Рішення

від 16.11.2016 по справі 910/18270/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2016Справа №910/18270/16

За позовом Міністерства оборони України

До Приватного підприємства «Торгово-промислове підприємство «Політор»

про стягнення 21861,00 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Ніколова В.М. - представник, дов. № 220/819/8 від 30.12.15 р.

Від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Торгово-промислове підприємство "Політор" про стягнення коштів у розмірі 21861,00 грн., а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем на виконання умов Договору №286/3/15/480 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби від 20.10.2015 не було вчасно здійснено поставку продукції, передбачену умовами договору, в результаті чого позивачем нараховано штрафні санкції у зазначеному розмірі, які останній просить суд стягнути в поданому позові.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/18270/16 та призначено до розгляду на 26.10.2016.

Ухвалою суду від 26.10.2016 р. розгляд справи відкладено на 16.11.16р.

У судові засідання 26.10.2016 р. та 16.11.16р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 26.10.2016 р. та 16.11.16р. не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №0103039252477 та №0103040865172.

Судом повідомлено, що в судовому засіданні 16.11.16р. представником позивача подане клопотання б/н від 16.11.16р. про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи долучено судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час проведення судового засідання 16.11.16р. суду не надано.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача до суду на час проведення судових засідань не надходило.

Документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, витребувані ухвалами суду від 06.10.2016р. та 26.10.2016р., відповідачем суду не надано.

Про поважні причини неявки представника відповідача в судові засідання 26.10.16р. та 16.11.16р. суд не повідомлено.

Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останнім станом на час судового засідання 16.11.16р. не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також той факт, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача не заявлено.

Представник позивача у судовому засіданні 16.11.16р. підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, надав пояснення по справі, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідно до рішення комітету з конкурсних торгів Міністерства оборони України (витяг з протоколу від 07.10.15р. № 75/641/5) 20 жовтня 2015р. між Міністерством оборони України (замовник за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством «Торгово-промислове підприємство «Політор» (постачальник за договором, відповідач у справі) було укладено Договір № 286/3/15/480 від 20.10.2015 про поставку товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальних зобов'язується у 2015 році поставити Міністерству оборони України одяг дитячий, спортивні костюми та інший одяг, аксесуари та деталі одягу, трикотажні (лот 4. Рукавички трикотажні тип І двійні з напіввовняної пряжі чорного кольору), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у договорі.

Розділами 2 - 8 Договору сторони узгодили умови щодо якості товару, ціни договору, порядок здійснення оплати, поставки товару, права та обов'язки сторін, відповідальність сторін тощо.

Відповідно до п. 10.1 Договору він набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.15 р., а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений сторонами Договір за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до п. 1.2 Договору номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміну) виконання договору, визначаються специфікацією, згідно з якою ціна товару - рукавички трикотажні тип І двійні з напіввовняної пряжі чорного кольору в кількості 45 000 шт. по ціні 24,29 грн. за одиницю, становить 1093050,00 грн., а строк постачання - до 15.12.2015 включно.

Додатково до Договору між сторонами було підписано Додаток № 1 до Договору «Рознарядка Міністерства оборони України за Специфікацією», копія якої наявна в матеріалах справи, за умовами якої замовником та постачальником погоджено місце постачання товару, адресу, кількість та строки поставки товару в загальній кількості 45 000 шт. в строк до 15.12.15 р. (включно), а також Додаток № 2 до Договору «Ростовка міністерства оборони України за Специфікацією» та Додаток № 3 до Договору «Графік постачання рукавчиок трикотажних тип І двойних з напіввовняної пряжі чорного кольору», яким визначено кінцевий термін постачання до 15.12.15 р. (включно).

Умовами п.п. 5.1, 5.2 Договору сторони погодили, що товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Строк поставки товару визначений у специфікації договору.

Місцем поставки товару є центри забезпечення речовим майном та об'єднані центри забезпечення Міністерства оборони України (одержувачі замовника), що визначені в рознарядці Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною цього договору, з обов'язковим дотриманням передбачених ними вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень.

Датою поставки товару вважається дата, вказана ордержувачем замовника у акті приймального контролю якості товару та видатковій накладній постачальника (п. 5.3 Договору).

За змістом п. 2.7, 2.8 вказаного Договору приймання товару оформляється актом приймального контролю (якості), який повинен бути складений військовим представництвом Міністерства оборони України. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання товару по якості та направляється замовнику після відправки товару разом з рахунком-фактурою.

Приймання товару за кількістю та якістю у всіх випадках, які не врегульовані положеннями цього Договору, здійснюється одержувачем замовника відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів України СРСР від 15.06.65 р. № П-6, та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів України СРСР від 25.04.66р. № П-7. Належним чином оформлені документи (видаткова накладна постачальника та повідомлення-підтвердження) є підтвердженням та оприбуткування за обліком товару.

Отже, судом за матеріалами справи встановлено та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що на виконання умов вищевказаного Договору відповідач зобов'язався поставити замовнику товар в строк до 15.12.15 р. на загальну суму 1 093 050,00 грн. (без ПДВ).

При цьому згідно п.п. 6.3.1 п.6.3 Договору визначений обов'язок постачальника забезпечити поставку товару у встановлені Договором строки, якому кореспондує передбачений п.п.6.1.2 п.6.2 Договору обов'язок замовника прийняти поставлений товар згідно з належним чином оформленим і підписаним актом приймального контролю якості товару.

Як встановлено судом за матеріалами справи, у відповідності до вказаних умов Договору позивачем здійснено поставку товару рукавчики трикотажні тип І двійні з напів вовняної пряжі чорного кольору ДСТУ 5007-87 та зразку - еталонув кількості 45000 пар загальної вартістю 1 093 050,00 грн., на підтвердження чого позивачем надано копію підписаної представниками постачальника, замовника та засвідченої печатками сторін видаткової накладної № 235 від 16.02.15р. на вказану суму, а також підписаного уповноваженими представниками замовника і постачальника Акту приймального контролю (якості) товару від 16 грудня 2015 року, згідно якого зазначені в акті вироби в кількості 45000 пар завезені на склад (в/частину) А2678, прийняті та взяті на облік 17.12.15 р., тобто з порушенням визначеного Договором строку постачання.

При цьому доказів зміни сторонами строку постачання товару згідно Договору, графіку постачання та специфікації матеріали справи не містять.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

В свою чергу заперечень щодо факту поставки товару за вказаною видатковою накладною та актом приймального контролю (якості) товару позивачем суду не надано.

Доказів пред'явлення претензій щодо якості та кількості поставки товару, а також заперечень щодо наявності передбачених п.п. 2.3, 2.7 Договору документів від позивача до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Приватним підприємством «Торгово - промислове підприємство «ПОЛІТОР» умов Договору в частині кількості та якості поставленого товару з боку позивача відсутні.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми).

Згідно з положеннями п. 4.1 Договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 30 банківських днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику належним чином оформленого рахунку-фактури на відвантажений товару, підписаного керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

Поряд зі цим станом на час проведення судового засідання 16.11.16р. доказів наявності претензій відповідача як постачальника з питань здійснення оплати та/або спору щодо заборгованості позивача з оплати поставленого відповідачем товару в матеріалах справи відсутні.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як визначено умовами Договору, зокрема, п. 7.2, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (штраф, пеня) у розмірах, передбачених п. 7.3 Договору.

При цьому виходячи з положень спірного Договору, можливість здійснення відповідачем постачання товару позивачеві як замовнику жодним чином не ставиться в залежність від виконання Міністерством оборони України обов'язків з оплати вартості останнього.

В свою чергу з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією № 286/6/749 від 11.02.16 р., копія якої наявна в матеріалах справи, про сплату нарахованої пені в сумі 21 861,00 грн.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, станом на момент подання позовної заяви відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 21861,00 грн., яку позивач просив стягнути в поданій позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження належного та вчасного виконання зобов'язань за Договором, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № 286/3/15/480 про поставку товарів для державних потреб (за кошти Державного бюджету України) або окремих його положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом звертається увага, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов'язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного Договору, а саме щодо здійснення фактичної поставки товару в строк, визначений умовами Договору.

Як передбачено приписами ч. 1 ст. 212 Цивільного кодексу України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Разом з тим, ч.1 ст. 613 передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Натомість, як встановлено судом, умови Договору в частині визначеної сторонами дати поставки товару - 15.12.15 р. не містять жодних відкладальних обставин у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України для невчинення дій з поставки/вчасної поставки товару.

Окрім того, жодних доказів наявності повідомлень відповідачем позивача як замовника щодо неможливості вчасного виконання своїх зобов'язань з поставки за Договором та/або наявності перешкод для здійснення останніх матеріали справи не містять.

Згідно приписів ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ст. 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов Договору у визначений строк поставку продукції не здійснив, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Так, як зазначалось судовище, пунктом 7.3.4 Договору сторони погодили, що за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує пеню в розмірі 1 % вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості договору.

Із встановлених судом обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини поставки, в межах яких відповідач повинен був поставити товар. При цьому суд звертає увагу, що зобов'язання поставити товар за своєю природою не є грошовим зобов'язанням.

Та обставина, що за порушення передбаченого строку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді пені у розмірі 1 % від вартості непоставленого товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день такого прострочення не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов'язанням.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2013 у справі №с908/43-13-г.

Отже, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) продукції, факт якого належним чином підтверджується матеріалами справи, суд приходить до висновку, що передбачений умовами Договору розмір пені узгоджується з приписами ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України та, відповідно, про правомірність застосування позивачем передбаченої п.п. 7.3.4 Договору штрафної санкції у вигляді пені.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо поставки товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 21861,00 грн. за період з 16.12.15 р. по 17.12.15 р., яку він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку пені, суму заявлених до стягнення грошових коштів було обчислено позивачем з наступного від дня, в який мала відбутися поставка товару відповідачем, а саме 16.12.15 р., що відповідачє нормам чинного законодавства.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені судом встановлено, нарахований позивачем та заявлений до стягнення розмір пені в сумі 21 861,00 грн. відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та умовам Договору і є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 21861,00 грн. підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03. 12 р. "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань з поставки товару за Договором у встановлений строк та правомірність нарахованої в зв'язку з цим пені, розмір заборгованості зі сплати якої відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів вчасної поставки товару відповідач суду не представив, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 21861,00 грн. пені підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Торгово-промислове підприємство "Політор" (03027, м. Київ, вул. Садова, буд. 6, код ЄДРПОУ 22925135) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) 21861,00 (двадцять одна тисяча вісімсот шістдесят одна) грн. 00 коп. пені та 1378 (тисячу триста вісімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 09 грудня 2016 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон