МФО 352639, св-во №100314157) заборгованість в сумі 8400 грн, три відсотки річних - 75,25 грн. та пеню - 776,20 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛИГОН ПЛЮС» код ЄДРПОУ 39581479, адреса: 61098, м. Харків, пр. Фрунзе, б. 63, к. 48, р/р 26003011523224 в ПАТ «Укрсоцбанк» м. Київ, МФО 300023, код ОКПО 39581479, ИНН 395814720367, св-во 1520364500113 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Херсонский электромеханический завод» ЄДРПОУ 00901631, р/р 2600601693298 ф-я АТ «Укрэксимбанк» в м. Херсон, МФО 352639, св-во №100314157 - судовий збір в сумі 1298,06 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 05.12.2016 р.

Суддя ОСОБА_2

СудГосподарський суд Харківської області
Дата ухвалення рішення05.12.2016
Оприлюднено08.12.2016
Номер документу63154539
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —922/3801/16

Рішення від 05.12.2016

Господарське

Господарський суд Харківської області

Лаврова Л.С.

Ухвала від 22.11.2016

Господарське

Господарський суд Харківської області

Лаврова Л.С.

Ухвала від 08.11.2016

Господарське

Господарський суд Харківської області

Лаврова Л.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні