Постанова

від 12.12.2016 по справі 910/21866/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2016 р. Справа№ 910/21866/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Пашкіної С.А.

при секретарі Матюхін І.В.

за участю

представників сторін: від ДВС - не з'явились.

від позивача - не з'явились.

від відповідача - Краснокутська Т.О.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2016 року

за скаргою Дочірнього підприємства "КМ Техно" на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві

у справі № 910/21866/15 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ес Бі Сі Джи"

до Дочірнього підприємства "КМ Техно"

про стягнення 795 464,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.07.2016 року скаргу Дочірнього підприємства "КМ Техно" на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві задоволено частково.

Скасовано постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві про стягнення виконавчого збору від 28.01.2016 року у виконавчому провадженні № 49807369.

В задоволенні іншої частини скарги відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Відділ державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.07.2016 року.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/6131/16 від 21.11.2016 р. справу №910/21866/15, за апеляційною скаргою Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.07.2016 року, у зв'язку із перебуванням головуючого судді (судді - доповідача) Яковлєва М.Л. у відпустці, відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2016 р., справу № 910/21866/15 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Баранець О.М., судді: Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2016 року прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 05.12.2016 року.

В судове засідання 05.12.2016 року представник позивача не з'явився. Продовжено строк розгляду спору у справі № 910/21866/15 на п'ятнадцять днів. Відкладено розгляд справи № 910/21866/15 на 12.12.2016 року

В судове засідання 12.12.2016 року представники Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві та позивача не з'явились.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представників Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві тп позивача враховуючи що останні належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ес Бі Сі Джи" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "КМ Техно" про стягнення 795464,36 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.10.2015 року у справі №910/21866/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "КМ Техно" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ес Бі Сі Джи" суму основної заборгованості в розмірі 526972,14 грн., 3% річних у розмірі 13030,44 грн., інфляційні втрати у розмірі 250822,00 грн. та судовий збір в сумі 15816,48 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 року апеляційна скарга Дочірнього підприємства "КМ Техно" залишена без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року у справі № 910/21866/15 - без змін.

11.01.2016 року на виконання зазначеного рішення, господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

Постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва від 16.01.2016 відкрито виконавче провадження (ВП №49807369) з примусового виконання наказу господарського суду м. Києва № 910/21866/15 від 11.01.2016 про стягнення з ДП "КМ Техно" суми основної заборгованості в розмірі 526972,14 грн., 3% річних у розмірі 13030,44 грн., інфляційних втрат у розмірі 250822,00 грн. та судового збору в сумі 15816,48 грн. та надано боржнику строк для самостійного виконання рішення суду до 23.01.2016 року.

Крім того постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва від 16.01.2016 року накладено арешт на майно скаржника та оголошено заборону на його відчуження.

25.01.2016 року боржник (відповідач) звернувся до Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві із заявою про відкладення виконавчих дій, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження була ним отримана тільки 25.01.2016 року.

Проте постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва від 28.01.2016 року стягнуто з боржника ДП "КМ Техно" виконавчий збір у розмірі 80664,11 грн.

Постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва від 29.01.2016 року накладено арешт на кошти боржника.

Як вбачається з матеріалів скарги відповідач погасив суму заборгованості, що підтверджується платіжними дорученнями № 3 від 29.01.2016 року на суму 400000,00 грн, № 11 від 19.02.2016 року на суму 200000,00 грн., № 47 від 25.03.2016 року на суму 200,00 грн., № 45 від 25.03.2016 року на суму 206461,06 грн.

Заявою від 30.03.2016 року № 11 позивач звернувся до Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві з повідомленням про повне виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем та відсутність жодних претензій до нього.

Відповідно до платіжного доручення №1459 від 20.05.2016 року відповідачем ДП "КМ Техно" сплачено виконавчий збір у розмірі 80664,11 грн.

Постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва від 07.06.2016 року у зв'язку із повною сплатою боргу виконавче провадження №49807369 закінчено та припинено чинність арешту майна боржника.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 25 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Окрім того, положеннями ч. 3 ст. 27 зазначеного закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року по справі № 3-217гс14.

Разом з тим не встановлено факту вчинення відділом державної виконавчої служби в межах виконавчого провадження заходів примусового виконання рішення відповідно до вимог ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження", якими є звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника, вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Таким чином, врахувавши добровільну сплату відповідачем заборгованості за рішенням суду, а також відсутність вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у державного виконавця не було правових підстав для стягнення з боржника ДП "КМ Техно" виконавчого збору у розмірі 80664,11 грн.

Згідно зі ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Пунктом 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 року встановлено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Якщо під час розгляду скарги господарським судом буде виявлено порушення законності або недоліки в діяльності органу Державної виконавчої служби, учасників виконавчого провадження, суд має вжити заходів, передбачених частинами першою і другою статті 90 ГПК.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та цілко вірного висновку про відмову у задоволенні скарги в частині визнання протиправною постанову державного виконавця, оскільки суд вправі виявивши порушення, допущені державною виконавчою службою, визнати дії чи бездіяльність незаконними, а наслідки таких дій недійсними.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» від 12.02.2015 року № 191 -VIII, статтю 28 Закону України «Про виконавче провадження» викладено в новій редакції. Зокрема, частину 1 доповнено абзацом 2 наступного змісту:

«Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом».

В той же час, правова позиція Верховного суду України, яка, зокрема, роз'яснює, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника; виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, була висловлена Верховним судом України щодо правовідносин, які мали місце до 05.04.2015 року, тобто перед внесенням зазначених вище змін до Закону України «Про виконавче провадження».

Це пов'язано з тим, що правова позиція Верховного суду України в постанові від 28.01.2016 року, справа № 3-217гс14 обґрунтована не тільки відсутністю абзацу 2 частини 1 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» на момент її винесення, а комплексним аналізом закону в цілому та практики його застосування, тому не втратила актуальності щодо окремих правовідносин і після змін до Закону України «Про виконавче провадження». Стягнення виконавчого збору у попередній редакції зазначеного Закону і в редакції, діючий на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі, пов'язане із початком стадії примусового виконання рішення суду, коли боржником рішення не виконано у строк, встановлений для добровільного виконання; разом з тим ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», що не зазнавала змін, встановлено: у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання, державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

У нашому випадку, виконавчий збір було стягнуто з боржника тоді, коли відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження мало бути закінчено, оскільки Відділ державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві отримав від боржника усі документальні підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання. Це підтверджується обставинами справи, що повно та всебічно були розглянуті судом першої інстанції.

Постанова про відкриття виконавчого провадження боржником-відповідачем була отримана тільки 25.01.2016 року, після чого боржником до відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві, була подана заява № 25- 01/2016 від 25.01.2016 р. про відкладення виконавчих дій строком на 10 днів, в зв'язку з невчасним отриманням боржником, по незалежним від боржника обставинам, постанови про відкриття виконавчого провадження.

29.01.2016 року, у строк встановлений ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» для добровільного виконання, між стягувачем та боржником було укладено мирову угоду з метою мирного врегулювання спору у господарській справі № 910/21866/15 01.02.2016 року стягувачем (ТОВ «ЕсбіСіДжи») до Відділу державної виконавчої служби було подано заяву із проханням повернути виконавчий документ у зв'язку з частковою оплатою коштів боржником. Копія даної заяви додана до даних письмових пояснень, оригінал міститься в матеріалах виконавчого провадження. 03.02.2016 року Відділом державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції отримано клопотання про закриття виконавчого провадження від боржника.

Відділом державної виконавчої служби було отримано документальне підтвердження про повне виконання рішення боржником. Після чого відповідно ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повинен був закінчити виконавче провадження. Але у порушення закону апелянт цього не зробив. Не дивлячись на те, що постанова про стягнення виконавчого збору датована 28.01.2016 року. Відповідач її отримав лише 18.05.2016 року.

З огляду на наведені фактичні обставини даної справи, ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права України. Виносячи зазначену ухвалу, суд першої інстанції, виконавши всі вимоги господарського процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, прийняв рішення у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Крім того, в ухвалі повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Посилання на правову позицію Верховного суду України, яка, зокрема, роз'яснює, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника; виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, яка була висловлена Верховним судом України щодо правовідносин, які мали місце до 05.04.2015 року, тобто перед внесенням змін до Закону України «Про виконавче провадження», не призвело до прийняття не вірного по суті рішення.

Виходячи з викладеного, колегія суддів на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.07.2016 року у справі №910/21866/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Матеріали справи №910/21866/15 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам та Відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді Л.Г. Сітайло

С.А. Пашкіна