Рішення

від 06.12.2016 по справі 909/922/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2016 р. Справа № 909/922/16 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Цюх Г. З., секретаря судового засідання Ломей Л.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Транзит-К", вул. Дзвонарська, 19/88, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300 (представник позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридично-консалтингове бюро "Алексус", юридична адреса: вул. Галицька, 63А/5, м.Івано-Франківськ, 76018; адреса для листування: вул. Героїв Круту, 12/1А, м.Івано-Франківськ, 76018)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь", вул. Ровенька, 1, с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область, 77543

про стягнення заборгованості в сумі 9392,83 грн.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1 - представник, довіреність від 20.10.16р.

від відповідача: не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Транзит-К" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" про стягнення заборгованості в сумі 9392,83 грн., в тому числі 6000 грн.основного боргу, 1355,76 грн. пені, 783,96 грн. інфляційних та 253,11 грн. - 3% річних, а також 1000 грн. витрат на оплату юридичних послуг.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 25.10.16р. порушено провадження у справі, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 15.11.16р. Ухвалою суду від 15.11.16 розгляд справи відкладено на 06.12.16.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задоволити. В обгрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору перевезення вантажу №082-2015 від 17.07.15 щодо повної оплати вартості наданих послуг.

Відповідач в судове засідання повторно не з"явився, витребуваних доказів суду не подав, будь-яких заперечень в спростування позовних вимог чи доказу оплати боргу не подав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином - ухвалами суду від 25.10.16 та 15.11.16 (доказ вручення ухвали від 15.11.16 міститься в матеріалах справи ).

14.11.16 на адресу суду надійшла заява відповідача про застосування строку позовної давності за вх.№16160/16 від 14.11.16, в якій зазначив, що укладений між сторонами договір за своєю природою є договором перевезення, тому просив застосувати скорочений (шестимісячний) термін позовної давності та відмовити в позові.

Щодо вказаної заяви суд зазначає, що договір перевезення, на відміну від договору транспортного експедирування, є трьохстороннім договором (Відправник, Перевізник, Одержувач) (постанова Вищого господарського суду України від 24.02.2010 р. у справі № 11/237).

Договір транспортного експедирування, правовідносини за яким регулюються статтею 316 ГК України та статтями Глави 65 ЦК України та договір перевезення вантажів, правовідносини за яким регулюються статтями Глави 64 ЦК України є суть різними договорами як за предметом, так і за істотними умовами цих правочинів, регулюються різними нормами чинного законодавства, відтак спеціальні строки позовної давності визначені статтею 925 ЦК України та п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України та стосуються саме перевезення вантажу на правовідносини, що випливають із договору транспортного експедирування, які полягають в організації перевезення та наданні інших послуг, пов’язаних з перевезенням, не поширюються.

У даному випадку, на правовідносини, які виникли між Перевізником та Замовником за Договором № 082-2015 на перевезення вантажу від 17.07.15, незалежно від того, як правочин поіменували сторони, поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що заява відповідача про застосування строку позовної давності щодо пропуску позивачем шестимісячного строку позовної давності встановленої ч.5 ст.315 ГК України щодо основного боргу є необґрунтованою.

Вказана правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 24.02.2010 р. № 11/237, від 22 листопада 2011 р. № 5015/1094/11, від 17 квітня 2012 р. у справі № 1/93/5022-1253/2011.

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

У відповідності до п.3.14 зазначеної постанови Пленуму ВГСУ нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо її явку судом визнано обов'язковою, може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Беручи до уваги той факт, що неявка в судове засідання представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не є перешкодою для вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи суд зазначає, що ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору на перевезення вантажу №082-2015 від 17.07.15 позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу на загальну суму 21000 грн., що підтверджується актами виконаних робіт (послуг) №14 від 18.07.15, №15 від 24.07.15, видатковими накладними №700 від 18.07.15, №48 від 18.07.15, товарно-транспортними накладними №700 від 18.07.15, №715 від 24.07.15 (належним чином завірені копії містяться в матеріалах справи). Враховуючи, що відповідач частково розрахувався за отримані послуги в сумі 15000 грн., заборгованість станом на день звернення до суду становила 6000 грн.

Пунктом 4.1.9. Договору передбачено, що відповідач зобов"язаний вчасно сплачувати позивачу вартість транспортних послуг. Рахунок-фактура повинна бути сплачена відповідачем протягом 30 (тридцяти) банківських днів після отримання відповідачем належним чином оформлених оригіналів: рахунку-фактури, податкової, товарно-транспортної видаткової накладних. Однак відповідач повністю не оплатив вартість наданих послуг, чим порушив умови укладеного договору.

В силу ст. ст.11, 202, 509 ЦК України між сторонами у справі виникли зобов'язальні відносини.

Відповідно до ст.15-16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського Кодексу встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 179, 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

З метою досудового врегулювання спору позивач направляв відповідачу вимогу №1-16/08-2016 щодо повної оплати боргу, однак останній залишив її без відповіді та задоволення.

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 2 ст.614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Враховуючи викладене, вимога позивача щодо стягнення 6000 грн. заборгованості за надані послуги є обґрунтована та така, що підлягає задоволенню.

Також обгрунтованими є вимоги позивача про стягнення 1355,76 грн. пені, 783,96 грн. інфляційних та 253,11 грн. - 3% річних, з врахуванням наступного.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Приписами ст.ст.546,549 ЦК України, ст.ст. 230-232 ГК України визначено, що одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка у формі пені, штрафу, яка сплачується боржником у разі порушення зобов'язання. Згідно ч.2 ст. 551 ЦК України, п.4 ст.231 ГК України, якщо предметом неустойки є грошова сума і її розмір законом не визначений, розмір неустойки встановлюється договором.

Пунктом 6.3.2 договору сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати за надані послуги відповідач зобов"язується сплатити позивачу неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» № 01-8/344 від 11.04.2005р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом перевірено правильність нарахування пені, інфляційних та 3% річних.

Таким чином, до стягнення підлягають 6000 грн.основного боргу, 1355,76 грн. пені, 783,96 грн. інфляційних та 253,11 грн. - 3% річних.

Щодо стягнення 1000 грн. витрат на оплату юридичних послуг, суд зазначає наступне.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.13р. за № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов’язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п’ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об’єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом ч.3 ст 48 та частини п’ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

В даному випадку позивачем не надано доказів надання послуг адвокатом чи адвокатським об"єднанням (в матеріалах справи відсутні свідоцтво адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об’єднанням), а тому в стягненні 1000 грн. витрат на оплату юридичних послуг належить відмовити.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Згідно із ч.1, 2 ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, на нього відповідно до приписів, встановлених ст.49 ГПК України, слід покласти судові витрати, а саме: 1378 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст.124,129 Конституції України, ст.ст. 179, 193, 230, ГК України, ст.ст. 509, 526, 530, 546, 549, 610, 612, 625, 626 Цивільного кодексу України, ст.ст.33, 34, 43, 49, 75, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Приватного підприємства "Транзит-К" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" про стягнення заборгованості в сумі 9392,83 грн. - задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мізунь" (вул. Ровенька, 1, с. Новий Мізунь, Долинський район, Івано-Франківська область, 77543, код 32149452) на користь Приватного підприємства "Транзит-К" (вул. Дзвонарська, 19/88, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300, код 32128594) - 6000 (шість тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 1355 (одну тисячу триста п"ятдесят п"ять) грн. 76 коп. пені, 783 (сімсот вісімдесят три) грн. 96 коп. інфляційних, 253 (двісті п"ятдесят три) грн. 11 коп. - 3% річних та 1378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В стягненні 1000 грн. витрат на оплату юридичних послуг відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

повне рішення складено 09.12.16

Суддя Цюх Г. З.