Рішення

від 07.12.2016 по справі 910/18656/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.2016Справа №910/18656/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтікс"

про стягнення 28787,75 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін:

Від позивача: Миненко О.А. (за дов.)

Від відповідача: не з'явились

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 07.12.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом товариство з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Елтікс" про стягнення коштів за поставлену продукцію у сумі 28797,75 грн., з яких: 21453,59 грн. заборгованість, 6346,91 грн. пеня, 504, 00 грн. 3% річних, 493,25 грн. інфляційні втрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що він поставив відповідачеві товар, який останній оплатив не у повному обсязі, в зв'язку з чим сума основного боргу склала 21453,59 грн. В зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання позивач нарахував 3% річних у розмірі 504,00 грн., втрати від інфляції у розмірі 493,25 грн. та пеню у розмірі 6346,91 грн.

Ухвалою суду від 18.10.2016 порушено провадження у справі № 910/18656/16, розгляд останньої призначено на 17.11.2016.

Позивач в судове засідання 17.11.2016 не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, вимоги ухвали суду від 18.10.2016 про порушення провадження у справі виконав частково, подав лист з актом звірки та клопотання про розгляд справи без участі їх представника.

Відповідач в судове засідання не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, вимог ухвали суду від 18.10.2016 про порушення провадження у справі не виконав, про день та час судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою суду від 17.11.2016 розгляд справи відкладено на 07.12.2016.

В судове засідання 07.12.2016 представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні надав усні пояснення, що договір поставки в письмовій формі у вигляді одного документа між сторонами не укладався, посилання в видаткових накладних на договір № 1439 від 18.12.2014 є помилковим. Позовні вимоги підтримав

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, з адреси місцезнаходження відповідача до суду повернулась поштова кореспонденція з довідкою ф. 20 "за відмовою адресата від одержання" та в зв'язку з вибуттям.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положенням статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 Господарського кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Позивач надав до матеріалів справи видаткові накладні на підтвердження факту поставки позивачем відповідачу товару: № 23390 від 11.12.2015 на суму 8191,80 грн. (товар на суму 582,00 грн. викреслено); № 24197 від 22.12.2015 на суму 2214,24 грн.; № 24088 від 19.12.2015 на суму 8067,48 грн.; № 25032 від 25.12.2015 на суму 3523,56 грн.; № 25114 від 25.12.2015 на суму 2306,28 грн. Всі видаткові накладні підписані та скріплені печатками (штампами) сторін. Крім того, до матеріалів справи додано товарно-транспортні накладні з відомостями про вантаж на підтвердження поставки визначеного у видаткових накладних товару. Загальна вартість товару згідно видаткових накладних становить 24303,36 грн.

Видаткові накладні мають посилання на договір №1439 від 18.12.2014. В судовому засіданні позивач надав пояснення, що зазначений у видаткових накладних договір не укладався, строк оплати за товар сторонами не був визначений, в зв»язку з чим позивач і звернувся до відповідача з претензією. Відповідач своїми процесуальними правами не скористався, заперечень щодо пояснень позивача не надав, як і не надав договір на який є посилання у видаткових накладних.

Факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару за видатковими накладними та товаро-транспортними накладними свідчить про виникнення між сторонами спору договірних правовідносин з поставки, укладеного останніми у спрощений спосіб, відтак, в силу ст. 265 ГК України, істотними умовами договору про надання послуг є предмет (товар) та ціна, які узгоджені сторонами спору у видаткових накладних та ТТН.

До матеріалів справи надано копію банківської виписки, яка підтверджують часткову оплату відповідачем вартості товару у сумі 1137,61 грн. Крім того, позивач вказує, що частина товару була повернута йому у сумі 1712,16 грн.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що товар, поставлений за наданими до матеріалів справи видатковими накладними, був оплачений відповідачем частково та частково повернутий, в зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 21453,59 грн. Відповідач суму заборгованості не оплатив.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки сторонами не було обумовлено строк оплати отриманого товару, позивач звернувся до відповідача з претензією (вимогою) щодо сплати боргу за отриманий товар № від 28.07.2016 у розмірі 21614,66 грн. Вимога була направлена відповідачу 29.07.2016, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Отже відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу на підставі ст. 530 ЦК України у строк по 07.08.2016. З 08.08.2016 відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати отриманого товару за видатковими накладними та факту наявності заборгованості у розмірі 21453,59 грн., вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 21453,59 грн.

Крім цього позивач просить суд стягнути з відповідача 504,00 грн. - 3 % річних та 493,25 грн. - втрат від інфляції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення досягнутих домовленостей, у визначені ст. 530 ЦК України строки оплату за отриманий товар у повному обсязі не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за отриманий товар суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та втрат від інфляції.

Суд здійснив перерахунок 3% річних та втрат від інфляції за період з 08.08.2016 по 06.10.2016. Згідно розрахунку суду сума 3% річних становить 105,80 грн., а сума втрат від інфляції - 146,23 грн. (втрати від інфляції розраховані судом на визначену позивачем суму заборгованості у розмірі 9738,59 грн.) і підлягають стягненню з відповідача.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 6346,91 грн.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України " Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань " від 17.12.2013 № 14 якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Оскільки, видатковими накладними не передбачено можливість стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені за не належне виконання грошових зобов'язань, у суду відсутні підстави для задоволення позову у цій частині.

Судом встановлено не належне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором поставки, а тому вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 20,45 грн., однак, доказів понесення вказаних витрат суду не надав. В зв'язку з чим суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору у розмірі 20,45 грн.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Елтікс" (02068, м. Київ, вул. Драгоманова, буд. 29, ідентифікаційний код 23730511) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантіс" (52500, Дніпропетровська область, м. Синельникове, вулиця Космічна, буд. 1, ідентифікаційний код 30012937) 21453 (двадцять одна тисяча чотириста п'ятдесят три) грн. 59 коп. заборгованості, 105 (сто п'ять) грн. 80 коп. 3% річних, 146 (сто сорок шість) грн. 23 коп. втрат від інфляції та 1038 (одна тисяча тридцять вісім) грн. 63 коп. судового збору

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 09.12.2016

Суддя І.В. Усатенко