Ухвала

від 06.12.2016 по справі 826/7218/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7218/15 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

06 грудня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

При секретарі Закревській І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства "Держекоінвест" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Державне підприємство "Держекоінвест" (далі ДП "Держекоінвест" або позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі ДПІ або відповідач), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 жовтня 2014 року № 0001802206, № 0006062207, № 0006052207 та № 0000581702.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано прийняте Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві податкове повідомлення-рішення від 02 жовтня 2014 року № 0006052207 в частині донарахування зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 171 683,97 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 42 921 грн., в решті податкове повідомлення-рішення від 02 жовтня 2014 року № 0006052207 залишено без змін.

Визнано протиправним та скасовано прийняте Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві податкове повідомлення-рішення від 02 жовтня 2014 року № 0001802206.

В задоволенні решти позовних вимог Державного підприємства Держекоінвест відмовлено.

Присуджено з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві на користь Державного підприємства Держекоінвест понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою в задоволенні позову відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, працівниками Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено планову виїзну документальну перевірку Державного підприємства Держекоінвест з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт № 4251/26-58-22-07/36939719 від 19 вересня 2014 року, яким встановлено порушення позивачем вимог п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, статті 2-4, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 436 247,00 грн., в порушення п. 49.18 статті 49 Податкового кодексу України несвоєчасно подано звітність за 2-3 квартал 2011 року, за 2011 рік та за 3 квартал 2012 року; п. 184.7 статті 184, статті 192, п. 198.5, п. 198.6 статті 198, п. 201.1, п. 201.2 статті 201 ПК України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість за вересень 2013 року на суму 1 283 195,00 грн.; п. 167.1 статті 167, п. 168.4 статті 168, пп. а п. 176.2 статті 176 ПК України, а саме: занижено суму податку з доходів фізичних осіб, що підлягала сплаті до державного бюджету та несвоєчасно сплачено узгоджене зобов'язання за березень, червень-серпень 2012 року; статті 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті .

На підставі складеного акту перевірки, 02 жовтня 2014 року відповідачем винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0001802206 , яким за порушення законодавства щодо здійснення розрахунків в іноземній валюті нараховано суму грошового зобов'язання за платежем: пеня у сфері ЗЕД у розмірі 860 591,48 грн.; № 0006062207 , яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності на загальну суму 545 309,00 грн., з яких 436 247,00 грн. - основний платіж та 109 062,00 грн. - штрафні санкції; № 0006052207 , яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 1 602 835,00 грн., з яких 1 282 268,00 грн. - основний платіж та 320 567,00 грн. - штрафні санкції; № 0000581702 , яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 914,41 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 9 043,34 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Як встановлено судом першої інстанції, підставою для збільшення позивачу зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, спірними податковими повідомленнями рішеннями, слугувало встановлення безтоварності господарських взаємовідносин з ТОВ Транс-буд-технології .

Так, з акту перевірки вбачається, що контролюючим органом в рамках проведення перевірки було досліджено наявну в ГУ МВС України в рамках кримінальних проваджень № 12012000000000434 та № 12012000000000435 документацію, однак встановлено відсутність актів приймання-передачі наданих послуг чи інших доказів настання реальних наслідків таких правочинів, про що складено акт.

При цьому, позивачем долучено до матеріалів справи ряд однотипних договорів із надання послуг технічного нагляду, укладених 20 листопада 2012 року між позивачем та ТОВ Транс-буд-технології , з метою підтвердження товарності господарських відносин.

Однак, позивачем не було надано копій актів виконаних робіт, видаткових накладних чи будь-яких інших доказів в підтвердження товарності правочинів за вказаними договорами, що укладались з ТОВ Транс-буд-технології .

Відтак, з наявних матеріалів справи не вдалося встановити, що укладені між сторонами угоди дійсно мали реальний характер, виконувались належним чином та призвели до відповідної економічної мети.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

Однак, як зазначалося вище, в ході розгляду справи судом встановлено, що операції між позивачем та ТОВ Транс-буд-технології не мали реального характеру. Фактично перевіркою встановлено документування операцій по регістрах бухгалтерського обліку, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів. Контрагентами перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків.

Відповідно, і висновок відповідача про неможливість виконання зобов'язань за договорами, укладеними між позивачем та ТОВ Транс-буд-технології , суд вважає обґрунтованим та правомірним.

За нормами статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Пунктом 123.1 статті 123 ПК України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Крім того, підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість слугували висновки щодо не нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у вересні 2013 року на суму вартості основних засобів та необоротних активів, які залишилися невикористаними у господарській діяльності в оподатковуваних операціях станом на 01 вересня 2013 року, в розмірі 171 683,97 грн.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками відповідача.

Так, нормами податкового законодавства визначено, що товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, які не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визначити податкові зобов'язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення та виділення відповідно до закону.

Таким чином, законодавцем визначено певні умови, при яких платник податків зобов'язаний визначити суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в останньому звітному (податковому) періоді у випадку анулювання його реєстрації як платника ПДВ: а) включення сум податку по товарам/послуга та необоротним активам до податкового кредиту; б) не використання товарів/послуг та необоротних активів у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Так, як вірно зазначено судом першої інстанції, податковим органом лише встановлено факт наявності у позивача не амортизованих основних засобів, вказуючи що залишкова вартість основних засобів станом на 01 вересня 2013 року становить 858 419,83 грн., однак не обґрунтовано період та на підставі яких податкових накладних включено суми ПДВ до податкового кредиту по придбаним основним засобам та необоротним активам, а висновки перевірки ґрунтувались на загальній оборотно-сальдовій відомості та відомостях по амортизації 03 (бухгалтерський облік) по рахункам 10 Основні засоби , 11 Інші необоротні матеріальні активи .

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем у попередніх податкових періодах не включались до складу податкового кредиту суми ПДВ по придбаним основним засобам на суму 29 344,99 грн., але які відповідач включив до бази оподаткування ПДВ: за придбаними основними засобами, що не використовувались у господарській діяльності (8 532,99 грн. згідно оборотно-сальдової відомості по 11 рахунку та 6 724,00 грн. згідно оборотно-сальдової відомості по 11 рахунку, разом 15 256,99 грн.); - суми придбаних товарів без ПДВ (4 928,00 грн. згідно оборотно-сальдової відомості по 11 рахунку та видаткових накладних на придбаний товар, та 9 160,00 грн. згідно оборотно-сальдової відомості по 10 рахунку, прибуткової накладної № 640 від 06.12.2012, відомості обороту рахунку 6311 за грудень 2012 та звіту 1-ДФ за 4 квартал 2012).

Згідно п. 184.7 статті 184 ПК Україна встановлено, що при анулюванні реєстрації платника податку на додану вартість, податкові зобов'язання по товарах/послугах, необоротних активах, що не використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності визначаються платником, виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів.

При цьому, податкові зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 171 683,97 грн. визначено податковим органом виходячи з первісної вартості товарів, а не звичайної, як цього вимагає закон, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001802206 , яким позивачу нарахована пеня за порушення у сфері ЗЕД на суму 860 591,48 грн., слід зазначити таке.

Як вбачається з акту, перевірки підставою для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення слугувало встановлення здійснення несвоєчасності поставки товару від нерезидента Асука Грін Інвестмент Ко., лтд на суму 8 742 419, 90 Євро.

Зокрема, проведеною перевіркою встановлено, що між позивачем та Асука Грін Інвестмент Ко., лтд (Японія) укладено зовнішньоекономічний контракт від 25 лютого 2013 року № 2337/06 на імпорт приладдя для газового обладнання, котлів та ін.

На виконання умов вказаного договору, позивачем перераховано на користь нерезидента 8 780 984, 70 Євро. Граничним терміном поставки товару визначено 29 травня 2013 року.

Однак, Висновком Міністерства економічного розвитку і торгівлі України продовжено строки розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом з 30 травня 2013 року по 28 грудня 2013 року.

За твердженням відповідача, поставка товару за вказаним контрактом здійснена лише на суму 38 564, 80 Євро, решта товару, на день завершення граничного строку здійснення розрахунків, поставлена не була.

Відповідно до статті 1 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті - виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Згідно статті 6 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті - строки, зазначені у статтях 1 і 2 цього Закону, можуть бути продовжені центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики у разі виконання резидентами операцій за договорами виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, тендерної поставки, гарантійного обслуговування, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення. Порядок віднесення операцій резидентів до зазначених у частині першій цієї статті та умови видачі висновків на перевищення строків, зазначених у статтях 1 і 2 цього Закону, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2.2 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 136 від 24 березня 1999 року, відлік законодавчо встановленого строку розрахунків банк починає з наступного календарного дня після дня оформлення митної декларації або підписання акта (іншого документа).

Пунктом 3 постанови Правління Національного банку України Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті від 16 листопада 2012 року № 475 встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті , повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 статті 259 Митного кодексу України попередня митна декларація (інший документ, що може використовуватися замість митної декларації відповідно до статті 94 цього Кодексу) подається до ввезення в Україну товарів, транспортних засобів комерційного призначення (у тому числі з метою транзиту) або після їх ввезення, якщо ці товари, транспортні засоби перебувають на території пункту пропуску через державний кордон України. Попередня митна декларація подається декларантом або уповноваженою ним особою органу доходів і зборів, в зоні діяльності якого товари, транспортні засоби комерційного призначення будуть пред'явлені для митного оформлення, з метою проведення аналізу ризиків та прискорення виконання митних формальностей.

Згідно ч. 1, 2 статті 260 Митного кодексу України якщо декларант або уповноважена ним особа не володіє точними відомостями про характеристики товарів, необхідні для заповнення митної декларації у звичайному порядку, вона може подати органу доходів і зборів тимчасову митну декларацію на такі товари за умови, що вона містить дані, достатні для поміщення їх у заявлений митний режим, та під зобов'язання про подання додаткової декларації у строк не більше 45 днів з дати оформлення тимчасової митної декларації. Якщо під час митного оформлення товарів за тимчасовою митною декларацією органом доходів і зборів бралися проби (зразки) цих товарів для проведення їх дослідження (аналізу, експертизи) і рішення органу доходів і зборів за результатами такого дослідження (аналізу, експертизи) не може бути прийнято у 30-денний строк з дня оформлення тимчасової митної декларації, цей строк продовжується органом доходів і зборів, але не більше ніж на 15 днів.

Частиною 1 статті 261 Митного кодексу України передбачено, що у разі подання відповідно до статей 259 і 260 цього Кодексу попередньої, тимчасової або періодичної митної декларації декларант або уповноважена ним особа повинні протягом строків, визначених відповідно до цього Кодексу, подати органу доходів і зборів додаткову декларацію, яка містить точні відомості про товари, задекларовані за попередньою, тимчасовою або періодичною митною декларацією, що подавалися б у разі декларування цих товарів за митною декларацією, заповненою у звичайному порядку.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що Декларант має право подати попередню, тимчасову або періодичну митну декларацію, в якій відображається перетин митного контролю товару.

Згідно з Класифікатором типів декларацій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20 вересня 2012 року № 1011, Класифікатор типів декларацій ввезення, присвоєно літерний код ІМ (Тимчасова митна декларація на товари, точні відомості про код згідно з УКТЗЕД яких можуть бути встановлені після проведення їх дослідження, отримання додаткової інформації тощо - ТН ; Попередня митна декларація з обсягом даних, необхідним для пропуску товарів через митний кордон України та доставлення до митного органу призначення - ЕЕ ; Додаткова декларація до тимчасової декларації - ДТ ); Класифікатор митних режимів, позначається цифрами Імпорт (випуск для вільного обігу) - 40.

З аналізу копій декларацій типу ІМ 40 ЕЕ, за якими товар переміщується через митний кордон країни, складаються в електронному вигляді, вносяться до Реєстру митних декларацій та заявнику (отримувачу товару) в роздрукованому вигляді не надаються. Дані про складення щодо товару попередньої митної декларації ІМ 40 ЕЕ, її номер та дата оформлення містяться у гр. 40 кінцевої декларації ІМ 40ДТ (додаткова до тимчасової декларація).

Позивачем надано суду митні декларації, з яких вбачається, що товар від нерезидента надійшов на митну територію країни до 28 грудня 2013 року, що підтверджується відмітками митного поста, із зазначенням дати та часу перетину кордону, що в свою чергу свідчить про помилковість встановлення відповідачем порушення позивачем порядку здійснення розрахунків в іноземній валюті, а отже і застосування пені є необґрунтованим та безпідставним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення № 0001802206 правомірно скасовано судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а не на позивача.

Апеляційна скарга наведених висновків суду першої інстанції жодним чином не спростовує, нових доводів чи доказів, що не були надані суду першої інстанції не містить, посилань на порушення судом норм матеріального чи процесуального права не наводить, відтак, вбачається безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 статті 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

З урахуванням вимоги наведеної правової норми, оцінка правомірності прийняття податковим органом інших податкових повідомлень-рішень судом апеляційної інстанції не здійснювалась.

Враховуючи зазначені обставини, долучені до справи докази та надані сторонами пояснення, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства в частині, що стосується порушення законодавства щодо здійснення розрахунків в іноземній валюті, а саме нарахування пеня у сфері ЗЕД у розмірі 860 591,48 грн. та збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 171 683,97 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 42 921 грн.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову частково.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя

Судді

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Чаку Є.В.