Рішення

від 20.10.2016 по справі 910/11171/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2016Справа №910/11171/16 За позовом Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Модель-Т"

про стягнення 59 387,95 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Яковіщук Я.М. - представник, довіреність № 21-Д від 11.01.2016;

Від відповідача: Поздняков П.В. - представник, довіреність б/н від 24.06.2016.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Модель-Т" про стягнення коштів у розмірі 59 387,95 грн. з яких 16 289,45 грн. - основний борг, 16 753,72 грн. - інфляційні втрати, 2 132,88 грн. - 3 % річних, 24 211,90 грн. - заборгованість за спожиті послуги по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна за договором №Е1051-1829 за період 31.05.13р. по 29.02.16р., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати фактично спожитих останнім житлово-комунальних послуг, а також експлуатаційних витрат за Договором №Е1051-1829 про відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна від 07.05.2013, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за період 29.02.12 по 29.02.16, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/11171/16 та призначено до розгляду на 20.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 розгляд справи відкладено на 17.08.2016.

У судових засіданнях 17.08.2016 та 01.09.2016 на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України судом оголошено перерву на 01.09.2016 та 28.09.2016 відповідно.

28.09.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2015 розгляд справи призначено на 12.10.2016.

В судовому засіданні 12.10.2016 оголошувалась перерва до 20.10.2016.

У судове засідання 20.07.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 20.07.2016 не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: №0103039249840.

У судові засідання 17.08.2016, 01.09.2016, 12.10.2016 та 20.10.2016 з'явились уповноважені представники сторін.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 20.07.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 12.07.2016 та письмові пояснення б/н від 12.07.2016, які судом долучено до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 20.07.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності б/н від 07.07.2016, в якій посилаючись на приписи ст. 257 Цивільного кодексу України останній зазначає про сплив позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 14.02.12 р. по 30.04.13 р., а також за період з 07.05.13 р. по 15.06.13 р., в зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог за період з 14.02.12р. по 15.06.13р. Заява судом долучена до матеріалів справи.

До початку судового засідання 17.08.2016р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення № 558/юр від 08.08.2016, які судом долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 17.08.2016р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив б/н від 12.08.2016 на позов з контррозрахунком, в якому останній позов визнає частково у розмірі 16 232,16 грн., зазначаючи при цьому, що всупереч умовам п. 4.4 договору №Е1051-1829 від 07.05.2013, згідно якого вартість відшкодування становить 1217,90 грн., позивач нараховував та виставляв рахунки на оплату у розмірі 1219,39 грн. Крім того відповідач зазначає про відсутність доказів на підтвердження виконання позивачем робіт з утримання та обслуговування майна за період з листопада 2013 р. по грудень 2014 р., в зв'язку з чим за розрахунками відповідача сума заборгованості становить 11445,06 грн., проценти річних - 353,03 грн. та втрати від інфляції - 4434,07 грн. Відзив на позов судом долучений до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 20.10.2016р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшло клопотання б/н б/д про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 20.10.16 сторонами суду не надано.

Відповідно до 2.3 Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи та оголошував перерви в судових засіданнях, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

В судовому засіданні 20.10.2016 представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, вирішення питання щодо застосування строків позовної давності залишив на розсуд суду.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.10.2016 заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та підтримав подану до початку судового засідання 20.07.2016 заяву про застосування строків позовної давності, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" відповідно до рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 24/6240 "Про питання діяльності комунальних підприємств, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва" перейменоване з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради, зареєстрованого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 31.10.2001.

Відповідно до п. 2.1. Статуту Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" підприємство створене з метою отримання прибутку від господарської діяльності, спрямованої на задоволення суспільних потреб, надання послуг населенню у сфері житлово-комунального господарства в якості виконавця цих послуг.

При цьому вказаним Статутом позивача, а саме, пунктом 2.2, визначені основні напрямки діяльності підприємства, якими, зокрема, забезпечення послугами газопостачання, водопостачання (водовідведення) та централізованого опалення до споживачів по внутрішньо будинкових мережах на підставі договорів, укладених підприємством з виробниками послуг, а також на підставі договорів, укладених підприємством безпосередньо зі споживачами послуг; здійснення нарахувань та виготовлення рахунків на сплату житлово-комунальних послуг для споживачів (власників, наймачів) жилих та нежилих приміщень; забезпечення збору платежів від споживачів зазначених послуг на користь виробників послуг; - здійснення комплексного обслуговування споживачів, в тому числі проведення прийому споживачів, нарахування споживачам та збір платежів за спожиті житлово-комунальні послуги на підставі відповідних договорів (доручення, про надання послуг тощо) з виробниками житлово-комунальних послуг (ПАТ "Київенерго", ПАТ "АК "Київводоканал", ПАТ "Київгаз" тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, 0102.2012 між позивачем та Комунальним підприємством "Керуюча дирекція" Шевченківської районної ради у м. Києві ради (яке перейменовано в Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" відповідно до рішення Київської міської ради від 09.01.2014 "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва") (довіритель за договором) укладено Договір доручення на надання послуг з обліку, нарахування, збору платежів власників, наймачів та орендарів №1 (далі - Договір №1), відповідно до умов якого довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов'язання вчинити за рахунок та на користь довірителя юридичні дії щодо укладання з власниками та наймачами жилих приміщень договори на надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; здійснення обліку, нарахування, збір платежів власників та наймачів жилих приміщень за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; проведення роз'яснювальних та претензійних робіт зі споживачами (власниками та наймачами жилих приміщень, спрямовану на зменшення заборгованості; здійснення обліку та збору, у тому числі, в судовому порядку, заборгованості споживачів за послуги довірителя; проводити прийом споживачів з питань нарахування та оплат за послуги довірителя на давати відповідні довідки.

Під час розгляду справи судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Модель-Т є власником нежитлового приміщення № 30 підвалу: №№ 1-34; І, загальною площею 490,90 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Київ, вул. Велика Житомирська, 6/11, літ. А на підставі договору купівлі - продажу будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу від 08.10.02 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шепелюк О.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 3464, копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Виходячи з вищезазначених приписів ст.ст. 180, 181 ГК України, наявних матеріалів справи, а також пояснень представника позивача вбачається, що в період з 29.02.12р. по 30.04.13р. договір щодо надання житлово-комунальних послуг між сторонами у формі єдиного документу, складеного у письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений їх печатками, не складався.

Суд зазначає, що основні засади організаційних та господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до п. 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги надаються споживачу безперебійно, за винятком часу перерв на: 1) проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами. 2) міжопалювальний період для систем опалення, рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних місцевих рад або місцевими державними адміністраціями виходячи з кліматичних умов згідно з правилами та іншими нормативними документами; 3) ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, в період з 29.02.12 р. по 30.04.13 р. відбулось фактичне споживання відповідачем комунальних послуг, в т.ч. з утримання будинків та прибудинкових територій, на загальну суму 22 598,27 грн., за умови відсутності укладеного між сторонами відповідного договору.

При цьому в матеріалах справи наявні копії рахунків на відшкодування експлуатаційних витрат позивача за період лютий 2012 р. - квітень 2013 р. включно, які направлялись позивачем на адресу відповідача.

Як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів виконання робіт та надання послуг, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі та прибудинкової території, доказів опротестування даних, зазначених в виставлених до сплати рахунках за вказаний період матеріали справи не містять, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем обов'язків з утримання та обслуговування нерухомого майна та до моменту звернення позивача до суду з даним позовом з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з виконання комплексу робіт (послуг), пов'язаних з обслуговуванням та отриманням будівлі та прибудинкових територій в період з 29.02.12р. по 30.04.13р., а відповідачем, у свою чергу, прийнято вказані роботи (послуги) без будь - яких зауважень.

В подальшому, як встановлено судом за матеріалами справи, 07.05.2013 між Комунальним підприємством "Керуюча дирекція" Шевченківського району (яке в подальшому перейменоване в Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва ) (виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Модель-Т" (відповідач за договором, власник або орендар за договором) укладено договір №Е1051-1829 про відшкодування власником (орендар) витрат по утриманню та обслуговування нерухомого майна (далі - Договір №Е1051-1829), виконавець (довіритель) забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі (будівлі, частини будівлі, окремого приміщення в будівлі), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська/Володимирська, 6/11 літ. А (далі - будівля), а також утримання будинку та прибудинкової території, а власник (орендар) відшкодовує витрати виконавця на виконання вказаних робіт (послуг), якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих виконавцем за цим договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору власник (орендар) користується (володіє) приміщенням загальною площею 490,90 кв.м, яке розміщене в підвалі будівлі та використовується на момент укладання договору під розміщення закладу громадського харчування (кафе) з адміністративними приміщеннями на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 08.10.2002, реєстраційне посвідчення КМЮТІ № 001087, про що зроблено запис в реєстровій книзі №д-9п-111 за №2251-п від 24.01.2003 відповідно до плану розміщення приміщення від 17.02.2004, що додається до договору, площа приміщення 490,20 кв.м.

Розділами 2-5 Договору № Е1051-1829 сторони узгодили обов'язки сторін, права сторін, порядок та строки оплати послуг, відповідальність сторін тощо.

Відповідно до п. 6.1 Договору цей договір набирає чинності з дати укладання та діє до 31 грудня 2015 року включно.

Згідно п. 6.5 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір № Е1051-1829 підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками власника та виконавця.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Отже суд зазначає, що укладений між сторонами по справі договір про відшкодування власником витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна є підставою для виникнення у сторін за цим договором відповідних зобов'язань відповідно до зазначених норм ГК та ЦК України.

Відповідно до п.п. 2.1.1 п. 2.1 Договору № Е1051-1829 виконавець зобов'язується забезпечити виконання комплексу робіт, пов'язаних з обслуговування та утримання будівлі та прибудинкової території, а саме: освітлення сходових клітин, підвалів, підкачка води; прибирання прибудинкової території; обслуговування внутрішньобудинкових систем водо- теплопостачання, водовідведення, зливної каналізації; дератизація; дезинфекція; обслуговування димо-вентиляційних каналів; прибирання підвалів, технічних поверхів та покрівель; поточний ремонт покрівлі, під'їздів, сходових клітин, підвальних приміщень, несучих захисних конструкцій будинку; поливання клумб, газонів, дворів; підготовка житлового фонду до експлуатації в зимовій період.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Окрім того, Додатком № 1 від 05.07.2013 до Договору № Е1051-1829 від 07.05.2016 сторонами погоджено перелік, вартість робіт (послуг) з утримання будинку №6/11 літ. А по вул. В.Житомирська/Володимирська та його прибудинкової території, які надає виконавець - Комунальне підприємство "Керуюча дирекція Шевченківського району" власнику приміщення ТОВ "Модель-Т". Формула розрахунку витрат виконавця по утриманню і обслуговуванню будинку та прибудинкової території: 2,4845 грн.* 490,20 кв.м = 1217,90 грн.

Як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджено представником останнього в судовому засіданні, на виконання умов вищезазначеного Договору № Е1051-1829 за період з 31 травня 2013 р. по 29 лютого 2016 р. включно позивачем здійснене утримання нерухомого майна, а саме виконані роботи, пов'язані з обслуговуванням та утриманням будівлі та прибудинкової території за адресою: м. Київ, вул. Велика Житомирська/Володимирська, 6/11 літ. А власнику (відповідачу) на загальну суму 41459,50 грн.

В матеріалах справи наявні копії рахунків на відшкодування експлуатаційних витрат позивача за період травень 2013р. - лютий 2016р. включно, які направлялись позивачем на адресу відповідача.

При цьому як вбачається із матеріалів справи, доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів та термінів виконання робіт та надання послуг, пов'язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі та прибудинкової території, доказів опротестування даних, зазначених в виставлених до сплати рахунках за період з травня 2013р. по лютий 2016р. до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання КП Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва умов Договору № Е1051-1829 на протязі спірного періоду (з 31.05.13р. по 29.02.16р.) та до моменту звернення позивача до суду з даним позовом з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з виконання комплексу робіт (послуг), пов'язаних з обслуговуванням та отриманням будівлі та прибудинкових територій, обумовлених Договором № Е1051-1829, а відповідачем, у свою чергу, прийнято вказані роботи (послуги) без будь - яких зауважень.

Окрім того, суд звертає увагу на положення п. 4.5 Договору, згідно якого при необхідності власник (орендар) має право перевірити правильність нарахування вказаних в цьому договорі платежів, для чого має право вимагати у виконавця подання розрахунків, зазначених в цьому договорі платежів.

Проте, доказів наявності звернень відповідача до виконавця з вимогами щодо перевірки правильності здійснених позивачем нарахувань та змісту заявлених до відшкодування експлуатаційних витрат матеріали справи не містять.

Статтею 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами законодавства відповідач як споживач зобов'язаний оплатити отримані ним житлово-комунальні послуги, в т.ч. витрати з утримання будинків та обслуговування прибудинкових територій. При цьому відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України у справах № 910/9720/14 від 21.01.15 р., № 5011-31/17255-2012 від 15.05.14 р.

За таких обставин зобов'язання відповідача відшкодувати експлуатаційні витрати та комунальні послуги виникає на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Окрім цього слід відзначити, що відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Недійсність договору з надання житлово-комунальних послуг у зв'язку з недодержанням юридичними особами письмової форми законом не встановлена, а тому виниклі між сторонами зобов'язання є дійсними і їх виконання повинне здійснюватися у відповідності до норм цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі № 3-184гс14.

У відповідності положенням п. 1 ч.1 ст. 1 Закону України Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій від 20.05.1999 року, № 686-XIV суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території.

У відповідності до ст. 179 Житлового кодексу України користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України. Пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572, визначені обов'язки власника та наймача (орендаря), зокрема, такі як укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Окрім того, за умовами п. 4.1 Договору власник (орендар) відшкодовує виконавцю експлуатаційні витрати на утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території.

Відповідно до п. 4.2 Договору відшкодування експлуатаційних витрат на утримання будинку та прибудинкової території та інших витрат загального користування сплачуються відповідно до розрахунків згідно Постанови КМУ від 20.05.2009 № 529, які наведені в Додатку 1 до цього договору і становить на дату укладання договору 2.4845 грн. на місяць за 1 кв.м. площі приміщення з (ПДВ).

Пунктом 4.4 Договору передбачено, що загальна вартість відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна по даному Договору становить - 1217,90 грн. на місяць, в тому числі ПДВ - 202,98 грн.

Згідно п. 4.6 Договору оплата послуг, передбачених п.п. 4.1-4.4. Договору, проводиться власником (орендарем) щомісячно, у 10-ти денний термін після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця на підставі рахунків виставлених виконавцем.

Вказаний обов'язок з відшкодування експлуатаційних витрат передбачений також п.п. 2.2.4 пункту 2.2 Договору, згідно якого власник (орендар) зобов'язується до 20 числа поточного місяця перерахувати грошові кошти на рахунок виконавця за утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, у вигляді відшкодування експлуатаційних витрат пропорційно до займаної площі приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Так, згідно наданого позивачем розрахунку відповідачем за період з 29.02.12 по 11.06.13 сплачено 6308,82 грн., які позивачем зараховані в рахунок відшкодування фактично спожитих експлуатаційних витрат за відповідні періоди. Отже, за твердженням позивача, залишок неоплачених відповідачем фактично спожитих комунальних послуг за період з 29.02.12 по 30.04.13 становить 16289,45 грн.

Також, як вбачається із матеріалів справи, зазначено позивачем в позовній заяві, підтверджено представником останнього та відповідачем не заперечувалось, ТОВ Модель-Т здійснено тільки часткове відшкодування експлуатаційних витрат за період з 31.05.13 р. по 29.02.16 р. шляхом перерахування позивачеві грошових коштів в сумі 24388,04 грн., що підтверджується наданими позивачем виписками банку, в зв'язку з чим, як зазначає позивач, у ТОВ Модель-Т утворилась заборгованість в сумі 17071,46 грн.

В подальшому у зв'язку з несплатою відповідачем суми відшкодування експлуатаційних витрат позивачем 30.04.15р. була направлена на адресу ТОВ Модель-Т претензія б/н від 27.04.15р., факт надсилання якої підтверджується наявним в матеріалах справи копіями фіскального чеку № 1987 від 30.04.15 р. та списку згрупованих поштових відправлень від 28.04.15 р.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо оплати у встановлений термін фактично спожитих комунальних послуг в сумі 16289,45 грн., а також щодо відшкодування експлуатаційних втрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна в сумі 17071,46 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам господарського та цивільного законодавства, а також умовам Договору №Е1051-1829, відповідач не виконав, в зв'язку з чим станом на день прийняття рішення у відповідача утворилась заборгованість у зазначеному розмірі, які позивач просив стягнути в позовній заяві згідно наданого розрахунку.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № Е1051-1829 про відшкодування власником(орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна від 07.05.13 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Суд зазначає, що відповідно до умов Договору № Е1051-1829 сторонами в п. 4.4 останнього узгоджена сума відшкодування експлуатаційних витрат в розмірі 1217,90 грн., в т.ч. 202,98 грн. ПДВ.

Натомість як свідчать матеріали справи, позивачем в період травень 2013 р. - лютий 2016р. здійснювались нарахування та виставлялись відповідні рахунки на оплату у розмірі 1219,39 грн., в т.ч. 203,23 грн. ПДВ.

Судом встановлено, що підпунктом 2.1.2 пункту 2 Договору № Е1051-1829 передбачений обов'язок виконавця своєчасно інформувати власника про зміни витрат на утримання будівлі та тарифів на послуги, встановлених вповноваженими органами у відповідності до чинного законодавства.

При цьому доказів наявності зміни тарифу та/або його структури на витрати з утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території в період дії спірного Договору №Е1051-1829, як і будь - яких інших обґрунтованих підстав щодо зміни розміру відшкодування, а також повідомлення відповідача про останні згідно умов Договору №Е1051-1829 матеріали справи не містять. Усних пояснень щодо зміни розміру нарахувань в судовому засіданні представником позивача надано теж не було.

Судом прийнято до уваги, що перелік та вартість робіт (послуг) виконавця по утриманню і обслуговуванню будинку та прибудинкової території в сумі 1217,90 грн. узгоджена сторонами на підставі додатку №1 до Договору № Е1051-1829, проте позивачем не надано суду доказів, з яких вбачається перелік передбачених спірним Договором витрат зі зміненою вартістю, яка була виставлена до сплати відповідачу.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з відшкодування фактично спожитих послуг з утримання будинків та прибудинкових територій, а також відшкодування експлуатаційних витрат за Договором №Е1051-1829 у встановлений термін, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в обсязі, заявленому позивачем, відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача відшкодування фактично спожитих послуг з утримання нерухомого майна та відшкодування експлуатаційних витрат за Договором № Е1051-1829 мають бути частково задоволено в сумі 16289,45 грн. та 17071,46 грн. відповідно.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо відшкодування експлуатаційних витрат у строк, визначений законодавством та умовами Договору № Е1051-1829, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних в сумі 2132,88 грн. за період з 29.03.12 р. по 01.03.16 р. та 526,58 грн. за період з 30.06.13 р. по 01.03.16 р., всього 2389,46 грн. та інфляційні нарахування в сумі 16753,72 грн. за період з 29.03.12 р. по 01.03.16 р. та 6613,86 грн. за період з 30.06.13 р. по 01.03.16 р., всього 23367,58 грн., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

В свою чергу, як встановлено судом за матеріалами справи, відповідачем до початку судового засідання 20.07.2016 подано заяву б/н від 07.07.16 про застосування строків позовної давності, в якому останній, зокрема, на підставі ст. 257 ЦК України, зазначає про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості за період з 14.02.12 р. по 30.04.13р. та з 07.05.13 р. по 15.06.13 р., посилаючись при цьому на те, що звернення до суду з відповідними вимогами в цій частині здійснено позивачем зі спливом строку позовної давності, тобто поза межами періоду позовної давності, наслідком чого має бути відмова в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.

Суд звертає увагу, що за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Тобто за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Як визначено ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. В свою чергу господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом (ч. 2 вказаної статті).

Відтак, оскільки позивач як юридична особа набуває свої права і обов'язки та реалізує їх в межах, визначених законодавством, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму своєчасної та ініціативної обізнаності останнього.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками (частина перша статті 254 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальна позовна давність в один рік, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 258 Цивільного кодексу України).

В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів"(далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

При цьому як зазначено в п. 2.2. постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Окрім цього приписи чинного законодавства не містять застережень щодо задоволення заяв відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

В свою чергу, судом за матеріалами справи встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань з відшкодування фактично спожитих послуг з утримання будинків та обслуговування прибудинкових територій, а також зобов'язань відшкодування експлуатаційних витрат за Договором № Е1051-1829.

При цьому згідно ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до п. 4.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України 29.05.2013 № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Зокрема, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Окрім того суд зазначає, що в даному випадку потрібно встановлювати намір особи під час оплати заборгованості (чи бажала особа оплатити попередню заборгованість або це помилка робітника банку, який не вказав місяць чи особа не знала, що вона оплачує попередній період, з яким вона не згодна). У випадку, коли особа усвідомлюючи сплачувала за попередній період - то це є підставою для переривання строку позовної давності, у випадку помилки чи не знання - є підстави для застосування ч. 1 ст. 267 ЦК України (особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності) і підстави для переривання строку позовної давності в даному випадку відсутні.

Також судом враховано, що оскільки чинним законодавством та умовами Договору № Е1051-1829 передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача здійснювати відшкодування експлуатаційних витрат щомісячно та, відповідно, встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право позивача вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий (щомісячний) платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, враховуючи, що за умовами спірного Договору та приписами чинного законодавства відшкодування експлуатаційних витрат виконавця, спожитих за Договором повинно здійснюватись власником до 20 числа кожного поточного місяця, а фактично спожитих за умови відсутності відповідного договору про відшкодування (на підставі виставлених рахунків)- не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання відповідачем кожного із цих зобов'язань.

Отже, аналізуючи приписи чинного законодавства та умови Договору, виходячи зі змісту зазначених правових норм слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання власником зобов'язань за вказаним Договором та за період відсутності письмового договору між сторонами (фактичне споживання) позовна давність за вимогами виконавця (позивача) про стягнення відшкодування експлуатаційних витрат, сплата яких відповідно до законодавства та умов Договору визначена періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Аналогічні висновки містяться викладену в постанові Верховного Суду України від 19.03.2014 №6-20цс14.

Як встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, згідно наданих позивачем виписок банку, відповідачем 22.03.13р. було сплачено 1505,69 грн. із зазначенням платежу сплата за експлуатаційні витрати та із зазначенням сплата за експлуатаційні витрати зг. дог. № Е1051-1829 від 07.05.13 р. 10.06.13 р. в сумі 6022,76 грн., 13.12.13 р. в сумі 1219,39 грн. без зазначення місяця, за який здійснене відповідне погашення, отже підстави розцінювати факт вказаних оплати в якості доказу, що свідчить про переривання строку позовної давності, відсутні, оскільки виконавець вправі зарахувати непозначену суму на сплату заборгованості за попередні періоди.

Господарський суд розглянувши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду даної справи, та розглянувши позов по суті, приймаючи до уваги той факт, що з даною позовною заявою позивач звернувся до суду 15.06.16 р. (як свідчить відмітка канцелярії Господарського суду міста Києва на позовній заяві), тобто за межами встановленого законодавством строку позовної давності, дійшов висновку, що заява відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості з 29.02.12 р. по 30.04.13 р. та з 31.05.13 р. по 15.06.13 р. підлягає задоволенню.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, проте в частині стягнення 16289,45 грн. відшкодування за фактично спожиті послуги з утримання будинку та прибудинкових територій поданий позивачем після спливу строку позовної давності, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову у вказаній частині з огляду на пропущення позивачем строку відповідного звернення до суду.

З огляду на вищевикладене позовні вимоги про стягнення 2132,88 грн. процентів річних та 16753,72 грн. втрат від інфляції, нараховані на заборгованість, яка виникла в період 29.02.12 р. - 30.04.13 р., а також 1,11 грн. процентів річних, нарахованих на заборгованість, яка виникла за період з 31.05.13 р. по 15.06.13 р., також задоволенню не підлягають.

Згідно п. 1.12 Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова №14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до пункту 1.9. Постанови №14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи ЛІГА: Закон перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції, судом встановлено, що перерахований з урахуванням визначеного позивачем періоду та враховуючи наслідки застосування судом строку позовної давності, розмір процентів річних та втрат від інфляції становить 718,36 грн. річних та 948,73 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж заявлено у позивача, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції за несвоєчасну компенсацію експлуатаційних витрат позивача підлягають частковому задоволенню в сумі 718,36 грн. процентів річних та 948,73 грн. інфляційних нарахувань.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12 р. №6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Модель-Т (вул. Велика Житомирська, 6/11, м. Київ, 01001, код 23741354) на користь Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району м. Києва" (вул. Кирпоноса, 10/8, м. Київ, 03190, код 31731838) 17071,46 грн. боргу, 718,36 грн. процентів річних, 948,73 грн. інфляційних нарахувань та 434,80 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений та підписаний 02 грудня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення.

Суддя А.М.Селівон