Постанова

від 18.04.2007 по справі 15/86-07-1767а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/86-07-1767А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          "18" квітня 2007 р. Справа  № 15/86-07-1767А

    10 год. 46 хв.                                                                                  м. Одеса

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючого судді –              Петрова В.С.

При секретарі                          Стойковій М.Д.

За участю представників:

від позивача –                        Івашкова Н.Є.,

від відповідача –                    Биковська С.О., Кардович Г.А., Ульянова О.В.,

         від прокуратури -                    не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства фірми „Одліс” до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси за участю прокуратури Приморського району м. Одеси про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство фірма „Одліс” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси № 0007642301/0 від 18.08.2006 р. щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 008 527,00 грн. та № 0007632301/0 від 18.08.2006 р. щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 577 965,50 грн., посилаючись на прийняття відповідачем зазначених податкових повідомлень-рішень всупереч вимогам діючого законодавства у зв'язку з відсутністю порушень, що стали підставою для прийняття вказаних повідомлень-рішень.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01 березня 2007 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 15/86-07-1767А та призначено попереднє засідання.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20 березня 2007 р. у справі № 15/86-07-1767А за заявою заступника прокурора Приморського  району м. Одеси до участі у справі допущено прокуратуру Приморського району м. Одеси з метою захисту інтересів держави, закінчено підготовче провадження у справі та справу призначено до судового розгляду в засіданні суду.

Відповідач проти позову заперечує та вважає позовні вимоги необґрунтованими з підстав, викладених у письмових запереченнях по справі (а.с. 7-13 т. 3), стверджуючи про правомірність прийняття оскаржуваних позивачем  податкових повідомлень рішень у зв'язку з порушенням позивачем положень Закону України „Про податок на додану вартість” та Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

У зв'язку з набранням 01 вересня 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України господарський суд Одеської області зазначає, що згідно п. 6 розділу VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступне.

З 29.06.2006 р. по 26.07.2006 р. на підставі направлення від 22.06.2006 р. № 000497/466 згідно ст. 111 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. працівниками Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси проведено комплексну планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності Приватного підприємства фірми „Одліс” (код ЄДРПОУ 30199571) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2004 р. по 31.03.2006 р.

За результатами зазначеної перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси складено акт № 2706/23-20/30199571 від 02.08.2006 р., на підставі якого 18.08.2006 р. ДПІ у Приморському районі м. Одеси прийняті податкові повідомлення-рішення:

-          № 0007632301/0 щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 418 764,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 159 282,50 грн., всього на суму  577 965,50  грн., за порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”;

-          № 0007642301/0 щодо визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 678 837,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 329690,00 грн., всього на суму  1 008 527,00  грн., за порушення позивачем вимог п. 5.1, п.п. 5.3.2 та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.4.4 п. 8.4, п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Проте, на думку суду, оскаржувані позивачем вищезазначені податкові повідомлення-рішення від 18.08.2006 р. прийняті Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси частково з порушенням вимог законодавства, виходячи з наступного.

Як зазначено в підпункті „А” п. 3.1.2 акту перевірки від 02.08.2006 р., ПП фірмою „Одліс” в порушення п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” віднесено до складу валових витрат витрати в розмірі 1 364 517,00 грн. (у т.ч. ПДВ –243 210,00 грн.) на маркетингові (консультативні) послуги, послуги по проведенню тендера, які не пов'язані з веденням власної господарської діяльності підприємства, тобто позивачем не надано документальні докази, які б доводили зв'язок досліджень з господарською діяльністю позивача, тобто не надано письмовий документ, який би свідчив про те, що виконавець в процесі надання послуг проводив певну роботу і одержав результати, які замовник може використати в діяльності, що приносить доход.

Так, проведеною відповідачем перевіркою встановлено, що ПП фірмою „Одліс” були укладені договори з підприємствами на виконання послуг, предметом яких були маркетингові дослідження для виробників меблів для ресторану та готелю, виробників кухонного обладнання для ресторану, виробників дитячих розважальних комплексів для готелю, виробників санітарно-технічного обладнання для готелю, маркетингові дослідження ринка будівельних матеріалів для фасадних робіт адміністративно-готельного комплексу, розшук підприємств, діяльність яких дизайнерські проекти для готелю та ресторану, охорона об'єктів, а також дослідження ринку підприємств для підготовки висновку по робочому проекту та підприємств, які займаються благоустроєм придомової території, проведення тендера, маркетингові дослідження по комерційним операціям, консультації по питанням ціноутворення. Також відповідач вказує про те, що вказані послуги пов'язані з фінансово-господарською діяльністю готелю, номінальними  власниками якого є інвестори.

При цьому відповідачем в акті перевірки вказано, що згідно п.п. 1.1 договору від 24.12.2003 р. № 5/9 про дольове інвестування в будівництво адміністративно-готельного комплексу, укладеного ПП фірмою „Одліс” з дольовими інвесторами –суб'єктами підприємницької діяльності-фізичними особами з метою подальшого придбання у власність частки в адміністративно-готельному комплексі, дольовий інвестор бере на себе зобов'язання по частковому фінансуванню будівництва адміністративно-готельного комплексу, що свідчить про те, що грошові кошти інвесторів у вигляді цільового фінансування сплачуються за роботи по будівництву адміністративно-готельного комплексу.       

Виходячи з викладеного, відповідач вважає, що надані позивачу консультаційні та інші послуги на загальну суму 1 364 517,0 грн. не пов'язані з веденням власної господарської діяльності позивача, а пов'язані з фінансово-господарською діяльністю готелю, номінальними власниками якого є інвестори. До того ж на стор. 21 акту перевірки відповідачем зазначено, що перевіркою не встановлено діяльність підприємства у сфері готельного бізнесу.

Однак, на думку суду, такі доводи є необґрунтованими.

Згідно довідки Головного управління статистики в Одеській області № 35 з ЄДРПОУ від 11.05.2004 року та довідки № 1753 01.03.2005 року вид діяльності за кодом КВЕД 55.11.0 (готелі з ресторанами) відноситься до одного з основних видів діяльності ППФ „Одліс”.  Також підпунктом 2.2.4 п. 2.2 статуту ППФ „Одліс” в редакції від 09.09.2004 року передбачений такий основний вид діяльності позивача як будівництво та експлуатація, обслуговування готелів, бізнес-центрів, магазинів, торгівельних комплексів, кафе, ресторанів, барів, казино, відеосалонів, автостоянок, мотелів, автокемпінгів спортивних споруд, туристичних комплексів, офісних будівель, житлових будинків.  

Підпунктом 1.32 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що господарська діяльність –це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу –сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, сума в розмірі 1 364 517,0 грн., віднесена позивачем до складу валових витрат, була сплачена позивачем за отримані послуги від:

-          ТОВ „Макропласт-Т” згідно договорів № 06/06-05 від 06.06.2005 р. та № 10/06-05 від 10.06.2005 р.;

-          ТОВ „Кіод” згідно договорів № 13/02-04 від 30.11.2004 р., № 20/10-04 від 20.10.2004 р. та № 4/05-05 від 04.05.2005 р.;

-          СПД Невзоров В.Б. згідно договору № 29/10-04 від 29.10.2004 р.;

-          СПД Воруш Є.С. згідно договору № 01/11-04 від 29.10.2004 р.;

-          СПД Коротков В.С. згідно договорів № 11/05-05 від 11.05.2005 р., № 11/04-05 від 11.04.2005 р., № 11/04-05 від 11.04.2005 р., № 12/04-05 від 23.04.2005 р.;

-          ТОВ "Соренто-Буд" згідно договорів № 01/02-05 від 01.02.2005 р., № 04/02-05 від 04.02.2005 р., № 09/02-05 від 09.02.2005 р., № 28/02-05 від 28.02.2005 р., № 03/03-05 від 03.03.2005 р., № 09/03-05 від 09.03.2005 р.

На виконання вказаних вище договорів позивачем складені акти виконаних робіт, що містяться в матеріалах справи та підтверджують факт отримання позивачем наданих послуг.

Підпунктом 11.2. ст. 11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, передбачено, що датою збільшення валових витрат вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку –день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) –дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Також в акті перевірки відповідачем вказано, в порушення п.п. 5.3.9. п.5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно якого не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, позивачем не надано підтверджуючих відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами витрати на придбання вищевказаних послуг.

Так, відповідно до частини другої ст. 3 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV „Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством. Фінансовий, податковий, статистичний і інший види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частинами другої, третьої ст. 9 зазначеного Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарських операцій; одиницю виміру господарських операцій; посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, що приймала участь у здійсненні господарських операцій.

З огляду на викладене, підставою для віднесення до складу валових витрат вартості отриманих позивачем послуг за вищезазначеними договорами є наявні в матеріалах справи акти виконаних робіт, що містять усі вищенаведені вимоги ст. 9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV до первинного документа.

До того ж понесення позивачем витрат на оплату наданих послуг підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по особовому рахунку позивача, актами приймання-передачі векселів. Крім того, як з'ясовано судом, під час перевірки позивачем були надані відповідачу в підтвердження правомірності включення до складу валових витрат суму в розмірі 1 364 517,00 грн. вищевказані договори про надання маркетингових або консультаційних послуг та акти виконаних робіт, а також звіти, що підтверджують фактичне одержання результатів послуг; податкові накладні та розрахункові документи.

Посилання відповідача в акті перевірки на те, що надані позивачем звіти не відповідають вимогам ДСТУ3008-95.Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення”, судом до уваги не приймаються, оскільки обов'язковість оформлення та зберігання звітів щодо наданих послуг не передбачена правилами ведення податкового обліку. За своєю правовою сутністю договори на проведення маркетингових досліджень та договори про надання консультаційних послуг є різновидами договорів про надання послуг та до них застосовуються вимоги глави 63 Цивільного кодексу України (Послуги. Загальні положення). Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Будь-яких вимог щодо обов'язкового оформлення звітів про надані послуги чинним законодавством не передбачено, складання звітів по вказаним договорам проводилися виключно за домовленістю сторін. Також чинним законодавством та договорами не була передбачена форма звітів, тому за згодою замовника звіти були правомірно надані виконавцями в документальній формі. Відповідно до ст. 27 Закону України „Про інформацію” документ в інформаційних відносинах –це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом її фіксації на папері, магнітній, кіно, кіно-, відео- , фотоплівці або на іншому носієві. Надані поряд з актами виконаних робіт письмові звіти контрагентів, які надавали ППФ „Одліс” маркетингові або консультаційні послуги є необов'язковим за правилами ведення податкового обліку, але є належним доказом отримання результатів послуг, як того вимагає п. 5.1. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” незалежно від того, чи відповідають такі звіти держстандартам, встановленим в сфері науки і техніки.

За таких обставин, висновок відповідача, викладений в підпункті „А” п. 3.1.2 акту перевірки від 02.08.2006 року про завищення позивачем валових витрат на 1 364 517,00 грн. є необґрунтованим.

Крім того, в підпункті „Б” п. 3.1.2 акту перевірки відповідачем зазначено, що в порушення п. 5.1. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” позивач неправомірно відніс до складу валових витрат витрати на оплату послуг ПП „Бізнес-Механіка”, ПП „Мегатекс Плюс”, ТОВ „Соренто-Буд” за договорами про виконання контролю над виконанням дольовими інвесторами договорів дольового інвестування в будівництво. При цьому відповідач вказує, що такі витрати не є компенсацією вартості придбаних послуг, які в подальшому будуть використані в його господарській діяльності, а є коштами цільового призначення - цільового фінансування інвесторів будування квартир та адміністративного комплексу” (стор. 23 акту перевірки).

Однак, такий висновок відповідача є необґрунтованим, виходячи з наступного. Як зазначено вище, головною ознакою послуги згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України є її споживання в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

Відповідно до п. 1. ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Так, предметом договорів № 01/12-04 від 01.12.2004 р. з ТОВ „Соренто-Буд, № 0037-2004-РУ від 05.05.2004 року з ПП „Бізнес-Механіка” та № 01/04-05 від 01.04.2005 р. є здійснення контролю за виконанням дольовими інвесторами (в різний проміжок часу) умов договору інвестування в будівництво, що включало в себе інформування дольових інвесторів про необхідність здійснити платіж (п.2.3.3. договору), ведення обліку договорів інвестування (п.2.3.5.), ведення переговорів з дольовими інвесторами з усіх питань, пов'язаних з виконанням договорів інвестування (п.2.3.7.) тощо, тобто предметом послуг є здійснення виконавцем певної діяльності, спрямованої на повне і своєчасне фінансування будівництва. Як вказує позивач у позові, вказані послуги були спожиті ППФ „Одліс” під час будівництва житлового будинку за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 123, тобто під час здійснення господарської діяльності. Контроль за своєчасним та повним надходженням грошових коштів від дольових інвесторів має значення для проекту з будівництва адміністративно-готельного комплексу та багатоповерхового житлового будинку; вказані послуги безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ППФ „Одліс” та спрямовані на недопущення в майбутньому збитків, пов'язаних з недостатнім фінансуванням будівництва (простої будівництва, витрати на судові процеси за позовами до інвесторів тощо). Крім того, віднесені ППФ „Одліс” до валових витрат витрати за договором з ПП „Бізнес-Механіка” № 0039-2004-РУ від 05.05.2004 р. на загальну суму 369 613,00 грн. стосуються не послуг щодо  здійснення контролю над виконанням дольовими інвесторами договорів дольового інвестування в будівництво, як помилково зазначив в акті перевірки відповідач, а іншого виду послуг (представництво інтересів замовника з питань контролю за виконанням робіт генеральним підрядником).

Таким чином, висновок відповідача про неправомірність віднесення позивачем витрат на послуги з контролю виконання дольовими інвесторами умов інвестиційного договору на загальну суму 1 215 851 грн. до валових витрат підприємства є безпідставним.

Щодо встановлених проведеною відповідачем перевіркою порушень п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.4.4 п. 8.4, п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” позивачем доказів в обґрунтування відсутності вказаних порушень не надано, тому суд вважає цілком правомірним нарахування позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 553,50 грн. (30% від 1845,00 грн.) та штрафні санкції в розмірі 276,74 грн.  за порушення п.п. 8.4.4 п. 8.4 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, 6720,00 грн. (30% від 22 400,00 грн.) та штрафні санкції в розмірі 3360,00 грн. за порушення п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, 330,00 грн. (30% від 1100,00 грн.) та штрафні санкції в розмірі 165,00 грн. за порушення  п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”

Щодо порушень позивачем, на думку відповідача, вимог п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” суд зазначає наступне.

Так, відповідачем в акті перевірки вказано, що в порушення вимог п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” позивачем віднесено до податкового кредиту суми податку по витратам, не віднесеним до валових витрат, а саме: придбання маркетингових послуг, консультаційних послуг, послуг по проведенню тендера, послуг по контролю над виконанням інвесторами договорів у будівництво.

Відповідно до п.п..7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” (в редакції, що діяла на час проведення діяльності, яка була предметом перевірки дотримання податкового законодавства) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”  визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

 Отже, Закон України „Про податок на додану вартість” передбачає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, а саме:

- у разі, коли вартість придбаних товарі не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковим накладними.

При цьому слід зазначити, що відповідачем не оспорюється факт складення податкових накладних, суми ПДВ за якими позивачем включено до складу податкового кредиту, у відповідності до п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Таким чином, з урахуванням вищевикладених обставин щодо правомірності віднесення позивачем до складу валових витрат витрати на загальну суму 2 580 368,00 грн. на оплату наданих позивачу маркетингових та інших послуг суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму  ПДВ в розмірі 418 674,00 грн., сплачену позивачем у складі вартості наданих послуг.   

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.  

Відтак, відповідач не довів повну правомірність прийнятих ним оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення від 18.08.2006 р. № 0007632301/0 підлягає визнанню нечинним повністю, а податкове повідомлення-рішення від 18.08.2006 р. № 0007642301/0 підлягає визнанню нечинним в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 997 121,75 грн., у т.ч. 671 233,50 грн. за основним платежем та 325 888,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ст. 105 КАС України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача –суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень, а також заявляти інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.    

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює  докази,  які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому,  всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює  наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини,  що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх  представників, показань свідків, письмових  і речових  доказів,  висновків експертів.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства фірми „Одліс” обґрунтовані частково та відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов Приватного підприємства фірми „Одліс” до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси за участю прокуратури Приморського району м. Одеси про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

2.          Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси № 0007632301/0 від 18.08.2006 року, № 0007642301/0 від 18.08.2006 року частково в частині визначення податкового зобов'язання за платежем „податок на прибуток” на суму 997 121,75 грн.

Постанову суду може бути оскаржено в порядку передбаченому ст. 186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 11.05.2007 р.

                  Суддя