Ухвала

від 23.11.2016 по справі 818/2830/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2016 року м. Київ К/800/26009/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Сумської митниці Державної фіскальної служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до Сумської митниці Міндоходів про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И Л А :

В жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Сумської митниці Міндоходів про скасування наказу від 15.09.2014р. №394-о «Про звільнення ОСОБА_4», поновлення на посаді державного інспектора митного поста "Бачівськ" Сумської митниці з 15.09.2014р. та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 15.09.2014р.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначала, що при звільненні її з посади відповідачем було допущено порушення вимог чинного трудового законодавства, оскільки не запропоновано всіх наявних вакантних посад та не враховано її переважного права на залишення на роботі.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.01.2015р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2015р., позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, Сумська митниця Державної фіскальної служби звернулась до Вищого адміністративного суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просила судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди встановили, що позивач після завершення навчання в Академії митної служби України з 01.08.2002р. працювала в митних органах на посадах провідного, головного інспекторів в Глухівській та Сумській митницях, а з 18.11.2013р. - на посаді державного інспектора митного поста «Бачівськ» Сумської митниці Міндоходів, мала спеціальне звання «Радник податкової та митної справи ІІІ рангу».

17.02.2014р. наказом Сумської митниці Міндоходів №17 введено в дію штатний розпис Сумської митниці Міндоходів на 2014 рік, відповідно до якого затверджено штат в кількості 586 штатних одиниць й, зокрема, на митному посту «Бачівськ» - 113 штатних одиниць, з яких: 30 посад головного державного інспектора, 40 посад старшого державного інспектора, 36 посад державного інспектора та сектор митного оформлення №1 з штатною кількістю 5 штатних одиниць.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 25.04.2014р. №261 «Про внесення змін до деяких наказів Міндоходів» з метою забезпечення вимог Закону України від 27.03.2014р. №1165 «Про внесення змін до Закону «Про Державний бюджет на 2014 рік» у частині скорочення граничної чисельності працівників центральних органів виконавчої влади не менше ніж на 10 відсотків та постанови Кабінету Міністрів України від 01.03.2014р. №65 «Про економію бюджетних коштів від недопущення втрат бюджету» внесено зміни до наказу Міндоходів від 26.04.2013р. №80 «Про затвердження чисельності працівників територіальних органів Міндоходів» та наказу Міндоходів від 11.12.2013р. №790 «Про затвердження типових структур територіальних органів Міндоходів», а також зобов'язано начальників головних управлінь Міндоходів в областях внести пропозиції щодо чисельності працівників підпорядкованих ДПІ, надати на затвердження перелік змін до структури та штатного розпису.

Наказом же Сумської митниці Міндоходів від 24.06.2014р. №123 на виконання наказу Міністерства доходів і зборів України від 25.04.2014р. №261 «Про внесення змін до деяких наказів Міндоходів» у зв'язку із затвердженням Першим заступником Міністра доходів і зборів України Білоусом І.О. переліку змін №1 до структури Сумської митниці Міндоходів та заступником Міністра доходів і зборів Ноняком М.В. переліку змін №1 до штатного розпису Сумської митниці Міндоходів на 2014 рік введено в дію перелік змін №1 до структури та перелік змін №1 до штатного розпису Сумської митниці Міндоходів на 2014 рік.

Згідно Переліку змін №1 до структури Сумської митниці Міндоходів (додаток №1 до наказу від 24.06.2014р. №123) на митному пості «Бачівськ» виведено зі структури 113 штатних одиниць, а введено до структури 102 штатні одиниці.

Відповідно до Переліку змін №1 до штатного розпису на 2014 рік Сумської митниці Міндоходів (додаток №2 до наказу від 24.06.2014р. №123) затверджено штат в кількості 553 штатних одиниць, тобто штат скорочено на 33 посади й, зокрема, на митному посту «Бачівськ» на 11 штатних одиниць - 3 штатні одиниці з посади головного державного інспектора, 3 штатні одиниці з посади старшого державного інспектора та 5 штатних одиниць з посади державного інспектора.

Наказом Сумської митниці Міндоходів №394-о від 15.09.2014р. ОСОБА_4 звільнено з посади державного інспектора митного поста «Бачівськ» Сумської митниці Міндоходів на підставі п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці Сумської митниці, скороченням штату та чисельності працівників митниці.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що відповідачем, всупереч приписів ч.3 ст.49-2 КЗпП України, не було запропоновано позивачу всіх наявних вакантних посад, які вона могла б зайняти відповідно до свого кваліфікаційно-освітнього рівня та досвіду роботи; крім того, не було враховано відповідачем й переважного права позивача на залишення на роботі, як і не додано доказів проведення ним порівняльного аналізу кваліфікації та продуктивності праці позивача та інших осіб, яких при вирішенні питання звільнення в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, було залишено на роботі.

Колегія ж суддів Вищого адміністративного суду України вказує на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 2, 6 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Проходження служби в органах доходів і зборів врегульовано главою 79 Митного кодексу України, згідно зі ст.569 якої передбачено, що працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями. Правове становище посадових осіб органів доходів і зборів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України. Зазначене узгоджується з положеннями ч.2 ст.9 Закону України "Про державну службу".

Разом з тим, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як передбачено п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Отже, підставами для звільнення працівника за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України можуть бути зміни в організації виробництва і праці шляхом реорганізації підприємства, установи чи організації або зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною ж 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, а також визначено категорії працівників, яким надається перевага в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації.

Для виявлення працівників, які мають таке право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишаються на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз повинен бути проведений з врахуванням ряду факторів, зокрема, рівня освіти і присвоєної кваліфікації, підвищення кваліфікації, навчання без відриву від виробництва, тимчасового виконання обов'язків більш кваліфікованого працівника, досвіду трудової діяльності, обсягу виконуваної роботи, суміщення професій тощо. Крім цього, однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника, а тому при визначенні рівня продуктивності праці слід враховувати в тому числі й наявність в працівника дисциплінарних стягнень.

За змістом же ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Роботодавець є таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявні вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015р. у справі №6-40цс15.

Проте, як правильно вказали суди, при звільненні позивача відповідачем не було дотримано приписів ст.42 КЗпП України щодо здійснення порівняльного аналізу продуктивності праці, кваліфікаційно-освітнього рівня й досвіду роботи ОСОБА_4 та інших працівників, які при вирішенні питання звільнення в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, були залишені на роботі.

Крім того, приписами ст.49-2 КЗпП України чітко визначено обов'язок роботодавця запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які відповідають його освіті, кваліфікації, досвіду роботи та стану здоров'я, й не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії юридичної особи, однак відповідачем доказів здійснення позивачеві такого пропонування ані суду першої, ані апеляційної інстанцій надано не було, хоча згідно звіту про чисельність, склад і переміщення працівників Сумської митниці Міндоходів станом на 01.10.2014р. вакантними були посади з напрямками роботи: адміністративно-господарська робота - 3 вакансії, митний контроль - 2 вакансії, митна справа - 25 вакансій.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування наказу Сумської митниці Міндоходів №394-о від 15.09.2014р. про звільнення позивача, поновлення її на посаді державного інспектора митного поста «Бачівськ» Сумської митниці Міндоходів зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 15004,80грн.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до прийняття неправильних рішень, а тому підстав для скасування ухвалених судових рішень колегія суддів не вбачає.

Зокрема, посилання відповідача в касаційній скарзі на неможливість запропонувати позивачу переведення на інші посади внаслідок відсутності таких вакантних посад, крім тих, що віднесені до номенклатури Міністерства доходів і зборів, не є прийнятними, оскільки відповідачем не наведено мотивів та обґрунтувань в підтвердження неможливості зайняття позивачкою цих посад з огляду на її кваліфікаційно-освітній рівень та досвід роботи.

Водночас, твердження відповідача про врахування переваг в залишенні на роботі інших осіб також не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки, виходячи зі змісту ст.42 КЗпП України, такі переваги мають враховуватись лише в разі рівних умов продуктивності праці і кваліфікації.

Керуючись ст.ст.210,220,222,223,224,230,231 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Сумської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21 січня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: Пасічник С.С.

Стародуб О.П.

Швець В.В.