Рішення

від 10.05.2007 по справі 15/20   

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/20   

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ               

10.05.2007                                                                                                Справа  №15/20

За позовом  Прокурора  м.  Ужгорода в  інтересах  держави  в  особі  Ужгородської міської  ради  та  Управління  майном  міста,  м.  Ужгород

до  Комунального  підприємства  Аптека  № 130 ЗОВО  „Фармація”  , м. Ужгород

про  визнання  недійсним  договору  оренди  нежитлового  приміщення  за адресою  :  м.  Ужгород,  вул.  Перемоги, 25  за № 145/193  від 08.07.2003 р.  та  зобов'язання  передати  це  приміщення  Управлінню  майном  міста  по  акту  приймання -  передачі ,

Суддя – голова  господарського суду   Ващиліна  Н. М.

Представники сторін:

від позивача  1 –  Полтавцева  Т. В.,  начальник  відділу  правової  роботи,  представник  за  довіреністю   № 02-11/554  від  16.10.2006 р.

від позивача  2 –  Полтавцева  Т. В.,  начальник  відділу  правової  роботи,  представник  за  довіреністю   №  вих. 969  від  16.10.2006 р.

від відповідача -   Греца Я. В., представник за  довіреністю  від 15.03.2007 р.

СУТЬ СПОРУ: Прокурором м. Ужгорода заявлено позов в  інтересах  держави  в  особі  Ужгородської міської  ради  та  Управління  майном  міста,  м.  Ужгород до  Комунального  підприємства  Аптека  № 130 ЗОВО  „Фармація”  , м. Ужгород про  визнання  недійсним  договору  оренди  нежитлового  приміщення  за адресою  :  м.  Ужгород,  вул.  Перемоги, 25  за № 145/193  від 08.07.2003 р.  та  зобов'язання  передати  це  приміщення  Управлінню  майном  міста  по  акту  приймання -  передачі .

В засіданні суду 04.04.2007р. за згодою представників сторін судом в порядку вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України для надання можливості подати суду додаткові докази з приводу своїх доводів та заперечень було оголошено перерву до 18.04.07р. та до 04.05.07р. В засіданні  04.05.07р. за згодою сторін з цих же підстав судом була  оголошена  перерва  до  10.05.07р.  до  10  год.

За  заявою  сторін  і  прокурора  спір  розглянуто  у  більш  тривалий  термін (п. 4 ст. 69 Господарського  процесуального  кодексу України).

Прокурор  у  судове  засідання  не  з'явився,  хоча  в  засіданні  04.05.07  просив  оголосити  перерву  для з'ясування  позиції  прокуратури  області  у  зв'язку з  листом  в. о.  прокурора  м.  Ужгорода  за  № 1135  вих.№ 07  від  17.04.2007 р.,  який  відкликав  позовну  заяву  „у зв'язку  з необхідністю доопрацювання”.

У  відповідності  до  частини  5 ст. 29 Господарського  процесуального  кодексу  України  відмова  прокурора  від поданого  ним  позову  не  позбавляє  позивача  права  вимагати  вирішення   спору  по  суті,  а  тому   позовна  заява  розглядається  судом  по  суті.

Представник  позивачів  підтримав  позовні  вимоги,  просить   розглянути   позов  по  суті,  подав  докази  сплати  державного  мита  і  витрат  на  інформаційно -  технічне  забезпечення судового  процесу.

                 Відповідач  заперечує  проти  позовних  вимог  з мотивів,  викладених  у  відзиві,  зокрема,  вважає,  що  він  використовує  нежитлове  приміщення в м. Ужгороді  по вул. Перемоги, 25 на  підставі  договору  оренди   за  №  145/193 від  08 липня 2003 року,  на  момент  укладення  договору  оренди  правове  регулювання  відносин  оренди (найм)  здійснювалося  у  відповідності  до  Цивільного  кодексу  УРСР від  1963 р.,  стаття  257  якого  передбачала просту письмову  форму  договорів найму (оренди)  між  юридичними  особами  незалежно  від строку  дії договору; в  подальшому  дія  вказаного  договору  була „автоматично”  продовжена у зв'язку  із відсутністю  заперечень  сторін  після закінчення  договору,  що  не  потребувало  нотаріального посвідчення  договору.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, суд встановив:

Між  Управлінням  майнової  політики  Ужгородської  міської  ради  (правонаступником  якого  є  управління   майном  міста  Ужгорода)  та Комунальним  підприємством  Аптека  №  130  Закарпатського  обласного  виробничого  об'єднання  „Фармація”  08.07.2003р. було укладено  договір  № 145/193  оренди  нежитлового  приміщення  в  м.  Ужгороді  по  вул.  Перемоги,  25  площею  372, 7 кв. м.  

У відповідності до умов даного договору такий за погодженням сторін  укладено  на  строк  з 08.07.2003 р.  до   01.02.2005 р.  

У зв'язку з закінченням строку дії договору, оскільки ні  одна із  сторін  в  місячний  термін  після  закінчення  вказаного  строку  не  заявила  про  його  припинення, договір оренди у відповідності до лист   управління  від 22.03.2005 р. (а.с. 20) вважається   продовженим   на  той  же  самий  термін  (п. 9.2.  вказаного  договору), тобто  до  01.09.2006 р.

Позивач заперечує дійсність даного договору з підстав, наведених у позовній заяві.

Аналізуючи аргументи сторін щодо відповідності оспорюваного договору вимогам чинного законодавства суд констатує наступне.

Об'єктом оспорюваного договору оренди є нерухоме майно –не житлове приміщення, яке належить до комунальної власності міста Ужгород. Відповідно, правовідносини сторін по оренді зазначеного об'єкту на момент укладення договору регламентувались Законом України „Про оренду державного та комунального майна” (в редакції Закону №98/95 ВР від 14.03.1995р. з наступними змінами) та Цивільним кодексом Української РСР (в редакції 1963р.).

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України (в редакції 01.01.2004р.), Цивільний кодекс України (далі ЦК України) застосовується до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки господарські відносини сторін, що розглядаються у цій справі, виникли до набрання чинності відповідними положеннями ЦК України та ГК України, але продовжують існувати після набрання ними чинності, до прав і обов'язків, що існують між сторонами Договором, господарським судом застосовуються, зазначені положення.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, до яких віднесено, зокрема, відповідність змісту  правочину  цьому Кодексу,  іншим актам  цивільного  законодавства.  Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.. Водночас, недотримання в момент вчинення правочину однією зі сторін вищевказаних вимог, є підставою для його недійсності.

Відповідно до вимог ст. 793 Цивільного кодексу України договір  найму  будівлі  або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої  капітальної  споруди  (їх окремої   частини)   строком   на   один  рік  і  більше  підлягає нотаріальному посвідченню. Згідно вимог статті 794 ЦК України договір  найму  будівлі  або іншої капітальної споруди (їх окремої  частини),  укладений  на  строк  не  менше  одного  року, підлягає державній реєстрації.

Статтею 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним та у відповідності до статті 236 ЦК України такий правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

На  момент  укладення  договору   № 145/193  від 08.07.2003 р.  діяв  Цивільний  кодекс  УРСР  1963 р.,  який передбачав  просту  письмову форму  договорів  найму  між  юридичними  особами  незалежно  від  строку  дії  договору.

В свою чергу, з моменту набрання чинності з 1 січня  2004 р.  Цивільного  кодексу України,  дія  якого  згідно п. 4  Прикінцевих  та  Перехідних  положень   поширена  на  правовідносини   сторін вищезазначеного  договору  оренди, чинне законодавство передбачало необхідність нотаріального посвідчення договорів найму будівлі  або  іншої  капітальної  споруди, укладених строком  на  1 рік  і  більше,  а також  державну  реєстрацію  таких  договорів   (ст. ст.  793,  794  Цивільного  кодексу  України ) .

Тобто,  на  момент  продовження   дії  договору  № 145/193  вищезазначені  норми  Цивільного  кодексу  України  діяли,  однак  ні  одна  із  сторін  договору  не  здійснила   заходи  щодо  приведення  договору  у  відповідність   до  діючого  законодавства. Матеріали справи не містять доказів про те, що сторонами узгоджувався порядок приведення існуючого між ними договору оренди у відповідності до вимог чинного законодавства чи вчинялись будь-які інші дії з цього приводу.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський   суд   оцінює   докази   за  своїм  внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі  докази  не  мають  для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Водночас, відповідно до статей 32, 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський   суд   у  визначеному  законом  порядку  встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,   не    можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На  підставі  вищевикладеного, враховуючи недоведеність позиції відповідача з приводу дійсності оспорюваного позивачем правочину, керуючись ст. ст. 203,  215, 220, 793  Цивільного  кодексу України,   позовні  вимоги  щодо   визнання недійсним  договору  оренди    за № 145/193  від 08.07.2003 р.  підлягають  задоволенню.

Водночас, нормами статті 236 Цивільного кодексу України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо  за   недійсним   правочином   права   та   обов'язки передбачалися   лише   на   майбутнє,  можливість  настання  їх  у майбутньому припиняється.

З огляду на викладене, враховуючи те, що оскільки до моменту  прийняття  рішення відбувалося  виконання  договору  (користування  приміщенням   і  сплата  орендної  плати), даний договір підлягає визнанню недійсним на майбутнє.

Вимога позивача щодо  звільнення  нежитлового  приміщення  та  зобов'язання  передати  це  приміщення  Управлінню  майном  міста  по  акту  приймання -  передачі  також підлягає задоволенню з огляду на викладене вище на  підставі  ст. ст. 216, 387 Цивільного  кодексу  України.

Керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,      

                                        СУД ВИРІШИВ:

1.  Позов задоволити  повністю .

2.  Визнати договір  оренди  нежитлового  приміщення  за адресою  :  м.  Ужгород,  вул.  Перемоги, 25  за № 145/193  від 08.07.2003 р.  недійсним  на  майбутнє .

3.  Зобов'язати  Комунальне підприємство  Аптека  № 130 Закарпатського  обласного  виробничого  об'єднання    „Фармація”  , м. Ужгород звільнити   нежитлове  приміщення  за  адресою : м. Ужгород,  вул. Перемоги, 25  та  передати  Управлінню  майном  міста  по  акту  приймання -  передачі.

4. Стягнути з Комунального підприємства Аптека  №  130  Закарпатського  обласного  виробничого об'єднання „Фармація” (м. Ужгород, вул. Перемоги, 25, р/р 2600330011921 в УСБ,  код 20453407, МФО 312011)  на  користь Управління  майном  міста  (м.  Ужгород, пл. Поштова, 3, р/р 37114001001358 в  УДК в Закарпатській  області, МФО 812016,  код  20442548)  суму 85  грн.  у  відшкодування  витрат  по  оплаті  державного  мита  та  118 грн.  у  відшкодування  витрат  на  інформаційно –технічне  забезпечення  судового  процесу.

5. Рішення суду вступає в законну силу в порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України за згодою сторін 10.05.2007р. було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, яке оформлене відповідно до статті 84 ГПК України та підписано 11.05.2006р.

Суддя                                                                                  Ващиліна  Н.М.