Постанова

від 17.04.2007 по справі 15-3/136-04-4870а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15-3/136-04-4870А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        "17" квітня 2007 р.Справа   № 15-3/136-04-4870А

   09 год. 51 хв.                                                                                 м. Одеса

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючого судді                      В.С. Петрова

При секретарі                              М.Д. Стойковій

За участю представників:           

від позивача  –   Чубатюк І.В.;

від відповідачів:

1)  ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” –Лопатанов С.В.,

     Казарновський О.Л.;

2)  ТОВ „Дан” –не з'явився,

        розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державної податкової адміністрації в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ізмаїльський технікум економіки та права” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Дан” про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова адміністрація в Одеській області звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою та уточненнями до неї до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ізмаїльський технікум економіки та права” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Дан” про стягнення з ТОВ „Дан” на користь ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” грошові кошти, отримані за договором № 112 від 23.12.2003 р., в розмірі 64 530 грн. та стягнути з ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” на користь держави майно, одержане ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” відповідно до договору № 112 від 23.12.2003 р., на загальну суму 64 530 грн., посилаючись на наступне.  

23.12.2002 року ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” уклало з ТОВ „Дан” договір купівлі - продажу № 112, за яким ТОВ „Дан” продало ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” учбові завдання на загальну суму 25 164 грн. та методичні вказівки на загальну суму 39 366 грн., що підтверджується накладними від 15.01.2003 року та податковою накладною від 15.01.2003 року № 15 на загальну суму 64 530 грн. (у т.ч. ПДВ 10755,22 грн.), а також платіжним дорученням ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” від 14.01.2003 року № 15 на суму 64 530 грн.

Так, ДПА в Одеській області вважає, що вказаний договір був укладений ТОВ „Дан” з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. При цьому позивач посилається на рішення Оболонського райсуду м. Києва від 27.02.2003 р., яким були визнані недійсними установчі документи ТОВ „Дан” з моменту передачі права власності на підприємство, а саме: з 11.10.2002 р. та свідоцтво платника податку на додану вартість, видане ТОВ „Дан” з дати видачі –07.11.2002 р. з причини його продажу невстановленій особі, яка в подальшому незаконно його використовувала для здійснення фінансово-господарської діяльності всупереч вимогам закону.

Позивач зазначає, що рішенням Оболонського райсуду м. Києва від 27.02.2003р. встановлено, що ТОВ „Дан” за місцем своєї реєстрації не знаходиться та до податкового  органу не звітує, що підтверджується листом ДПІ у Оболонському районі м. Києва № 1144-23/809 від 25.07.2003 р. Також зазначеним рішенням Оболонського районного суду встановлено, що 11.10.2002 р. засновники ТОВ „Дан” Білогородський А.Б. та Кононов Д.П. вийшли зі складу засновників шляхом складання заяви у нотаріуса, передавши невстановленій особі установчі документи товариства, свідоцтво платника ПДВ та печатку підприємства. Невстановлений представник ТОВ „Дан” після отримання печатки підприємства відкрив поточний рахунок у ЗАТ КБ „Донкредитінвест”, не повідомивши про це ДПІ, чим порушив вимоги ст. 8 Закону України „Про підприємництво”

При цьому позивач посилається на те, що вказаний вище договір купівлі - продажу № 112 від 23.12.2002 р. було укладено після передачі корпоративних прав на ТОВ „Дан” невстановленій особі (починаючи з 11.10.2002 р.), тобто у період використання цього підприємства невстановленою особою для здійснення незаконної фінансово-господарської діяльності, але ніяких податків за цією операцією ТОВ „Дан” нараховано не було (не були узгоджені податкові зобов'язання по такій операції шляхом подання декларацій до ДПІ), та відповідно з такої підстави ТОВ „Дан” не було сплачено до бюджету податки, що повинні були нараховуватися за цією операцією. Так, на думку позивача, з наведеного випливає, що „ТОВ Дан” були створені штучні умови для уникнення відповідальності за несплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету (у т.ч. податку на прибуток та ПДВ).

Таким чином, ДПА в Одеській області вважає, що вказані обставини свідчать про достатність висновку щодо спрямованості діяльності ТОВ „Дан”, в т.ч. і при укладенні спірної угоди, на ухилення від сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету. При цьому позивач зазначає, що недійсність угоди, укладеною з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, та наслідки визнання угоди недійсною із зазначених підстав в цивільному праві була закріплена статтею 49 ЦК УРСР, який втратив силу з 1 січня 2004 року. Чинний Цивільний кодекс України не містить норми, яка встановлює такі ж самі підстави та наслідки визнання правочину недійсним. Разом з тим, за вимогою частини 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити, зокрема моральним засадам суспільства. Вочевидь, правочин, укладений з метою що суперечить інтересам держави і суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства, а тому з огляду на частини 1 та 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним, тому визнання його недійсним судом не вимагається.

У зв'язку з викладеним позивач вказує, що підставою позовних вимог є положення ст. 208 Господарського кодексу України, яка є кодифікацією як норм приватного, так і норм публічного права та якою встановлені наслідки визнання недійсним зобов'язання, що  суперечить інтересам держави та суспільства, аналогічні наслідкам, що були визначені статтею 49 ЦК УРСР.

Відповідач - ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” позовні вимоги не визнає, оскільки вважає їх безпідставними, у зв'язку з чим просить суд у задоволенні адміністративного позову відмовити, про що зазначено у запереченнях на позов.

Представник відповідача –ТОВ „Дан” у судове засідання не з'явився, також відповідач письмові заперечення проти позову не надав.

У зв'язку з набранням 01 вересня 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України господарський суд Одеської області зазначає, що згідно п. 6 розділу VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив  наступне.

23.12.2002 року між ТОВ „Дан” (код ЄДРПОУ 31810799) та ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” (код ЄДРПОУ 25032389) був укладений договір купівлі-продажу № 112, відповідно до умов якого ТОВ „Дан” (продавець) зобов'язався на умовах попередньої сплати у розмірі, передбаченому п. 2 договору, поставити товар на суму 63 530 грн., а ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” (покупець) зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити його на умовах такого договору.

Відповідно до умов вказаного договору ТОВ „Дан” поставило ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” учбові завдання на загальну суму 25 164 грн. та методологічні вказівки на загальну суму 39 366 грн., що підтверджується накладними від 15.01.2003 р. № 15 на суму 25 164 грн., у тому числі ПДВ 4 194,08 грн. та від 15.01.2003 р. № 15 на суму 39 366 грн., у т.ч. ПДВ 6 561,13 грн., а відповідачем перераховано ТОВ „Дан” 64 530 грн. за платіжним дорученням № 15 від 14.01.2003 р.

Так, зазначене свідчить про виконання сторонами вищезазначеного договору прийнятих на себе зобов'язань за цим договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення Оболонського райсуду м. Києва від 27.02.2003 р. у справі № 2-1390, яким були визнані недійсними установчі документи ТОВ „Дан” з моменту передачі прав власності на підприємство - з 11.10.2002 р. та  свідоцтво платника податку на додану вартість, видане ТОВ „Дан”, з дати його видачі - 07.11.2002 р. (а.с.17, т. І), підтверджує спрямованість умислу ТОВ „Дан” на ухилення від сплати податків, в т.ч. оподаткування доходів, отриманих за договором купівлі-продажу № 112 від 23.12.2002 р. При цьому слід зазначити, що, обґрунтовуючи позов, позивач посилається на протиправність умислу лише у ТОВ „Дан”, однак доказів наявності вини ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” при укладенні, виконанні та оплаті договору купівлі-продажу  № 112 від 23.12.2002 р. позивачем не надано.  

Однак, наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання недійсними установчих документів однієї сторони договору –ТОВ „Дан” з моменту передачі прав власності на підприємство та визнання недійсним свідоцтва платника податку на додану вартість, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності ТОВ „Дан”.

Крім того, сам факт визнання недійсними установчих документів та визнання недійсним свідоцтва платника податку на додану вартість на підставі рішення суду не є підставою для визнання недійсними всіх угод, що укладались ТОВ „Дан”, оскільки, як зазначалось вище, підприємство несе права та обов'язки юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру. Адже, згідно ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

У відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Також чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди не покладено обов'язку по перевірці відповідності діючому законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин. Вина також може бути підтверджена обвинувальним вироком суду відносно посадових осіб підприємства, однак, такий доказ вини з боку ТОВ „Дан” відсутній.

Більш того, на час укладення договору купівлі-продажу № 112 від 23.12.2002 р. ТОВ „Дан” було зареєстровано у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та згідно витягу Головного управління статистики у м. Києві від 21.02.2007 р. № 13-950 станом на 21.02.2007 р. значиться в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій. Відповідно до ст. 33 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців” юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Крім того, позивачем не спростовано той факт, що на момент укладення договору купівлі-продажу № 112 від 23.12.2002 р. ТОВ „Дан” було платником податку на додану вартість, адже свідоцтво платника податку на додану вартість було видано ТОВ „Дан” 07.11.2002 р.

Ухилення однією із сторін від сплати податків після здійснення угоди, на що посилається позивач, відповідно до діючого законодавства України не є підставою для визнання такої угоди недійсною, а тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема ТОВ „Дан”. Більш того, жодним законодавчим актом України не передбачено обов'язок покупця перевіряти наміри продавця щодо сплати ним податків, а порушення сторонами договору податкового законодавства не може бути підставою вважати його недійсним.

Так, на думку суду, договір № 112 від 23.12.2002 р. був укладений ТОВ „Дан” та ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” відповідно до вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки:

-          зміст вказаного договору не суперечить діючому на момент його укладення Цивільному кодексу УРСР та діючому на теперішній час Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства і моральним засадам суспільства,

-          особи, які його укладали –ТОВ „Дан” та ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” на момент його укладення мали необхідний обсяг цивільної дієздатності,

-          форма договору відповідає вимогам закону щодо форми такого договору;

-          договір був направлений на реальне настання правових наслідків, які обумовлені вказаним договором, що підтверджується самим виконанням договору обома сторонами.  

При цьому слід зазначити, що вказані обставини позивачем не спростовані.            

Щодо доводів позивача про нікчемність договору № 112 від 23.12.2002 р. суд зазначає наступне.

Як випливає з частини 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, а в частині 1 ст. 204 того ж Кодексу безпосередньо вказується на те, що нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом. При застосуванні цього правила необхідно мати на увазі, що правові норми можуть встановлюватись в нормативно-правових актах прямо, а можуть „випливати” із змісту таких актів. Прямим визнається зазначення в законі на те, що відповідні правочини є недійсними або нікчемними. Зазначення на те, що цивільно-правові наслідки тягне тільки правочин, що відповідає певним вимогам, не може тлумачитись як пряме встановлення нікчемності правочину, що не відповідає цим вимогам.

Так, представник позивача в своїх уточненнях до позовної заяви зазначає, що правочин, укладений відповідачами, є нікчемним з посиланням на ч. 1 ст. 203 та ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України і тому визнання його недійсним в судовому порядку не потребується, проте позивач не надав будь-яких доказів того, що вказаний договір був укладений відповідачами з недодержанням вимог закону щодо форми та змісту цього договору, що може свідчити про його нікчемність.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу, що передбачає підстави для звільнення від доказування.

Частиною 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що  доказами в адміністративному судочинстві  є  будь-які фактичні дані,  на підставі  яких  суд  встановлює  наявність  або відсутність обставин,  що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі,  та інші обставини,  що мають значення для правильного вирішення справи.  Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх  представників, показань свідків, письмових  і речових  доказів,  висновків експертів.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює  докази,  які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому,  всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Також позивач не вказав норму закону, яка прямо передбачає нікчемність цього правочину. З огляду на це та на ту обставину, що відповідач не лише заперечує нікчемність правочину, а і його недійсність, цей правочин є оспорюваним і для визнання його недійсним чи нікчемним потребується судове рішення. Отже, без визнання цього правочину в судовому порядку недійсним чи нікчемним неможливо застосовувати наслідки недійсності чи нікчемності цього правочину.

Відтак, підстави вважати нікчемним договір купівлі-продажу від 23.12.2002 року № 122 відсутні, тому відповідно відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України, згідно якої, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.  У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.   

Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні  вимоги Державної податкової адміністрації в Одеській області про стягнення з ТОВ „Дан” на користь ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” 64 530,00 грн. та стягнення з ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” на користь держави Україна майна, одержаного ТОВ „Ізмаїльський технікум економіки та права” відповідно до договору від 23.12.2002 р. № 112, на загальну суму 64 530,00 грн. є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені позову Державної податкової адміністрації в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю „Ізмаїльський технікум економіки та права” та  Товариства з обмеженою відповідальністю „Дан” про стягнення коштів відмовити.

Постанову суду може бути оскаржено в порядку передбаченому ст. 186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 15.05.2007 р.

                  Суддя