Ухвала

від 30.11.2016 по справі 804/3487/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2016 року м. Київ К/800/32599/15 Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Цвіркуна Ю.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2015 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року

у справі № 804/3487/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Промгідротехбуд

до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Промгідротехбуд (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 серпня 2014 року № 0002071500.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26 серпня 2014 року № 0002071500.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами Інспекції не погодився, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку Товариства, за результатами якої складено акт від 24 липня 2014 року №92/04-83-22-01/34545593,згідно з яким позивачем порушено вимоги пункту 185.1 статті 185, пункти 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2 ,198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено податковий кредит на 1 125 841,88 грн. та завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за квітень 2014 року 551 675,20 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем названих норм ґрунтуються на тому, що Товариство безпідставно включило до податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Дітрекс , ТОВ Мік Груп , ТОВ Новохолдінг , ТОВ Авікорс , ТОВ Д-Карт , ТОВ СТК Атлант , ТОВ Монтаж Холдінг , ТОВ Шансі Торг , ТОВ Анікол , ТОВ Формат Д , ТОВ Верітас , ТОВ „Екомаш Сістем, ТОВ Промкоррект , ТОВ Глобус Корпорейшен , ТОВ Тіаріс Голд , ТОВ Опт Торг Проект , ТОВ Еколайт-Сервіс , ТОВ Інноваційні Технології , ТОВ Корт Плюс , ТОВ Аміна Трейд , ТОВ Мегасервіс-Ц , ТОВ Ремус , ТОВ Маринорк , оскільки, на думку Інспекції, операції із наведеними суб'єктами господарювання фактично не здійснювалися.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26вересня 2014 року № 0002071500, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 717 709,00 грн., в т.ч. за основним платежем 574 167,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 143 542,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач обґрунтовано включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами операцій зі спірними контрагентами.

Колегія суддів погоджується з такими висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Встановлюючи обставини правомірності/неправомірності відображення в податковому обліку господарських операцій, слід ретельно, в сукупності та взаємозв'язку досліджувати всі надані податковим органом та платником податків докази щодо реального/нереального здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що законодавець не визначив конкретного переліку документів, якими платник повинен підтвердити реальність виконання господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає положенням статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , та складення яких узгоджується із законодавчо установленими вимогами щодо оформлення такої операції або із звичаєвою практикою.

При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне незаповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних робіт/послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентами ТОВ Тіаріс Голд , ТОВ Шансі Торг , ТОВ Аміна Трейд , ТОВ Глобус Корпорейшен , ТОВ Ремус , ТОВ Мегасервіс-Ц , ТОВ Опт Торг Проект , ТОВ Корт Плюс , ТОВ Маринорк , ТОВ Монтаж Холдінг , ТОВ Анікол , ТОВ Промкоррект укладено договори про виконання робіт з профілактичної діагностики, технічного обслуговування механізму і обладнання, наданого в ремонт.

На підтвердження фактичного надання вказаних послуг контрагентами позивачем надано копії актів здачі прийняття робіт, рахунків та податкових накладних.

В наявних у матеріалах справи поясненнях позивача детально описано як виконувались вказані роботи та як пов'язані вони з господарською діяльністю позивача, а саме: необхідність проведення комплексу таких послуг обумовлена необхідністю безперервної роботи обладнання та механізмів з метою виконання робіт, які передбачені основним видом діяльності Товариства та для забезпечення техніки безпеки і охорони праці. Як вказано в письмових поясненнях Товариства та що не спростовано відповідачем, для здійснення господарської діяльності станом на час проведення контрольного заходу на балансі Товариства знаходилось: 47 одиниць землерийно-транспортних машин (скрепера, бульдозери, екскаватори, автогрейдери, трубоукладчики); 121 одиниця транспортних засобів, 89 одиниць іншого обладнання (станки, агрегати, зварювальне обладнання та інше). Факт наявності у позивача техніки підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентами ТОВ Мік Груп , ТОВ Дітрекс , ТОВ Новохолдінг , ТОВ Авікорс , ТОВ Веррітас , ТОВ Д-Карт , ТОВ Еколайт-Сервіс , ТОВ Екомаш Сістем , ТОВ Інноваційні технології , ТОВ СТК Атлант , ТОВ Формат Д укладено договори субпідряду по виконанню робіт по об'єктам капітального будівництва.

На підтвердження фактичного виконання вказаних робіт позивачем надано копії актів приймання виконаних підрядних робіт, рахунків, довідок про вартість виконаних підрядних робіт та витратах, податкових накладних.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач придбавав у контрагентів роботи по об'єктам капітального будівництва з метою виконання взятих на себе зобов'язань перед його замовниками ПАТ Північний ГЗК та ПАТ Ценральний ГЗК . Факт передачі позивачем об'єктів за результатами здійснення робіт контрагентами позивача замовникам ПАТ Північний ГЗК та ПАТ Ценральний ГЗК також підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

На підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про документальне підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що призвело до реальних змін майнового стану платника податків.

На час виписки податкових накладних контрагенти позивача мали статус платників податку на додану вартість.

Таким чином, оскільки наявні у матеріалах справи докази підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами та підтверджують рух активів у процесі здійснення господарської діяльності, на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів Товариство обґрунтовано віднесло суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Посилання Інспекції в касаційній скарзі на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, не є свідченням не здійснення робіт такими суб'єктами господарювання, оскільки по своїй суті вони лише засвідчують факт неможливості проведення зустрічної звірки. Слід зазначити й те, що жодних належних доказів (пояснень свідків, вироків та інших даних), які б підтвердили факт штучного формування даних бухгалтерського та податкового обліку) зазначеними підприємствами та свідчили б про те, що зазначені суб'єкти здійснювали фіктивне підприємництво, відповідачем під час судового розгляду, не надано.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин касаційна скарга підлягає відхиленню.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України уразі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

З огляду на реорганізацію Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, Вищий адміністративний суд України, вважає за необхідне замінити її правонаступником - Криворізькою північною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

.Керуючись статтями 55, 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Допустити заміну Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області її правонаступником - Криворізькою північною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

Касаційну скаргу Криворізької північної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області відхилити, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 березня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін А.Ф. Загородній Ю.І. Цвіркун