Постанова

від 09.12.2016 по справі 826/544/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 грудня 2016 року письмове провадження № 826/544/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу

за позовом Публічне акціонерне товариство «Київський маргариновий завод»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві

про визнання протиправними та скасування ППР

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «Київський маргариновий завод» (далі також - ПАТ «Київський маргариновий завод», позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі також - ДПІ, відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 19.05.2015 № 0003512203, 0003502203, 0003492203.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податкового кредиту та витрат є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, прийнятими за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Сторонами заявлено спільне клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглянута в порядку письмового провадження, у відповідності до положень ч.4 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне

19 травня 2015 року відповідачем на підставі акта перевірки № 354/1-22-03-00333581 від 30.04.2015, прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 0003492203, яким позивачу за порушення п.п. 198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 1 292 275 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 1 033 820 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 258 455 грн;

- 0003502203, яким позивачу за порушення п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 430 грн;

- 0003512203, яким позивачу за порушення п.п. 139.1.9, п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 1 103 443,74 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 882 755 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 220 688,75 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, а також зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість ґрунтується на обставинах безтоварності господарських операцій між позивачем і ТОВ «Статус Агро» (код ЄДРПОУ 37364933) та ПП «Орім» (код ЄДРПОУ 39355541).

Безтоварність господарських операцій, в свою чергу, вбачається контролюючому органу з огляду на те, що: 1) до перевірки позивача від податкових інспекцій надійшла інформація про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Статус Агро»; 2) внаслідок порушення норм податкового законодавства третіми особами, з яким позивач у взаємовідносини не вступав, позивач позбавлений права на податковий кредит та витрати; 3) згідно податкової інформації у контрагента позивача відсутні трудові, матеріальні ресурси, виробничі потужності, транспортні засоби,що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання господарської діяльності.

Інших обставин збільшення позивачу сум грошових зобов'язань та зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість акт перевірки в собі не містить.

Не погоджуючись з обґрунтованістю зазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ та податком на прибуток, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагентів контрагента позивача, яка (фіктивність) встановлена в наступних документах, як то податкова інформація від ДПІ у м.Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області від 02.03.2015 № 74/21-03-22-04/37364933 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Статус Агро» (код ЄДРПОУ 37364933) за серпень-листопад 2014року та податкова інформація від ДПІ у Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 18.03.2015 № 170/10-13-22-05/39355541 щодо спектру фінансово-господарської діяльності ПП «Орім» (код ЄДРПОУ 39355541) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.09.2014 по 31.01.2015, не сприймаються судом як преюдиційна обставина, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, матеріали справи підтверджують, що основними видами діяльності позивача за період, що перевірявся згідно КВЕД є 15.43.0 - виробництво маргарину, 15.42.0 - виробництво рафінованої олії та жирів, 15.87.0 - виробництво прянощів,15.33.0 - оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, олією та жирами.

В перевіряємому періоді між позивачем (покупець) та ТОВ «Статус Агро» (постачальник) було укладено договір на поставку товару від 09.09.2014 №261, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця олію соняшникову, нерафіновану, невиморожену першого ґатунку, (пресова), відповідно до специфікації, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Згідно п.1.2 даного договору товар поставляється партіями. Найменування товару, умови поставки, кількість, ціна за одиницю, а також загальна вартість товару, кожної партії, вказуються в специфікаціях до цього договору, які набирають чинності з моменту підписання обома сторонами, і є його невід'ємною частиною.

На виконання умов договору поставки №261 від 09.09.2014 (умови поставки: СРТ- автомобільний до місця розвантаження на олійно-жировій станції за адресою - м. Київ, пр-т Науки, 3) ПАТ «Київський маргариновий завод» отримано від ТОВ «СТАТУС АГРО» видаткові накладні, а саме : видаткова накладна № 163 від 20.09.2014, видаткова накладна № 163 від 20.09.2014, видаткова накладна № 163 від 20.09.2014, видаткова накладна № 164 від 21.09.2014, видаткова накладна № 164 від 21.09.2014, видаткова накладна № 164 від 21.09.2014, видаткова накладна № 167 від 23.09.2014, видаткова накладна № 167 від 23.09.2014, видаткова накладна № 168 від 23.09.2014, видаткова накладна № 171 від 24.09.2014, видаткова накладна № 171 від 24.09.2014, видаткова накладна № 172 від 26.09.2014, видаткова накладна № 173 від 26.09.2014, видаткова накладна № 173 від 26.09.2014, видаткова накладна № 174 від 26.09.2014, видаткова накладна № 175 від 27.09.2014, видаткова накладна № 176 від 28.09.2014, видаткова накладна № 181 від 30.09.2014, видаткова накладна № 182 від 30.09.2014.

На виконання умов договору поставки № 261 від 09.09.2014 ПАТ «Київський маргариновий завод» отримано від ТОВ «Статус Агро» наступні податкові накладні : податкова накладна № 6 від 20.09.2014, податкова накладна № 7 від 21.09.2014, податкова накладна № 10 від 23.09.2014, податкова накладна № 11 від 23.09.2014, податкова накладна № 13 від 24.09.2014, податкова накладна № 14 від 26.09.2014, податкова накладна № 15 від 26.09.2014, податкова накладна № 16 від26.09.2014, податкова накладна № 17 від 27.09.2014, податкова накладна № 18 від 28.09.2014, податкова накладна № 24 від 30.09.2014, податкова накладна № 25 від 30.09.2014.

Крім того позивачем надані платіжні доручення № 5160 від 22.09.2014, № 5161 від 22.09.2014, № 5194 від 23.09.2014, № 5208 від 24.09.2014, №5272 від 26.09.2014, №5281 від 29.09.2014, №5288 від 29.09.2014, №5289 від 29.09.2014, №5290 від 29.09.2014, №5291 від 29.09.2014, що підтверджують факт сплати позивачем коштів за придбані товари.

Транспортування товарів від ТОВ «Статус Агро» до позивача здійснювалось за рахунок постачальника. Позивачем до матеріалів справи надано товаро-транспортні накладні : №271 від 20.09.2014, № 270 від 20.09.2014, № 265 від 20.09.2014, № 264 від 21.09.2014, № 293 від 21.09.2014, № 292 від 21.09.2014, № 316 від 23.09.2014, №317 від 23.09.2014, №318 від 23.09.2014, № 324 від 24.09.2014, №345 від 24.09.2014, №351 від 26.09.2014, № 350 від 26.09.2014, № 369 від 26.09.2014, №368 від 26.09.2014, №381 від 27.09.2014, №405 від 28.09.2014, № 417 від 30.09.2014, № 416 від 30.09.2014.

Також на підтвердження факту реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Статус Агро» позивачем надано наступні документи :

- Сертифікати якості від виробника, що видані контрагентом позивачу на олію соняшникову нерафіновану не виморожену;

- Витяги з журналу обліку та реєстрації заїзду та виїзду автоцистерн позивача за вересень 2014 року;

- Копії актів приймання-передачі жирової сировини олії соняшникової;

- Копії витягів журналу реєстрації актів приймання жирової сировини позивача за вересень 2014року;

- Копії витягів з журналу передачі жирової сировини з масло зливної станції в рафінаційну дільницю;

- Копії виробничих звітів позивача за вересень 2014 року;

- Також позивачем надано копії документів на підставі яких був здійснений продаж готової продукції споживачу позивача, виробленої з отриманої від постачальника ТОВ «Статус-Агро» олії соняшникової. Відповідно до договору поставки № 11581 від 01.01.2012 позивач протягом жовтня 2014 року здійснював поставку виробленої продукції (масло вершкове, майонез провансаль) ТОВ «Ашан Україна Гіпермаркет». Факт поставки підтверджується видатковими та податковими накладними;

- Правовстановлюючі документи на цілісний майновий комплекс;

- Договори оренди земельної ділянки;

- Довідку про кількість працюючих на підприємстві з розбивкою по штатним одиницям;

- Сертифікат на систему управління якістю та відповідність вимогам ДСТУ ISO 9001:2008 (ISO 9001:2009);

- Довідка про основні засоби підприємства;

- Відомість основних засобів.

Також в перевіряємому періоді між позивачем та ПП «Орім» було укладено договір № 58326/156 від 01.09.2015 про надання маркетингових послуг. Відповідно до умов даного договору ПП «ОРІМ» зобов'язалось надати позивачу маркетингові послуги, перелік яких зазначений в додатках до договору.

Додатком № 2 від 01.10.2014 до даного договору визначено перелік послуг, а саме: визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі, визначення залишків продукції у магазинах, що приймають участь у дослідженні, визначення об'єму продажу товарів в торгівельних точках у грошовому виразі, що приймали участь у дослідженні.

Загальна вартість послуг становить 8 850 грн., в тому числі ПДВ.

Відповідно до акту здачі-приймання робіт (наданих послуг) № 0012160 від 31.10.2014 визначено, що ПП «ОРІМ» надало позивачу послуги на загальну суму 8 850 грн., в т.ч 1 430 грн. ПДВ, а саме визначення відносної динаміки продажу продукції у торгівельній мережі, визначення залишків продукції у магазинах, що приймають участь у дослідженні, визначення об'єму продажу товарів в торгівельних точках у грошовому виразі, що приймали участь у дослідженні.

На виконання даної господарської операції ПП «ОРІМ» видало позивачу податкову накладну № 295 від 31. 10.2014.

Оплата за надані послуги позивачем підтверджується довідкою про проведення розрахунків з ПП «Орім».

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зміст акта перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутність на момент перевірки у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами контрагента позивача (третіми особами в ланцюгу постачання), з якими позивач у взаємовідносини не вступав, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Крім того суд в даному випадку враховує правову позицію Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові від 11.02.2015 в справі № К/800/1217/13 відносно того, що оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов'язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних та актів наданих послуг дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

В розумінні ст.16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на припущені порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до доходу та витрат.

При цьому, твердження суду про наявність в доводах контролюючого органу виключно припущень щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача ґрунтується на тому, що оскільки представником відповідача не надано доказів прийняття відповідних податкових повідомлень-рішень, якими б контрагентам позивача збільшувались суми грошових зобов'язань по ПДВ, то доводи, викладені в акті перевірки позивача, є лише думкою певної посадової особи, відповідальної за складання таких актів.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Посилання відповідача на вирок Суворовського районного суду м. Херсона у кримінальній справі №668/11024/15-к від 24.09.2015 про ухилення від сплати податків, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у пред'явленому йому за ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексу України обвинуваченні і призначено покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн., є необґрунтованим, оскільки даний вирок не містить посилань на господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Статус Агро». У той же час вирок містить відомості, що ТОВ «Статус Агро», хоча і з порушеннями, здійснювало реальну підприємницьку діяльність.

В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги, в даному випадку, підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 69-71, 94, 122, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 19.05.2015 № 0003512203, 0003502203, 0003492203.

3. Стягнути судові витрати в сумі 35 935 грн. 79 коп. на користь Публічного акціонерного товариства «Київський маргариновий завод» (код ЄДРПОУ 00333581) шляхом їх безспірного списання з рахунків ДПІ Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві, за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Р.О. Арсірій