Рішення

від 07.12.2016 по справі 477/2394/14-ц

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 477/2394/14-ц

Провадження № 2/477/3/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2016 року м.Миколаїв

Жовтневий районний суд Миколаївської області у складі: головуючої судді -Полішко В.В.,

з секретарем - Тарасюк І.Є., Крижановською Ю.О., Сірюк С.В., Хижняк К.А.,

за участю: позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним - ОСОБА_1,

представників позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним - ОСОБА_4

представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним ОСОБА_4- ОСОБА_5

представника відповідача - Лиманівської сільської ради - ОСОБА_6, ОСОБА_7

представника відповідача - відділу Держгеокадастру - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лиманівської сільської ради Вітовського (Жовтневого) району Миколаївської області, ОСОБА_4, відділу Держгеокадастру (Держземагенства) у Вітовському (Жовтневому) районі Миколаївської області про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, визнання недійсним державного акта та скасування державної реєстрації земельної ділянки та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Лиманівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, відділу Держгеокадастру (Держземагенства) у Вітовському (Жовтневому) районі Миколаївської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою від 30 січня 2015 року справа прийнята до провадження після повторного авторозподілу, який проведений в зв'язку з закінченням п'ятирічного строку повноважень судді Глубоченка С.М.

07 жовтня 2014 року позивач ОСОБА_1 (далі - позивач за первісним позовом) звернувся до суду із позовною заявою, в подальшому збільшивши розмір позовних вимог, просив визнати незаконним та скасувати рішення Лиманівської сільської ради № 14 від 25 травня 2010 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд»; визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на землю серії ЯЛ № 933832 від 18.10.2010 року, площею 0,2173 га, виданий на ім'я ОСОБА_4; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 933832 від 18.10.2010 року, площею 0,2173 га. виданий на ім'я ОСОБА_4 в державному земельному кадастрі кадастровий номер 4823382601:01:031:0033.

Свої позовні вимоги позивач за первісним позовом обґрунтовував тим, що при упорядкуванні своїх правовстановлюючих документів з метою у подальшому ввести в експлуатацію та зареєструвати право власності на побудований ним будинок, звернувся у 2014 році до Лиманівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області із заявою про надання йому дозволу на виготовлення технічної документації на земельну ділянку по вул.. Фрунзе, 153 в с.Лимани Жовтневого району Миколаївської області з метою її подальшої приватизації.

Проте, у задоволенні заяви було відмовлено. Як вбачається з відповіді сільської ради у 2010 році відповідачем за первісним позовом була виготовлена технічна документація на цю ділянку.

У позовній заяві зазначив, що цією земельною ділянкою користується з 1996 року, з 1999 року зареєстрований у своєї матері ОСОБА_11 за даною адресою і на цій земельній ділянці виконав будівництво будинку, дозвіл на будівництво якого наданий рішенням виконкому Лиманівської сільської ради Жовтневого району № 3 від 23 січня 1998 року. Рішенням тієї ж ради № 5 від 16 серпня 2005 року йому надано дозвіл на буріння свердловини, а також наявний робочий проект на газифікацію цього будинку.

Вказував, що його мати ОСОБА_11, яка померла 15 лютого 2006 року , відповідно до рішення виконкому Жовтневого району Миколаївської області від 10 серпня 1995 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1780 га за адресою вул..Фрунзе, 147 с.Лимани. Згідно з витягами з по господарських книг за 1995-2000 року за нею рахувалось 0,18 га за адресою Фрунзе, 153 в с.Лимани.

Крім цього, ним були знайдені заповіти, відповідно до яких земельну ділянку площею 0,1180 га та житловий будинок, що на ній розташований, вона заповіла відповідачу за первісним позовом ОСОБА_4 Йому в свою чергу заповітом від 12 вересня 2013 року (який не відомо чи був належним чином посвідчений) земельну ділянку площею 0,06 га, а також недобудований житловий будинок. Майно у заповітах зазначене за адресою вул..Фрунзе, 151/2 (колишня вул..Фрунзе 147) с.Лимани.

Крім цього, ним знайдено довідку характеристику від 11 лютого 1998 року № 166, в якій міститься вказівка про відчуження володільцем земельної ділянки площею 0,06 га, також в земельнокадастровій книзі є помітка про зміну власника житлового будинку та посилання на договір купівлі-продажу.

Вважає, що має право на земельну ділянку, на якій побудований будинок з 1996 року, оскільки користується земельною ділянкою, що розташована за адресою: с. Лимани Вітовського району Миколаївської області вул. Фрунзе, 153, у погосподарській книзі відкрито на його ім'я з 2001 року особовий рахунок на земельну ділянку 0,06 га за адресою: с. Лимани, вул. Фрунзе, 153, за яку ним сплачувався податок на землю, починаючи з 2002 року по 2009 рік. З 2010 року він був звільнений від сплати земельного податку, в зв'язку із виходом на пенсію. Був зареєстрований за вказаною адресою у своєї матері ОСОБА_11 з 1999 року, виконав будівництво будинку, що розташований на спірній земельній ділянці, маючи, відповідно до рішення виконкому Лиманівської сільської ради № 3 від 23 січня 1998 року, дозвіл на будівництво житлового будинку; відповідно до рішення сільської ради № 5 від 16 серпня 2005 року надано дозвіл на буріння свердловини, має проект на газифікацію цього будинку.

В 2014 році звернувся до Лиманівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації на вказану земельну ділянку. З відповіді Лиманівської сільського ради Вітовського району Миколаївської області від 13 червня 2014 року йому стало відомо про те, що відповідачкою за первісним позовом ОСОБА_4 була виготовлена технічна документація на цю земельну ділянку. Відповідно до рішення Лиманівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області № 14 від 25 травня 2010 року ОСОБА_4 затверджено технічну документацію та передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2173 га за адресою: с. Лимани, вул. Фрунзе, 151/2 Вітовського району Миколаївської області.

Оскільки ОСОБА_4 виданий Державний акт на право приватної власності на землю серії ЯЯ № 933832, площею 0,2173 га на земельну ділянку, вважає, що нею було отримано державний акт на успадковану після смерті ОСОБА_11 земельну ділянку та на частину земельної ділянки, що перебуває у його користуванні.

28 жовтня 2015 року відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 (далі - відповідач за первісним позовом) звернулась до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просила зобов'язати позивача за первісним позовом ОСОБА_1 не перешкоджати їй користуватись земельною ділянкою та надати доступ до користування земельною ділянкою, розташованою за адресою с.Лимани, вул. Фрунзе, 151/2 Жовтневого району Миколаївської області.

Відповідач за первісним позовом свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що її бабуся ОСОБА_11, померла 15 лютого 2006 року, ще за життя нею був складений заповіт, відповідно до якого житловий будинок, присадибну земельну ділянку, що розташовані за адресою: с. Лимани, вул. Фрунзе, 151/2, все майно де б воно не знаходилось і з чого б не складалось вона заповіла їй. Між нею та позивачем за первісним позовом були доброзичливі, родинні стосунки. Бабуся завжди вказувала своє бажання та намір заповісти все належне їй майно саме їй. Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 ніколи не заперечував проти цього. До 2011 року вони спільно з позивачем за первісним позовом користувались земельною ділянкою, разом будували будинок, в якому проживає позивач за первісним позовом. В 2011 році ОСОБА_1 переїхав до м. Миколаєва, де мешкав до 2014 року. Влітку цього року він повернувся до с. Лимани Вітовського району та викинув її з чоловіком з двору. Спірна земельна ділянка належить їй на праві власності, відповідач в свою чергу порушує її права, як власника. Позивачем за первісним позовом суду не надано жодного доказу виникнення у позивача за первісним позовом ОСОБА_1 права власності чи права користування на спірну земельну ділянку. У погосподарській Книзі Лиманівської сільської ради у рядку № 165 зазначений ОСОБА_1 з площею земельної ділянки площею 0,06 га, але без будь-яких записів та позначок у графі В«Підстави на право користування присадибною ділянкою»

Вказувала , що сільською радою безпідставно внесений запис до книги обліку, оскільки ОСОБА_1 не набув права власності на цю земельну ділянку. Крім цього, вказувала, що ОСОБА_1 перешкоджає користуватись належною їй земельною ділянкою, не пускає на територію цієї земельної ділянки.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив обставини, зазначені ним в обґрунтування позовної заяви та просив первісний позов задовольнити. Пояснив, що, отримавши дозвіл сільської ради, збудував будинок на земельній ділянці, що належала його матері. Вважає, що відповідачем за первісним позовом були викрадені документи, в тому числі заповіт, яким мати заповіла йому 0,06 га, що перебували у її власності, та незаконно отримано державний акт на земельну ділянку. Нині через те, що його племінниця - відповідач за первісним позовом отримала у власність земельну ділянку, на якій розташований будинок, він не може ввести цей будинок в експлуатацію. Підтвердив, що з огорожі, які відокремлювали земельну ділянку належну матері не переносились.

Заперечував щодо задоволення зустрічного позову, оскільки жодним чином не перешкоджає відповідачці за первісним позовом користуватись належною їй земельною ділянкою, оскільки будинок матері та його будинки мають окремий вхід.

Представники позивача за первісним позовом - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтримали позовні вимоги за первісним позовом та просили його задовольнити. Вважають, що позивач за первісним позовом має право користування на земельну ділянку, оскільки у погосподарській книзі за позивачем зазначено земельну ділянку 0,06 га, за яку він тривалий час до виходу на пенсію сплачував земельний податок, його будинок має іншу адресу, аніж будинок спадкодавця ОСОБА_11, за цією адресою він зареєстрований з 1999 року. В порушення вимог закону сільською радою було погоджено технічну документацію на площу 0,2173 га, в той час як у спадкодавця у власності перебувало 0,1780 га, при цьому повторно передавши у власність відповідачу за первісним позовом земельну ділянку належну спадкодавцю.

Заперечували проти задоволення зустрічного позову за його недоведеністю, оскільки відповідачем за первісним позовом не надано жодного доказу на підтвердження позовних вимог.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 заперечувала проти первісного позову, просила відмовити у його задоволенні та задовольнити зустрічний позов. Суду пояснила, що успадкувала після смерті бабусі за складеним нею заповітом, про який було відомо її дядьку - позивачу за первісним позовом, земельну ділянку. На цій земельній ділянці розташовані - старий будинок (половина будинку), що придбала бабуся та новий будинок, який вони спільно побудували з позивачем за первісним позовом, домовившись, що перший поверх буде належати її сім'ї, а другий поверх - позивачу за первісним позовом. Через деякий час позивач одружився та почав перешкоджати користуватись новим будинком, в якому знаходяться її речі. Доступ до старого будинку має, але через неприязні стосунки та сварки не бажає приїжджати у село. Вважає, що жодних порушень нею при отриманні державного акта допущено не було. Після отримання свідоцтва на право на спадщину, звернулась до відділу Держкомзему у Жовтневому районі, де їй порадили, оскільки Державний акт був старого зразка та не містив кадастрового номера, виготовити новий державний акт. Вона замовила технічну документацію, яку в подальшому передала на затвердження до сільської ради. Після чого, отримала державний акт. Підтвердила, що площа земельної ділянки після отримання державного акта бабусею не змінювалась, огорожі не переносились.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_5 заперечував проти задоволення первісного позову та просив задовольнити зустрічний позов. Звертав увагу суду, що позивач за первісним позовом є неналежним позивачем, оскільки він не має права власності чи користування земельною ділянкою, не надав доказів того, яким чином його права порушені. А також просив у разі визнання позивача належним застосувати строки позовної давності, оскільки про складений заповіт позивачу було відомо.

Представники відповідача - Лиманівської сільської ради - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заперечували проти задоволення первісного та зустрічного позовів. Пояснили, що сільська рада діяла в межах повноважень. При надходженні технічної документації, після розгляду її на засіданні комісії, цю документацію було затверджено рішенням сесії сільської ради. Вказували, що спірна земельна ділянка знаходиться навпроти сільської ради, межі земельної ділянки, належної спадкодавцю ОСОБА_11, не змінювались. Щодо зустрічного позову, то сільська рада жодним чином не перешкоджає відповідачу за первісним позовом ОСОБА_4 користуватись земельною ділянкою.

Представники відповідача - відділу Держгеокадастру - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 заперечували проти задоволення як первісного так і зустрічного позовів, зазначивши, що сільською радою не було допущено порушень при затвердженні технічної документації, так як це належить до її компетенції. Належним документом, що підтверджує право власності на земельну ділянку є державний акт або свідоцтво про право власності. Звертали увагу, що позовні вимоги щодо скасування реєстрації земельної ділянки не ґрунтуються на нормах закону. Представник ОСОБА_8 також звернула увагу, що навіть у разі виготовлення технічної документації на площу 0,1780 га будинок, який не введений в експлуатацію, буде знаходитись у межах 0,17 га.

Щодо зустрічного позову, то відділ Держгеокадастру жодним чином не перешкоджає відповідачу за первісним позовом ОСОБА_4 користуватись земельною ділянкою.

Вислухавши думку сторін, дослідивши письмові докази надані сторонами, розглянувши позови в межах заявлених позовних вимог та на підставі поданих доказів, судом встановлено наступне.

15.02.2006 року померла спадкодавець ОСОБА_11 (свідоцтво про смерть серії І-ФП № 025795), актовий запис № 15 (а.с. 33 т. 1).

Спадкодавцю на праві приватної власності належала 1/2 частка житлового будинку № 147 по вул. Фрунзе в с. Лимани Вітовського району Миколаївської області, на підставі договору купівлі-продажу від 26.05.1995 року, реєстраційний номер 107 (а.с. 15, 183 т. 1).

Рішенням Лиманівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області (далі - сільської ради) від 03.05.2000 року № 3 змінена нумерація житлового будинку по вул. Фрунзе в с.Лимани з 153 на 151/2 (а.с. 21 т. 1).

Також в матеріалах справи міститься декілька різних рішень сільської ради щодо зміни нумерації будинку спадкодавця.

На підставі рішення виконкому Лиманівської сільської ради від 09.07.1993 року № 168 до земельної ділянки по вул..Фрунзе, 147 в с. Лимани було дорізано 0,007 га із вільного фонду (а.с. 14 т. 1 ).

Після чого, земельна ділянка за вищевказаною адресою площею 0,1780 га, на підставі рішення виконкому Лиманівської сільської ради від 10.08.1995 року № 345 була передана у приватну власність ОСОБА_11, що підтверджується архівним витягом від 02.07.2014 року № К-461/01.1-21 (а.с. 12 т. 1 ).

28.08.1995 року ОСОБА_11 був виданий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії МК № 11663 зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 973 (а.с. 18 т. 1). Зазначений державний акт старого зразка, кадастрового номера земельної ділянки не містить.

Відомості щодо площі земельної ділянки містяться також у земельнокадастровій книзі (т. 1 а.с. 7-8).

За життя спадкодавцем у період часу з 11.11.1996 року та 17.09.2003 року було складено ряд заповітів.

11.11.1996 року спадкодавцем ОСОБА_11 був складений заповіт, відповідно до якого все належне їй майно, житловий будинок що розташований в с. Лимани Вітовського району Миколаївської області вул. Фрунзе, 147, земельну ділянку площею 0,1180 га, що розташована на території с. Лимани Лиманівської сільської ради , для будівництва та обслуговування житлового будинку, вона заповіла ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 17). Заповіт посвідчений секретарем Лиманівської сільської рада та зареєстрований в реєстрі за № 194.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила, що працювала секретарем сільської ради у період з березня 1995 року по вересень 2003 року та підтвердила, що посвідчувала заповіт 11.11.1996 року. Виправлення у заповіті у номері будинку було зроблене в зв'язку з пере нумерацією будинку.

17.09.2003 року спадкодавцем був складений новий заповіт, відповідно до якого все належне їй майно вона заповіла ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 179). Зазначений заповіт посвідчений секретарем сільської ради ОСОБА_7

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 підтвердила факт посвідчення нею цього заповіту. Будь-яких інших заповітів, складених ОСОБА_11, за час перебування на посаді не посвідчувала.

Позивач за первісним позовом та його представники зазначали, що спадкодавцем був складений заповіт на позивача ОСОБА_1 В матеріалах справи (т. 1 а.с. 16) міститься заповіт від 12.09.2003 року, який був долучений позивачем до первісного позову та в якому зазначено, що спадкодавець заповідає ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,06 га, а також недобудований житловий будинок за адресою вул..Фрунзе, 151/2 в с.Лимани. Однак, цей заповіт не підписаний спадкодавцем та не посвідчений у встановленому законом порядку. А тому будь-якого правового значення не має. Відомості щодо реєстрації цього заповіту у досліджених під час судовому засіданні Книгах реєстрації заповітів відсутні.

Таким чином, слід дійти висновку, що заповіт складений спадкодавцем ОСОБА_11 та посвідчений секретарем сільської ради ОСОБА_7 17.09.2003 року є останнім та таким, що скасовує попередній (с. 1254 ЦК України). Цей заповіт ніким із спадкоємців не оспорювався.

Тобто, відповідач за первісним позовом мала право на успадкування майна належного спадкодавцю.

Дослідивши копію спадкової справи № 253/2006 року після смерті ОСОБА_11, померлої 15 лютого 2006 року (а.с. 175-195) судом встановлено, що 21.07.2006 року ОСОБА_4 звернулась до Жовтневої нотаріальної контори Миколаївської області із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_11

18.10.2016 року державним нотаріусом Жовтневої державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_4 видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд, що розташований в с. Лимани, вул. Фрунзе, 151/2 (мин. № 147) Жовтневого району Миколаївської області, що зареєстровано в реєстрі за № 1-666 (а.с. 191) та земельну ділянку площею 0,1780 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована в с. Лимани Лиманівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області (а.с. 193) після смерті ОСОБА_11, померлої 15 лютого 2006 року.

Оскільки державний акт спадкодавця не містив кадастрового номера земельної ділянки, у відповідача за первісним позовом, як вбачається з її пояснень, виникла потреба у виготовленні технічної документації, в зв'язку з чим вона звернулась до ПП ОСОБА_13 та який виготовив технічну документацію (т.1 а.с. 168)

У пояснювальній записці до технічної документації (т. 1 а.с. 148) проектант зазначив, що при передачі земельної ділянки попередньому власнику ОСОБА_11 горизонтальна зйомка визначених земель з прив'язкою їх до пунктів державної геодезичної мережі не виконувалась у 1995 році, тому на даний час при виготовленні технічної документації зі складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянину ОСОБА_14 горизонтальна зйомка з прив'язкою їх до пунктів державної геодезичної мережі з уточненням меж, площі та конфігурації даної земельної ділянки була виконана. При цьому було складено кадастровий план земельної ділянки в масштабі 1:500 з визначенням на ньому її розмірів та площі складено експлікація земель (згідно ф. 6-зем.).

Площа земельної ділянки по державному акту складає 0,1780 га, а площа земельної ділянки по фактичному користуванні склала 0,2173 га, що на 0,0393 га більше ніж по державному акту, але враховуючи те, що земельна ділянка з усіх сторін знаходиться в заборах та парканах, а її межі погоджені з суміжними землевласниками та землекористувачами технічна документація була зроблена на 0,2173 га.

Тобто, з вказаного слідує, що у власності спадкодавця ОСОБА_11 фактично перебувала земельна ділянка площею 0,2173 га.

Той факт, що межі не змінювались та огорожі не переносились також підтвердили представник сільської ради ОСОБА_6, допитані в судовому свідки ОСОБА_15, ОСОБА_7, ОСОБА_12, яка вказала, що спорів з приводу меж за час її роботи у спадкодавця з сусідами не було. Позивач за первісним позовом також не заперечував щодо цього, так як пояснив, що збудував будинок на земельній ділянці своєї матері.

В 2010 році ОСОБА_4 була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Лимани вул. Фрунзе, 151/2 Лиманівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області (а.с. 67-80 т. 1, 145-168 т. 1). Як було встановлено в судовому засіданні проектна документація була предметом розгляду комісії по земельним питанням, після чого питання затвердження було винесене на розгляд сесії сільської ради.

Рішенням Лиманівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області від 25.05.2010 року № 14 затверджена технічна документація із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в межах території Лиманівської сільської ради та відповідачу за первісним позовом був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 933832 від 18.10.2010 року, площею 0,2173 га, кадастровий номер 4823382601:01:031:0033 (а.с. 6 т. 1, а.с. 133-142 т. 2).

Крім цього, в судовому засіданні також було встановлено, що у земельнокадастровій книзі Лиманівської сільської ради Жовтневого району в графі № 165 ОСОБА_1 зазначений як власник земельної ділянки площею 0,06 га (а.с. 9 т. 1).

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 сплачував податок за земельну ділянку з 2002 року по 2009 рік. З 2010 року по 2014 рік від податку звільнений в зв'язку з виходом на пенсію (а.с. 5, 30 т. 1 ).

Як вбачається з погосподарських книг за період з 2001-2014 роки стосовно ОСОБА_1 містяться відомості про наявність у нього окремого особового рахунку (а.с. 35-39 т. 1).

Рішенням виконкому Лиманівської сільської ради від 23.01.1998 року № 3 ОСОБА_16 був наданий дозвіл на будівництво житлового будинку в с. Лимани вул. Фрунзе, 152-А (а.с. 23 т. 1).

Був розроблений проект газозабезпечення житлового будинку № 153 в с. Лимани по вул. Фрунзе (а.с. 24-27 т. 1).

Крім цього, рішенням виконкому Лиманівської сільської ради від 16.08.2005 року № 5 позивачу за первісним позовом наданий дозвіл на буріння свердловини за вказаною адресою, (а.с. 28-29).

Позивачу за первісним позовом було відмовлено у наданні дозволу виготовлення технічної документації та на приватизацію земельної ділянки, оскільки у 2010 році ОСОБА_4 була виготовлена технічна документація на цю земельну ділянку (а.с. 4 т. 1) .

Відповідно до листа-відповіді Лиманівської сільської ради № 681 від 24.06.2014 року в погосподарських книгах за період 1995-2000 років відсутні помітки про дарування земельної ділянки, що розташована за адресою: с. Лимани, вул. Фрунзе, 153 Вітовського району Миколаївської області (а.с. 10 т. 1 ).

Статтями 1216-1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1223 цього Кодексу право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1225 ЦК України визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Статтею 1297 цього Кодексу визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Статтею 1299 Кодексу (яка була чинною на момент оформлення відповідачем за первісним позовом спадщини) визначено, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Стаття 125 Земельного кодексу України визначено ( в ред. 12.10.2010 року), що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Державна реєстрація права власності на землю на момент оформлення та державної реєстрації права власності відповідачкою за первісним позовом здійснювалась у порядку визначеному Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженого Наказом Держкомзему України 02.07.2003 N 174,зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 р. за N 641/7962. Частиною 3 цього порядку необхідною умовою реєстрації права є наявність кадастрового номера земельної ділянки.

Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затверджена Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04.05.99 N 43, яка була чинною на момент оформлення та державної реєстрації права власності відповідачкою за первісним позовом передбачала, що право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державним актом: на право власності на земельну ділянку;на право постійного користування земельною ділянкою. Складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і об'єднанням громадян всіх видів, у постійне користування або при переоформленні правоустановних документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією (пункт 1.13).

Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» (в редакції 16.03.2010 року) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин;

Статтею 12 Земельного кодексу України (в ред.. 30.04.2010 року) визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Аналізуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За встановлених в судовому засіданні обставин відповідачка за первісним позовом успадкувала нерухоме майно (1/2 будинку та земельну ділянку) відповідно до заповіту, складеного спадкодавцем 17.09.2003 року , який є останнім та таким, що скасовує попередній (ст. 1254 ЦК України) та який ніким із спадкоємців не оспорювався.

При оформленні права на нерухоме майно в порядку спадкування та його державній реєстрації, що відповідно до вищенаведених норм було її обов'язком, виникла потреба у виготовленні технічної документації, оскільки державний акт, виданий на ім'я спадкодавця не містив кадастрового номера та не мав технічної документації.

Проектантом, який виготовив технічну документацію, також були дотримані вимоги нормативних актів, що регулювали його діяльність, тобто він виготовив технічну документацію на земельні ділянку, яка фактично перебувала у власності спадкодавця, оскільки як було встановлено у судовому засіданні межі земельної ділянки не змінювались, огорожі не переносились, та на яку, відповідно до заповіту, мала право відповідач за первісним позовом.

Після виготовлення технічної документації, вона була передана для погодження до органу місцевого самоврядування, яка після розгляду комісією по земельним питанням, була затверджена рішенням сесії сільської ради, що відповідає вищезазначеним нормам законів та належить до компетенції сільської ради.

Суд погоджується з тим, що у рішенні сільської ради № 25 від 2010 року № 14 некоректно викладено пункт 2 рішення, так як вказана земельна ділянка перебувала у приватній власності спадкодавця. Однак, пункт 2 не впливає на набуття права власності відповідачем, а це рішення сільської ради є лише передумовою для виготовлення державного акта, який посвідчує право власності особи на земельну ділянку

Тобто, за таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач за первісним позовом правомірно набула право власності на земельну ділянкуплощею 0,2173 га, яке посвідчене державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 933832 від 18.10.2010 року та правові підстави для скасування цього державного акта відсутні.

Щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки, право власності на яку посвідчене з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 933832 від 18.10.2010 року, виданого на ім'я ОСОБА_4 в державному земельному кадастрі кадастровий номер 4823382601:01:031:0033,то суд вважає, що ця вимога не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтується на нормах права.

Статтею 194 Земельного Кодексу України визначено, що призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Пунктом 57 та пунктом 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 передбачено, що:

Поземельна книга закривається у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки у випадках, визначених пунктом 114 цього Порядку.

Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі:

1) поділу чи об'єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об'єднання;

2) коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі даних про те, що протягом одного року Державному кадастровому реєстраторові органом державної реєстрації прав не надано відповідної інформації в порядку інформаційного обміну.

Тобто в Законі України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку його ведення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України не передбачено можливості скасування реєстрації земельної ділянки за рішення суду.

При цьому чинним законодавством та нормативно-правовими актами не визначено порядок скасування державної реєстрації земельної ділянки, а також в Державному земельному кадастрі не передбачено відповідної трансакції.

Суд не погоджується з твердженням представника відповідача за первісним позовом, що позивач пропустив строки позовної давності звернення до суду за захистом своїх прав, оскільки як вбачається з досліджених в судовому засіданні доказів, саме в 2014 році позивачу стало відомо про отримання відповідачем за первісним позовом державного акта, що підтверджує право власності на землю, а твердження щодо обізнаності позивача з моменту складення спадкодавцем останнього заповіту є лише припущенням.

Також суд не погоджується з позицією представника відповідача, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 є неналежним позивачем та не має права звернення до суду з цим позовом з наступних підстав.

В ході судового засідання суд прийшов до висновку, що дійсним предметом спору між сторонами є об'єкт самочинного будівництва, розташований на земельній ділянці, успадкованій відповідачем за первісним позовом ОСОБА_4 Побудований будинок, у розумінні статті 376 ЦК України є об'єктом самочинного будівництва, оскільки земельна ділянка для його будівництва не відводилась.

Суд не погоджується з твердженнями представника позивача щодо набуття її довірителем права власності на земельну ділянку чи що у його користуванні перебувала земельна ділянка площею 0,06 га, оскільки такі дані є в погосподарській книзі, він сплачував податок, так як ці факти правового значення не мають, оскільки відповідно до норм Земельного кодексу України документом, що посвідчує право власності є державний акт або свідоцтво про право власності. Жодного з цих документів позивач не має. Крім цього, позивач сам стверджував, що він побудував будинок на земельній ділянці його матері, яку вона заповідала йому. Однак, цей факт не знайшов свого підтвердження і судовому засіданні.

Якщо підійти формально до цієї ситуації, то позивач, у розумінні ст. 152 Земельного кодексу України, не має права звернення до суду з цим позовом. Однак, вказана ситуація стала можливою через непрофесійність працівників органу місцевого самоврядування, який видав дозвіл на будівництво, дозвіл на буріння свердловини, присвоїв об'єкту самочинного будівництва адресу. В зв'язку з чим суд вважає, що позивач за первісним позовом має право на звернення до суду за захистом своїх прав.

Суд критично сприймає твердження представника ОСОБА_2 щодо збільшення земельної ділянки ОСОБА_11 на ту частину на якій побудований об'єкт самочинного будівництва, так як в судовому засіданні було встановлено, що збільшення земельної ділянки відбулось до отримання спадкодавцем державного акта на право власності на земельну ділянку.

Суд критично сприймає твердження свідка ОСОБА_17 щодо неналежності підписів у технічній документації, оскільки, земельні ділянки суміжні з земельною ділянкою не належали їй на праві приватної власності, а перебували у власності її доньки та батька, які не були допитані в судовому засіданні. Інших доказів щодо неналежності підписів у технічній документації

Щодо зустрічного позову, то суд вважає, що у його задоволенні слід відмовити у повному обсязі з наступних підстав..

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Однак, стороною відповідача, на думку суду, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог.

Відповідач за первісним позовом під час надання пояснень щодо обставин, якими обґрунтовує зустрічний позов, вказувала, що позивач за первісним позовом не дає їй доступу до новозбудованого будинку (об'єкту самочинного будівництва), при цьому не перешкоджає їй користуватись будинком, що дістався їй у спадок.

При дослідженні інших доказів (письмових доказів, допиту свідків) також не знайшов свого підтвердження факт перешкоджання позивачем за первісним позовом ОСОБА_1, відділом Держгеокадастру та Лиманівської сільською радою відповідачу за первісним позов користування нею успадкованою земельною ділянкою.

За таких обставин, суд вважає, що зустрічний позов не підлягає задоволенню за його необґрунтованістю та недоведеністю.

Оскільки у задоволенні як первинного так і зустрічного позову відмовлено, то судові витрати, на підставі ст. 88 ЦПК України, стягненню на користь іншої сторони не підлягають.

Керуючись ст.ст. 209, 214, 215, 218 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до Лиманівської сільської ради Вітовського (Жовтневого) району Миколаївської області, ОСОБА_4, відділу Держгеокадастру (Держземагенства) у Вітовському (Жовтневому) районі Миколаївської області про визнання незаконним та скасування рішення Лиманівської сільської ради № 14 від 25 травня 2010 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд»; визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на землю серії ЯЛ № 933832 від 18.10.2010 року, площею 0,2173 га., виданого на ім'я ОСОБА_4; скасування державної реєстрації земельної ділянки згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 933832 від 18.10.2010 року, площею 0,2173 га. виданого на ім'я ОСОБА_4 в державному земельному кадастрі кадастровий номер 4823382601:01:031:0033 - відмовити повністю.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, Лиманівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, відділу Держгеокадастру (Держземагенства) у Вітовському (Жовтневому) районі Миколаївської області щодо зобов'язання ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_4 користуватись земельною ділянкою та надати доступ до користування земельною ділянкою, розташованою за адресою с. Лимани, вул. Фрунзе, 151/2 Вітовського (Жовтневого) району Миколаївської області - відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані відповідно до ухвали Жовтневого районного суду Миколаївської області від 06 травня 2016 року, а саме: заборону ОСОБА_4 відчужувати земельну ділянку площею 0,2173 га, яка розташована по вул..Фрунзе, 151/2 в с. Лимани Вітовського (Жовтневого) району Миколаївської області.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через Жовтневий районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Полішко