Рішення

від 28.11.2016 по справі 910/16704/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2016Справа №910/16704/16

За позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БНС Кампані"

про стягнення 66 600,77 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача : Яременко І.П. за довіреністю б/н від 07.10.2016

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" (позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БНС Кампані" (відповідач) про стягнення 66 600,77 грн. на підставі Договору № КБР-50/10/11 від 17.10.2011, з яких: 37800,00 грн. основного боргу, 21190,58 грн. інфляційних втрат, 2581,40 грн. 3% річних та 5028,79 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 порушено провадження у справі № 910/16704/16 та призначено розгляд справи на 03.10.2016 об 11:50 год.

30.09.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з службовим відрядженням представника в період з 03.10.2016 по 05.10.2016.

В судове засідання, призначене на 03.10.2016, представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 03.10.2016 не з'явився, але повідомив суд про причини неявки, подавши 30.09.2016 через відділ діловодства суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з службовим відрядженням представника в період з 03.10.2016 по 05.10.2016.

В судовому засіданні, призначеному на 03.10.2016, судом перевірено виконання сторонами вимог ухвали суду від 13.09.2016 про порушення провадження у справі № 910/16704/16 та встановлено, що сторони вимоги зазначеної ухали не виконали.

В судовому засіданні 03.10.2016 судом розглянуте та задоволене клопотання відповідача, подане 30.09.2016 через відділ діловодства суду, про відкладення розгляду справи.

Враховуючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, не виконання сторонами вимог ухвали суду від 13.09.2016 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 03.10.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 відкладено розгляд справи на 24.10.2016 о 13:55 год.

В судове засідання, призначене на 24.10.2016, представники позивача та відповідача з'явилися.

Представники позивача та відповідача в судовому засіданні, призначеному на 24.10.2016, заявили усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні та просили суд надати час для врегулювання спору мирним шляхом. Усне клопотання сторін судом задоволене.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 24.10.2016, та оголосив перерву в судовому засіданні до 07.11.2016 о 12:05 год.

В судове засідання, призначене на 07.11.2016, представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 07.11.2016 не з'явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 07.11.2016 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, відповідно до якого просив суд надати додатковий час для підготовки проекту мирової угоди та подання її на затвердження суду.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 07.11.2016, подав клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання позивача судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи клопотання позивача про продовження строку вирішення спору, про відкладення розгляду справи та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 07.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2016 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, відкладено розгляд справи на 21.11.2016 об 11:30 год.

В судове засідання, призначене на 21.11.2016, представник позивача та відповідача з'явилися.

В судовому засіданні 21.11.2016 представника позивача та відповідача подали спільне клопотання, відповідно до якого просили суд оголосити перерву для остаточного узгодження умов і підписання мирової угоди. Клопотання сторін судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Враховуючи клопотання представників позивача та відповідача про оголошення перерви та положення п. 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 21.11.2016, та оголосив перерву в судовому засіданні до 28.11.2016 о 14:50 год.

В судове засідання 28.11.2016 представник відповідача з'явився.

Представник позивача в судове засідання 28.11.2016 не з'явився, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, з огляду присутність представника позивача в судовому засіданні 21.11.2016, в якому суд оголосив перерву до 28.11.2016 об 14:50 год. Водночас судом враховано, що заяв позивача про зміну позовних вимог або відмову від позову відділом діловодства Господарського суду не отримано, а тому спір підлягає розгляду в межах заявлених позовних вимог.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Наразі, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом не встановлено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір в судовому засіданні 28.11.2016.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 28.11.2016 без участі представника позивача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та відповідно до вимог ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.11.2016 подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.11.2016 надав усні заперечення проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, поданому в даному судовому засіданні.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 28.11.2016 у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління від 24.01.2011 № 19/2011.

17.10.2011 між позивачем - Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (далі - УЛАСП) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "БНС Кампані" (далі - Користувач) був укладений Договір № КБР-50/10/11 (далі - Договір), за умовами якого:

- Користувач здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань (далі разом Твори), а УЛАСП надає Користувачу, на умовах, визначених цим Договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання. Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до Договору та Закону (п. 2.1 Договору).

- Користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних Додатках до цього Договору, не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж. Платіж за дні з яких складається залишок місяця в якому укладено Договір, здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання Договору. Платежі за дні, з яких складається залишок місяця, в якому укладено Договір, здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього Договору (п. 2.3 Договору);

- у разі затримки платежів, Користувач зобов'язаний виплатити УЛАСП пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (п. 2.6 Договору).

- Користувач зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення публічного виконання Фонограм в закладах Користувача, зазначених у відповідних Додатках до цього Договору. У разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин Користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену Сторонами у відповідних Додатках, у повному обсязі і за весь період (п. 3.4 Договору).

- Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.01.2011, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання (п. 4.1 Договору).

- у випадку якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії Договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 4.1 дати припинення дії Договору, він вважається пролонгованим ще на один календарний рік і так кожного разу. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів Сторони, на адресу якої направлено листа ( п. 4.2 Договору).

Додатком № 1 до Договору є "Перелік закладів, в яких Користувач здійснює використання Творів", зокрема, таким закладом визначено, магазин TOPSHOP/TOPMAN за адресою: м. Київ, ТЦ SKY MALL, проспект Ватутіна, 2-т, площа торгового залу 464 м кв.

Згідно Додатку № 2 до Договору сторонами погоджено розмір щомісячної винагороди (роялті) за публічне виконання Творів, а саме: розмір щомісячної винагороди обчислюється виходячи з фіксованої ставки 700 грн. за кожен заклад Користувача, зазначений у відповідних Додатках до Договору; загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності Договору становить 700 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується Користувачем на розрахунковий рахунок ПО "УЛАСП" відповідно до умов Договору (п.п. 1.1, 1.2 п. 1 Додатку № 2 до Договору).

Крім того, в пункті 2 Додатку № 2 до Договору сторонами погоджено, що виплата винагороди проводиться з урахуванням офіційного річного рівня інфляції (тобто загальна сума платежу на кожен наступний рік збільшується шляхом множення на офіційний індекс інфляції попереднього року і т.д.).

Звертаючись до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості на підставі Договору за період з березня 2012 по серпень 2016 , позивач вказав, що за перші п'ять місяців використання невиключних прав за Договором, відповідач сплатив на користь позивача винагороду (роялті) в загальній сумі 3138,71 грн. (1038,71 грн. за жовтень - листопад 2011 та 2100,00 грн. за грудень 2011 - лютий 2012), що підтверджується реєстром платіжних документів по фільтру стосовно виплат по Договору № КБР-50/10/11 від 17.10.2016.

Позивач також зазначив, що оскільки жодна з сторін не повідомляла іншу сторону про припинення дії Договору в порядку п. 4.2 цього Договору, то станом на час подання позову до суду строк дії Договору визначається періодом з 17.10.2011 по 31.01.2017.

Позивач стверджував, що за період з березня 2012 по серпень 2016 оплата за Договором не здійснювалась, тому заборгованість відповідача за вказаний період склала 37800 грн. (54 місяці х 700,00 грн. = 37800,00 грн.), у зв'язку з чим позивач і звернувся до Господарського суду міста Києва з відповідним позовом, а також просив стягнути з відповідача 21190,58 грн. інфляційних втрат, 2581,40 грн. 3% річних та 5028,79 грн. пені. за прострочення грошового зобов'язання за Договором.

Відповідач заперечив проти задоволення позову з огляду на таке:

- сплинув строк позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені, у зв'язку з чим відповідач просив суд застосувати позовну давність до вимог позивача про стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені;

- в порядку п. 3.4 Договору відповідач здійснив направлення позивачу листа від 30.03.2015 щодо припинення використання фонограм в закладах відповідача, а отже, відповідно до умов Договору, нарахування винагороди повинно було припинитись з квітня 2015;

- у преамбулі Договору зазначено, що позивач є організацією, що має повноваження надавати дозвіл на використання об'єктів авторського права та здійснювати збір винагороди (роялті) за використання об'єктів суміжних прав способом публічного виконання, на підставі Свідоцтва про реєстрацію в якості організації колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України № 19/2011 від 24.01.2011 року, та Договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 з єдиною в Україні уповноваженою організацією колективного управління по збору і розподілу винагороди за використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм та зафіксованих в них виконань - ОП "Українська ліга музичних прав".

Проте відповідач вважає, що позивач не мав достатніх повноважень щодо укладання Договору з відповідачем, а ті повноваження, на які спирався позивач при укладанні Договору, були скасовані, що, в свою чергу позбавляє позивача права на отримання винагороди (роялті) за Договором.

Так, на думку позивача, Приватна організація "Українська ліга авторських і музичних прав" не є уповноваженою організацією, яка має право здійснювати збір винагороди (роялті) за використання фонограми (відеограми), які опубліковані для використання з комерційною метою, без згоди виробників фонограм (відеограм) і виконавців, остання діяла на підставі Договору доручення № ЛУ-01/20/11 від 20.01.2011 від уповноваженої організації - ОП "Українська ліга музичних прав", що, в свою чергу, не передбачено нормами законодавства України. Крім того, 08.02.2012 ОП "Українська ліга музичних прав" було направлено ПО "Українська ліга авторських і музичних прав" лист про дострокове розірвання (припинення) Договору доручення з ПО "Українська ліга авторських і музичних прав", а 14.05.2012 свідоцтво уповноваженої організації ОП "Українська ліга музичних прав" взагалі було анульовано;

- Договір не містить зазначення прав, які передаються за цим договором відповідачу, в Договорі не зазначено, відносно яких саме музичних творів, фонограм відповідач отримує право здійснювати їх публічне виконання, крім того, не підтверджено чинність прав позивача на використання конкретних об'єктів права інтелектуальної власності;

- Договір не містить вказівок на конкретні об'єкти авторського та суміжних прав, права на які передаються за цим договором. Датою підписання Договору є 17.10.2011, тоді як строк дії Договору згідно п. 4.1 Договору - до 31.01.2011. Наведене свідчить, що сторонами не визначено істотні умови Договору щодо предмету та строку дії Договору, у зв'язку з чим Договір є неукладеним;

- Договір не містить всіх умов для даного виду договору, зазначених у Постанові Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71. Умови Договору містять положення, а саме, стосовно порядку виплати винагороди (роялті) відповідачем та порядку розподілення отриманих коштів позивачем, які не відповідають вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим Договір вважається нікчемним (ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України).

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом (ч. 2 ст. 418 ЦК України).

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності визначений приписами ч. 1 ст. 420 ЦК України. Зокрема, об'єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, які в свою чергу є об'єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 ЦК України), до складу яких входять музичні твори (з текстом або без тексту) (п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу є об'єктами суміжних прав (ч. 1 ст. 449 ЦК України).

Відповідно до статті 422 ЦК України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ч. 1 ст. 440 ЦК України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

До майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав відповідно до ч. 1 ст. 452 ЦК України відносяться: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Як передбачено ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон), виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Згідно частини другої статті 426 ЦК України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб.

Частиною третьою статті 426 ЦК України встановлено, що використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом.

Відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 32 Закону за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Частиною другою статті 33 Закону передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст. 45, ч. 1 ст. 47 Закону).

Стосовно доводів відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву, про те, що позивач (який не є уповноваженою організацією, яка має право здійснювати збір винагороди (роялті) за використання фонограми (відеограми), які опубліковані для використання з комерційною метою, без згоди виробників фонограм (відеограм) і виконавців) не мав достатніх повноважень щодо укладання Договору з відповідачем, а ті повноваження, на які спирався позивач при укладанні Договору, були скасовані, що Договір є нікчемним, суд зазначає таке.

Зі змісту Договору № КБР-50/10/11 від 17.10.2011 вбачається, що за своєю правовою природою він є ліцензійним договором, який є одним з видів договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Відповідно до частини першої статті 1109 ЦК України, за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір (ч. 3 ст. 1109 ЦК України).

Відповідно до частини 9 статті 1109 ЦК України умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього кодексу є нікчемними.

Суд не погоджується з доводами позивача, що підписаний позивачем і відповідачем Договір, є нікчемним.

Стосовно повноважень організацій колективного управління, якою, зокрема, є позивач по справі - Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" відповідно до Свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління від 24.01.2011 № 19/2011, судом враховано наступне.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 48 Закону повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Разом з тим, за змістом пункту "в" частини сьомої статті 48 Закону наявною є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Так, частинами п'ятою і шостою статті 48 Закону встановлено, що:

- на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

- організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

За приписами пунктів "б" і "в" частини першої статті 49 Закону організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції: укладати договори про використання прав, переданих в управління. Умови цих договорів повинні відповідати положенням статей 31-33 цього Закону; збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Відповідно до положень частини другої вказаної статті суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами , в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління , які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди , а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права та суміжних прав, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

Такий підхід водночас забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди) та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Наведений висновок суду узгоджується з роз'ясненнями, наданими господарським судам у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", а також з правовою позицією Вищого господарського суду України, що викладена, зокрема, у постановах від 23.04.2013 у справі № 5011-76/14300-2012, від 13.09.2013 у справі № 5011-20/6926-67/3-2013, від 13.09.2013 у справі № 5011-76/18947-2012, від 15.10.2013 у справі № 910/1424/13, від 18.03.2014 № 910/16618/13.

Таким чином, організація колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, якою є позивач у справі, управляє майновими правами осіб, які передали повноваження на управління майновими правами, а також правами осіб, які не передали повноваження на управління майновими правами, та може збирати винагороду за використання необмеженого кола об'єктів авторського права і (або) суміжних прав за умови, якщо суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав не вилучили своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти (ч. 2 ст. 49 Закону)

Виходячи з аналізу наведених приписів чинного законодавства, позивач, як організація колективного управління уповноважений укладати, а рівно підписувати від власного імені, договори про надання невиключних прав на використання об'єктів авторського права і суміжних прав з особами, які в своїй діяльності використовують такі об'єкти, у тому числі й з Товариством з обмеженою відповідальністю "БНС Кампані".

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що до кінця березня 2015 позивачем не заперечувалось використання ним музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань у діяльності його магазину - TOPSHOP/TOPMAN за адресою: м. Київ, ТЦ SKY MALL, проспект Ватутіна, 2-т.

При цьому судом досліджено, що відомості щодо вилучення правовласниками у встановленому порядку певних творів з управління позивача - Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав", з дозволів на використання, які нею надаються, в матеріалах справи відсутні .

Таким чином, враховуючи право позивача як організації колективного управління укладати, а рівно підписувати від власного імені, договори про надання невиключних прав на використання об'єктів авторського права і суміжних прав з особами, які в своїй діяльності використовують такі об'єкти , дослідивши зміст Договору, судом встановлено, що умови Договору не суперечать положенням чинного законодавства, а позивач, укладаючи Договір, мав необхідний обсяг цивільної дієздатності на укладення відповідного договору. За таких обставин, спірний Договір не може вважатися нікчемним, а відповідні доводи відповідача судом відхиляються як безпідставні.

Крім того, враховуючи право позивача як організації колективного управління укладати , а рівно підписувати від власного імені договори про надання невиключних прав на використання об'єктів авторського права і суміжних прав з особами, які в своїй діяльності використовують такі об'єкти, суд відхиляє як безпідставні також і доводи відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що повноваження, на які спирався позивач при укладанні Договору, були скасовані в подальшому.

Стосовно доводів відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву, що Договір є неукладеним, то суд зазначає таке.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).

Договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди) (ч. 2 ст. 33 Закону).

Як вбачається із змісту Договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, що підтверджується п.п. 2.1, 2.3, 3.4, 4.1, 4.2 та Додатком № 1, (п.п. 1.1, 1.2 п. 1 Додатку № 2 до Договору. Під час підписання Договору, сторонами не було визнано істотною умовою фактичне використання певних творів, в зв'язку із чим відсутність послання на певний твір (твори) не є підставою вважати вказаний Договір неукладеним.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що між сторонами укладено Договір № КБР-50/10/11 від 17.10.2011.

Судом також враховано, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Укладений між сторонами Договір в спірний період (березень 2012 - серпень 2016) був чинним і недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що жодна з сторін письмово не повідомляла іншу сторону про припинення дії Договору в порядку п. 4.2 Договору, а тому даний Договір вважається продовженим на тих же умовах по 31.01.2017 (пункти 4.1, 4.2 Договору), докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, судом досліджено, що згідно пункту 3.4 Договору Користувач зобов'язувався протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення публічного виконання Творів в закладах Користувача, зазначених у відповідних Додатках до цього Договору. У разі несвоєчасного повідомлення про настання зазначених вище обставин Користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену Сторонами у відповідних Додатках, у повному обсязі і за весь період.

З матеріалів справи, зокрема, наданих відповідачем доказів (фіскальні чеки № 3789, № 3790 від 31.03.2015 з описами вкладень у цінні листи від 31.03.2016), вбачається, що на виконання п. 3.4 Договору відповідачем було надіслано на адресу позивача повідомлення (№3003/15 від 30.03.2015, № 3003/15/1 від 30.03.2015) про припинення публічного виконання фонограм в закладах відповідача, що зазначені в додатку до Договору № КБР-50/10/11 від 17.10.2011.

Отже, враховуючи вищенаведене повідомлення, надіслане відповідачем позивачу в порядку п. 3.4 Договору, починаючи з квітня 2015 року у відповідача припинились зобов'язання щодо сплати винагороди на підставі Договору .

За таких обставин, нарахування відповідачу суми основного боргу є підставним лише по 31.03.2015 року (включно).

Отже, як судом встановлено, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача суми заборгованості з оплати винагороди (основний борг) за період з березня 2012 по серпень 2016, тоді як обов'язок з оплати винагороду (роялті) був наявним у відповідача лише в період з березня 2012 по березень 2015 (включно), а тому стягнення основного боргу з відповідача можливе тільки за період з березня 2012 по березень 2015 (включно).

Згідно зі статтею 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання в силу припису статті 525 ЦК України не допускається.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Пунктами 2.1, 2.3 Договору, підпунктами 1.1, 1.2 пункту 1 Додатку № 2 до Договору за здійснення використання Творів шляхом їх публічного виконання відповідач був зобов'язаний виплачувати позивачу щомісячну винагороду (роялті) в сумі 700 грн.

Відповідно до пункту 2.3 Договору відповідач був зобов'язаний перераховувати на поточний рахунок позивача узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього Договору винагороду (роялті) не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж.

Відповідач в спірний період дії Договору (з березня 2012 по березень 2015) не виконав належним чином зобов'язання щодо виплати винагороди (роялті) відповідно до умов Договору. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Водночас, згідно поданого відзиву на позовну заяву, відповідач просив суд застосувати позовну давність до позовних вимог позивача.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 року).

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії Договору - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 4.1 Договору). Пунктом 2.3 Договору сторонами було погоджено, що відповідач зобов'язався сплачувати винагороду (щомісячно 700 грн.) відповідно до Додатків не пізніше ніж за 5 днів до початку місяця, за який здійснюється платіж . Наприклад, за березень 2012 року відповідач мав сплатити винагороду (роялті) не пізніше 25.02.2012.

Отже, здійснивши аналіз умов укладеного сторонами Договору та зміст зазначених правових норм, суд дійшов висновку про те, що в спірному випадку неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором, позовна давність до вимог про сплату винагороди (роялті), повинна обчислюватися з урахуванням моменту настання строку оплати за кожний місяць. Тобто, за стягненням заборгованості за березень 2012 (оплата мала бути здійснена 25.02.2012) позивач міг звернутися до суду із позовом протягом 3 років, а саме по 25.02.2015 і т. д.

Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом до суду відповідач звернувся 09.09.2016, що підтверджується датою реєстраційного штампу відділу діловодства Господарського суду міста Києва № 16704/16 від 09.09.2016, що, в свою чергу, свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за період з березня 2012 по вересень 2013 (включно).

Наслідки спливу позовної давності визначені в статті 267 ЦК України. Так, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Про наявність поважних причин пропущення позовної данвості на звернення до суду з даним позовом, позивач суд не повідомив, відповідні докази в матеріалах справи відсутні.

Отже, зважаючи на заявлений позивачем період виникнення спірної заборгованості, підставним є нарахування відповідачу суми основного боргу лише за період з жовтня 2013 по березень 2015, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині суми в розмірі 12600,00 грн. (18 місяців х 700,00 грн. = 12600,00 грн.).

Разом з тим, в іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 25200,00 грн. позивачу належить відмовити, з огляду на пропуск ним строку позовної давності відносно основного боргу за період з березня 2012 по вересень 2013 (включно) та з огляду на припинення зобов'язань відповідача з оплати винагороди в період з квітня 2015, враховуючи надіслане відповідачем позивачу повідомлення в порядку п. 3.4 Договору.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 21190,58 грн. інфляційних нарахувань, 2581,40 грн. 3% річних, 5028,79 грн. пені за прострочення грошового зобов'язання за Договором.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Враховуючи, що судом встановлено пропуск позивачем строку позовної давності відносно основного зобов'язання (з березня 2012 по вересень 2013 (включно)), суд дійшов висновку, що оскільки позивачем заявлено до стягнення із відповідача інфляційні втрати в розмірі 21190,58 грн. за період з березня 2012 по серпень 2016 та 3% річних в розмірі 2581,40 грн. за період з березня 2012 по серпень 2016, то позовна давність спливла і до додаткових вимог за вказаний період з березня 2012 по вересень 2013 (включно).

Крім того, оскільки судом встановлено припинення зобов'язань відповідача з оплати винагороди в період з квітня 2015, то починаючи з квітня 2015 порушення відповідачем грошового зобов'язання за Договором було відсутнє, а рівно відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з квітня 2015 по серпень 2015.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, виходячи з встановленого періоду, з якого відповідач є таким, що прострочив, а також строку дії Договору та терміну, з якого у відповідача припинились зобов'язання з оплати винагороди за Договором, з урахуванням також строку спливу позовної давності, суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають інфляційні втрати в розмірі 8802,25 грн. за період з жовтня 2013 по березень 2015 та 3% річних в розмірі 828,91 грн. за період з жовтня 2013 по березень 2015.

Разом з тим в іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача сум інфляційних втрат (12388,33 грн.) та 3% річних (1752,49 грн.) позивачу належить відмовити, з огляду на пропуск ним строку позовної давності щодо цих вимог за період з березня 2012 по вересень 2013 (включно) та з огляду на відсутність грошового зобов'язання відповідача, починаючи з квітня 2015.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання.

Пунктом 2.6 Договору встановлено, що у разі затримки платежів Користувач зобов'язаний виплатити УЛАСП пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Фактично позивачем заявлена до стягнення з відповідача пеня в розмірі 5028,79 грн., яка розрахована позивачем шляхом складання сум пені за кожний місяць за період з березня 2012 по серпень 2016, в якому позивач обраховував прострочення відповідачем сплати винагороди (роялті) за Договором.

Як було встановлено судом при розгляді справи, обов'язок з оплати винагороду (роялті) був наявним у відповідача в період з березня 2012 по березень 2015 (включно) .

Враховуючи наведене, умови укладеного сторонами Договору та зміст зазначених правових норм щодо позовної заявності (зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК УКраїни), суд дійшов висновку про те, що в спірному випадку позовна давність до вимог про стягнення пені повинна обчислюватися з урахуванням моменту настання прострочення строку оплати винагороди за відповідний місяць. Тобто, за стягненням пені за березень 2015 (останній місяць, за який відповідач був зобов'язаний оплатити винагороду та така оплата мала бути здійснена 24.02.2015) позивач міг звернутися до суду із позовом протягом одного року, починаючи з 24.02.2015, а отже по 24.02.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, з даним позовом до суду відповідач звернувся 09.09.2016, що підтверджується датою реєстраційного штампу відділу діловодства Господарського суду міста Києва № 16704/16 від 09.09.2016, що, в свою чергу, свідчить про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочення відповідачем оплати винагороди за період з березня 2012 по березень 2015 (включно).

Отже, в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 5028,79 грн. позивачу належить відмовити, з огляду на пропуск ним строку позовної давності щодо цих вимог за період з березня 2012 по березень 2015 (включно) та з огляду на відсутність зобов'язання відповідача з оплати винагороди, починаючи з квітня 2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з огляду на задоволення позовних вимог частково, судовий збір в сумі 459,97 грн. покладається на відповідача, а в розмірі 918,03 грн. - на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БНС Кампані" (04073, м. Київ, ПРОСПЕКТ МОСКОВСЬКИЙ, будинок 20-Б, ідентифікаційний код 36355856) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 23, офіс 1016; ідентифікаційний код 37396233) 12600 (дванадцять тисяч шістсот) грн. 00 коп. основної заборгованості, 8802 (вісім тисяч вісімсот дві) грн. 25 коп. інфляційних втрат, 828 (вісімсот двадцять вісім) грн. 91 коп. 3% річних, 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 97 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.12.2016

Суддя Гумега О.В.