Рішення

від 12.12.2016 по справі 904/10571/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.12.16р. Справа № 904/10571/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруна" (м. Дніпро)

до Приватного підприємства "Леофон" (м. Кам'янське, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 96 від 24.09.2015 у розмірі 2 845 грн. 28 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність № 07.11. від 07.11.2016)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 01-2016 від 01.12.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бруна" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Леофон" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання послуг № 96 від 24.09.2015 у розмірі 2 845 грн. 28 коп.

Ціна позову складається з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг № 96 від 24.09.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані в період з 07.10.2015 по 14.12.2015 послуги з організації супроводу транспортування хлору рідкого залізничним транспортом в цистернах і автомобільним транспортом у контейнерах та балонах, наявністю боргу у сумі 2 845 грн. 28 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 12.12.2016.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 76251/16 від 12.12.2016), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи додаткові докази, а саме: платіжні доручення на суму 2 900 000 грн. 00 коп.

У судове засідання 12.12.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 12.12.2016 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.12.2016 проти задоволення позовних вимог не заперечував, визнав, що надані в спірний період послуги були оплачені ним не у повному обсязі.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 12.12.2016 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору .

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 24.09.2015 між Приватним підприємством "Леофон" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бруна" (далі - виконавець, позивач) було укладено договір про надання послуг № 96 (далі - договір, а.с.10), відповідно до умов якого виконавець надає замовнику послуги з організації супроводу транспортування хлору рідкого залізничним транспортом в цистернах і автомобільним транспортом у контейнерах та балонах, що включає в себе: в незалежності наявності супроводу вантажу співробітниками виробника або залізниці - фізичний супровід та супровід GPS транспортування речовини паралельно маршруту його прямування: під час руху - візуальний контроль цілісності тари і відсутності витоків, на зупинках - контактний контроль, при необхідності - із застосовуванням спеціального устаткування: заходів щодо попередження витоку хімічно небезпечної речовини; ліквідація наслідків витоків; локалізація та запобігання екологічних наслідків аварій; проведення інших хімічних робіт; оренда, обслуговування і ремонт тари, а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги (пункт 1.1. договору).

У пунктах 6.1. та 6.2. договору сторони узгодили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 6.1. договору, та закінчується моментом фактичного виконання зобов'язання за договором.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договорами про надання послуг, які підпадають під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У пункті 2.1. договору сторони погодили, що вартість послуг визначається сторонами по факту їх надання по результатам кожного календарного місяця. Замовник щомісяця здійснює оплату замовлених послуг виконавця з розрахунку зазначеної їх вартості.

Відповідно до пункту 2.6. договору підписання щомісяця акту виконаних робіт є узгодженою сумою оплати за місяць.

На виконання умов договору, позивачем в період з 07.10.2015 по 14.12.2015 було надано відповідачу послуги з організації супроводу на загальну суму 2 902 845 грн. 28 коп. , що підтверджується актами надання послуг за вказаний період, які наявні в матеріалах справи (а.с.55-97).

Так, вказані вище акти підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками без зауважень, в актах вказано, що сторони претензій по обсягу, якості та строкам надання послуг не мають .

Заперечення відповідача щодо якості та обсягів наданих послуг в матеріалах справи також відсутні.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Так, у розділі 2 договору сторонами були визначені умови щодо порядку розрахунків, а саме:

- оплата здійснюється шляхом 100% передоплати послуг на розрахунковий рахунок виконавця, не пізніше 5 робочих днів з моменту виставлення рахунку-фактури виконавцем (пункт 2.2. договору);

- у випадку неможливості замовником сплатити платіж у строки, замовник письмово повідомляє про це виконавця не менше ніж за 3 робочі дні до дня, коли повинен бути здійснений платіж за умовами договору. У такому випадку замовнику надається додаткова відстрочка платежу на строк 5 робочих днів (пункт 2.3. договору);

- оплата здійснюється в гривнях в безготівковій формі (пункт 2.5. договору).

У відповідності до вказаних умов договору, позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату, які наявні в матеріалах справи (а.с.12-54). Факт отримання вказаних рахунків було підтверджено представником відповідача у судовому засіданні 12.12.2016.

При цьому, відповідач оплатив надані позивачем послуги лише частково - в сумі 2 900 000 грн. 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с.103-140). Внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 2 845 грн. 28 коп. (2 902 845,28 - 2 900 000,00).

Крім того, в матеріалах справи міститься двосторонній акт звірки взаєморозрахунків, підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками обох підприємств, в якому сторонами станом на 31.10.2016 зафіксований факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 2 845 грн. 28 коп. (а.с.11).

Судом встановлено, що з огляду на положення пункту 2.2. договору строк оплати наданих в період з 07.10.2015 по 14.12.2015 послуг настав.

Враховуючи вищевикладене, свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих в період з 07.10.2015 по 14.12.2015 послуг з організації супроводу відповідач порушив, оплативши їх лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 2 845 грн. 28 коп., що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов'язання.

Слід зауважити, що акти надання послуг в період з 07.10.2015 по 14.12.2015 підписані позивачем та відповідачем та скріплені їх печатками без зауважень, в актах вказано, що сторони претензій по обсягу, якості та строкам надання послуг не мають.

Отже, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності претензій відповідача стосовно строків, якості та об'єму надання послуг. Так, з вищезазначених актів вбачається, що акти підписані без заперечень.

Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати наданих послуг, приймаючи до уваги прийняття відповідачем наданих послуг за відповідними актами в рамках спірного правочину, господарський суд встановив, що строк оплати наданих послуг є таким, що настав, у зв'язку з чим суд вважає наявність основної заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 2 845 грн. 28 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати наданих послуг відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний періоду сумі 2 845 грн. 28 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості за договором про надання послуг № 96 від 24.09.2015 у відповідача перед позивачем в сумі 2 845 грн. 28 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем не спростований, а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 2 845 грн. 28 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 1 378 грн. 00 коп. покладається на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Приватного підприємства "Леофон" (51931, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 35902935) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бруна" (49100, м. Дніпро, вулиця Космічна, будинок 115; ідентифікаційний код 39925956) - 2 845 грн. 28 коп. основного боргу, 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3