Рішення

від 12.12.2016 по справі 914/2748/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2016р. Справа№ 914/2748/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Україна», м. Пустомити, Львівська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротракпартс», м.Львів;

про стягнення грошових коштів за договором поставки № 183 від 05.06.2015р. в сумі 113 073,97 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Сало О.А.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю від 16.11.2016р.

Від відповідача : не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області 27.10.2016 року надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротракпартс» про стягнення грошових коштів за договором поставки № 183 від 05.06.2015р. в сумі 113 073,97 грн.

Ухвалою суду від 28.10.2016р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 21.11.2016р.

З підстав зазначених в ухвалі суду від 21.11.2016р. розгляд справи відкладено на 05.12.2016р., а 05.12.2016р. на 12.12.2016р.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач порушив умови Договору поставки № 183 від 05.06.2015р., не оплативши вартість отриманого товару в сумі 100 000,00 грн. та за неналежне виконання умов Договору, позивач просить стягнути 2 794,52 грн. пені, 279,45 грн. 3% річних та 10 000,00 грн. штрафу.

В судовому засіданні 12.12.2016р. представник позивача позовні вимоги підтримує з підстав зазначених в позовній заяві, просить позов задоволити та стягнути суму заборгованості в сумі 113 073,97 грн., з яких: 100 000,00 грн. основна заборгованість, 2 794,52 грн. пені, 279,45 грн. 3% річних та 10 000,00 грн. штрафу.

Відповідач в черговий раз у судове засідання 12.12.2016р. явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, відзиву на позов не надав.

Поштова кореспонденція з ухвалою про порушення провадження у справі повернута без вручення з відміткою: «за закінченням терміну зберігання», яка надсилалась судом на адресу: 79059, АДРЕСА_1, що зазначена позивачем у позовній заяві та вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних - осіб підприємців та громадських формувань.

Ухвали суду про відкладення розгляду справи направлялись судом а зазначену адресу.

Відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 12.02.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Проаналізувавши матеріали справи, судом встановлено наступне.

05.06.2015р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки № 183 (далі - «Договір»).

Згідно п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умов, визначених даним Договором.

Кількість фактичного переданого товару вказується у видатковій накладній, що видається на кожну партію товару (п.2.2 Договору).

На виконання умов Договору, позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на суму 100 000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 14295 від 14.09.2016р., що підписана та скріплена печатками сторін без жодних застережень.

Відповідно п. 6.1. Договору покупець зобов'язаний оплатити постачальнику отриману конкретну партію товару протягом 7 (семи ) календарних днів з дати оформлення видаткової накладної. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів покупця на банківський рахунок постачальника (п.6.2. Договору).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач покладені на нього зобов'язання щодо оплати отриманого товару згідно видаткової накладної 14295 від 14.09.2016р. на суму 100 000,00 грн. за Договором не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість за поставлений товар в сумі 100 000,00 грн., що підтримується позивачем та належними та допустимими доказами не заперечується відповідачем.

Належних та допустимих доказів оплати за поставлений товар згідно видаткової накладної 14295 від 14.09.2016р. відповідачем не надано.

За неналежне виконання умов Договору позивач просить стягнути 2 794,52 грн. пені, 279,45 грн. 3% річних та 10 000,00 грн. штрафу.

Доказів повного чи часткового погашення заборгованості станом на день розгляду справи сторонами до суду не надано.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Між сторонами у справі виникли зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу (поставки) в силу пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари)в сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено - якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджено виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором. Виконання обов'язку проведення відповідачем оплати вартості отриманої продукції не підтверджений. Відповідач не подав належних та допустимих доказів на заперечення факту існування заборгованості на суму 100 000,00 грн.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за Договором в сумі 100000,00 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснив перевірку нарахування 3 % річних встановив, що нараховані позивачем 3% річних в сумі 279,45 грн., нараховані правомірно та підлягають стягненню.

Відповідно до п.7.1. Договору у випадку порушення строків оплати товару, встановлених умовах Договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення до моменту закінчення такого прострочення. У випадку прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів покупець окрім пені сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ч.6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Така позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2012року №06/5026/1052/2011 та відображено в інформаційному листі Вищого господарського суду №01-06/908/2012 від 13.07.2012р.

Зазначена правова позиція, також вбачається в п. 4 оглядового листа від 29.04.2013 № 01-06/767/2013 Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, враховуючи статтю 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Суд здійснив перевірку нарахування штрафних санкцій прийшов до висновку, що заявлені позивачем до стягнення пеня в сумі 2 794,52 грн. та штраф у розмірі 10% від суми простроченої заборгованості в розмірі 10 000,00 грн., нарахований правомірно і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Згідно з ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи зі змісту наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 193, 230, 232, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 509, 526, 530, 549, 599, 610-612, 625, 626, 627, 629 Цивільного кодексу України, та ст.ст. 22, 33, 34, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євротракпартс» (79059, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 38974426) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Україна» (81100, Львівська область, м. Пустомити; вул. Б. Хмельницького, 10А; ідентифікаційний код 35775727) 100 000,00 грн. заборгованість за поставлений товар, 2 794,52 грн. пені, 279,45 грн. 3% річних, 10 000,00 грн. штрафу та 1 696,11 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Суддя Коссак С.М.