Рішення

від 01.12.2016 по справі 910/18542/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2016Справа №910/18542/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю " ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Девей Груп"

про стягнення 24 308,01 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Сидоренко В.І. (довіреність б/н від 04.04.2016)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Девей Груп" (відповідач) 24 308,01 грн. заборгованості за договором про надання послуг з організації та перевезення вантажів № 02/02/16-1 від 02.02.2016 з яких: 19 222,19 грн. - основний борг, 4 698,45 грн. - пеня, 387,27 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг з організації та перевезення вантажів № 02/02/16-1 від 02.02.2016 в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги з перевезення, відповідно до заявки № 1 від 02.02.2016 про надання транспортно-експедиторських послуг.

Разом із позовною заявою позивачем заявлено клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти відповідача в межах суми позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2016 порушено провадження у справі № 910/18542/16 та призначено її до розгляду на 15.11.2016.

В судове засідання 15.11.2016 з'явились представники позивача, надав документи на виконання вимог ухвали суду.

Представник відповідача в судове засідання 15.11.2016 не з'явився, відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 розгляд справи відкладено на 01.12.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 01.12.2016 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Крім того, розглянувши у судовому засіданні 01.12.2016 заяву позивача про забезпечення позову, суд відмовив в її задоволенні з огляду на наступне.

В своїй заяві про забезпечення позову позивач просить суд вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунку відповідача в межах суми позовних вимог.

При цьому, жодного обґрунтування щодо заяви про забезпечення позову позивачем не надано.

У відповідності до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно із ч. 1 ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.

В пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" роз'яснено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Положеннями пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Слід зазначити, що заява про забезпечення позову, є обґрунтованою із зазначенням адекватного засобу забезпечення позову. При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 33-34 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

З огляду на вищенаведене, враховуючи що позивачем не наведено жодних доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, а відтак, суд відмовляє у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Відповідач відзиву на позов не надав, представника в судове засідання 01.12.2016 не направив, про причини неявки не повідомив, про день та час проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвалу про порушення провадження та ухвалу про відкладення розгляду справи відповідачу було надіслано за належною адресою (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), отже, адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом належним чином.

За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст. 75 ГПК України розглянути справу за відсутності відповідача за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 01.12.2016 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю " ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС" (далі - виконавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Девей Груп" (далі - замовник) укладено договір про надання послуг з організації та перевезення вантажів № 02/02/16-1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого виконавець відповідно до даного договору зобов'язується організувати та виконати перевезення вантажу автомобільним транспортом територією України та надавати послуги із транспортного експедирування у міжнародному сполученні, а також надавати інші послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та погоджені із замовником, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити надані послуги на умовах даного договору.

Вартість послуг, вид та найменування вантажу, найменування вантажовідправника та вантажоотримувача, маршрут перевезення та інші суттєві умови, необхідні для надання послуг та виконання перевезень, зазначаються в додатках до цього Договору або у разових заявках на перевезення, які є невід'ємними частинами Договору (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. 3.1 Договору, на підставі даного Договору замовник зобов'язаний оплатити виконавцеві вартість наданих послуг, розмір яких зазначається в Додатках до цього Договору або у відповідній заявці на конкретне перевезення, та в подальшому вказується в Актах приймання-передачі наданих послуг.

Підставою для проведення розрахунків по даному Договору є Акт приймання-передачі наданих послуг та копії товарно-транспортних накладних (CMR, ТТН) з підписом вантажовідправника та вантажоодержувача, а також копії інших документів, що підтверджують виконання перевезення та надання інших послуг. Замовник зобов'язаний підписати Акт та оплатити вартість наданих послуг протягом 5 банківських днів з моменту його пред'явлення виконавцем або у такий самий термін письмово повідомити виконавця про свої заперечення (п. 3.4 Договору).

Положеннями п. 3.5 Договору встановлено, що у разі неповідомлення в зазначений термін про обґрунтовані зауваження щодо наданих послуг, послуги вважаються надані належним чином та підлягають оплаті замовником в повному обсязі.

Договір набирає чинності з моменту підписання договору і діє до 31.12.2016 (п. 7.1 Договору).

02.02.2016 між сторонами було погоджено Заявку № 1 на надання транспортно-експедиторських послуг, відповідно до якої позивач взяв на себе зобов'язання по перевезенню вантажу у міжнародному сполученні за маршрутом Німеччина - м. Київ (Україна), а відповідач зобов'язався оплатити одержані послуги.

У відповідності до умов Заявки, вартість перевезення складає 800 євро по курсу НБУ.

На підтвердження виконання послуг із перевезення вантажу за Заявкою № 1 від 02.02.2016, позивачем надано копію міжнародної товарно-транспортної накладної СМR № 0832849 та акт № Т215/2-2016 від 09.02.2016 надання послуг на суму 23 222,19 грн., рахунок-фактуру № Т215/2-2016 на суму 23 222,19 грн., а також докази направлення відповідачу усіх зазначених документів.

В порушення умов Договору, відповідач за надані послуги з перевезення розрахувався частково на суму 4 000,00 грн.

05.08.2016 позивач звернувся до відповідача з претензією від 05.08.2016 вих. № 253/Юр , у якій вимагав погасити решту заборгованості у розмірі 19 222,19 грн.

Зазначена претензія отримана відповідачем 09.08.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0311512662825, однак залишена останнім без відповіді та виконання.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить стягнути з відповідача наявну заборгованість у розмірі 19 222,19 грн. у судовому порядку, а також 4 698,45 грн. пені, 387,27 грн. 3% річних у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором ( ст. 903 ЦК України.

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась відповідно Закону України № 57-V від 01.08.2006 "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Факт надання послуг за Договором на суму 23 222,19 грн. підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладної СМR та актом № Т215/2-2016 від 09.02.2016 надання послуг.

Згідно з п. 3.4 Договору, замовник зобов'язаний підписати Акт та оплатити вартість наданих послуг протягом 5 банківських днів з моменту його пред'явлення виконавцем або у такий самий термін письмово повідомити виконавця про свої заперечення.

Нормами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на вищевстановлені обставини, суд вважає, що позивачем належним чином підтверджено факт надання послуг з перевезення вантажу на підставі Заявки № 1 від 02.02.2016, а також, отримання відповідачем Акту надання послуг № Т215/2-2016 від 09.02.2016, 19.02.2016, у зв'язку із чим, строк оплати, відповідно до умов Договору, настав.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом, відповідач за надані позивачем на підставі Заявки № 1 від 02.02.2016 в повному обсязі не розрахувався та здійснив оплату зазначених послуг частково на суму 4 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку позивача.

Таким чином, розмір заборгованості складає 19 222,19 грн. (23 000,16 - 4 000,00=19 222,19). Відповідачем доказів оплати заборгованості у розмірі 19 222,19 грн. на час вирішення спору не надано.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 222,19 грн. заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з 4 698,45 грн. пені та 387,27 грн. 3% річних.

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1,3 ст.549 ЦК України).

Згідно з ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у п. 4.3 Договору, відповідно до якого за несвоєчасну оплату послуг замовник на письмову вимогу виконавця сплачує йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, що нараховується на суму боргу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис ч. 6 ст.232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14).

Суд, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, встановив, що останній є невірним, оскільки позивачем не враховані приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, а також невірно визначений початок прострочення виконання грошового зобов'язання.

Так, умовами Договору встановлено, що оплата здійснюється протягом 5 банківських днів з моменту пред'явлення Акта надання послуг виконавцем.

З документів, наданих позивачем, вбачаться, що відповідач отримав Акт надання послуг 19.02.2016, а тому днем прострочення виконання зобов'язання є 27.02.2016 (п'ятий банківський день - 26.02.2016).

За розрахунком суду, розмір пені становить 3939,38 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Розрахунок 3% річних також є невірним у зв'язку з невірним визначенням початку прострочення виконання зобов'язання.

За розрахунком суду, здійсненим за загальний період з 27.02.2016 по 10.10.2016 з урахування сум та дат часткових оплат, розмір 3% річних складає 381,46 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю " ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Водночас, відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" від 25.12.2015 № 928-VIII, з 1 січня 2016 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1378, 00 грн.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

З огляду на наведене, при зверненні з позовом до суду, позивач повинен був сплатити судовий збір в розмірі 1378,00 грн., проте сплатив 1450,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 13028 від 06.10.2016.

Відтак, розмір судового збору, сплаченого в більшому розмірі, ніж встановлено законом, становить 72,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Однак, суд звертає увагу позивача, що положеннями ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено повернення сплаченої суми судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. Враховуючи те, що відповідне клопотання позивачем не заявлено, то повернення судового збору наразі, не здійснюється. Суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись з відповідним клопотанням у відповідності до положень ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Девей Груп" (02232, м. Київ, проспект Маяковського, будинок 71, квартира 153, код 38735184) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю " ЕКОЛЬ ЛОГІСТІКС" (03115, м. Київ, вул. Краснова, буд. 27, код 31280577) 19 222,19 грн. основного боргу, 3939,38 грн. пені, 381,46 грн. 3% річних та 1 334,64 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 06.12.2016.

Суддя С.О. Турчин