Рішення

від 02.12.2016 по справі 910/19688/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2016Справа №910/19688/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавріяінвестгруп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Саб-Арматура"

про стягнення 116697 грн. 67 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Мартинюк Ю.С. - представник за довіреністю № 412 від 14.11.2016;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28.10.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавріяінвестгруп" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Саб-Арматура" про стягнення 116697 грн. 67 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання з поставки товару вартістю 112377,00 грн., обсяг якого визначений рахунком-фактурою №845 від 10.02.2016, внаслідок чого позивач просить суд стягнути з відповідача суму сплаченої ним вартості товару у розмірі 98377,00 грн. (з урахуванням частково повернутих відповідачем позивачеві грошових коштів у розмірі 14000,00 грн.), а також пеню у розмірі 18320,67 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку з повернення вартості оплаченого позивачем, але не поставленого відповідачем, товару.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.10.2016 порушено провадження у справі № 910/19688/16 та справу призначено до розгляду на 18.11.2016.

16.11.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду та пояснення, відповідно до яких позивач зазначає, що окремий письмовий договір поставки між сторонами спору не укладався, а строк поставки сторонами було погоджено в усній формі - до 25.04.2016.

У судовому засіданні представник відповідача усно заявив клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

У зв'язку з наведеним, у судовому засіданні 18.11.2016 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 02.12.2016.

02.12.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення до позовної заяви, відповідно до яких позивач зазначає, що окремий письмовий договір поставки між сторонами спору не укладався, однак сторони усно погодили строк здійснення відповідачем поставки до 25.04.2016. Вказаний обов'язок відповідачем виконано неналежним чином, оскільки не поставлено товар за рахунком-фактурою №845 від 10.02.2016, залишок коштів у розмірі 98377,00 грн. залишається неповернутим відповідачем.

02.12.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, заява про збільшення позовних вимог із заявленими вимогами про стягнення пені у розмірі 28425,76 грн. та заява про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить суд накласти арешт на кошти відповідача у розмірі ціни позову - 126802,76 грн. та судового збору 1902,04 грн., які обліковуються на рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Саб-Арматура».

У судове засідання 02.12.2016 з'явився представник позивача, який підтримав позов та подав суду заяву, у якій просив не розглядати заяву про збільшення розміру позовних вимог та повернути сплачений судовий збір за подання даної заяви.

Представник відповідача у судове засідання 02.12.2016 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду заяви не подавав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 18.11.2016.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 02.12.2016 до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 02.12.2016 за відсутності представника відповідача, та з урахуванням процесуальних строків розгляду справи відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

При цьому, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними матеріалами.

З огляду на подання позивачем заяви ,у якій він просив не розглядати заяву про збільшення розміру позовних вимог, подану 02.12.2016, дана заява судом не приймається до розгляду.

При цьому, щодо заяви про забезпечення позову, поданої позивачем 02.12.2016, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову встановлюється у розмірі 0,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Як передбачено ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік», мінімальна заробітна плата у 2016 році становить у місячному розмірі з 1 січня 1378 гривень.

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову, у зв'язку з чим вказана заява не приймається до розгляду.

У судовому засіданні 02.12.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Саб-Арматура» (постачальник, відповідач) було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Тавріяінвестгруп» (покупець, позивач) рахунки-фактури: №845 від 10.02.2016 (товар - теплолічильник ELF-III 1.5 ДУ 15 на обратку у кількості 47 шт.) на суму 112377,00 грн.; №464 від 27.01.2016 (товар - теплолічильник ELF-III 1.5 ДУ 15 на обратку у кількості 42 шт.) на суму 100422,00 грн.; №207 від 18.01.2016 (товар - теплолічильник ELF-III 1.5 ДУ 15 на обратку у кількості 51 шт.) на суму 121941,00 грн. (копії рахунків-фактур долучені до позову).

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Тавріяінвестгруп» (позивач) було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «НВП «Саб-Арматура» (відповідач) грошові кошти, а саме: грошові кошти у розмірі 112377,00 грн. за платіжним дорученням №547 від 26.02.2016 (призначення платежу: за теплолічильник згідно з рах845 від 10.02.2016); грошові кошти у розмірі 100422,00 грн. за платіжним дорученням №479 від 01.02.2016 (призначення платежу: за теплолічильник згідно з рах464 від 27.01.2016); грошові кошти у розмірі 121941,00 грн. за платіжним дорученням №183 від 19.01.2016 (призначення платежу: за теплолічильник згідно з рах207 від 18.01.2016) (копії платіжних доручень долучені до позову).

У позові позивач зазначає про укладення між сторонами договору поставки, на підставі якого було виставлено наведені рахунки та сплачено вартість товару, визначену ними. Так, ухвалою суду від 31.10.2016 зобов'язано сторін надати суду письмові пояснення, чи було укладено з відповідачем (Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП "Саб-Арматура") окремий письмовий договір поставки; у випадку наявності такого договору - надати суду належним чином засвідчену його копію з усіма додатками та додатковими угодами до нього.

Водночас, відповідно до поданих 16.11.2016 та 02.12.2016 пояснень позивача, останній зазначає, що окремий письмовий договір поставки між сторонами спору не укладався, а строк поставки сторонами було погоджено в усній формі - до 25.04.2016.

Таким чином, ні позивачем, ні відповідачем не було надано суду доказів укладення сторонами договору поставки у формі єдиного документу, а отже не доведено існування такого.

За змістом ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дослідивши обставини щодо правової природи правовідносин, що виникли між сторонами з приводу виставлення відповідачем рахунків-фактур позивачеві та їх оплати останнім, суд дійшов висновку про укладення сторонами у спрощений спосіб (шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень) договору поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Саб-Арматура» ( постачальник, відповідач) було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Тавріяінвестгруп» (покупець, позивач) товар, а саме: теплолічильник ELF-III 1.5 ДУ 15 на обратку у кількості 42 шт. на суму 100422,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №327 від 02.02.2016 (замовлення покупця №464 від 27.01.2016), а також теплолічильник ELF-III 1.5 ДУ 15 на обратку у кількості 51 шт. на суму 121941,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №147 від 20.01.2016 (замовлення покупця №207 від 18.01.2016) (копії видаткових накладних долучені до позову).

Судом встановлено, що 12.04.2016 позивач звернувся до відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Саб-Арматура») з листом №110 від 12.04.2016, у якому зазначив про оплату станом на 11.04.2016 усіх виставлених відповідачем рахунків та про невиконання відповідачем поставки 47 шт. останньої партії товару згідно з виставленим рахунком №845 від 10.02.2016 на суму 112377,00 грн. У зв'язку з наведеним, позивач просив повернути перераховані кошти у розмірі 112377,00 грн. (копія листа долучена до позову).

Судом встановлено, що листом від 17.05.2016 №б/н, адресованим позивачу, відповідач гарантував повернути кошти за недопоставлений товар згідно з рахунком №845 на суму 110377,00 грн. (копія листа долучена до позову).

Судом встановлено, що 03.08.2016 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Саб-Арматура» з претензією щодо недопоставки продукції №242/4 від 03.08.2016, яку було отримано 04.08.2016 комерційним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Саб-Арматура» та скріплено печаткою вказаного товариства (відповідач). У даному листі-претензії позивач зазначив про непоставлення відповідачем у погоджений сторонами строк (25.04.2016) лічильників згідно з виставленим рахунком №845 від 10.02.2016 на суму 112377,00 грн., у зв'язку з чим позивач просив повернути у строк до 15.08.2016 перераховані кошти у розмірі 112377,00 грн. (копія листа долучена до позову).

Судом встановлено, що листом від 10.08.2016 №б/н, адресованим позивачу, відповідач зазначив про можливість виконання зобов'язання з поставки товару у строк до 10.09.2016 у випадку необхідності даного товару. У випадку, якщо потреба у товарі відпала, відповідач зазначив про здійснення повернення сплачених позивачем грошових коштів у такому порядку: щомісяця 20% від суми недопоставленого товару з додатковою оплатою відсотків за користування коштами, що складатиме 3% річних за користування коштами (копія листа долучена до позову).

Судом встановлено, що відповідачем було повернуто позивачу грошові кошти у розмірі 14000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4205 від 26.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №4189 від 26.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №4109 від 25.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №4072 від 24.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №4106 від 24.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №4062 від 23.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №3959 від 18.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №3957 від 18.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №3724 від 05.05.2016 на суму 2000,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016) (копії платіжних доручень подані позивачем 16.11.2016).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про невиконання відповідачем зобов'язання з поставки товару вартістю 112377,00 грн., обсяг якого визначений рахунком-фактурою №845 від 10.02.2016, внаслідок чого позивач просить суд стягнути з відповідача суму сплаченої ним вартості товару у розмірі 98377,00 грн. (з урахуванням частково повернутих відповідачем позивачеві грошових коштів у розмірі 14000,00 грн.), а також пеню у розмірі 18320,67 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку з повернення вартості оплаченого позивачем, але не поставленого відповідачем, товару.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Саб-Арматура» (постачальник, відповідач) було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Тавріяінвестгруп» (покупець, позивач) рахунки-фактури: №845 від 10.02.2016 (товар - теплолічильник ELF-III 1.5 ДУ 15 на обратку у кількості 47 шт.) на суму 112377,00 грн.; №464 від 27.01.2016 (товар - теплолічильник ELF-III 1.5 ДУ 15 на обратку у кількості 42 шт.) на суму 100422,00 грн.; №207 від 18.01.2016 (товар - теплолічильник ELF-III 1.5 ДУ 15 на обратку у кількості 51 шт.) на суму 121941,00 грн. (копії рахунків-фактур долучені до позову).

Як встановлено судом, Товариством з обмеженою відповідальністю «Тавріяінвестгруп» (позивач) було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «НВП «Саб-Арматура» (відповідач) грошові кошти, а саме: грошові кошти у розмірі 112377,00 грн. за платіжним дорученням №547 від 26.02.2016 (призначення платежу: за теплолічильник згідно з рах845 від 10.02.2016); грошові кошти у розмірі 100422,00 грн. за платіжним дорученням №479 від 01.02.2016 (призначення платежу: за теплолічильник згідно з рах464 від 27.01.2016); грошові кошти у розмірі 121941,00 грн. за платіжним дорученням №183 від 19.01.2016 (призначення платежу: за теплолічильник згідно з рах207 від 18.01.2016) (копії платіжних доручень долучені до позову).

Відтак, суд зазначає, що виставлені відповідачем рахунки-фактури на оплату були в повному обсязі оплачені позивачем, що, з огляду на висновки суду щодо виникнення між сторонами правовідносин з поставки вказаного в рахунках-фактурах товару, свідчить про виникнення у відповідача обов'язку з поставки такого товару.

Так, як встановлено судом, Товариством з обмеженою відповідальністю «НВП «Саб-Арматура» ( постачальник, відповідач) було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Тавріяінвестгруп» (покупець, позивач) товар, а саме: теплолічильник ELF-III 1.5 ДУ 15 на обратку у кількості 42 шт. на суму 100422,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №327 від 02.02.2016 (замовлення покупця №464 від 27.01.2016), а також теплолічильник ELF-III 1.5 ДУ 15 на обратку у кількості 51 шт. на суму 121941,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №147 від 20.01.2016 (замовлення покупця №207 від 18.01.2016) (копії видаткових накладних долучені до позову).

За таких обставин, наявні у справі докази свідчать про виконання відповідачем обов'язку з поставки товару за оплаченими позивачем рахунками-фактурами №464 від 27.01.2016 (товар - теплолічильник ELF-III 1.5 ДУ 15 на обратку у кількості 42 шт.) на суму 100422,00 грн. та №207 від 18.01.2016 (товар - теплолічильник ELF-III 1.5 ДУ 15 на обратку у кількості 51 шт.) на суму 121941,00 грн.

В той же час, будь-яких доказів виконання відповідачем обов'язку з поставки товару за оплаченим позивачем рахунком-фактурою №845 від 10.02.2016 (товар - теплолічильник ELF-III 1.5 ДУ 15 на обратку у кількості 47 шт.) на суму 112377,00 грн. сторонами надано не було, факт невиконання відповідачем такого обов'язку ним не заперечувався.

Так, як встановлено судом, 12.04.2016 позивач звернувся до відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Саб-Арматура») з листом №110 від 12.04.2016, у якому зазначив про оплату станом на 11.04.2016 усіх виставлених відповідачем рахунків та про невиконання відповідачем поставки 47 шт. останньої партії товару згідно з виставленим рахунком №845 від 10.02.2016 на суму 112377,00 грн. У зв'язку з наведеним, позивач просив повернути перераховані кошти у розмірі 112377,00 грн. (копія листа долучена до позову).

Як встановлено судом, листом від 17.05.2016 №б/н, адресованим позивачу, відповідач гарантував повернути кошти за недопоставлений товар згідно з рахунком №845 на суму 110377,00 грн. (копія листа долучена до позову).

Як встановлено судом, 03.08.2016 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Саб-Арматура» з претензією щодо недопоставки продукції №242/4 від 03.08.2016, яку було отримано 04.08.2016 комерційним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Саб-Арматура» та скріплено печаткою вказаного товариства (відповідач). У даному листі-претензії позивач зазначив про непоставлення відповідачем у погоджений сторонами строк (25.04.2016) лічильників згідно з виставленим рахунком №845 від 10.02.2016 на суму 112377,00 грн., у зв'язку з чим позивач просив повернути у строк до 15.08.2016 перераховані кошти у розмірі 112377,00 грн. (копія листа долучена до позову).

Як встановлено судом, листом від 10.08.2016 №б/н, адресованим позивачу, відповідач зазначив про можливість виконання зобов'язання з поставки товару у строк до 10.09.2016 у випадку необхідності даного товару. У випадку, якщо потреба у товарі відпала, відповідач зазначив про здійснення повернення сплачених позивачем грошових коштів у такому порядку: щомісяця 20% від суми недопоставленого товару з додатковою оплатою відсотків за користування коштами, що складатиме 3% річних за користування коштами (копія листа долучена до позову).

За змістом ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати .

Згідно з ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Виходячи із змісту вищевикладених норм, покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар.

Як встановлено судом, у позові позивач зазначає про укладення між сторонами договору поставки, на підставі якого було виставлено наведені рахунки та сплачено вартість товару, визначену ними. Так, ухвалою суду від 31.10.2016 зобов'язано сторін надати суду письмові пояснення, чи було укладено з відповідачем (Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП "Саб-Арматура") окремий письмовий договір поставки; у випадку наявності такого договору - надати суду належним чином засвідчену його копію з усіма додатками та додатковими угодами до нього.

Водночас, відповідно до поданих 16.11.2016 та 02.12.2016 пояснень позивача, останній зазначає, що окремий письмовий договір поставки між сторонами спору не укладався, а строк поставки сторонами було погоджено в усній формі - до 25.04.2016.

Суд зазначає, що з огляду на відсутність письмової форми договору поставки в розумінні єдиного документа чи листів/факсограм тощо, із яких би випливали конкретні чітко погоджені сторонами умови поставки товару, зокрема, умови про строки поставки товару, встановити із відповідною достовірністю обставини погодження сторонами строку поставки не видається можливим.

В той же час, як встановлено судом, у претензії щодо недопоставки продукції №242/4 від 03.08.2016, яку було отримано 04.08.2016 комерційним директором Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Саб-Арматура» (відповідач), позивач зазначив про непоставлення відповідачем у погоджений сторонами строк ( 25.04.2016 ) лічильників згідно з виставленим рахунком №845 від 10.02.2016 на суму 112377,00 грн., у зв'язку з чим позивач просив повернути у строк до 15.08.2016 перераховані кошти у розмірі 112377,00 грн.

Суд зазначає, що у листі від 10.08.2016 №б/н, який було складено після отримання претензії від 03.08.2016, відповідач жодних заперечень щодо неправильного визначення позивачем строку поставки не зазначив, натомість підтвердив обставини щодо прострочення виконання обов'язку з поставки товару (рахунок-фактура №845 від 10.02.2016). та запропонував поставити товар у строк до 10.09.2016 у випадку необхідності даного товару. У випадку, якщо потреба у товарі відпала, відповідач зазначив про здійснення повернення сплачених позивачем грошових коштів у такому порядку: щомісяця 20% від суми недопоставленого товару з додатковою оплатою відсотків за користування коштами, що складатиме 3% річних за користування коштами.

При цьому, будь-яких доказів щодо надання позивачем згоди на поставку відповідачем товару за рахунком-фактурою №845 від 10.02.2016 у запропоновані ним строки (як-от листа-відповіді тощо) надано не було.

Більше того, як встановлено судом, відповідачем було повернуто позивачу грошові кошти у розмірі 14000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4205 від 26.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №4189 від 26.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №4109 від 25.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №4072 від 24.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №4106 від 24.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №4062 від 23.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №3959 від 18.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №3957 від 18.05.2016 на суму 1500,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016), платіжним дорученням №3724 від 05.05.2016 на суму 2000,00 грн. (призначення платежу: повернення коштів згідно з листом №110 від 12.04.2016) (копії платіжних доручень подані позивачем 16.11.2016).

Таким чином, повертаючи грошові кошти, відповідач фактично погодився на повернення попередньої оплати у зв'язку з непоставленням товару (простроченням поставки), визначеного рахунком-фактурою №845 від 10.02.2016.

За таких обставин, з огляду на волевиявлення позивача щодо повернення суми попередньої оплати за договором, яке одночасно є односторонньо відмовою покупця від договору поставки (зобов'язання за рахунком-фактурою №845 від 10.02.2016 на суму 112377,00 грн.) через невиконання продавцем обов'язку з поставки обумовленого сторонами товару, що отримало вираз у листі позивача №110 від 12.04.2016, такий договір (зобов'язання щодо поставки теплолічильників ELF-III 1.5 ДУ 15 на обратку у кількості 47 шт. на суму 112377,00 грн.) в силу ст. 651 Цивільного кодексу України є розірваним, а зобов'язання сторін з цього моменту в цій частині є припиненими.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до поданого позивачем 02.12.2016 листа №418 від 22.11.2016, позивач запропонував відповідачеві укласти мирову угоду на таких умовах: у строк до 01.12.2016 перерахувати на рахунок позивача 50% суми заборгованості, яка складатиме 63401,38 грн., залишок боргу розстрочити на 3 місяці або у строк до 29.11.2016 здійснити поставку 47 теплолічильників за рахунком-фактурою №845 від 10.02.2016. Вказану пропозицію позивач просив розглянути у сирок до 29.11.2016

Суд зазначає, що жодних доказів прийняття (акцептування) відповідачем викладеної у вказаному листі пропозиції (оферти) суду надано не було, водночас суд наголошує на обставинах припинення зобов'язання за рахунком-фактурою №845 від 10.02.2016 (у зв'язку з волевиявленням позивача щодо повернення суми попередньої оплати через невиконання продавцем обов'язку з поставки обумовленого сторонами товару).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Суд зазначає, що наявність обов'язку відповідача повернути позивачу суму попередньої оплати підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не було спростовано, при цьому, відповідачем було повернуто позивачу лише 14000,00 грн., однак не надано суду доказів повернення іншої частини грошових коштів у розмірі 98377 грн. 00 коп., у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавріяінвестгруп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Саб-Арматура" в частині стягнення 98377 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення суми попередньої оплати, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 18320,67 грн. пені за період з 27.02.2016 по 16.08.2016. При цьому, обґрунтовуючи вказані вимоги, позивач посилається на ч.ч. 5, 6 ст. 231 Господарського кодексу України щодо встановлення штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

За змістом п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року N 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

При цьому, суд зазначає, що викладений у ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України порядок нарахування пені фактично визначає механізм її нарахування у випадку наявності законодавчих чи договірних підстав для стягнення штрафних санкцій (пені).

Суд зазначає, що позивачем не доведено наявності між сторонами письмової домовленості щодо встановлення штрафних санкцій у вигляді неустойки (пені) за прострочення постачальником здійснення повернення попередньої оплати, у зв'язку з чим, з урахуванням відсутності спеціального законодавчого акту, який передбачає обов'язок та умови сплати пені за порушення, яким обґрунтовані вимоги про стягнення пені у даній справі, підстав для стягнення з відповідача пені за прострочення повернення суми попередньої оплати немає.

За таких обставин, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавріяінвестгруп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Саб-Арматура" в частині стягнення 18320,67 грн. пені не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору за подання даного позову, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, суд зазначає, що згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги.

Судом встановлено, що 02.12.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог із заявленими вимогами про стягнення пені у розмірі 28425,76 грн. До вказаної заяви долучене платіжне доручення про сплату судового збору №762 від 30.11.2016 на суму 217,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Як передбачено ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік», мінімальна заробітна плата у 2016 році становить у місячному розмірі з 1 січня 1378 гривень.

Судом встановлено, що позивачем доплачено суму судового збору за розгляд вимог про стягнення пені (відповідно до заяви про збільшення позовних вимог) - 217,00 грн. (згідно з платіжним дорученням про сплату судового збору №762 від 30.11.2016), в той час, як сума судового збору за розгляд вимог про стягнення 10105,09 грн. (сума, на яку збільшено вимоги про стягнення пені відповідно до заяви) повинна складати 151,58 грн.

Разом з тим, як встановлено судом, з огляду на подання позивачем заяви у якій він просив не розглядати заяву про збільшення розміру позовних вимог, подану 02.12.2016, дана заява судом не прийнята до розгляду.

За наведених обставин, з огляду на неприйняття судом до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог та встановлення одночасно обставин надмірної сплати судового збору, враховуючи клопотання позивача про повернення судового збору, сплаченого за подання заяви про збільшення розміру позовних вимог, сума судового збору у розмірі 217,00 грн. підлягає поверненню позивачу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Саб-Арматура" (04655, м. Київ, вул. Глибочицька, 72, оф. 303; ідентифікаційний код: 39115152) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тавріяінвестгруп" (73000, м. Херсон, вул. Паровозна, 46-А; ідентифікаційний код: 34212363) грошові кошти у розмірі 98377 (дев'яносто вісім тисяч триста сімдесят сім) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1475 (одна тисяча чотириста сімдесят п'ять) грн. 66 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Тавріяінвестгруп" (73000, м. Херсон, вул. Паровозна, 46-А; ідентифікаційний код: 34212363) з Державного бюджету України сплачений за платіжним дорученням №762 від 30.11.2016 судовий збір у розмірі 217 (двісті сімнадцять) грн. 00 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 07.12.2016

Суддя І.М. Отрош