Рішення

від 05.12.2016 по справі 910/20400/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2016Справа № 910/20400/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Українські хімічні технології ЛТД» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТВІН» простягнення 12 180,71 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Діковицька О.М.; від відповідача:не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські хімічні технології ЛТД» (надалі - ТОВ «Українські хімічні технології ЛТД») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТВІН» (надалі - ТОВ «Торговий дім «ТВІН») про стягнення 12 180,71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач згідно рахунку на оплату № 2458 від 10.06.2016 та видаткової накладної № 2308 від 13.06.2016 здійснив поставку товару, а відповідач в свою чергу не оплатив поставлений товар, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 10 000,00 грн., а також заявляє вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 950,40 грн., інфляційних у розмірі 139,31 грн., 3 % річних у розмірі 91,00 грн. та штрафу у розмірі 1 000,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.11.2016 порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 05.12.2016.

02.12.2016 представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач підтверджує наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 10 000,00 грн., однак, заперечує проти стягнення пені, інфляційних збитків, 3 % річних та штрафу з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

В судове засідання представник позивача з'явилась, вимоги ухвали суду виконала, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про місце і час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103040889373 отриманим 21.11.2016.

Крім того, 02.12.2016 представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника відповідача у відпустці та неможливістю залучення до участі у справі іншого фахівця в галузі права, зважаючи на скрутне матеріальне становище відповідача.

Судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, з огляду на те, що заявником не доведено належними та допустимими доказами обставини на які він посилається в клопотанні, а саме наявність скрутного матеріального становища.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачем було виставлено відповідачу рахунок № 2458 від 10.06.2016 на оплату товару загальна сума якого 11 875,21 грн., а згідно видаткової накладної № 2308 від 13.06.2016 товар був прийнятий відповідачем.

Видаткова накладна містить номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, містить підпис представників позивача та відповідача.

Із матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу у формі єдиного документу не складався.

Слід зазначити, що наявний в матеріалах справи Договір від 01.09.2015 про переведення боргу за договором № 67 від 09.02.2015 не стосується правовідносин, що склались між сторонами в результаті поставки товару за видатковою накладною № 2308 від 13.08.2016, оскільки він регулює правовідносини стосовно сплати вже існуючої заборгованості за Договором № 67 від 09.02.2015, а тому посилання позивача на вказані договори у даному спорі є безпідставними.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, між сторонами укладено договір поставки (шляхом оформлення видаткової накладної), а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідачем частково оплачено вартість переданого товару на суму 1 875,21 грн., що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача, а також актом звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2016 по 21.11.2016.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно договору товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі стягнення 10 000,00 грн.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відвідачу товар на загальну суму 11 875,21 грн., що підтверджується видатковою накладною № 2308 від 13.06.2016.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документа встановленні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», якою передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, вказаний Закон передбачає обов'язковим реквізитом первинного документа підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткова накладна, долучена до матеріалів справи, вважається належним доказом отримання відповідачем товару, оскільки містить підпис уповноваженої особи - отримувача, який скріплений печаткою ТОВ «Торговий дім «ТВІН», що в розумінні приписів ст. 207 Цивільного кодексу України свідчить про легітимність такого підпису перед позивачем.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Зі змісту ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України вбачається, що покупець зобов'язаний оплатити повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений вищезазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Аналогічні висновки щодо строку виконання грошового зобов'язання зі змісту ст. 692 Цивільного кодексу України містяться в постанові Вищого господарського суду України від 28.2.2012 р. у справі №5002-8/481-2011 та Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р.

Накладною не було встановлено строку відстрочення оплати грошового зобов'язання, а тому з урахуванням положень ст.ст. 530, 692 Цивільного кодексу України відповідач був зобов'язаний розрахуватися за поставлений товар на наступний день після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відповідачем частково оплачено вартість переданого товару на суму 1 875,21 грн., що підтверджується банківською випискою з особового рахунку позивача, а також актом звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2016 по 21.11.2016.

Отже, у відповідача існує заборгованість у розмірі 10 000,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент звернення позивача до суду настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача простроченого грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 10 000,00 грн. за поставлений товар. Відповідачем вказана заборгованість не заперечується, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача боргу у розмірі 10 000,00 грн. є обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 950,40 грн., інфляційних у розмірі 139,31 грн., 3 % річних у розмірі 91,00 грн. та штрафу у розмірі 1 000,00 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 29.06.2016 по 17.10.2016.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок, враховуючи відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, вважає за можливе стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 91,00 грн. та інфляційні у розмірі 139,31 грн.

Стосовно заявлених до стягнення з відповідача пені у розмірі 950,40 грн. та штрафу у розмірі 1 000,00 грн. суд відзначає наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Чинним законодавством України не визначений розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань за вказаними правовідносинами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 р. пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Більш того, відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається, судом не встановлено та сторонами не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені, штрафу), а розмір пені та штрафу договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені та штрафу, нарахованих позивачем.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч.ч. 1.3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, чинне цивільне законодавство не передбачає можливість забезпечення виконання грошових зобов'язань, що виникли між сторонами, шляхом позадоговірного встановлення пені та штрафу, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Таким чином, підстави для стягнення пені та штрафу відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТВІН» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські хімічні технології ЛТД» заборгованості у розмірі 10 000,00 грн., 3% річних у розмірі 91,00 грн. та інфляційних у розмірі 139,31 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог (пені у розмірі 950,40 грн. та штрафу у розмірі 1 000,00 грн.) необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські хімічні технології ЛТД» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «ТВІН» (02232, м. Київ, вул. Бальзака, 66; ідентифікаційний код 32376909) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські хімічні технології ЛТД» (01001, м. Київ, вул. Гоголівська, 8; ідентифікаційний код 36684971) заборгованість у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп., інфляційних у розмірі 91 (дев'яносто одна) грн. 00 коп., 3 % річних у розмірі 139 (сто тридцять дев'ять) грн. 31 коп. та судовий збір у розмірі 1 157 (одна тисяча сто п'ятдесят сім) грн. 35 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.12.2016

Суддя В.П. Босий