Рішення

від 05.12.2016 по справі 922/3524/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" грудня 2016 р.Справа № 922/3524/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Светлічного Ю.В.

при секретарі судового засідання Мороз Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вавілон - ХХІ", м. Харків про стягнення 61466,11 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2 довіреність №38-2071/471 від 10.05.2012р.;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вавілон - ХХІ", в якій позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 61466,11 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 47396, 68 грн., інфляційні витрати у сумі 7937,92 грн., 3% річних у сумі 1608,16 грн., пеня у сумі 4523,35 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати теплопостачання згідно тимчасового договору №4790 від 01.07.2004р., який був укладений між позивачем та відповідачем. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити. Також, надав через канцелярію суду 23.11.2016р. письмові пояснення за вх.№3993, які долучені судом до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив. Надав через канцелярію господарського суду 14.11.2016р. заперечення на позовну заяву за вх.№38605, в яких проти позову заперечував та зазначав, що приміщення за адресою: пр. Гагаріна, 171 належить фізичній особі - ОСОБА_1 та дане приміщення знаходилось в користуванні відповідача згідно договору оренди б/н від 16.03.2006р. 31.12.2014р. договірні відносини між власником приміщення та відповідачем були закінчені. Відповідач 23.04.2015р. звернувся до позивача із листом вх.№2872 з проханням розірвати договір, але позивач договір укладений між позивачем та відповідачем не розірвав. За таких обставин, відповідач просив внести зміни у розрахунок заборгованості, вважати розірваним договір №4790від 01.07.2004р. з 01.01.2015р. в зв'язку із закінченням договірних відносин між відповідачем та власником приміщення ОСОБА_3

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідач був повідомлений належним чином, про дату та час розгляду справи, справа розглядається на підставі ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено наступне.

01.07.2004 р. між КП "Харківські теплові мережі" (позивач та енергопостачальна організація за договором) та ТОВ "Вавілон -ХХІ" (відповідач та споживач за договором) був укладений договір про постачання теплової енергії №4790.

Відповідно п.1.1. договору енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені договором, а саме розділом 6 договору.

У відповідності до п. 6.3. договору відповідач повинен за 3 дні до початку розрахункового періоду сплатити позивачу попередню оплату вартості необхідного обсягу теплової енергії, що є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду. Споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично сплаченої теплової енергії визначають згідно з договірним навантаженням з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел Енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання. Споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується споживачем не пізніше як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату.

КП "Харківські теплові мережі" на підставі Розпорядження про початок та кінець опалювального сезону 2013-2014 р.р. Розпорядження про початок та кінець опалювального сезону 2014-2015 р.р.. Розпорядження про початок та кінець опалювального сезону 2015-2016 р.р. та договору про постачання теплової енергії № 4790 від 01.07.2004 року здійснювало постачання теплової енергії до нежитлових приміщень житлового будинку за адресою: пр. Гагаріна, б. 171. Система теплопостачання відповідача є невід'ємною частиною системи теплопостачання зазначеного житлового будинку зі адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, б. 171. На підставі зазначеного відповідачу були направлені рахунки за спожиту теплову енергію, які відповідачем оплачені не були, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за період з березня 2014 року по квітень 2016 року у розмірі 47396,68 грн.

23.04.2015 р. відповідач листом вх.№2872 повідомив позивача про те, що у зв'язку з закінченням договірних відносин між ФО ОСОБА_4 та ТОВ "Вавілон - ХХІ" з 01.01.2015р. просив вважати договір №4790 від 01.07.2004 р. розірваним.

10.06.2015 року позивач своїм листом № 6/ТД-2327 повідомив відповідача - ТОВ "Вавілон - ХХІ" та ФО ОСОБА_4 про необхідність надання певного переліку документів для розгляду питання про можливість розірвання договору про постачання теплової енергії №4790 від 01.07.02004 р.

Згідно частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто, з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За статтею 171 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із закону, господарського договору та інших угод передбачених законом.

Згідно ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії споживачу здійснюється згідно з договором купівлі-продажу.

Відповідно, п. 4 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. N 1198, визначає, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно до ст. 188 Господарського кодексу України та ст. 651 Цивільного кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором, а сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У випадках коли сторони не досягли домовленості щодо зміни або розірвання договору, а одностороння зміна/розірвання договору не допускається, заінтересована сторона має право звернутися до суду із відповідним позовом.

Відповідно до розділу 10 договору про постачання теплової енергії № 4790 від 01.07.2004 року договір припиняє свою дію у випадках: закінчення строку дії договору, на який він був укладений, взаємної згоди сторін, прийняття рішення господарським судом Харківської області, ліквідації сторін (п.10.2 договору).

Відповідно до п. 10.4 договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено однією із сторін.

Як зазначив, позивач ФО ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про укладання договору купівлі-продажу теплової енергії на приміщення, розташовані за адресою: м. Харків, пр. Гагаріна, б. 171 загальною площею 163,4 кв.м. - 04.11.2016 р. за вх. №5789, відповідно до цього заперечення відповідача щодо розірвання договору №4790 ввід 01.07.2004р. з 01.01.2015р. є необгрунтованими та безпідставними, а позовні вимоги КП "Харківські теплові мережі" такими, що піддягають задоволенню.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 47936,68 грн. (сума основного боргу) правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь інфляційні витрати у сумі 7937,92 грн., 3% річних у сумі 1608,16 грн., пеня у сумі 4523,35 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.7.2.3. договору, сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування інфляційних, пені та 3% річних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача, з вини якого спір доведено до суду.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вавілон - ХХІ" (61050, м. Харків, пр. Московський, б.40/42, корпус Г, код ЄДРПОУ 32761564, МФО 351629, р/р 260034904 у ВАТ "Мегабанк") на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, р/р 2600030002313 в ФХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823, код ЄДРПОУ 31557119) грошові кошти у розмірі 61466,11 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 47396, 68 грн., інфляційні витрати у сумі 7937,92 грн., 3% річних у сумі 1608,16 грн., пеня у сумі 4523,35 грн. та судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 06.12.2016 р.

Суддя ОСОБА_5