УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "01" грудня 2016 р. Справа № 906/1063/16
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кудряшової Ю.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 05.09.2016;
від відповідача: ОСОБА_2 довіреність від 28.10.2016.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Житомиргаз збут"
до Відділу освіти Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області
про стягнення 62382,35 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 53301,86 грн. основного боргу, 7737,49 грн. пені, 703,40 грн. 3% річних, 639,60 грн. інфляційних.
Представник позивача позов підтримала у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача визнав суму основного боргу та заперечив проти стягнення пені, 3% річних, інфляційних, зазначаючи наступне.
Зобов'язання по договору від 08.09.2015 №2015/ТП-БО-1400003 були виконані.
Постачання газу в квітні 2016 року здійснювалось на підставі гарантійного листа (а.с.62), згідно акту прийому-передачі природного газу від 30.04.2016 року відділом освіти спожито в квітні 6830 куб. м. на суму 53301,86 грн.
Відповідач вважає, що несвоєчасне здійснення оплати послуг з постачання природного газу протягом квітня 2016 року в розмірі 53301,86 грн., відбулося не з вини відділу освіти.
Відповідно до вимог Закону України «Про здійснення державних закупівель» та річного плану закупівель на 2016 рік відділом освіти було оприлюднено на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель оголошення про заплановану закупівлю №012353 від 19.01.2016. 25.02.2016 відкриті торги були відмінені у зв'язку з тим, що до оцінки допущено менше ніж двох учасників. Тобто, відділом освіти були приведені відкриті торги, які не відбулися. за таких обставин відділ освіти був позбавлений можливості та правових засад для здійснення державної закупівлі природного газу.
Договір на постачання природного газу за регульованим тарифом від 08.09.2015 №2015/ЇП-БО-1400003, згідно якого відбувалося постачання природного газу на протязі 2015 року, на думку відповідача, не міг бути пролонгований ще на рік, адже якщо вартість закупівлі товару, послуги дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, така закупівля повинна здійснюватися відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» і лише після проведення процедури закупівлі мав бути заключний новий договір з переможцем закупівлі.
Тому відділ освіти не вбачає наявності своєї вини у несвоєчасному розрахунку грошового зобов'язання, оскільки поставка газу в квітні 2016 року здійснювалось на підставі гарантійного листа, а не договору.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відділ освіти зазначає, що всі зобов'язання по договору від 08.09.2015 №2015/Т11-КО-1400003 були виконані, а тому нараховані суми пені, 3% річних та інфляційних відповідач вважає безпідставними,
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як зазначає позивач, 08.09.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" (постачальник/позивач), Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (далі - ПАТ "Житомиргаз", за договором - газорозподільне/ газотранспортне підприємство) та Відділом освіти Овруцької райдержадміністрації Житомирської області (споживач/відповідач) було укладено договір №2015/ТП-БО-1400003 на постачання природного газу за регульованим тарифом з додатками (а.с.8-12), за умовами якого постачальник постачає природний газ (далі - газ) споживачеві в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором (п.1.1 договору).
За умовами п.4.6 договору, оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем на умовах щомісячної 100% попередньої оплати договірного обсягу постачання газу, визначеного в додатку 3 до договору, не пізніше ніж за три робочих дні до початку розрахункового періоду, крім оплати вартості послуг з постачання суб'єктами господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води). У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Як встановлено в підпункті 5.3.3 пункту 5.3 договору, споживач зобов'язується: оплачувати постачальнику вартість поставленого газу на умовах та в обсягах, визначених договором.
Також позивач зазначає, що на виконання умов договору №2015/ТП-БО-1400003 від 08.09.2015, за квітень 2016 року ТОВ "Житомиргаз збут" поставило відповідачу природний газ в об'ємі 6830 куб.м на загальну суму 53301,86 грн., що підтверджується актом приймання - передачі природного газу від 30.04.2016 підписаними сторонами та скріпленими печатками (а.с.18).
Відповідач, на думку позивача, зобов’язання по оплаті отриманого природного газу виконав частково, внаслідок чого станом на 12.04.2016 борг за переданий природний газ склав 53301,86 грн.
За таких обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли з липня 2015 року на підставі договору № 2015/ТП-БО-1400003 від 08.09.2015 на постачання природного газу за регульованим тарифом.
08.09.2015, 20.11.2015, 14.12.2015, 30.12.2015, 31.12.2015, 26.01.2016, 29.02.2016 сторонами були підписані додаткові угоди до договору (а.с. 48-60).
Приписами п.п 10.1, 10.2 договору сторони визначили, що договір набирає чинності з 1 липня 2015 року та укладається на строк по 31 грудня 2015 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяцем до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому сторони мають переоформити додаток 3 договору щодо договірних обсягів постачання природного газу, у якому визначити планові обсяги газу на продовжений строк.
Усі зміни та доповнення до Договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими особами сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2015 сторони підписали додаткову угоду №5 до договору, якою, зокрема, визначили обсяги постачання природного газу на січень 2016 року.
Пунктом 2.1 сторони визначили, що додаткова угода діє до 31.01.2016 р. (а.с. 56-57).
В тому числі, в матеріалах справи міститься Додаток 3 до Договору (а.с.16), відповідно до якого сторони погодили договірні обсяги постачання природного газу на 2016 рік , зокрема, обсяги на січень 2016 року (а.с.16).
Додатковою угодою №6 від 26.01.2016 сторони продовжили строк дії додаткової угоди до 29.02.2016. Однак, ні даною угодою, ні додатковою угодою №7 від 29.02.2016 сторони не узгоджували обсяги поставки природного газу на квітень 2016 року.
До того ж, погодження поставки природного газу у більших обсягах суперечило б вимогам Закону України "Про здійснення державних закупівель" № 1197-VII від 10 квітня 2014 року, а саме ч. 6 ст. 40, згідно якої дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.
До того ж, як вбачається з додаткової угоди №7 від 29.02.2016, сторони визначили, що загальна сума цієї угоди становить 1623215,36 грн., в тому числі, за жовтень-грудень 2015 року - 1383013,58 грн., січень 2016 року - 240201,78 грн.
Таким чином, договір № 2015/ТП-БО-1400003 від 08.09.2015 в частині обсягів споживання природного газу, сторонами було пролонговано лише на січень 2016 року.
До того ж, відповідно до вимог ст. 10 Закону України "Про здійснення державних закупівель" №1197-VII від 10 квітня 2014 року відповідачем на веб-порталі Уповноваженого органу було розміщено звіт про виконання договору № 2015/ТП-БО-1400003 від 08.09.2015, а 19.01.2016 - було розміщено оголошення про проведення процедури закупівлі природного газу на наступний період (а.с. 63-67).
Разом з тим, суд дійшов висновку, що поставка природного газу за актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2016 (квітень 2016 року) в сумі 53301,86 грн. та за актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2016р. (березень 2016 року) здійснювалась поза межами договору №2015/ТП-БО-1400003 від 08.09.2015 на постачання природного газу за регульованим тарифом та додаткових угод до нього.
Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Виходячи з вищевикладених обставин, між сторонами згідно акту приймання-передачі від 30.04.2016 виникли правовідносини поставки, укладені в спрощений спосіб.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 ГК України).
Відповідно до ст.193 ГК України об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вже зазначалось вище, поставка природного газу у квітні 2016 року здійснювалась на підставі договору поставки, вчиненого сторонами у спрощений спосіб.
Оскільки актами приймання-передачі сторонами не було визначено строку для оплати товару, в даному випадку при визначенні терміну розрахунків слід керуватись нормами ст. 692 ЦК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює порядок проведення розрахунків при виникненні між суб'єктами господарювання правовідносин купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Таким чином, обов'язок оплатити отриманий від позивача природний газ, який поставлявся поза межами договору, у відповідача виник після його прийняття, тобто після підписання відповідного акту приймання-передачі, а саме: за актом від 30.04.2016 в сумі 53301,86 грн.
Проте, відповідач такої оплати не здійснив, чим порушив свої зобов'язання перед позивачем.
За таких обставин, господарський суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу про стягнення основного боргу в сумі 53301,86 грн.
Розглядаючи вимогу про стягнення з відповідача 7737,49 грн. пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.
Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 даного Закону України визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Отже, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.
Як вбачається з розрахунку (а.с. 5), пеню нараховано на заборгованість, яка виникла у відповідача за актом приймання-передачі природного газу у квітні 2016 року, тобто на заборгованість, яка виникла внаслідок укладення сторонами договору поставки у спрощений спосіб. Враховуючи вищевикладене та те, що обов'язок сплати пені в даному випадку не передбачений законом, вимога позивача про стягнення з відповідача пені є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача 703,4 грн. 3 % річних та 639,60 грн. інфляційних, то суд зазначає наступне.
Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних (а.с. 6), суд встановив, що останні є вірними та підлягають задоволенню.
Разом з тим суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що 3 % річних та інфляційні є штрафними санкціями, які мають бути передбачені договором.
Пунктом 4.1. Постанови ВГСУ 314 від 17.12.2013 роз'яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 53301,86 грн. - основного боргу, 639,60 грн. - інфляційних та 703,40 грн. - 3% річних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 33,43,44,49,82-85 ГПК України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Відділу освіти Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області (11101, Житомирська область, м. Овруч, вул. Тараса Шевченка, 31А, ід. код 02143123)
- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" (10002, Житомирська область, м. Житомир, вул. Фещенка-Чопівського, 35, ід. код 39577504) 53301,86 грн. основного боргу, 703,40 грн. 3% річних, 639,60 грн. інфляційних, а також 1207,08 грн. сплаченого судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 06.12.16
Суддя Кудряшова Ю.В.
Віддрукувати:
1 - в справу;
2, 3 - сторонам (рек.)
Суд | Господарський суд Житомирської області |
Дата ухвалення рішення | 01.12.2016 |
Оприлюднено | 12.12.2016 |
Номер документу | 63253010 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Житомирської області
Кудряшова Ю.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні