Рішення

від 13.12.2016 по справі 909/895/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2016 р. Справа № 909/895/16 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Приватного підприємства "МОН АВІ",

вул. Срібнокільська,1, офіс 12, м.Київ, 02095;

до відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ТПК ІФ",

вул. Леся Мартиновича, б.6, с. Ганусівка, Тисменицький район,

Івано-Франківська область,77431;

про: стягнення 6 734,16грн., з яких: 4 500,00грн. - основний борг, 1 998,15грн. - інфляційні втрати, 236,01грн. - 3 % річних.

Представники сторін в судове засідання не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне підприємство "МОН АВІ" звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ТПК ІФ" 7 899,08грн., з яких: 4 500,00грн. - основний борг, 1 361,84грн. - пеня, 1 821,15грн. - інфляційні втрати, 216,09грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 18.10.16р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі.

При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р. (набрала чинності для України 11.09.1997р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст.32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах В«Буланов та Купчик проти УкраїниВ» заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., В«Чуйкіна проти УкраїниВ» № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Представник позивача в судове засідання не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалою суду від 24.11.16р. Разом з тим, адресував клопотання про зменшення розміру позовних вимог №1802/018 від 29.11.16р. (вх№12836/16 від 06.12.16р.), в якому просить суд, стягнути з відповідача 6 734,16грн., з яких: 4 500,00грн. - основний борг, 1 998,15грн. - інфляційні втрати, 236,01грн. - 3 % річних.

Беручи до уваги правила ст.22 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких позивач, до прийняття рішення по справі, має право збільшити або зменшити розмір позовних вимог та п.3.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.11р., за змістом якого, в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір, будь-які підстави припинення провадження у справі, в частині зменшення позовних вимог, у господарського суду відсутні, судом прийнято до розгляду клопотання позивача про зменшення позовних вимог, а спір вирішується виходячи зі зменшеної ціни позову.

Позовні вимоги, позивач виклав у позовній заяві, вказуючи при цьому на:

- укладення між сторонами ОСОБА_2 поставки № 1/ІВ-МА-15 від 24.02.15р., згідно умов якого, позивач передав, а відповідач прийняв, по видатковій накладній № РО00000768 від 25.02.15р., товар (кріпильні матеріали) в кількості 100 шт., на загальну суму 4 500,00грн.;

- невиконання відповідачем зобов"язання по оплаті коштів за отриманий товар, внаслідок чого, неоплаченою залишилась його вартість в розмірі 4 500,00грн.;

- звернення до відповідача з вимогою №20 від 12.08.15р., про оплату вартості поставленого товару в сумі 4 500,00грн., яка залишилась без належного реагування з боку відповідача;

- положення п.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, на підставі яких, за прострочення виконання грошового зобов"язання, відповідачу нараховано 1 998,15грн. - інфляційних втрат, 236,01грн. - 3 % річних;

- приписи ст.ст. 509, 525, 526, 530, 599, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.

Представник відповідача в судові засідання жодного разу не з"явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень від 11.11.16р., від 25.11.16р. Будь-яких заперечень в спростування заявлених позовних вимог, відповідач суду не подав.

За таких обставин, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи той факт, що позивач та відповідач, відповідно до вимог законодавства, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, спір належить вирішити у відсутності представників сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Дослідженням обставин справи, судом встановлено, що позивачем - Приватним підприємством "МОН АВІ" поставлено, а відповідачем - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ТПК ІФ" отримано, згідно довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей №7 від 25.02.15р. (а.с.17), на підставі рахунку на оплату № МРО00000833 від 24.02.15р. (а.с.51), по видатковій накладній № РО00000768 від 25.02.15р. (а.с.16), товар (кріпильні матеріали) в кількості 100 шт., на загальну суму 4 500,00грн., в т.ч. ПДВ.

При цьому, підписання відповідачем, без жодних зауважень, видаткової накладної № РО00000768 від 25.02.15р., яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідає вимогам ст. 9 цього Закону та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, фіксує факт здійснення господарської операції, в даному випадку, поставку товару постальником покупцю та є підставою для виникнення у відповідача обов"язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Однак, відповідач не довів перед судом виконання взятих на себе зобов"язань по оплаті коштів за отриманий товар, внаслідок чого, неоплаченою залишилась його вартість в розмірі 4 500,00грн.

Позивач звертався до відповідача з вимогою №20 від 12.08.15р., про оплату вартості поставленого товару в сумі 4 500,00грн. (а.с.18-20). Однак, доказів належного реагування відповідачем суду не пред"явлено.

Станом на 13.12.16р., в матеріалах справи відсутні відомості, які б підтвердили сплату відповідачем вищезазначеної суми коштів.

Із змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору та інших правочинів.

Приписами ч.1 ст.202, ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, встановлено, що договором/правочином є домовленість двох або більше сторін/дія особи, спрямована на встановлення/набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.ч.1,2 ст.205 Цивільного кодексу України).

Оскільки, позивачем не подано суду будь-яких доказів, в підтвердження того, що передача товару постачальником/позивачем у власність покупця/відповідача, за видатковою накладною №РО00000768 від 25.02.15р., здійснювалась на підставі вказаного позивачем ОСОБА_2 поставки № 1/ІВ-МА-15 від 24.02.15р., то суд прийшов до висновку, що в даному випадку, між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, підтвердженням чого є належним чином оформлена, підписана та скріплена печатками сторін видаткова накладна №РО00000768 від 25.02.15р. (а.с.16).

В силу ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).

Термін виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі- продажу, встановлений спеціальною нормою права ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки, інший строк оплати товару у видатковій накладній №РО00000768 від 25.02.15р., сторонами не встановлений, то відповідач мав провести розрахунок з позивачем після отримання товару. Така ж правова позиція викладена у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Приписами ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи той факт, що відповідач не довів перед судом виконання своїх грошових зобов"язань, то, вимога позивача про стягнення з відповідача вартості поставленого товару в сумі 4 500,00грн. підлягає до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов"язання припиняється належним чином проведеним виконанням.

Однак, якщо зобов"язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов"язки в тому числі передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України /боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом/.

Враховуючи вищезазначену правову норму позивачем правомірно нараховано відповідачу 1 998,15грн. - інфляційних втрат, 236,01грн. - 3 % річних, за період вказаний у розрахунку (а.с.61), який перевірено судом та визнано арифметично вірним.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов"язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Розподіл обов"язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов"язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Позивачем доведено та документально підтверджено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.

В силу п. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання. Відповідач в судові засідання жодного разу не з"явився, своїми правами, наданим йому ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, будь - яких заперечень проти позову чи доказів належного виконання своїх зобов"язань не надав, доводи позивача не спростував.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 6 734,16грн., з яких: 4 500,00грн. - основний борг, 1 998,15грн. - інфляційні втрати, 236,01грн. - 3 % річних, правомірна, обґрунтована, документально підтверджена і підлягає задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покласти на відповідача.

Керуючись ст.124 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненою в Римі 04.11.1950р., ратифікованою Україною 17.07.1997р., ст.ст. 11, 202, 205, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 614, 625, 626, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 181, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Приватного підприємства "МОН АВІ" до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ТПК ІФ" про стягнення 6 734,16грн. - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ТПК ІФ", вул. Леся Мартиновича, б.6, с. Ганусівка, Тисменицький район, Івано-Франківська область,77431 (ідентифікаційний код 39007223) на користь Приватного підприємства "МОН АВІ", вул. Срібнокільська,1, офіс 12, м.Київ, 02095 (ідентифікаційний код 37560352) 4 500,00грн. (чотири тисячі п"ятсот грн. 00коп.) - заборгованості, 1 998,15грн. (одну тисячу дев"ятсот дев"яносто вісім грн. 15коп.) - інфляційних втрат, 236,01грн. (двісті тридцять шість грн. 01коп.) - 3 % річних, 1 378,00грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім грн. 00коп.) - судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення складено 14.12.2016р.

Суддя С.Кобецька