Рішення

від 08.12.2016 по справі 530/1000/16-ц

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1000/16-ц

Номер провадження 2/530/585/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2016 року Зiнькiвський районний суд Полтавської області у складi головуючого суддi ОСОБА_1, при ceкpeтapi ОСОБА_2, розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в залi суду в м. Зiнькiв справу за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 районної державної адміністрації Полтавської областіпро визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , -

ВСТАНОВИВ:

До Зіньківського районного суду Полтавської області звернувся громадянин ОСОБА_3 із цивільним позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 районної державної адміністрації Полтавської областіпро визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , в якому просить суд винести рiшення, яким визнати недійсними правочини щодо укладення договорів оренди землі, які були укладені між ОСОБА_5 районною державною адміністрацією Полтавської області та громадянином ОСОБА_4 зареєстровані ОСОБА_5 районним відділом Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України 02 березня 2007 року та визнати зазначені договори недійсними.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та просив позов задовольнити повністю.

Вiдповiдач, ОСОБА_4,в судове засіданні не з'явився направив до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача ОСОБА_5 районної державної адміністрації Полтавської області в судовому засіданні проти позову заперечував частково посилаючись на те, що оспорювані договори не порушують законних прав та інтересів позивача та просив у цій частині позовних вимог відмовити, а в іншому покладався на розсуд суду.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи документальні докази та надавши їм відповідну правову оцінку, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача з наступних підстав.

У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України: В«кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльностіВ» .

Відповідно до ст. 16 ЦК України, визнання права є одним із способів захисту порушеного майнового права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою... .

Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 В«Про судове рішення у цивільній справіВ» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсними договорів оренди землі укладених між відповідачами, обгрунтовуючи свій позов тим, що його нині покійний батько ОСОБА_6, за життя купив плодові дерева в кількості 5825 штук, що розташовані на земельних ділянках переданих в оренду за спірними договорами, а тому позивач, як спадкоємець, не має можливості отримати в користування зазначені земельні ділянки, на яких знаходяться успадковані ним плодові дерева, в чому позивач вбачає порушення своїх законних прав та інтересів.

Позивач збільшив свої позовні вимоги подавши 16.11.2016 року відповідну заяву та просить суд окрім іншого визнати за ним в порядку спадкування право власності на плодові дерева в кількості 5825 штук.

Судом було встановлено, що позивач ОСОБА_3 являється спадкоємцем першої черги спадкування за законом та спадкоємцем за заповітом після свого батька ОСОБА_6, який помер 04 червня 2016 року.

Згідно заповіту ОСОБА_6 посвідченого нотаріусом ОСОБА_5 районного нотаріального округу Полтавської області 24 травня 2005 року, все його майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, включаючи все нерухоме і рухоме майно, грошові кошти та майнові права і, взагалі все те, що належатиме йому на момент смерті він заповів позивачеві ОСОБА_3.

Відповідно статей 1216 - 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), спадкування здійснюється за заповітом або за законом, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності до частини 1, 2 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Таким чином 04 червня 2016 року відкрилась спадщина в наслідок смерті ОСОБА_6, до складу якої входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно частини 1, 3 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно 1 - 3, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Як вбачається із матеріалів справи на момент смерті позивач ОСОБА_3 постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_6 і протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України цього Кодексувін не заявив про відмову від спадщини, а отже він вважається таким, що прийняв спадщину.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивач ОСОБА_3 прийняв спадщину після померлого спадкодавця ОСОБА_6, до складу якої входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно договору купівлі-продажу без номера від 11 квітня 2002 року, спадкодавець на підставі господарського договору купив плодові дерева в кількості 5825 штук, які знаходились на двох земельних ділянках загальною площею 18,42 та 2,61 га на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавьскої області.

Вiдповiдно ст. 328 ЦК України, право власностi набувається на пiдставах, що не забороненi законом, зокрема iз правочинiв. Право власностi вважається набутим правомiрно, якщо iнше прямо не випливає iз закону або незаконнiсть набуття права власностi не встановлена судом.

За змістом частини 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як вбачається із матеріалів справи згідно квитанції №66 до прибуткового касового ордеру ОСОБА_6 16.04.2016 року сплатив суму продажу на підставі договору від 11.04.2002 року в розмірі 23300 грн. і згідно накладної №218 від 16 квітня 2002 року йому було передано плодові дерева в кількості 5825 штук.

Із вищезазначеного слідує, що договір купівлі продажу було укладено, а отже нині покійний ОСОБА_6 на пiдставах, що не забороненi законом набув право власності на плодові дерева в кількості 5825 штук, які знаходились на двох земельних ділянках загальною площею 18,42 та 2,61 га на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавьскої області, в тому числі.

Таким чином плодові дерева в кількості 5825 штук, які знаходились на двох земельних ділянках загальною площею 18,42 та 2,61 га на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавьскої області, в тому числі, входять до складу спадщини, яка після смерті спадкодавця ОСОБА_6.

За змістом частини 1, 3 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Однак спадкоємець не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину після померлого ОСОБА_6 на плодові дерева в кількості 5825 штук, які знаходились на двох земельних ділянках загальною площею 18,42 та 2,61 га на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавьскої області, у зв'язку з тим, що документ, який засвiдчує право власностi спадкодавця, а саме оригінал господарського договору купівлі-продажу від 11.04.2002 р було втрачено за невідомих позивачеві обставин, вірогідно ще за життя спадкодавця.

Відновити втрачений документ, який засвiдчує право власностi не вбачається за можливе, оскільки сторона договору (Покупець) ОСОБА_6 помер, а згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань сторона договору (Продавець) юридична особа ТОВ «Агрофірма ім.Шевченка» код ЄДРПОУ03770804, припинена 16.04.2007 року, номер запису 15641170004000238.

Вiдповiдно ст. 321 ЦК України, - Право власностi є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здiйсненнi.

Як передбачено ст. 386 ЦК України, - Держава забезпечує рiвний захист прав ycix суб'єктiв права власностi. Власник, який має пiдстави передбачати можливiсть порушення свого права власностi iншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дiй, якi можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дiй для запобiгання такому порушенню. Власник, права якого порушенi, має право на вiдшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За змiстом ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власностi, якщо це право оспорюється або не визнається iншою особою, а також у разi втрати ним документа, який засвiдчує його право власностi.

За таких обставин суд приходить до висновку про те, що внаслідок втрати нині померлим власником майна документа, який засвiдчував його право власностi, позивач - спадкоємець не має можливості здійснити своє право на спадщину, а отже в зазначеній частині позивних вимог позов є обгрунтованим і підлягає задоволенню.

Разом з тим суд не вбачає достатніх підстав для задоволення позову в частині позовних вимог позивача, щодо визнання недійсними договорів оренди землі укладених між відповідачами, оскільки позивач недовів факту порушення його прав у спірних правовідносинах.

Так між відповідачами були укладені оспорювані договори оренди землі, в тому числі: договір оренди землі без дати, на оренду земельної ділянки площею 18,42 га зареєстрований ОСОБА_5 районним відділом Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України 02 березня 2007 року за №040755500226 та договір оренди землі без дати, на оренду земельної ділянки площею 2,61 га зареєстрований ОСОБА_5 районним відділом Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України 02 березня 2007 року за №040755500225.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на вищевикладене вбачається, що положення ч.1 ст.1268 ЦК України стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «ОСОБА_7 Девелопментс ЛТД» проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов'язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства») та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Суд вважає необгрунтованими доводи позивача щодо порушення його законних прав та інтересів, оскільки за життя спадкодавець ОСОБА_6 в період з 11.02.2002 року по березень 2007 рік, ніяким чином не був обмежений у праві отримати в користування на тих чи інших умовах земельні ділянки на яких розміщувались належні йому плодові дерева, разом з тим позивачем не надано жодних доказів того, що його батько звертався до відповідних уповноважених органів для оримання в користування цих земельних ділянок і, що йому було відмовлено у наданні їх в користування.

Позивач також не надав ніяких доказів про те, що він сам особисто звертався в порядку визначеному чинним законодавством до відоповідних органів, для надання йому в користування земельних ділянок на яких розміщені успадковані ним плодові дерева, а тому суд не вбачає ніяких підстав вважати, що його права було порушено, а отже предмет спору у зазначеній частині позовних вимог відсутній.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні позову в зазначеній частині позовних вимог необхідно відмовити за відсутності предмета спору.

У відповідності до ст.. 213 ЦПК України, суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства ухвалюючи рішення на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та керуючись ст. ст. 3, 10, 30, 57, 60, 61, 130, 174, 208 - 223 ЦПК України, суд -

ВИРIШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 районної державної адміністрації Полтавської області , про визнання правочинів (господарських договорів) недійснимизадовольнити частково.

Визнати право власності за ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителем ІНФОРМАЦІЯ_2 в порядку спадкування після померлого ОСОБА_6, який помер 04 червня 2016 року, на плодові дерева у кількості і 5825 штук, які знаходились на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавьскої області, на земельних ділянках: 18,42 га кадастровий номер 5321385000:00:001:0150 та 2,61 га, кадастровий номер 5321385000:00:001:0151 .

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту його оголошення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області ОСОБА_1