Рішення

від 08.12.2016 по справі 910/19571/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.12.2016Справа №910/19571/16 За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Енергетики"

про стягнення 7 576,77 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Енергетики" (відповідач) про стягнення 13 469,56 грн. заборгованості за договором № 272 від 11.02.2016, з яких: 10 892,79 грн. - сума основного боргу; 188,01 грн. - 3% річних; 1 997,71 грн. - пеня; 391,05 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань договором про надання послуг перевезення вантажу № 272 від 11.02.2016 в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги з перевезення, відповідно до заявки № 272 від 10.02.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2016 порушено провадження у справі № 910/19571/16 та призначено її до розгляду на 22.11.2016.

В судове засідання 22.11.2016 з'явився позивач та надав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд: зменшити розмір позовних вимог і стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги перевезення вантажу у розмірі 5000,00 грн., 188,01 грн. - 3% річних; 1 997,71 грн. - пені; 391,05 грн. - інфляційних втрат. Також позивач надав суду пояснення щодо обставин справи та надав суду оригінал транспортної накладної СМРА262783 для огляду.

Згідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи те, що заява про зменшення розміру позовних вимог відповідає приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до розгляду, у зв'язку з чим, позовні вимоги розглядаються в її редакції та відповідно має місце нова ціна позову.

В судове засідання 22.11.2016 представник відповідача не з'явився, витребуваних документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 розгляд справи відкладено на 08.12.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання 08.12.2016 з'явився представник позивача та надав додаткові пояснення щодо правомірності нарахування пені та документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 08.12.2016 позивач підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Відповідач в судове засідання 08.12.2016 не з'явився, витребуваних документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

У відповідності до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи надсилались на юридичну адресу відповідача, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), а відтак, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом, враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 08.12.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

11.02.2016 між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світ Енергетики" (далі - замовник) укладено договір про надання послуг перевезення вантажу № 272 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1 Договору, договір визначає порядок взаємовідносин сторін, які виникають при організації та виконанні перевезень вантажів в міжнародному сполучені, взаєморозрахунків за надані послуги між замовником з одної сторони та перевізником з іншої.

Порядок та вартість наданих послуг зазначаються і погоджуються в заявках замовника, або шляхом підписання додаткових угод до цього Договору, або вказуються в акті приймання - передачі виконаних робіт (п. 4.1. Договору).

Згідно з п. 9.1 Договору, договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2016.

10.02.2016 між сторонами було погоджено Заявку про надання транспорту, відповідно до якої позивач взяв на себе зобов'язання по перевезенню вантажу у міжнародному сполученні за маршрутом Німеччина - м. Київ (Україна), а відповідач зобов'язався оплатити надані послуги послуги.

У відповідності до умов Заявки, вартість перевезення складає 10892,79 грн., оплата здійснюється по оригіналам документів протягом 3 днів.

На підтвердження виконання послуг із перевезення вантажу за Заявкою від 10.02.2016, позивачем надано копію міжнародної товарно-транспортної накладної СМR № 262783, рахунок-фактуру № 95 від 18.02.2016 на суму 10 892,79 грн. та акт № 95 від 18.02.2016 надання послуг на 10 892,79 грн., який підписаний відповідачем.

В порушення умов Договору, відповідач за надані послуги з перевезення вантажу не розрахувався.

Відповідно до заяви про зменшення розміру позовних вимог, поданої до суду, позивач зазначає, що після відкриття провадження по справі, ТОВ «Світ Енергетики» (відповідач) частково погасив суму основного боргу, а саме 5892,79 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 179 від 18.10.2016, а тому просить стягнути з відповідача 5000,00 грн. основного боргу; 188,01 грн. - 3% річних; 1 997,71 грн. - пені; 391,05 грн. - інфляційних втрат.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Положення ст. 909 цього Кодексу встановлюють, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором ( ст. 903 ЦК України).

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналась відповідно Закону України № 57-V від 01.08.2006 "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", передбачено, що ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Статтею 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів передбачено, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Згідно із ч. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Факт надання послуг за Договором №272 від 11.02.2016 та завкою на надання транспорту від 10.02.2016 на суму 10 892,79 грн., підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладної СМR №262783 та актом № 95 від 18.02.2016 надання послуг.

Як встановлено судом вище, згідно з Заявкою від 10.02.2016, замовник зобов'язаний оплатити вартість наданих послуг протягом 3 днів по оригіналам документів.

Нормами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що Акт надання послуг № 95 від 18.02.2016 підписаний відповідачем та скріплений печаткою підприємства без зауважень та заперечень.

З огляду на вищевстановлені обставини, суд вважає, що позивачем належним чином підтверджено факт надання послуг з перевезення вантажу на підставі Заявки від 10.02.2016, у зв'язку із чим, строк оплати, відповідно до умов Договору та Заявки, настав.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом, відповідач за надані позивачем послуги перевезення в повному обсязі не розрахувався та здійснив оплату зазначених послуг частково на суму 5892,79 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 179 від 18.10.2016.

Таким чином, розмір заборгованості складає 5000,00 грн. (10892,79- 5892,79= 5000,00 грн.). Відповідачем доказів оплати заборгованості у розмірі 5000,00 грн. на час вирішення спору не надано.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 5000,00 грн.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем позивачу суми заборгованості у розмірі 5 000,00 грн., а тому суд дійшов висновку, що вказана вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1 997,71 грн. пені, 188,01 грн. 3% річних, 391,05 грн. інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем , суд встановив, що вони є вірними, а тому вимоги про стягнення 188,01 грн. 3% річних та 391,05 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення пені у сумі 1997,71 грн., то суд зазначає наступне.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Судом встановлено, що відповідальність відповідача за порушення строків виконання грошового зобов'язання у вигляді пені, не передбачена ні договором, ні заявкою.

При цьому, з огляду на характер правовідносин, які склались між сторонами, відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за надання послуг перевезення вантажу не передбачена певними законодавчими актами.

Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на викладене, судом встановлено, що статтею 547 Цивільного кодексу України імперативно визначено умову, згідно якої забезпечення виконання зобов'язання має відбуватися у письмовій формі, тобто встановлення штрафних санкції за порушення виконання зобов'язання має бути вчинене у письмові формі, як того вимагає зазначена норма закону.

Оскільки сторони, укладаючи договір, не погодили відповідальність відповідача за порушення строків виконання грошового зобов'язання у вигляді пені, то вимоги про стягнення пені у сумі 1 997,71 грн., задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 частково.

Враховуючи те, що судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, то з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати у розмірі 1014,67 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Енергетики" (02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, будинок 2, офіс 10, код 39714914) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (02140, АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1) 5000,00 грн. основного боргу, 188,01 грн. 3% річних, 391,05 грн. інфляційних втрат та 1014,67 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 13.12.2016.

Суддя С.О. Турчин