Рішення

від 01.12.2016 по справі 910/18551/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2016Справа №910/18551/16

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островськиій О.С.

розглянувши справу № 910/18551/16

за позовом державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний

завод ім. О.М. Макарова»;

до товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Російський

прокат»;

про стягнення 919,37 грн.

Представники сторін:

від позивача: Кравченко Л.С., довіреність № 157/1178 від 30.12.2015р.;

від відповідача: Безсмертних С.В., довіреність № 285/11-2016 від 30.11.2016р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулось державне підприємство «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» (надалі - позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Російський прокат» (надалі - відповідач) про стягнення 919,37 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору № 15/166 від 09.09.2013р. у визначений строк не поставив товар, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у сумі 463,16 грн., та за прострочення поставки товару позивачем нараховані пеня в сумі 423,79 грн. та 32,42 грн. - штраф.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2016р. порушено провадження у справі № 910/18551/16 та призначено її розгляд на 10.11.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2016р. розгляд справи відкладено на 01.12.2016р., у зв'язку з неявкою представника позивача, неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів.

14.11.2016р. через відділ діловодства суду від представника відповідача отримано відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує, що між позивачем та відповідачем було проведено взаємозалік однорідних вимог, у зв'язку з чим заборгованість за спірним договором у відповідача відсутня. Крім того відповідач звертає увагу на порушення позивачем вимог договору щодо досудового врегулювання спору мирним шляхом.

Присутнім у судовому засіданні 01.12.2016р. представником позивача підтримано заявлені позовні вимоги в повному обсязі. В усних поясненнях представник позивача заперечив про проведення взаємозаліку та зазначив, що лист про залік взаємних вимог за вих. № 166/448 від 01.11.2016р. зі сторони позивача підписано неуповноваженою особою.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.09.2013 р. між позивачем (за договором - покупець) та відповідачем (за договором - постачальник) було укладено договір № 15/166, відповідно до п.1.1 якого відповідач зобов'язався постачати, а позивач отримати й оплатити в обсязі та по ціні відповідно до специфікації, зазначеної в п.1.1 договору, товар, загальна вартість якого склала 967 710,00 грн. з ПДВ.

За умовами п.2.2 договору загальна вартість договору на час його підписання становить 967 710,00 грн. з ПДВ.

Сплата партії товару відповідно до вимоги позивача по цьому договору здійснюється позивачем у формі попередньої сплати вартості, вказаної у договорі на підставі рахунку відповідача, за узгодженими цінами, у повному обсязі - 100% (п.2.3 договору).

Відповідно до п.3.2 договору, партія товару постачається протягом 10 календарних днів з часу її сплати.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.10.2013р. на підставі виставленого відповідачем рахунку № СФ-0000852 від 15.10.2013р., позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 4417,87 грн. від вартості партії товару, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою банку з рахунку позивача за 21.10.2013р.

Однак, у строк, обумовлений сторонами, тобто до 31.10.2013р., відповідачем позивачу було поставлено товар частково на суму 3295,59 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000039 від 24.10.2013р. та приходним ордером № 51 від 28.10.2013р. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Позивач цінними листами з описом вкладеного звертався до відповідача з вимогою вих. № 157/1017 від 11.11.2015р. та претензією за № 157/п-49 від 02.08.2016р. про повернення передплачених коштів, на які товар поставлено не було в сумі 463,16 грн. Однак, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Як зазначає відповідач та не заперечується позивачем, 02.11.2016р. платіжним дорученням № 951 від 02.11.2016р. відповідач здійснив часткову оплату заборгованості в сумі 139,16 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що відповідачем не виконано зобов'язання щодо поставки товару в повному обсязі та не повернуто грошові кошти, у зв'язку з чим позивач просить стягнути перераховані відповідачу грошові кошти у сумі 324,00 грн. у судовому порядку.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з статтею 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищевикладене, суд встановив, що відповідач свої зобов'язання по поставці товару виконав неналежним чином, що призвело до виникнення боргу станом на день звернення позивача з позовом до суду в сумі 463,16 грн. Відповідач частково оплатив заборгованість у сумі 139,16 грн. лише 02.11.2016р., що підтверджується платіжним дорученням № 951 від 02.11.2016р., тобто після подання позову до суду (згідно штампу поштової установи на конверті, скерованому на адресу суду - 05.10.2016р.). У зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу по поставці товару у сумі 139,16 грн. підлягають припиненню на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, з віднесенням судових витрат у цій частині, відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, на відповідача, оскільки звернення позивача з позовом до суду було зумовлено неправильними діями відповідача.

Відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню в розмірі 324,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що між позивачем та відповідачем 01.11.2016р. було проведено взаємозалік однорідних вимог, про що свідчить лист про залік взаємних вимог вих. № 166/448 від 01.11.2016р., після здійснення якого заборгованість відповідача за спірним договором складала 139,16 грн. Вказана сума була сплачена відповідачем 02.11.2016р., у зв'язку з чим заборгованість за спірним договором у відповідача відсутня. Крім того відповідач звертає увагу на порушення позивачем вимог договору щодо досудового врегулювання спору мирним шляхом.

Позивач вказує на те, що сторонами в досудовому порядку не врегульовано питання щодо взаємозаліку однорідних вимог на суму 324,00 грн., а лист про залік вих. № 166/448 від 01.11.2016р. зі сторони позивача підписано неповноважною особою.

Судом відхиляються заперечення відповідача проти позовних вимог, у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази проведення заліку однорідних вимог між позивачем та відповідачем на суму 324,00 грн. Також, в матеріалах справи відсутні докази наявності повноважень у Машковського В.А. - начальника управління МТП, на підписання від імені позивача лист про залік взаємних вимог на суму 324,00 грн. Доказів протилежного сторонами суду не надано.

Щодо твердження відповідача, що позивачем не дотримано порядку досудового врегулювання спору, як це передбачено умовами п.7.1. договору, суд бажає зазначити наступне.

Так, дійсно, п.7.1 договору встановлено, що сторони докладаються усіх зусиль щодо врегулювання розбіжностей, якщо такі виникнуть, дружнім шляхом.

Досудове врегулювання господарських спорів передбачено статтею 5 ГПК України, згідно якої сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.

Однак, Закон, навіть за умови встановлення сторонами договором досудового врегулювання спору, не позбавляє права однієї із сторін права на звернення до суду за захистом свого порушеного права та охоронюваного законом інтересу.

Так, Рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України від 9.07.2002 р. N15-рп/2002 встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом , а не обов'язком особи , яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за порушення виконання зобов'язання 423,79 грн. пені та 32,42 грн. - штрафу.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п.1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Суд, дослідивши умови спірного договору, встановив, що його умовами не передбачено відповідальності відповідача у вигляді сплати штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання по поставці товару, з порушенням строку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій. Дана позиція також наведена у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 32,42 грн.

Умовами п.6.4 договору сторонами погоджено, що при порушенні терміну постачання товару відповідач сплачує пеню в розмірі 0,5% від вартості непоставленого товару за кожен календарний день затримки відвантаження товару позивачу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору в господарському суді відповідачем не заперечений факт непоставки товару та не надано доказів поставки, відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені, визнав його обґрунтованим, у зв'язку з чим позовна вимога в частині стягнення пені підлягає задоволенню повністю.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, п.1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 139,16 грн.

3.Стягнути товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Російський прокат» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12; код ЄДРПОУ 33349279) на користь державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» (49047, м. Дніпропетровськ, вул. Криворізька, 1; код ЄДРПОУ 14308368) 324 грн. - основного боргу, 423 грн. 79 коп. - пені, 1329 грн. 41 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 06.12.2016р.

Суддя А.І. Привалов