Рішення

від 05.12.2016 по справі 910/19957/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2016Справа №910/19957/16

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІОРІТІ БІЗНЕС ГРУП"

про стягнення 88 561,65 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: ОСОБА_3

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІОРІТІ БІЗНЕС ГРУП" про стягнення 88 561,65 грн. заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором б/н про розстрочення грошових зобов'язань від 12.11.2015 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2016 р. порушено провадження у справі № 910/19957/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05.12.2016 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

У даному судовому засіданні представник позивача заявив про підтримку заявлених позовних вимог.

Представник відповідача на виклик суду не з'явився, вимог ухвали не виконав та відзив на позовну заяву не подав.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.

Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 05.12.2016 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12 листопада 2015 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі-позивач, позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРІОРІТІ БІЗНЕС ГРУП" (далі - відповідач, позичальник) укладено договір б/н про розстрочення грошових зобов'язань, яким з метою відновлення платоспроможності позичальника та виконання ним взятих на себе зобов'язань перед позикодавцем, останній надає позичальнику розстрочення (відстрочення) сплати грошових зобов'язань на загальну суму 96 774,00 грн.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3, 1.5 договору сторони домовились, що сума, визначена в п.п. 1 цього договору є поворотною фінансовою допомогою, яка надається позичальнику на безоплатній основі. Грошове зобов'язання позичальника, встановлене в п.п. 1 цього договору повертається у строк до січня 2017 р. від дати підписання даного договору. Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позикодавця в установі банку або в готівковій формі.

Розстрочені суми грошового зобов'язання сплачуються в порядку передбаченому пунктом 1.6 договору у таблиці наведеній нижче:

№п/пУсього, грн.Термін сплати (вказати дату) 1 1000 10 неділя, березень 2016 року 2 1000 11 неділя, березень 2016 року 3 1000 12 неділя, березень 2016 року 4 1000 13 неділя, березень 2016 року 5 1000 14 неділя, березень 2016 року 6 1000 15 неділя, квітень 2016 року 7 1000 17 неділя, квітень 2016 року 8 1500 21 неділя, травень 2016 року 9 1500 22 неділя, травень 2016 року 10 1500 23 неділя, червень 2016 року 11 1500 24 неділя, червень 2016 року 12 1500 25 неділя, червень 2016 року 13 1500 27 неділя, червень 2016 року 14 1774 28 неділя, липень 2016 року 15 1500 29 неділя, липень 2016 року 16 1500 30 неділя, липень 2016 року 17 1500 31 неділя, липень 2016 року 18 1500 32 неділя, серпень 2016 року 19 2500 33 неділя, серпень 2016 року 20 2500 34 неділя, серпень 2016 року 21 2500 35 неділя, серпень 2016 року 22 2500 36 неділя, серпень 2016 року 23 2500 37 неділя, вересень 2016 року 24 3500 38 неділя, вересень 2016 року 25 3500 39 неділя, вересень 2016 року 26 3500 40 неділя, вересень 2016 року 27 3500 41 неділя, жовтень 2016 року 28 3500 42 неділя, жовтень 2016 року 29 3500 43 неділя, жовтень 2016 року 30 3500 44 неділя, жовтень 2016 року 31 4500 45 неділя, листопад 2016 року 32 4500 46 неділя, листопад 2016 року 33 4500 47 неділя, листопад 2016 року 34 4500 48 неділя, листопад 2016 року 35 4500 49 неділя, грудень 2016 року 36 4500 50 неділя, грудень 2016 року 37 4500 51 неділя, грудень 2016 року 38 4500 52 неділя, грудень 2016 року Пунктами 1.7, 1.8 договору передбачено, що розстрочені суми грошових зобов'язань, що залишилися не сплаченими у передбачені договором строки стягуються у порядку, встановленому законодавством для стягнення боргу за грошовим зобов'язанням із нарахуванням неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних від простроченої суми основного боргу. Строк повернення позики, установлений у п. 1.3 договору, може бути продовжений за домовленістю сторін.

Відповідно до 2.2.1 договору позикодавець має право достроково розірвати договір та пред'явити до сплати невнесену суму грошового зобов'язання, якщо позичальник порушує умови погашення розстроченого грошового зобов'язання.

За приписами п. 6.4 договору сторони зобов'язані вчасно в письмовій формі повідомляти одна одну про зміну місцезнаходження, банківських реквізитів, номерів телефонів та про всі інші зміни, які здатні вплинути на реалізацію цього договору та виконання зобов'язань по ньому.

Згідно до п. 5.1 договору цей договір набирай чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що відповідач частково сплатив перші 8 платежів на загальну суму 8 483,00 грн., а також частково виплатив 9 платіж в сумі 325,00 грн., що підтверджується банківськими виписками наявними в матеріалах справи.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем всього було сплачено 8 808,00 грн., однак, як зазначив позивач, відповідач з липня 2016 року припинив виконувати взяте на себе зобов'язання щодо оплати розстрочених грошових коштів, передбачених п. 1.6 договору.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензією від 05.07.2016р. та листом попередженням від 17.08.2016р. про погашення заборгованості, відправлення, яких підтверджується фіскальними чеками наявними в матеріалах справи, однак відповідачем заборгованості погашено в розмірі 87 966,00 грн. не було, внаслідок чого позивач звернувся до відповідача з заявою про розірвання договору б/н про розстрочення грошових зобов'язань від 12.11.2015 р.

На підставі викладеного, позивач відзначає, що скористався наданим договором правом та розірвав договір з вимогою про дострокове виконання зобов'язання по договору, попередивши про це відповідача відповідною заявою.

Таким чином, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення основної заборгованості в розмірі 87 966,00 грн., пені - 511,56 грн. та 3% річних 84,09 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

З умов укладеного сторонами договору вбачається, що останній за своєю правовою природою є договором позики, а тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.

Приписами ст. 1046 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Положеннями ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Виходячи з наявних у справі документів, суд дійшов висновку про невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРІОРІТІ БІЗНЕС ГРУП" зобов'язань за договором б/н про розстрочення грошових зобов'язань від 12.11.2015 р. в розмірі основної заборгованості - 87 966,00 грн.

Відповідно до ст. 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

У відповідності до ст. 653 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Статтею 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідний договір вважається припиненим у зв'язку з його розірванням, однак відповідачем станом на дату розірвання договору не погашено основної заборгованості, що свідчить про невиконання своїх зобов'язань відповідачем перед позивачем в розмірі 87 966,00 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому, варто зауважити, що за загальними принципами цивільного законодавства, закріпленими у Цивільному кодексі України, правовідносини сторін ґрунтуються на їх вільному волевиявленні, що, зокрема, полягає у свободі договору, який є підставою виникнення взаємних зобов'язань та їх припинення.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач доказів сплати заборгованості, встановленої договором, не надав, доказів наявності об'єктивних причин неможливості виконання грошових зобов'язань не навів.

За таких обставин, суд визнає обґрунтованими вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором б/н про розстрочення грошових зобов'язань від 12.11.2015 р. в сумі 87 966,00 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІОРІТІ БІЗНЕС ГРУП" пені в розмірі 511,56 грн. та 3 % річних у розмірі 84,09 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно з ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами п. 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на те, що ст. 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Перевіривши правильність нарахування позивачем пені та 3% річних, судом встановлено, що заявлені до стягнення суми розраховані арифметично вірно та не перевищують розрахунку суду, а отже стягненню з відповідача підлягає 511,56 грн. пені та 84,09 грн. 3% річних.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРІОРІТІ БІЗНЕС ГРУП" (04210, м. Київ, пр. Героїв Сталінграду, 20А, код ЄДРПОУ 39721083), з будь-якого рахунку, виявленого під час виконавчого провадження, на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (07400, АДРЕСА_1) заборгованість у розмірі 87 966,00 грн. (вісімдесят сім тисяч дев'ятсот шістдесят шість гривень), пеню в розмірі 511,56 грн. (п'ятсот одинадцять гривень 56 копійок), 3 % річних у розмірі 84,09 грн. (вісімдесят чотири гривні 09 копійок) та 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень) - судового збору.

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 12.12.2016 р.

Суддя Пригунова А.Б.