Рішення

від 01.12.2016 по справі 910/17190/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2016Справа № 910/17190/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом комунального підприємства "Київпастранс" в особі відокремленого підрозділу - Служби колії (далі - Підприємство) до товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ТРАНС ГРУП" (далі - Товариство) про стягнення 415 027,09 грн.,

за участі представників:

позивача: Рощахівська-Чантурідзе С.А. за довіреністю від 22 вересня 2016 року № 06-5/762;

відповідача: не з'явилися,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2016 року Підприємство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що 17 вересня 2014 року між ним, Товариством та Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), далі - Департамент, був укладений договір оренди № 1724, за умовами якого останній передав відповідачу в оренду нежитлове приміщення загальною площею 302,00 м 2 , яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Павла Усенка, будинок 7/9, літера Г. Оскільки Товариство взяті на себе за вказаним правочином зобов'язання по оплаті орендної плати, компенсації вартості комунальних послуг та земельного податку виконало не в повному обсязі, заборгувавши позивачу 355 528,57 грн., з яких: 179 329,43 грн. - орендна плата, 66 047,44 грн. - вартість комунальних послуг та 58 430,11 грн. - вартість податку на землю, Підприємство, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просило суд стягнути з відповідача вищезазначену суму основного боргу, а також 446,86 грн. пені, 8 573,68 грн. трьох процентів річних та 50 477,98 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 вересня 2016 року порушено провадження у справі № 910/17190/16. Розгляд даної справи призначено судом на 13 жовтня 2016 року.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 13 жовтня 2016 року відклав розгляд справи на 27 жовтня 2016 року.

До початку зазначеного судового засідання через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва Підприємство подало заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просило стягнути з Товариства 356 763,56 грн. основного боргу, 139,11 грн. пені, 6 881,84 грн. трьох процентів річних та 44 472,33 грн. інфляційних втрат. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 27 жовтня 2016 року відкладено розгляд справи на 17 листопада 2016 року.

За наслідками розгляду справи 17 листопада 2016 року суд продовжив строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відклав розгляд справи на 1 грудня 2016 року.

До початку даного судового засідання Підприємство через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подало заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просило стягнути з Товариства 355 520,47 грн. основного боргу, 99,21 грн. пені, 5 777,23 грн. трьох процентів річних та інфляційні втрати в розмірі 44 472,33 грн.

Під час судового засідання 1 грудня 2016 року представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з урахуванням обставин, викладених у додаткових поясненнях від 26 жовтня 2016 року, та заяви про зменшення розміру позовних вимог від 1 грудня 2016 року.

Відповідач у призначені судові засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 20 вересня 2016 року та про відкладення розгляду справи від 13 жовтня 2016 року, 27 жовтня 2016 року та 17 листопада 2016 року надіслані відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином був повідомлений про місце, дату та час судових засідань. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представника Підприємства, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17 вересня 2014 року між сторонами та Департаментом укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1724, за умовами якого Товариство прийняло в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), загальною площею 302,00 м 2 , що знаходиться за адресою: вулиця Павла Усенка, будинок 7/9, літера Г, для розміщення суб'єкта господарювання, що виготовляє рухомий склад міського електротранспорту.

Вказане майно належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та знаходиться на балансі Підприємства (пункт 2.4 договору).

Даний правочин підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками. Строк дії вказаного договору - до 15 вересня 2017 року (пункт 9.1 цієї угоди).

Відповідно до пункту 3.1 договору за користування об'єктом оренди Товариство зобов'язалось сплатити оренду плату, розрахунок якої здійснюється на підставі пункту 22 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22 вересня 2011 року № 34/6250, та на дату підписання даного правочину за перший місяць становить без ПДВ 19,38 грн. за 1 м 2 орендованої площі, тобто 5 852,13 грн. у цілому.

Пунктом 3.2 вказаної угоди передбачено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому в поточному місяці.

Пунктом 3.5 даного правочину передбачено сплату Товариством орендної плати на рахунок Підприємства.

Згідно з пунктом 3.6 договору Товариство зобов'язалось сплатити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця.

Відповідно до пунктів 3.8, 4.9 даного правочину вартість комунальних послуг, відшкодування сум земельного податку, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванні інженерного обладнання та внутрішньо-будинкових мереж, ремонту будівлі тощо, не входить до складу орендної плати та сплачується Товариством окремо на підставі договорів, укладених останнім із організаціями, що надають відповідні послуги, та/або на підставі виставлених Підприємством розрахунків.

У пункті 10 розрахунку орендної плати за вказаний об'єкт (додаток № 1 до договору) сторонами погоджено, що вартість витрат на комунальні послуги (водопостачання, теплоенергія, електроенергія, телефон, телефакс) Товариство зобов'язалось сплатити згідно з виставленими рахунками у 3-денний термін.

За фактом передачі вказаного майна в оренду між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі нерухомого майна від 17 вересня 2014 року.

Звернувшись з даним позовом до суду Підприємство, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 1 грудня 2016 року, просило стягнути з відповідача за період з вересня 2014 року по липень 2016 року заборгованість, яка утворилась за вказаним договором, у загальному розмірі 355 520,47 грн. , з яких: 226 462,33 грн. - орендна плата, 78 507,25 грн. - вартість спожитих комунальних послуг та 68 873,07 грн. - відшкодування податку на землю.

Разом із цим, суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми відшкодування податку на землю, з урахуванням норм чинного законодавства та умов договору, вважає розмір вказаного податку за березень 2016 року та квітень 2016 року обґрунтованим у розмірі 7 395,97 грн. за кожний із цих місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство оплатило надані послуги частково в загальному розмірі 19 071,83 грн., а саме: 28 жовтня 2014 року - 555,21 грн. орендної плати, 362,23 грн. за комунальні послуги; 29 липня 2015 року - 12 766,97 грн. орендної плати та 387,42 грн. за комунальні послуги, та в липні 2016 року - 5000,00 грн. орендної плати.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість Товариства за даним правочином за період з вересня 2014 року по липень 2016 року склала 345 652,67 грн., з яких: 208 140,15 грн. - орендна плата, 78 507,23 грн. - вартість спожитих комунальних послуг та 59 005,29 грн. - відшкодування податку на землю.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Аналогічна норма закріплена й у частині 1 статті 759 ЦК України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Плата за користування майном справляється з наймача (частина 1 статті 762 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

Враховуючи те, що сума основного боргу в загальному розмірі 345 652,67 грн., яка складається з: 208 140,15 грн. орендної плати, 78 507,23 грн. вартості спожитих комунальних послуг та 59 005,29 грн. відшкодування податку на землю, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і Товариство на момент прийняття рішення не надало документів, які б могли свідчити про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимоги Підприємства про стягнення з відповідача вказаної суми, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню частково в межах вказаних сум.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати наданих йому послуг, позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 1 грудня 2016 року, також просив суд стягнути з Товариства пеню в розмірі 99,21 грн., нараховану на авансовий платіж у розмірі 14 045,12 грн. та на акти наданих послуг із вересня 2014 року по грудень 2014 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів Товариство зобов'язалось сплатити на користь Підприємства пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Відтак, із умов даного договору вбачається, що нарахування пені за ним можливе тільки на орендний, а не на авансовий платіж.

Судом здійснено арифметичний перерахунок заявленої позивачем до стягнення пені, відповідно до якого суд вважає дану вимогу обґрунтованою в розмірі 64,00 грн.

Слід також зазначити, що за пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Оскільки сторони у даній справі не заявляли про застосування позовної давності щодо стягнення суми пені, то позовна давність до даної позовної вимоги судом не застосовується.

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення даної позовної вимоги.

Також позивач просив стягнути з відповідача, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 1 грудня 2016 року, три проценти річних у розмірі 5 777,23 грн. та 44 472,33 грн. інфляційних втрат.

З поданого Підприємством розрахунку вбачається, що три проценти річних у розмірі 5 170,16 грн. та 36 962,34 грн. інфляційних втрат нараховані на авансовий платіж та на заборгованість за період з жовтня 2014 року по червень 2016 року.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Однак суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок зазначених сум, дійшов висновку про те, що останній був здійснений з арифметичними помилками та неточностями, а також без урахування всіх обставин справи.

Відтак, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення трьох процентів річних з урахуванням умов договору та здійснених Товариством часткових оплат, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає 4 972,10 грн., з яких: 24,85 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 листопада 2014 року по 20 грудня 2014 року на суму 10 079,78 грн.; 44,77 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 грудня 2014 року по 20 січня 2015 року на суму 17 570,59 грн.; 64,21 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 січня 2015 року по 20 лютого 2015 року на суму 25 199,11 грн.; 76,07 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 лютого 2015 року по 21 березня 2015 року на суму 33 055,94 грн.; 104,86 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 березня 2015 року по 20 квітня 2015 року на суму 41 155,58 грн.; 122,51 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 квітня 2015 року по 20 травня 2015 року на суму 49 686,48 грн.; 150,68 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 травня 2015 року по 20 червня 2015 року на суму 59 137,87 грн.; 172,39 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 червня 2015 року по 20 липня 2015 року на суму 69 912,02 грн.; 53,21 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 липня 2015 року по 28 липня 2015 року на суму 80 925,36 грн.; 149,75 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 29 липня 2015 року по 20 серпня 2015 року на суму 79 215,21 грн.; 229,73 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 серпня 2015 року по 20 вересня 2015 року на суму 90 163,31 грн.; 249,08 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 вересня 2015 року по 20 жовтня 2015 року на суму 101 017,19 грн.; 285,69 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 жовтня 2015 року по 20 листопада 2015 року на суму 112 124,75 грн.; 303,50 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 листопада 2015 року по 20 грудня 2015 року на суму 123 087,35 грн.; 342,12 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 грудня 2015 року по 20 січня 2016 року на суму 134 271,01 грн.; 370,82 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 січня 2016 року по 20 лютого 2016 року на суму 145 538,03 грн.; 373,99 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 лютого 2016 року по 20 березня 2016 року на суму 156 905,01 грн.; 428,24 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 березня 2016 року по 20 квітня 2016 року на суму 168 072,07 грн.; 442,21 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 квітня 2016 року по 20 травня 2016 року на суму 179 339,09 грн.; 485,65 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 травня 2016 року по 20 червня 2016 року на суму 190 606,11 грн.; 497,77 грн. - три проценти річних, нараховані за період з 21 червня 2016 року по 20 липня 2016 року на суму 201 873,13 грн.

Нараховані три проценти річних на авансовий платіж задоволенню не підлягають, оскільки Підприємством не доведено наявність прострочення зі сплати останнього.

Відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 3 квітня 1997 року № 62-97р при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14).

Водночас, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за наведені вище періоди та суми, суд встановив, що з урахуванням дефляції, з відповідача підлягає стягненню інфляційні втрати в загальному розмірі 23 050,03 грн.

Таким чином суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача до Товариства.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГО ТРАНС ГРУП" (02105, місто Київ, вулиця Павла Усенка, будинок 7/9-3, ідентифікаційний код 36484784) на користь комунального підприємства "Київпастранс" в особі відокремленого підрозділу - Служби колії (02105, місто Київ, вулиця Павла Усенка, будинок 7/9, ідентифікаційний код 03328712) 208 140 (двісті вісім тисяч сто сорок) грн. 15 коп. орендної плати, 78 507 (сімдесят вісім тисяч п'ятсот сім) грн. 23 коп. вартості спожитих комунальних послуг, 59 005 (п'ятдесят дев'ять тисяч п'ять) грн. 29 коп. вартості податку на землю, 64 (шістдесят чотири) грн. 00 коп. пені, 4 972 (чотири тисячі дев'ятсот сімдесят дві) грн. 10 коп. трьох процентів річних, 23 050 (двадцять три тисячі п'ятдесят) грн. 03 коп. інфляційних втрат, а також 5 606 (п'ять тисяч шістсот шість) грн. 08 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 6 грудня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко