Ухвала

від 07.12.2016 по справі 761/10573/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

ухвала

іменем україни

07 грудня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Дем 'яносова М.В. , Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю на рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Фірма «Т.М.М.» - ТОВ) звернулося до суду з позовом, посилаючись на те, що позивач є експлуатуючою організацією будинку АДРЕСА_1, надає житлово-комунальні та інші послуги мешканцям будинку.

ОСОБА_6 офіційно зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 та користується житлово-комунальними та іншими послугами, які надає Фірма «Т.М.М.» - ТОВ .

У період з жовтня 2010 року по червень 2014 року позивачем було виставлено до оплати рахунки за надані послуги на суму 143 554,68 грн, однак відповідачем не було оплачено надані послуги.

У серпні 2014 року Фірма «Т.М.М.» ТОВ звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_6 заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 143 554,68 грн.

30 вересня 2014 року Шевченківським районним судом м. Києва видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_6 коштів у розмірі 143 554,68 грн, який скасовано ухвалою суду від 23 лютого 2015 року за заявою відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 143 554,68 грн та судовий збір.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Т.М.М.» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Т.М.М.» заборгованість в сумі 28 201,60 грн та 282,01 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості відмовлено.

У касаційній скарзі Фірма «Т.М.М.» - ТОВ просить скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402- VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг, які надавалися Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ, а тому зобов'язаний сплачувати кошти за їх користування. При цьому, в рахунок погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з січня 2012 року по липень 2014 року судом враховано 69 123,56 грн, що були сплачені ОСОБА_7, а також застосовано строк позовної давності до вимог позивача за період з жовтня 2010 року по вересень 2011 року на суму 46 229,52 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_7 є власником квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 зареєстровані у даній квартирі. Особистий рахунок відкрито на ОСОБА_7, яка в квартирі не зареєстрована.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що лише власнику належить право укладати договори про надання послуг та лише власник має тягар утримання майна, що йому належить.

Відповідач вселився у квартиру зі згоди власника, з позивач не укладав з ним жодних угод та не має перед ним будь-яких обов'язків.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_7 є власником квартири АДРЕСА_1 що підтверджується свідоцтвом про право власності НОМЕР_1 від 04 березня 2004 року.

Згідно з довідкою № 5 форми № 3, виданою 28 травня 2014 року Фірмою «Т.М.М.» - ТОВ, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають: ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, особистий рахунок відкритий на ОСОБА_7, яка у даній квартирі не зареєстрована.

Сторонами підтверджено, що Фірма «Т.М.М.» - ТОВ є експлуатуючою організацією будинку АДРЕСА_1, яка надає житлово-комунальні послуги мешканцям цього будинку.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоч у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Такимчином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов 'язані оплатити житлово -комунальні послуги , якщо вони фактично користувалися ними . Факт відсутності договору про надання житлово -комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі .

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 130 ЦПК України під час попереднього судового засідання суд уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову; вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі тощо.

Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та у порушення вимог ст. ст. 212 - 214 ЦПК України належним чином не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, не залучив до участі у справі власника та усіх зареєстрованих у квартирі осіб (споживачів) та вирішив питання, яке може вплинути на їх права та інтереси, порушивши вимоги частини четвертої статті 10, статті 57 ЦПК України, не з'ясував всіх фактичних обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Фірми «Т.М.М.» - Товариство з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 10 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий0Головуючий0 Головуючий М.В. Дем 'яносов Судді: Ю.Г. Іваненко А.В. Маляренко О.М. Ситнік О.В. Ступак