Рішення

від 07.12.2016 по справі 904/9615/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.12.2016 Справа № 904/9615/16

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВІРТУТЕМ СОЛІС", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до публічного акціонерного товариства "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № б/н від 01.11.16р., директор - ОСОБА_2;

від відповідача: представник ОСОБА_3 - довіреність № 52-16/56 від 31.05.16р.

СУТЬ СПОРУ:

21.10.2016 товариство з обмеженою відповідальністю "Віртутем соліс", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 1590634,33грн. (з яких 1328303,49грн. основної заборгованості; 224756,23грн. пені; 20306,67грн. трьох відсотків річних; 17267,94грн. інфляційних втрат).

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 18.10.2016 за вих.№2/1810 ухвалою суду від 25.10.2016 порушено провадження по справі та призначено слухання на 08.11.2016.

Суд розгляд справи відкладав з 08.11.2016 на 06.12.2016, у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів.

25.11.2016 через канцелярію суду отримано клопотання про збільшення розміру позовних вимог в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 1633574,92грн. (з яких 1328303,49грн. основного боргу; 224756,23грн. пені; 25656,27грн. трьох відсотків річних; 54858,93грн. інфляційних втрат).

Господарський суд заяву позивача про збільшення позовних вимог прийняв до розгляду.

Суд оголошував перерву з 06.12.2016 до 07.12.2016.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 06.12.2016.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 06.12.2016.

В судовому засіданні, яке відбулося 07.12.2016 представники позивача наполягали на вирішенні спору по суті; представник відповідача просив суд зупинити провадження у справі та направити апеляційну скаргу на ухвалу від 03.11.2016 разом зі справою до Дніпропетровського апеляційного господарського суду; припинити провадження у справі та направити справу до Постійно діючого Регіонального Третейського суду України при Асоціації "Регіональна правова група".

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .

Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 07.12.2016 в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

23.06.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю "Каскад" (далі по тексту - виконавець) та публічним акціонерним товариством "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі по тексту - відповідач, замовник) укладено договір №2014/у/ЮО/1100 про надання послуг охорони (далі по тексту - договір).

Пунктом 1.1 договору визначено, що замовник доручає, а виконавець зобов'язується за плату надати послуги з охорони території та об'єктів замовника, в тому числі майна, що належить замовнику (або знаходиться в його розпорядженні чи використанні) та керівництва замовника, за їх згодою, на умовах передбачених даним договором.

Пунктом 2.1 договору визначено, що замовник передає виконавцю об'єкти під охорону на підставі акту прийому-передачі об'єктів, який підписується уповноваженими представниками обох сторін.

Пунктом 5.1 договору визначено, що загальна вартість послуг з охорони за даним договором становить 15939641,90грн., у тому числі ПДВ 20% (вартість охоронних послуг без ПДВ - 13283034,92грн. ПДВ 20% - 2656606,98грн.).

Щомісячна вартість послуг з охорони, складає - 1328303,49грн. з ПДВ, у тому числі вартість послуг без ПДВ - 1106919,57грн.; ПДВ 20% - 221383,49грн. з ПДВ, у тому числі вартість послуг без ПДВ - 1106919,57грн.; ПДВ 20% - 221383,92грн. відповідно до погодженого сторонами розрахунку вартості послуг (додаток №2), що є невід'ємною частиною даного договору.

Пунктом 7.1 договору визначено, що спори та суперечки, що виникають з приводу виконання даного договору або в зв'язку з ним, будуть вирішуватися з використанням досудового врегулювання спорів, шляхом переговорів. Пред'явлення претензій та надання відповідей на них стороною, яка одержала претензію (досудовий порядок врегулювання спору) є обов'язковим, за винятком спорів про визнання повністю чи частково недійсним, а також спорів щодо його змін (доповнень) або розірвання.

Пунктом 7.2 договору визначено, що всі неурегульовані шляхом переговорів спори, вимоги та претензії, які можуть виникнути за даним договором, в тому числі, що стосуються його виконання або порушення його умов, припинення або визнання недійсним, підлягають розгляду (рішенню) у Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група" відповідно до Регламенту зазначеного суду.

Даний договір вважається укладеним строком на 1 (один) рік з моменту підписання, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами. (пункт 8.1 договору).

У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати договір за два місяці до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим на той же строк та на тих же умовах. (пункт 8.4 договору).

25.12.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "Каскад" та відповідачем укладено додаткову угоду №2 до договору в якій сторони погодили пункт 8.1 договору викласти в наступній редакції, а саме: "Даний договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту підписання і діє по 31 березня 2016 року , а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами".

На виконання умов укладеного між сторонами договору сторони 31.03.2016 підписали та скріпили печатками акт №15 від 31.03.2016 здачі-прийомки виконаних робіт з надання охоронних послуг згідно договору №2014/у/ЮО/1100 про надання послуг з охорони від 23.06.2014 на загальну суму 1328303,49грн.

11.07.2016 між товариством з обмеженою відповідальністю "Каскад" (далі по тексту - кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Вертутем Соліс" (далі по тексту - позивач, новий кредитор) укладено договір №11/07-2016 ВС про відступлення права вимоги (далі по тексту - договір про відступлення права вимоги), відповідно до пункту 1.1 умов якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає у повному обсязі кредитором за договором від 23.06.2014 №2014/У/ЮО/1100 на надання послуг з охорони, іменованого в подальшому "основий договір", укладеного між первісним кредитором та відповідачем іменованим в подальшому "боржник".

Пунктом 1.2 договору про відступлення права вимоги визначено, що за цим договором новий кредитор одержує в повному обсязі права, замість первісного кредитора, вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором з оплати послуг, наданих послуг за основним договором у березні 2016 року у сумі 1328303,49грн., відповідно до рахунку від 01.03.2016 №9, наданого первісним кредитором боржникові та Акту виконаних робіт від 31.03.2016 №15, підписаного первісним кредитором та боржником.

Пунктом 1.3 договору визначено, що згідно з даним договором до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов'язання, зазначеного в п.п.1.1 та1.2 договору, включаючи право вимагати сплати боржником неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших санкцій у разі невиконання або неналежного виконання зазначеного зобов'язання боржником відповідно до умов основного договору.

Пунктом 2.2 договору про відступлення права вимоги визначено, що первісний кредитор зобов'язаний сповістити боржника про поступку права вимоги за цим договором протягом п'яти календарних днів з моменту підписання даного договору, шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення боржнику копії цього договору або вручення особисто під розписку представнику боржника.

Пунктом 2.5 договору про відступлення права вимоги визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником на користь нового кредитора грошового зобов'язання, за яким право вимоги відступлено новому кредитору первісним кредитором згідно з даним договором, новий кредитор вправі звернутися до господарського суду згідно з чинним законодавством.

Пунктом 4.1 договору про відступлення права вимоги визначено, що договір є укладеним за наявності підписів уповноважених представників обох сторін та їх печаток, та набирає чинності з моменту його підписання і до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Пунктом 4.3 договору про відступлення права вимоги визначено, що відступлення вимоги згідно з цим договором не тягне за собою ніяких змін умов основного договору.

На виконання пункту 2.2 договору про відступлення права вимоги первісний кредитор листом №186 від 11.07.2016 повідомив відповідача про заміну кредитора у зобов'язанні.

З метою досудового врегулювання спору 06.09.2016 направлено на адресу відповідача претензію №2/0209 від 02.09.2016, яка відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач скористався наданим йому правом на судовий захист, звернувся до суду з клопотанням від 07.11.2016 за вих.№5216/970 про припинення провадження у справі, у зв'язку з наявністю третейського застереження в укладеному між товариством з обмеженою відповідальністю "Каскад" (далі по тексту - виконавець) та публічним акціонерним товариством "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі по тексту - відповідач, замовник) договорі №2014/у/ЮО/1100 від 23.06.2014 про надання послуг охорони.

Відповідач надав відзив на позов, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач наголошує, що взаємні права та обов'язки мали місце між відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю «КАСКАД-КР» за договором №2014/У/ЮО/ПОО від 23.06.2014. Позивачем по даній справі є товариство з обмеженою відповідальністю «ВІРТУТЕМ СОЛІС», з яким у відповідача відсутні будь-які господарські правовідносини.

Відповідач зазначає, що жодних претензій з боку товариства з обмеженою відповідальністю «КАСКАД-КР» на адресу відповідача з приводу невиконання та/або неналежного виконання взятих на себе договірних зобов'язань не надходило.

Як зазначає відповідач, позивач, в якості підтвердження своїх позовних вимог долучив по позовної заяви копію повідомлення №186 від 11.07.2016 та копію договору №11/07-2016 ВС про відступлення права вимоги від 11.07.2016. Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що повідомлення про укладення договору про відступлення права вимоги було отримано відповідачем 13.07.2016 за №2128. Відповідач в свою чергу вказує, що не отримував жодного повідомлення та/або іншого документа від позивача, що підтверджується витягом із книги вхідної кореспонденції відповідача завіреної належним чином.

Таким чином, відповідач дійшов висновку, що позивачем не було надано відповідачу доказів переходу до нього прав у відповідному зобов'язанні. Вказаними діями позивач фактично позбавив відповідача права на висунення заперечень відносно моменту виникнення зобов'язань перед товариством з обмеженою відповідальністю «КАСКАД-КР».

Відповідач вказує, що даними Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань проведено державну реєстрацію припинення товариства з обмеженою відповідальністю «КАСКАД-КР», дата запису 13.07.2016, номер запису: 12271110016011775, стан суб'єкта: припинено. Дані про юридичних осіб-правонаступників товариства з обмеженою відповідальністю «КАСКАД-КР» у Єдиному Державному реєстрі фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні.

Відповідач дійшов висновку, що зобов'язання останнього в частині сплати заборгованості за договором від 23.06.2014 №2014/у/ЮО/1100 про надання послуг з охорони, наданих за договором у березні 2016 року є припиненими, у зв'язку із ліквідацією юридичної особи (кредитора).

Відповідач звертає увагу, що при нарахуванні суми пені, 3% річних та інфляційних втрат позивачем не було прийнято до уваги положення вказаної статті 614 Цивільного кодексу України. Підстави для нарахування відповідачу штрафних санкцій відсутні.

Позивач в судових засіданнях, які відбулися 06.12.2016 та 07.12.2016 категорично заперечував проти задоволення клопотання відповідача про припинення провадження у справі та наполягав на розгляді даної справи по суті.

Позивач заперечував проти задоволення клопотання позивача про зупинення провадження у справі №904/9615/15, у зв'язку з надходженням апеляційної скарги на ухвалу від 03.11.2016, вказуючи на значний строк неоскарження ухвали та несплату судового збору за подачу апеляційної скарги.

Позивач зазначає, що відповідач вчиняє дії для уникнення відповідальності.

Згідно з частиною другою статті 4 3 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України визначено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 1328303,49грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем послуг підтверджується матеріалами справи, а саме актом №15 від 31.03.2016 здачі-прийомки виконаних робіт з надання охоронних послуг згідно договору №2014/у/ЮО/1100 про надання послуг з охорони від 23.06.2014 на загальну суму 1328303,49грн., який міститься в матеріалах справи та підписаний представниками сторін і скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати отриманих послуг передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 5.2 договору, строк оплати послуг отриманих в березні 2016 року за актом №15 від 31.03.2016 здачі-прийомки виконаних робіт з надання охоронних послуг згідно договору №2014/у/ЮО/1100 про надання послуг з охорони від 23.06.2014 на загальну суму 1328303,49грн. є таким, що настав.

Доказів оплати послуг в сумі 1328303,49грн. відповідач не надав.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Господарський суд визнає необґрунтованими заперечення відповідача в частині неотримання повідомлення про відступлення права вимоги з огляду на наступне.

По-перше, в нижньому правому кутку наявна відмітка з вхідним номером та датою.

По-друге, позивачем на адресу відповідача направлено претензію №2/0209 від 02.09.2016 в якій зазначено про укладання договору про відступлення права вимоги та переходу прав виконавця від товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-КР" до позивача. В якості доказів направлення претензії №2/0209 від 02.09.2016 позивач надав рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається отримання відповідачем відправлення позивача 08.09.2016. Докази отримання 08.09.2016 не претензії №2/0209 від 02.09.2016, а інших документів відповідач суду не надав. Додатковим доказом направлення на адресу відповідача саме претензії №2/0209 від 02.09.2016 на двох аркушах є лист з описом вкладень та фіскальний чек від 06.09.2016.

Факт отримання претензії №2/0209 від 02.09.2016 на двох аркушах підтверджується витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання відповідачем 08.09.2016 відповідного поштового відправлення.

Перехід прав товариства з обмеженою відповідальністю "Каскад-КР" за договором укладеним з відповідачем не звільняє останнього від належного виконання своїх зобов'язань в частині оплати наданих товариством з обмеженою відповідальністю "Каскад-КР" послуг.

Відповідач не надав суду доказів виконання своїх грошових зобов'язань по оплаті послуг охорони отриманих в березні 2016 за договором №2014/у/ЮО/1100 від 23.06.2014 про надання послуг з охорони.

Як вказує саме відповідач даними Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань проведено державну реєстрацію припинення товариства з обмеженою відповідальністю «КАСКАД-КР», дата запису 13.07.2016, номер запису: 12271110016011775, стан суб'єкта: припинено. Договір №11/07-2016 ВС про відступлення права вимоги укладено 11.07.2016, тобто до реєстрації факту припинення товариства з обмеженою відповідальністю «КАСКАД-КР».

Договір №11/07-2016 ВС про відступлення права вимоги від 11.07.2016 відповідає вимогам чинного законодавства, отже належним кредитором відповідача за договором №2014/у/ЮО/1100 від 23.06.2014 про надання послуг з охорони станом на час розгляду даної справи господарським судом є саме позивач.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 1 частиною 1 статті 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Статтею 517 Цивільного кодексу України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Статтею 519 Цивільного кодексу України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012р. у справі N6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N6-38цс11).

Статтею 252 Цивільного кодексу України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Пунктом 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що відносно пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

До уваги. Господарським судом перерахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням приписів пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. по справі №904/11237/15 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2016р. по справі №904/9336/15 позицію господарського суду підтримано.

Пунктом 6.6 договору встановлено, що у разі порушення строку оплати вартості наданих виконавцем послуг, передбаченого пунктом 5.2 договору, замовник за кожен день прострочення зобов'язаний виплатити виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості.

Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню починаючи з 16.04.2016 у розмірі 224756,23грн.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 224142,14грн. за період з 16.04.2016 по 15.10.2016.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 25656,27грн. за період прострочення з 16.04.2016 та станом на 06.12.2016.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 25477,30грн. за період з 16.04.2016 по 05.12.2016.

Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі 54858,93грн.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, отже вимога є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 54828,01грн. за період з травня 2016 року по жовтень 2016 року.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 24491,37грн., з урахуванням того, що 99,95% позовних вимог позивача судом задоволено.

Клопотання про зупинення провадження задоволенню не підлягає з огляду на те, що оскарження ухвали господарського суду від 03.11.2016 про повернення зустрічної позовної заяви не унеможливлює розгляд даної справи по суті.

Отже, з метою недопущення зловживань господарський суд вважає недоцільним зупиняти провадження у даній справі.

Клопотання про припинення провадження, у зв'язку з наявністю чинного третейського застереження, яке міститься у пункті 7.2 договору №2014/у/ЮО/1100 від 23.06.2014 та може бути виконано шляхом вирішення спору між сторонами саме у Постійно діючому Регіональному суді при Асоціації "Регіональна правова група", задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Предметом даного спору є стягнення з відповідача заборгованості за надані позивачем послуги за договором №2014/у/ЮО/1100 від 23.06.2014.

Відповідно до частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Статтею 13 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що у разі якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід'ємною частиною угоди і щодо неї діють такі самі правила правонаступництва, що й до угоди в цілому.

Як роз'яснено в пункті 4.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції", якщо письмову угоду сторін про передачу спору на вирішення третейського суду укладено до порушення провадження у справі, то: у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім; у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною , не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України. При цьому господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Відповідно до пункту 8.4 договору №2014/у/ЮО/1100 від 23.06.2014 останній діє по 31.03.2016, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами.

Умов щодо порядку та підстав пролонгації цей договір не містить.

Господарським судом встановлено той факт, що, з урахуванням підписаного відповідачем без зауважень акту №15 від 31.03.2016 здачі-прийомки виконаних робіт з надання охоронних послуг згідно договору №2014/у/ЮО/1100 про надання послуг з охорони від 23.06.2014 на загальну суму 1328303,49грн., договір №2014/у/ЮО/1100 від 23.06.2014 припинив свою дію 31.03.2016.

Відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні докази, які б спростовували встановлений факт припинення договору №2014/у/ЮО/1100 від 23.06.2014 саме 31.03.2016, як і не надано доказів надання товариством з обмеженою відповідальністю "Каскад-КР" послуг за договором після 31.03.2016.

Отже, господарський суд визнав встановленим факт втрати чинності третейським застереженням, як невід'ємної частини договору №2014/у/ЮО/1100 від 23.06.2014, як після припинення чинності цим договором, а саме після 31.03.2016, так і станом на час пред'явлення позову в даній справі та на момент прийняття господарським судом рішення.

Адже, у зв'язку з припиненням дії основного договору, припинилася й дія третейського застереження. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази як пролонгації зазначеного договору, так і подальшого укладення між сторонами до або після порушення провадження у даній справі третейської угоди, яка є діючою (чинною) на даний час.

Господарський суд наголошує, що Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду господарського спору по суті.

Натомість за умов відсутності у позивача волевиявлення на звернення до третейського суду чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його конституційного права на звернення до господарського суду, чим позивач правомірно скористався.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України юридичним особам та іншим суб'єктам господарської діяльності гарантовано право звернення до господарського суду, згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Крім того, відповідно до імперативних приписів частини 1 статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Зважаючи на те, що у разі, коли між сторонами у договорі передбачено третейське застереження, але одна із сторін (в даному випадку - позивач) категорично заперечує проти такого застереження, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в порядку господарського судочинства.

Аналогічна правова позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України від 15.03.2016 по справі №904/3608/15.

Зважаючи на вищенаведене, підстави для припинення провадження у даній справі відсутні.

Керуючись ст.ст.1,3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , ст.ст. 11, 202, 525, 526, 509, 512, 513, 514, 516, 517, 519, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (50026, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг; ідентифікаційний код 00191000) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Віртутем Соліс" (50082, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Чарівна, 22-А, приміщення 4; ідентифікаційний код 40008728) 1328303,49грн. (один мільйон триста двадцять вісім тисяч триста три грн. 49 коп.) основного боргу; 224142,14грн. (двісті двадцять чотири тисячі сто сорок дві грн. 14 коп.) пені; 25477,30грн. (двадцять п'ять тисяч чотириста сімдесят сім грн. 30 коп.) трьох відсотків річних; 54828,01грн. (п'ятдесят чотири тисячі вісімсот двадцять вісім грн. 01 коп.) інфляційних втрат; 24491,37грн. (двадцять чотири тисячі чотириста дев'яносто одна грн. 37 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

09.12.2016

Суддя ОСОБА_4