Ухвала

від 06.12.2016 по справі 826/5304/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5304/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Аліменко В.О.

У Х В А Л А

Іменем України

06 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Епель О.В.,

за участю секретаря Лебедєвої Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕЛІКОН» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕЛІКОН» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ХЕЛІКОН» звернулося до Окружного адміністративного суду міста з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило суд:

Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення № 0008842207 від 19.10.2015 року, № 0008852207 від 19.10.2015 року, видані ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «ХЕЛІКОН», подано апеляційну скаргу, у позивач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2016 року та прийняти нову постанову про повне задоволення позовних вимог.

Свої вимоги апелянти аргументує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та надано невірну правову оцінку діям відповідача щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки, на думку скаржника судом не взято до уваги практику Європейського Суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року №3991/03.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, ознайомившись із наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, виходив з того, що позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог не надано суду всіх достатніх доказів на підтвердження реального постачання придбаних позивачем товарів, незважаючи на те, що суд витребовував ці докази, а також, те, що наявними у справі доказами, а саме протоколами допиту свідка ОСОБА_2 (засновника та директора ТОВ «Грант Тайм») підтверджено, що зазначена особа не підписувала будь-яких первинних документів, у тому числі податкових накладних, на підставі яких позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені ТОВ «Грант Тайм» (контрагент позивача).

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, на підставі наказу від 14.09.2015 року за №1979, виданого Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві та постанови старшого слідчого СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві майора податкової міліції Сака О.M. від 17.04.2015 року Лясковською Людмилою Олександрівною - головним державним ревізором-інспектором відділу спеціальних перевірок управління податкового аудиту Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві згідно пп .78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п.79.1 та п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №275 5-VІ (зі змінами ти доповненнями) проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства посадовими особами Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕЛІКОН» (код ЄДРПОУ 37026218), з питань правильності формування податкового кредиту з ПДВ, валових витрат з податку на прибуток підприємства, за період діяльності з 01.02.2013 року по 31.12.2014 року з ТОВ «Гран Тайм» (код ЄДРПОУ 38123047).

За результатами перевірки складений акт від 01.10.2015 року №475/22-07/37026218 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства та валютного законодавства посадовими особами TOB «ХЕЛІКОН», з питань правильності формування податкового кредиту з ПДВ, валових витрат з податку на прибуток підприємства, за період діяльності з 01.02.2013 року по 31.12.2014 року з TOB «ГРАНТ ТАЙМ».

За висновками акту перевірки встановлено такі порушення:

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за період, що перевірявся на загальну суму 936915,00 грн., у тому числі за 2013 рік на суму 862044,00 грн., за 2014 рік на суму 74871,00 грн.;

- пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 292185,00 грн., у тому числі по періодах: у лютому 2013 року на суму 31369,00 грн., у березні 2013 року на суму 17950,00 грн., у травні 2013 року на суму 805,00 грн., у липні 2013 року на суму 38431,00 грн., у серпні 2013 року на суму 76659,00 грн., у вересні 2013 року на суму 7879,00 грн., у листопаді 2013 року на суму 51997,00 грн., у грудні 2013 року на суму 53308,00 грн., у січні 2014 року на суму 13787,00 грн. та заниження податку на додану вартість у відповідному розмірі. На підставі акту №475/22-07/37026218 19.10.2015 року винесено наступні податкові-повідомлення-рішення:

№0008842207, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у розмірі 365231,00 грн., у тому числі: 292185,00 грн. - основний платіж, 73046,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

№0008852207, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на прибуток у розмірі 1171144,00 грн., у тому числі: 936915,00 грн. - основний платіж, 234229,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

29.10.2015 року позивач, не погодившись з Актом перевірки та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, подав скаргу до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Рішенням ГУ ДФС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 23 12.2015 року №19477/10/26-15-10-05-35 скарга TOB «ХЕЛІКОН» була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

15.01.2016 року TOB «ХЕЛІКОН» було подано скаргу до Державної фіскальної служби України.

Рішенням ДФС України від 02.03.2016 року №4591/6/99-99-10-01-04-25 скарга TOB «ХЕЛІКОН» була на без задоволення, а податкові повідомлення-рішення запишеш без змін.

Встановивши обставини справи колегія суддів апеляційної інстанції переходить до визначення правового регулювання спірних правовідносин та оцінки доказів.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

У пункті 61.1 статті 61 Податкового кодексу України визначено, податковий контроль -система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, (підпункт 62.1.3 пункту 62.2 статті 62 ПК України).

Відповідно до приписів статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до п. 78.4. п. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Абзацами 1, 2 п.п. 82.2. п. 82 ПК України встановлено, що тривалість перевірок, визначених у статті 78 цього Кодексу, не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів, для фізичних осіб - підприємців, які не мають найманих працівників, за наявності умов, визначених в абзацах третьому - восьмому цього пункту, - 3 робочі дні, інших платників податків - 10 робочих днів.

Приписами п.86.1 ст. 86 Податкового кодексу встановлено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно із п. 58.1 ст. 58 та п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

За приписами пункту 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Положеннями пункту 3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, згідно пункту 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України являється податкова накладна, яка видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

У податковій накладній повинні бути зазначені наступні реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до вимог статті 183 Податкового кодексу України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним підпунктом 6 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі №21-37а10.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 з цього приводу зазначається, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Колегія суддів зазначає, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, в даному випадку правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень повинен довести відповідач як суб'єкт владних повноважень.

В той же час, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в підтвердження права на формування податкового кредиту та права на формування валових витрат позивачем надано суду договори поставки товарів №030113-2 від 03.01.2013 року, №030113-1 від 03.01.2013 року, №080114-1 від 08.01.2014 року та №080114-2 від 08.01.2014 року, за умовами яких постачальник (ТОВ Грант Тайм») зобов'язується поставити покупцеві (позивачу) товар відповідної якості, а покупець зобов'язується прийняти товар згідно вантажних документів та здійснити його оплату на умовах договору (т. 2 а.с. 04-11).

На виконання вказаних договорів позивачем надано видаткові та податкові накладні, а також банківські виписки на підтвердження здійснення оплати за поставлений товар (т. 1 а.с. 89-209, т. 2 а.с. 12-146).

Однак, в ході перевірки відповідачем отримано постанову старшого слідчого СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві Сака О.М. від 17.04.2015 року про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства посадовими особами ТОВ «Хелікон», з питань правильності формування податкового кредиту з ПДВ, валових витрат з податку на прибуток підприємства, з ТОВ «Грант Тайм».

Досудовим розслідуванням встановлено, що 13.03.2012 року в Шевченківській районній у місті Києві державній адміністрації зареєстровано TOB «Грант Тайм», яке перебуває на податковому обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, за адресою: місто Київ, вулиця Глибочицька, буд. 72, кв. 320.

Згідно статутних документів засновником та директором TOB «Грант Таку», є ОСОБА_2.

Відповідно до інформації, вказаної у постанові, в рамках розслідування кримінального провадження №31014100100000131 встановлено, що ОСОБА_2, який згідно статутних документів, є засновником та директором ТОВ «Грант Тайм», зареєстрував підприємство без наміру здійснювати підприємницьку діяльність. Допитаний в якості свідка ОСОБА_2 показав, що адміністративно-господарських функцій директора не виконував, фінансово-господарські документи не підписував, відношення до діяльності ТОВ «Грант Тайм» не має.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем документи не є належно оформленими первинними документами, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК та частини другої ст. 9 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків, тому не можуть бути належним документальним підтвердженням проведення господарських операцій та підставою для формування спірних сум валових витрат і податкового кредиту з ПДВ.

Колегія суддів зазначає, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності таких товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними, а виписані податкові накладні не можна вважати належно оформленими документами податкової звітності.

Аналогічна позиція підтримана колегією Верховного суду України у Постанові від 22.09.2015 року по справі №810/5645/14 (21-887а15), де суд застосовуючи пп. 1, 16 Порядку заповнення податкової накладної затвердженого наказом Міністерства фінансів України вії 01.11.2011 року №1379, згідно якого, податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ, податкова накладна вважається недійсною у разі заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті; усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку-продавця, тому суд зробив висновок: що оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що ОСОБА_8 - засновник та директор TOB «Торенія» (контрагента Фоззі-фуд) заперечує свою участь у створенні та діяльності TOB «Торенія», зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, то перевірка та встановлення такої обставини має значення для правильного вирішення спору.

Така ж позиція підтримана колегією Верховного суду України в Постанові від 22.04.2016 року по справі №810/2601/14, де зазначено, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Відповідно до положень ст.. 244-2 КАС України, Рішення Верховного суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом, (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Крім того, слід зазначити, що підприємницька діяльність здійснюються суб'єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладається на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Суд акцентує увагу на тому, що необхідність застосування підходу належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини «Булвес АД проти Болгарії», де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Таким чином, «обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Аналогічна правова позиція висловлена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2016 року по справі № К/800/33701/15.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що у справі містяться беззаперечні докази, що за спірними операціями лише оформлювались документи без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями. Складеш за такими операціями первинні документи та податкові накладні, внаслідок «безтоварності» спірних операцій між контрагентом позивача та власне позивачем, є юридично дефектними та не створюють правових наслідків для цілей формування спірних сум податкових вигод, що, відповідно, зумовлює висновок суду про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження оскаржувана постанова прийнята судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, не враховано всі обставини справи, тому існують підстави для задоволення апеляційної скарги.

Згідно до статті 202 КАС України - підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 207, 254, 265 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ХЕЛІКОН» на Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

О.В. Епель

(Повний текст Ухвали виготовлений 07 грудня 2016 року)

Головуючий суддя Аліменко В.О.

Судді: Безименна Н.В.

Епель О.В.