Рішення

від 29.11.2016 по справі 922/3208/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р.Справа № 922/3208/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Диамант Ст", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина", м. Харків про стягнення 10 710,14 грн. за участю предстваників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 11.01.2016 р.)

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Диамант Ст", м. Харків (далі за текстом - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина", м. Харків (далі за текстом - відповідач) в якому, з урахуванням уточнень просить суд стягнути з останнього на свою користь пеню за прострочення сплати заборгованості за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу № 31 від 24.04.2015 р. в розмірі 2697,35 грн., індекс інфляції в розмірі 2465,85 грн. та 3% від простроченої суми в розмірі 946,94 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.09.2016 року зазначений позов прийнято, порушено провадження по даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 11.10.2016 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.10.2016 року розгляд справи було відкладено на 01.11.2016 р.

В судовому засіданні 01.11.2016 р. судом оголошено перерву до 15.11.2016 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.11.2016 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів за відповідним клопотанням представника відповідача, розгляд справи відкладено на 29.11.2016 р.

В процесі розгляду справи відповідач супровідним листом (вх. № 36155 від 01.11.2016 р.) надав суду для залучення до матеріалів справи докази сплати існуючої заборгованості за договором купівлі-продажу № 31 від 24.04.2015 р.

Відповідач відзиву на позов не надав.

На судове засідання 29.11.2016 р. прибув представник позивача, який підтримує позицію, викладену в позовній заяві, просить її задовольнити.

Відповідач на судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини неприбуття на судове засідання представника не повідомив.

Оскільки неявка на судове засідання представників відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останнього, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами, як це передбачено ст. 75 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 24.04.2015 року сторонами укладено договір купівлі - продажу товару № 31, відповідно до умов якого позивач, як продавець, зобов'язався поставити відповідачу, як покупцю, запасні частини визначені умовами цього договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити ці запасні частини в установлені цим договором строки.

Згідно з п. 2 договору, сума всіх рахунків-фактур, виписаних в рамках даного договору складає загальну суму договору.

Згідно з п. 3.3.договору, датою передачі товару вважається дата оформлення видаткових документів на партію товару.

Відповідно до п. 5.2. договору, розрахунок за поставлений товар проводиться на умовах передоплати по домовленості.

Згідно з п. 7.1. договору, за порушення умов даного договору винна сторонам відшкодовує понесені при цьому збитки, в т.ч. недоотриманий прибуток в порядку, передбаченому діючим законодавством України.

Як свідчать матеріали справи, в рамках зазначеного договору, позивач поставив відповідачу запасні частини за видатковими накладними № РН-123 від 28.04.2015 року, № РН - 134 від 07.05.2015 року, № РН-182 від 04.06.2015 року на загальну суму 24323,10 грн.

З метою сплати поставлених запасних частин позивач виставив відповідачу відповідні рахунки - фактури № СФ - 156 від 24.04.2015 року, № СФ - 164 від 30.04.2015 року, № СФ - 186 від 15.05.2015 року.

Станом на момент винесення даного рішення відповідач повністю сплатив існуючий борг за поставлені запасні частини.

Проте, останній здійснював оплату поставленого товару з порушенням строків, визначених умовами договору та відповідними вимогами чинного законодавства України, внаслідок чого позивач нарахував йому до сплати 2697,35 грн. пені, 2465,85 грн. інфляційних, 946,94 грн. річних за певні періоди прострочення з 04.06.2015 р. по 04.06.2016 р.

Обставини щодо стягнення заборгованості стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1-2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Оскільки умовами договору № 31 від 24.04.2015 р. не передбачено строків оплати поставленого позивачем товару, виходячи з чого, такий строк визначається виходячи з положень ст. 530, 692 ЦК України, тобто з моменту отримання відповідачем товару від позивача за відповідними накладними.

Стаття 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що в п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України" № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого за договором № 31 від 24.04.2015 р. товару підтверджується матеріалами справи, та відповідачем в межах даної справи жодним чином не спростовано.

За таких обставин, суд приходить до висновку про правомірність вимог позивача про нарахування до стягнення з відповідача інфляційних та річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку зазначених санкцій, суд приходить до висновку про його правомірність. За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 946,94 грн. річних та 2465,85 грн. інфляційних.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені суд зазначає наступне.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, п. п. 3-4 ст. 231 ГК України передбачено, що законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Сторони у даній справі не відносяться до суб'єктів господарювання, що належать до державного сектора економіки.

При цьому, суд також констатує, що вимоги чинного законодавства України не містять положень, які визначають розмір штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за договором поставки, укладеним господарюючими суб'єктами які не відносяться до державного сектора економіки. Такий розмір штрафних санкцій не визначено і умовами укладеного між сторонами договору № 31 від 24.04.2015 р.

Посилання позивача на положення п. 7.1. зазначеного договору суд вважає безпідставними, та такими, що спростовуються вищевикладеним.

Таким чином, нарахування позивачем до стягнення з відповідача пені на підставі п. 7.1. договору є безпідставними, а позовні вимоги про її стягнення не підлягають задоволенню.

З урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір в сумі 816,67 грн.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд - Запчастина (адреса: 61099, Харківська область, м. Харків, вул. Лодзька, буд. 8-А; код ЄДРПОУ: 36815765) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Діамант СТ (адреса: 61038, м. Харків, вул. Шосе Салтівське, 43 код ЄДРПОУ: 31941331) індекс інфляції в розмірі 2465,85 грн., 3% від простроченої суми в розмірі 946,94 грн., судовий збір в розмірі 816,67 грн.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.12.2016 р.

Суддя ОСОБА_2