Постанова

від 26.04.2007 по справі 14/623-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

14/623-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

26 квітня 2007 р.                                                                                   № 14/623-06  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Савенко Г.В.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргувідкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім.М.В.Фрунзе" (далі Об'єднання)

на постановуХарківського апеляційного господарського суду

від29.01.07

у справі№ 14/623-06

господарського судуСумської області

за позовомакціонерного товариства "Газенергокомплект" (далі Товариство)

доОб'єднання

простягнення 120 706,80 грн.

В засіданні взяли участь представники

- позивача:Князь І.М. (за дов. № 2197 від 11.09.06);Ткаченко Р.А. (за дов. № 10-юр від 09.01.07);

- відповідача:Жуков В.М. (за дов. № 18-7/1342 від 01.08.06).

Відводів складу колегії суддів не заявлено.

За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26.04.07 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 13.11.06 господарського суду Сумської області (суддя Миропольський С.О.) позовні вимоги Товариства задоволено частково.

З Об'єднання на користь Товариства стягнуто 77 358,00 грн. заборгованості, 16 596,14 грн. інфляційних збитків, 4 303,46 грн. 3 % річних, 982,58 грн. витрат по сплаті державного мита та 96,05 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині вимог Товариства щодо стягнення 9 029,60 грн.

заборгованості провадження у справі припинено.

В задоволенні іншої частини позовних вимог Товариству відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що основну суму боргу у розмірі 77 358,00 грн. підтверджено матеріалами справи, а Об‘єднанням доказів його сплати до суду надано не було. Щодо стягнення 9 029,60 грн. провадження у справі було припинено на підставі ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Відмовляючи у задоволенні вимог щодо стягнення пені та штрафу місцевий суд зазначив, що правочин щодо забезпечення виконання зобов‘язання має вчинятись у письмовій формі, всупереч чому у даному випадку дана вимога дотримана не була.

Постановою від 29.01.07 Харківського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого –Афанасьєва В.В., суддів –Бухана А.І., Шевель О.В.) у задоволенні клопотання Об‘єднання про витребування додаткових документів та відкладення розгляду справи –відмовлено.

Апеляційну скаргу Об‘єднання задоволено частково.

Рішення від 13.11.06 господарського суду Сумської області змінено.

Пункт 2 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: "стягнути з Об'єднання на користь Товариства 77 358,00 грн. заборгованості,

8 756,54 грн. інфляційних збитків, 2 386,52 грн. 3 % річних, 885,01 грн. витрат по сплаті державного мита та 96,97 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".

В іншій частині рішення залишено без змін.

При винесення постанови апеляційний суд врахував, що постачання продукції за накладною № 1930 від 15.10.04 здійснювалось поза дією договору № 4-03/3-39/05 від 06.04.04, у зв‘язку з чим прийшов до висновку про необхідності відповідного перерахунку належних до стягнення інфляційних збитків та 3% річних.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій Об‘єднання звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 29.01.07 Харківського апеляційного господарського суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема: ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

На думку скаржника, судом апеляційної інстанції помилково не було взято до уваги встановлений порядок зарахування коштів, що не врегульований договором, за яким платежі мають відноситися на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої заборгованості, що виникла у більш пізній період, до повного її погашення. При цьому Об‘єднання звертає увагу на те, що на рахунку Товариства є кошти Об‘єднання в розмірі, достатньому для часткового погашення суми заборгованості.

Також, скаржник зазначає про безпідставну, на його думку, відмову апеляційного суду від дослідження додатково поданих Об‘єднанням доказів по справі та відкладення розгляду справи для надання можливості розглянути їх Товариством.

У своєму відзиві на касаційну скаргу Товариство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить оскаржену постанову залишити без змін, а касаційну скаргу Об‘єднання –без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи, у відповідності до укладених договорів № 309 від 28.01.02 та № 4-03/3-39/05 від 06.04.04 (далі Договори) Товариство виконало поставку продукції виробничо-технічного призначення для господарських потреб Об'єднання.

Судовими інстанціями встановлено, що умовами Договорів сторони погодили, що Товариство взяло на себе зобов'язання передати у власність Об‘єднання продукцію виробничо-технічного призначення, а Об‘єднання –прийняти і оплатити цю продукцію.

На підставі наданих сторонами доказів у справі судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на виконання умов Договорів, Товариство згідно видаткових накладних № 1552 від 01.09.04 на суму 70 212,00 грн., № 1930 від 15.10.04 на суму 78 396,00 грн. та № 2002 від 26.10.04 на суму 6 108,00 грн., здійснило поставку товару на загальну суму 154 716,00 грн.

Також, попередніми судовими інстанціями встановлено, що Об‘єднання на підставі відповідних довіреностей прийняло цей товар, проте оплатило його частково, у зв‘язку з чим розмір основної суми заборгованості на момент звернення Товариства до суду складав 86 378 грн.

Апеляційним судом встановлено, що під час розгляду справи судом першої інстанції у зв'язку із здійсненням Об‘єднанням платежу в сумі

9 029,60 грн., Товариство уточнило суму позову до 77 358,00 грн.

У зв‘язку з наведеними обставинами та з урахуванням вимог п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставним висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності припинення провадження у справі місцевим судом в частині стягнення 9 029,60 грн.

Переглядаючи справу апеляційний суд встановив, що Товариство в заяві від 25.01.06 погодилось із твердженням Об‘єднання, що постачання продукції за накладною № 1930 від 15.10.04 здійснювалося поза дією договору № 4-03/3-39/05 від 06.04.04.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також, правові наслідки порушення зобов'язання встановлені ст. 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції щодо стягнення інфляційних збитків та 3% річних.

Щодо посилань скаржника на порушення судом апеляційної інстанції окремих норм процесуального права при винесенні постанови, то колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вони не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджено, що 29.01.07, до початку судового засідання, Об'єднанням було подано до апеляційного суду клопотання за № 18-7/157 від 29.01.07 (вх. № 750 від 29.01.07, а.с. 121) про витребування додаткових документів та відкладення розгляду справи. При цьому, до вказаного клопотання та доповнення до апеляційної скарги Об'єднанням було подано підписані лише його представником акти звірки взаємних розрахунків.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює межі перегляду справи в апеляційній інстанції, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. При чому, додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що правовий аналіз постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що вказане клопотання Об'єднання було предметом правової оцінки апеляційного суду у постанові від 29.01.07, здійсненої судом за внутрішнім переконанням та керуючись законом. Так, при винесення постанови апеляційний суд, зокрема, дійшов до висновку про неможливість задоволення клопотання Об‘єднання про витребування додаткових документів та відкладення розгляду справи у зв‘язку з його необґрунтованістю та відсутністю обставин, які б перешкоджали розгляду апеляційної скарги у відповідному судовому засіданні.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

За змістом ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. З правового аналізу наведеної статті вбачається, що дана норма не є імперативною, оскільки диспозицією даної статті встановлено, що умовою відкладення розгляду справи є неможливість розгляду справи в даному судовому засіданні.

Як вбачається з описової частини постанови від 29.01.07 Харківського апеляційного господарського суду, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відхилення клопотання про відкладення розгляду справи врахувавши, що матеріали справи містять достатньо доказів, які дають можливість розглянути справу по суті.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи Об‘єднання, викладені в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовими інстанціями не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі в силу ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім.М.В.Фрунзе" № 18-7/347 від 22.02.07 залишити без задоволення.

Постанову від 29.01.07 Харківського апеляційного господарського суду по справі № 14/623-06 господарського суду Сумської області залишити без змін.

Головуючий Є.Першиков

судді:Г.Савенко

І.Ходаківська