Рішення

від 01.12.2016 по справі 910/18999/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 грудня 2016 р. Справа № 910/18999/16

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Сидоренко О.О.,

представника:

позивача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 17.10.2016р., паспорт серії ТТ № 134191, виданий Святошинським РВ ГУДМС України в м. Києві 25.10.2012р.,

у відсутності представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом : товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс УА" (вул. Гоголя, буд. 5/1, м. Васильків, 08600)

до : товариства з обмеженою відповідальністю "Шахінлер Апекс УА" (вул. Хлібна, буд. 8, м. Вінниця, 21050)

про стягнення 834086 грн 88 коп.,

В С Т А Н О В И В :

товариством з обмеженою відповідальністю "Апекс УА" заявлено позов до товариства з обмеженою відповідальністю "Шахінлер Апекс УА" про стягнення 834086 грн 88 коп.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 10.11.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №910/18999/16 з призначенням її до розгляду.

В судовому засіданні (01.12.2016р.) представник позивача заявлений позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у ньому та наданні суду докази.

Натомість відповідач в судове засідання не з'явився, не зважаючи на те, що про дату, час та місце судового засідання він повідомлявся належним чином ухвалою від 10.11.2016р., яка надсилалася йому рекомендованою кореспонденцією. При цьому у поданій до суду заяві від 18.11.2016р. останній заявлений позов визнає в повному обсязі та просить суд провести розгляд справи за відсутності його представника.

Враховуючи те, що такі дії товариства з обмеженою відповідальністю "Шахінлер Апекс УА" не суперечать законодавству, не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає визнання позову відповідачем. Крім того, зважаючи на достатність доказів для вирішення даного спору по суті, суд відповідно до приписів ст. 22 ГПК України задовольняє заяву відповідача щодо розгляду справи за відсутності його представника.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

19.06.2013р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Апекс УА" (покупець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Шахінлер Апекс УА" (постачальник, відповідач) укладено №107 (Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується доставляти і передавати на умовах та у встановлені даним договором строки штучну шкіру у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати на умовах договору, а саме, товар, визначений у специфікації №1, яка є невід'ємною частиною договору.

Згідно із п. 4.2. Договору розрахунки за товар здійснюються покупцем у формі передоплати на підставі направленого постачальником рахунку-фактури.

Поставка товару здійснюється постачальником протягом 15 (пятнадцяти) календарних днів після здійснення покупцем 100% передоплати (п. 4.4. Договору).

Специфікацією до Договору сторонами погоджено найменування товару, його кількість, ціну та вартість.

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання відповідно до умов Договору поставки позивач виконав належним чином, здійснивши на підставі виставлених йому відповідачем рахунків передоплату на поставку товару на суму 796118 грн 88 коп., факт здійснення якої підтверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с. 13-21), поясненнями позивача та іншими матеріалами справи.

Однак, відповідач свої договірні зобов'язання не виконав, обумовлений в рахунках на оплату товар позивачу не передав.

В зв'язку з не проведенням поставки товару згідно умов укладеного між сторонами договору, позивачем направлялися на адресу відповідача претензії вих.. №20-04 від 20.04.2015р. та вих.. №01-09 від 01.09.2015р. про повернення сплачених відповідачу в якості предоплати грошових коштів в сумі 796118 грн 88 коп. (а.с. 22-25), проте, як стверджує його представник та слідує з матеріалів справи, відповіді на дані вимоги позивачем отримано не було, кошти не повернуто, що стало підставою звернення позивача з даним позовом до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Так, відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З моменту укладення сторонами договору поставки №107 від 12.12.2014р. між ними виникли зобов'язання, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Однак відповідач у встановлений Договором строк товар позивачу не поставив/не передав.

У ч. 3 ст. 612 ЦК України обумовлено, що якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (постанова Верховного Суду України від 28.11.2011р. у справі №43/308-10).

Згідно із вимогами ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та у поданій до суду заяві від 18.11.2016р. заявлений позов визнав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми передплати нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 796118 грн 88 коп.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 37969 грн-3% річних, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3% річних є правомірними, оскільки відповідають вимогам чинного законодавства України.

Перевіркою правильності розрахунку 3% річних судом не виявлено помилок, з огляду на що вказані вимоги задовольняються судом в заявленому позивачем розмірі.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, заявлені позивачем до стягнення позовні вимоги підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача відповідно до приписів ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Шахінлер Апекс УА" (вул. Хлібна, буд. 8, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 39429050) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Апекс УА" (вул. Гоголя, буд. 5/1, м. Васильків, 08600, код ЄДРПОУ 36135485) 796118 грн 88 коп. попередньої оплати товару; 37969 грн - 3% річних та 12511 грн 31 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 06 грудня 2016 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (вул. Хлібна, буд. 8, м. Вінниця, 21050)