Рішення

від 06.12.2016 по справі 914/2759/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2016р. Справа№ 914/2759/16

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Краєвському І.В.

за позовом: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, Львівська область, м.Львів,

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Взуття плюс», Львівська область, м.Львів,

про стягнення заборгованості та неустойки

ціна позову: 174 197,79 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 20.10.2016р. №2302-вих-4475);

Відповідача: не з'явився

Суть спору.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Взуття плюс» про стягнення заборгованості та неустойки; ціна позову: 174197,79 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 31.10.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 08.11.2016р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалах від 08.11.2016р. та від 22.11.2016р. у справі, зокрема, у зв'язку з неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду у справі, зокрема, щодо подання відзиву на позовну заяву.

Впродовж розгляду справи представнику Позивача по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала повністю, надала усні пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідач явку особисто чи повноважного представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; у разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали суду по даній справі надсилались Відповідачу за вказаною у позовній заяві адресою місцезнаходження Відповідача: 79035, Львівська область, м. Львів, вул. Зелена, 153.

З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 №1556/5 (з подальшими змінами).

Конверти з ухвалами Господарського суду Львівської області по даній справі скеровані Відповідачу, підтвердженням чого є витяги з реєстрів вихідної кореспонденції суду, та повернені на адресу суду із відміткою «За закінченням терміну зберігання» поштові конверти із процесуальними документами у справі.

Крім того суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Також суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами та доповненнями), що за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

З врахуванням вищенаведених доводів, втому числі беручи числі копії реєстрів поштових відправлень суду та інші наявні в матеріалах справи докази щодо пересилання Відповідачеві ухвал суду по даній справі, суд зазначає про повне виконання судом вимог ч.1 ст.64 та ст.87 ГПК України, а відтак, - приходить до висновку, що Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань по даній справі.

При цьому суд зазначає, що Відповідач повторно не забезпечив явку представника в судове засідання та не повідомив суд про причини неявки.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4 -3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судових засіданнях впродовж розгулу справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

При цьому, з врахуванням вимог ст.69 ГПК України, суд зазначає про відсутність правових підстав до подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника Позивача, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

06.03.2012р. між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі - Позивач, Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Взуття Плюс» (надалі - Відповідач, Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №С-8173-12 (надалі - Договір), згідно умов якого (п.1.1), Орендодавець, на підставі наказу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 03.10.2011р. №311-О та від 14.02.2012р. №57-О, ОСОБА_2 оренди від 17.10.2008р. №С-6692-8, зобов'язувався передати, а Орендар прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 1096,3 м.кв., а саме: нежитлові приміщення першого поверху, що позначені в технічній документації під літерами 1-1, 1-2,1-3,1-4,1-5, 1-6 в будівлі В-1; 1-19, 1-20, 1-21, 1-22 в будівлі А-3, 1-10 в будівлі Г-1, які розташовані за адресою: м.Львів, вул.Зелена, 153 (надалі - Об'єкт оренди), що знаходяться на балансі ТзОВ ЖЕП «Стимул-Сихів» (далі - Балансоутримувач).

Згідно пункту 2.1. ОСОБА_2 об'єкт оренди буде використовуватись Орендарем для майстерні по ремонту одягу - 216,8 м.кв.; майстерні з ремонту меблів - 219 м.кв.; складу - 630,9 м.кв.; котельні - 29,6 м.кв.

Відповідно до п.3.1. ОСОБА_2, приймання-передача об'єкта оренди здійснюється Орендарем та Балансоутримувачем.

Згідно п. 4.1 ОСОБА_2, термін його дії визначено на 2 роки та 364 дні з 06.03.2012р. до 09.03.2015р. включно.

У разі відсутності заяви однієї з Сторін про припинення або зміну умов ОСОБА_2 протягом одного місяця після закінчення терміну дії ОСОБА_2, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені ОСОБА_2 (п. 4.3. ОСОБА_2).

Згідно п.5.1 ОСОБА_2, розмір орендної плати за Об'єкт оренди визначається відповідно до чинної на момент укладення ОСОБА_2 розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Львова, затвердженої ухвалою Львівської міської ради від 09.04.2009 року №2569 і складає (216,8 х 1785,46 х 0,04) + (219,0 х 1785,46 х 0,04) + (630,9 х 1785,46 х 0,04) + 19,6 х 1785,46 х 0,12)12 х 1,001 х 1,000 х 1,002 х 1,002 = 6911,44грн. без ПДВ за перший місяць оренди з врахуванням індексу інфляції. Врахувати індекс інфляції за лютий 2012р.

У відповідності до п.9.1 ОСОБА_2, повернення Орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії ОСОБА_2 або дострокового його припинення чи розірвання; сторони повинні приступити до передачі об'єкта оренди протягом 5 днів з моменту закінчення терміну оренди (п. 9.2 ОСОБА_2).

Згідно з п.9.3 ОСОБА_2, об'єкт оренди повинен бути переданий Орендарем та прийнятий Орендодавцем (чи за його дорученням - Балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї з подій, вказаних в п.9.1 цього ОСОБА_2. При передачі об'єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується Сторонами (п. 9.4).

У п.9.5 ОСОБА_2 зазначено, що об'єкт оренди вважається переданим Орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання.

Приписами п.10.1 ОСОБА_2 встановлено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за ОСОБА_2 сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.07.2015р. у справі №914/1239/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Взуття Плюс» до Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання ОСОБА_2 продовженим та визнання права на оренду нерухомого майна та за зустрічним позовом Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Взуття Плюс» про зобов'язання повернути об'єкт оренди (виселення) в задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено повністю, вирішено виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Взуття плюс» з нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 153, загальною площею 1096,3 м кВ та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Взуття плюс» на користь Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради 1218 грн. судового збору за розгляд зустрічного позову.

Вказане Рішення не оскаржувалось, набрало законної сили в порядку статті 87 ГПК України 04.08.2015р., та, у відповідності до частини п'ятої статті 124 Конституції України і ч.1 ст.115 ГПК України, є обов'язковим до виконання на всій території України.

04.08.2015 року Господарським судом Львівської області видано Накази про примусове виконання Рішення Господарського суду Львівської області від 21.07.2015р. у справі №914/1239/15.

Окрім того, Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.07.2015р. у справі №914/1239/15 встановлено, що Договір припинив свою дію 04.03.2015 року у зв'язку із закінченням строку, н який його було укладено.

Відповідно до частини другої статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

ОСОБА_1, Відповідачем свого обов'язку з повернення об'єкту оренди у зв'язку із припиненням ОСОБА_2 в добровільному порядку не виконано, і, 05.11.2015р. постановою Державного виконавця Сихівського відділу Державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_3 закінчено виконавче провадження ВП №48546742 з примусового виконання Наказу про примусове виконання Рішення Господарського суду Львівської області від 21.07.2015р. у справі №914/1239/15 про виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Взуття плюс» з нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 153, загальною площею 1096,3 м кв.

Відповідно до довідки Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 07.10.2016р. №4-2302-1349, заборгованість Відповідача перед Позивачем станом на 30.09.2016р. складає 174197,79 грн., яка складається із боргу із сплати орендної плати в розмірі 51937,76 грн. та неустойки за користування річчю за час прострочення в розмірі 122260,03 грн.; заборгованість виникла за період з 01.05.2015р. по 05.11.2015р.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 51937,76 грн. боргу із сплати орендної плати та 122260,03 грн. неустойки за користування річчю за час прострочення.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», об'єктами оренди є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Приписами ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України встановлено, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» та п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.05.2012р. N01-06/735/2012 «Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України», що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним.

Згідно абзацу 1 п.8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 №01-06/1666/14 для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

В Постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2014 року вказано, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція міститься в Постанові Вищого господарського суду України від 02.09.2014 у справі №927/1215/13 та абз.3 п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 №01-06/1666/14, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Приписами ч.1 ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У відповідності до ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту договір найму припиняється.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, обов'язок з повернення Об'єкту оренди за ОСОБА_2 у зв'язку із закінченням терміну його дії виник у Відповідача 04.03.2015 року та повинен був ним бути виконаний протягом п'ятнадцяти днів (п. 9.1, 9.3 ОСОБА_2) - по 19.04.2015 року включно.

Відтак, прострочення обов'язку із повернення Об'єкту оренди за ОСОБА_2 виникло у Відповідача з 20.04.2015 року.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем зобов'язання щодо сплати орендної плати, неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди у зв'язку із закінченням ОСОБА_2, а також повернення Об'єкта оренди шляхом передачі за актом приймання-передачі нежитлових приміщень; беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо неповернення Об'єкта оренди згідно умов ОСОБА_2, перевіривши розрахунок сум нарахованої орендної плати та неустойки, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 51937,76 грн. боргу зі сплати орендної плати та 122260,03 грн., неустойки за користування річчю за час прострочення є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до вимог ст. 4 -7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

06.12.2016р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 12.12.2016р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2612,97 грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4 -3 , 4 -5 , 4 -7 , 22, 33, 34, 38, 43, 49, 75, 82-85, 87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 759, 762, 785, 795 Цивільного кодексу України, ст.ст.2, 4, 18, 19, 26, 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Взуття Плюс» (79035, Львівська область, м.Львів, вул.Зелена, буд.153; ідентифікаційний код 19162691) на користь Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, Львівська область, м.Львів, пл.Галицька, буд.15; ідентифікаційний код 25558625) 51937,76 грн. боргу зі сплати орендної плати, 122260,03 грн. неустойки за користування приміщенням та 2612,97 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.