Рішення

від 06.12.2016 по справі 521/8781/16-ц

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа №521/8781/16-ц

Пр.№2/521/3722/16

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.,

при секретарі - Тищенко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Піреус Авто» про захист прав споживачів шляхом визнання договору недійсним, стягнення грошових коштів,

встановив:

У травні 2016р. ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Піреус Авто» (далі - ТОВ «Піреус Авто»), посилаючись на те, що 13 квітня 2016р. між ОСОБА_2та ТОВ «Піреус Авто» був укладений договір майнового лізингу №805108, згідно умов якого останнє зобов'язалось придбати у свою власність та передати йому на умовах майнового лізингу у користування майно автомобіль Renault Logan MCV 1/5 DCI MT EXPRESSION (бежевий), а ОСОБА_2 зобов'язався сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.

Позивач зазначав, що після підписання договору представник відповідача надав йому до сплати рахунок на суму 51000 грн., вказавши, що ця сума є 50 % вартості предмета договору, який 13 квітня 2016року був ним оплачений, але автомобіль не був йому переданий.

Вказував, що при зверненні до відповідача, представник останнього повідомив його, що сплачена ним сума є комісією за організацію та оформлення договору, а не оплатою вартості предмета договору.

Стверджував, що до теперішнього часу автомобіль він не отримав, а тому вважає, що відповідачем застосовано нечесну підприємницьку практику в розумінні ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", реалізовану шляхом застосування комплексу порушень, а саме: недобросовісна реклама; сам договір є оманою; ненадання інформації про послугу; створено умови, за яких він не міг належно ознайомитися із умовами запропонованої лізингової послуги; у договорі відсутня юридична відповідальність лізингодавця; у відповідача відсутня ліцензія на здійснення діяльності по залученню активів фізичних осіб. Окрім того, договір укладено із недотриманням нотаріальної форми правочину, що свідчить про його недійність.

Оскільки відповідач ухиляється від належного виконання взятих на себе зобов'язань, встановлених договором майнового лізингу та зазначений договір порушує його права, позивач просив суд визнати договір майнового лізингу №805108 від 13 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_2та ТОВ «Піреус Авто» - недійсним, стягнути з відповідача на його користь вартість фінансування у розмірі 51000,00грн.

Представник ОСОБА_2, діючий за довіреністю від 27 квітня 2016р., в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, якою позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити та розглянути поданий позов за його відсутність, проти заочного розгляду не заперечував (а.с.24,56).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відповідно до ст. 74 ЦПК України (а.с.33,39,48,49).

У зв'язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, в порядку статті 169 ЦПК України, зі згоди позивача суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Згідно зі ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про захист прав споживачів шляхом визнання договору недійсним, стягнення грошових коштівпідлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Встановлено, що 13 квітня 2016р. між ОСОБА_2та ТОВ «Піреус Авто» був укладений договір майнового лізингу №805108, відповідно до умов якого останнє зобов'язалось придбати у свою власність та передати йому на умовах майнового лізингу у користування майно автомобіль Renault Logan MCV 1/5 DCI MT EXPRESSION (бежевий), а ОСОБА_2 зобов'язався сплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору (а.с.7-22).

Додатками до договору, що є невід'ємною його частиною, визначено вартість автомобіля в розмірі 255000,00 грн., а також графіки сплати лізингових платежів (а.с. 20-21).

Пунктом 5.1 договору передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить від п'яти до ста двадцяти робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця першого лізингового платежу, платежу за передачу предмета лізингу та витрат за послуги реєстрації у відповідних органах державної реєстрації транспортних засобів.

Відповідно до п.8.2.1 договору та Додатку №2 до нього перший лізинговий платіж складається із: 1) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору, що становить 20% вартості предмета лізингу - 51000,00 грн.; 2) авансу ціни предмета лізингу, що визначений в розмірі 50% вартості предмета лізингу - 127500,00 грн., щомісячний платіж - 10625,00грн.; 3) платіж у вигляді винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця, пов'язані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоотримувача, що визначається в розмірі 3% вартості предмета лізингу та складає 7650,00 грн.

Судом встановлено, що 13 квітня 2016року ОСОБА_2сплатив вартість фінансування згідно договору майнового лізингу №805108 від 13 квітня 2016року, у розмірі 51000,00 грн., що підтверджується квитанцією (а.с.20).

Із змісту позовної заяви вбачається, що після сплати даного платежу позивач не отримав предмет лізингу, оскільки сплачена позивачем вартість фінансування - 51000,00 грн. є лише платою за укладення договору, яка не повертається.

Відповідно до пункту 4.4.4. договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу й у разі необрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом року. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах пункту 12.11 цього договору, що стосуються обсягу повернення коштів.

При цьому згідно з пункту 12.11 договору лізингодавець повертає лізингоодержувачу сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансового платежу. В такому випадку вартість фінансування даного Договору Лізингоодержувачу не повертається.

За умовами договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю перший внесок, який не входить до обсягу фінансування та складається з: адміністративного платежу; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» №723/97-ВР за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч.1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника), відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1,2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів»№ 1023-ХІІ містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Таким чином, проаналізувавши норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»№ 1023-ХІІ є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Зі змісту укладеного 13 квітня 2016 року договору майнового лізингу вбачається, що в ньому містяться неоднозначні, незрозумілі і несправедливі положення, зокрема згідно п.12.11 договору у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до підписання акту прийманні-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми фінансового платежу. В такому випадку вартість фінансування договору лізингоодержувачем не повертається (а.с.17).

Згідно п. 3.6 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець (а.с.9).

Отже, проаналізувавши зміст договору майнового лізингу, укладеного між сторонами, суд установив, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченого фінансового платежу (пункти 3.6., 12.1 договору).

Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 723/97-ВР істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Відповідно до п. 3.4 договору, у разі зміни вартості предмета лізингу до моменту повної сплати першого лізингового платежу лізингоодержувачем, останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмету лізингу лізингодавцем з метою виплати не менше 50% від вартості предмету лізингу на момент його передачі. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть розраховані, визначені та встановлені в додатковій угоді до даного договору.

Згідно п.8.13. договору, в період строку дії даного договору розмір лізингової плати може індексуватись в залежності від: зміни законодавства, яке впливає на лізингову діяльність лізингодавця; збільшенням та/або зменшенням податків, зборів та інших обов'язкових платежів, пов'язаних з конвертацією гривні в іноземну валюту та змінами ситуації на грошовому ринку; переоцінки викупної (залишкової) вартості предмету лізингу, яка спричинена змінами вимог нормативно-правових актів України щодо переоцінки предмета лізингу; збільшення та/або зменшення розмірів податків з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та/чи механізмів, в зв'язку із збільшенням митних зборів та інших бовязкових платежів, які впливають на вартість предмету лізингу, згідно умов договору поставки на момент проведення повного розрахунку лізингодавця з продавцем за придбання предмета лізингу.

Відповідно до п.8.15 договору, у разі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець та лізингоодержувач складають додаткову угоду до даного договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмета лізингу. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу лізингодавець має право розірвати даний договір, після чого лізингоодержувач зобов'язаний повернути лізингодавцю предмет лізингу протягом 5 (п'яти) діб з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають.

Таким чином, відповідно до пунктів 3.4, 8.13 та 8.15 договору в разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору сторони домовились та беруть на себе зобов'язання до купівлі транспортного засобу підписати додаток до цього договору із установленням щомісячних платежів, які розраховуються із ціни транспортного засобу на момент купівлі.

Отже, зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком 3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача.

Відповідно до ч.1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, тому що в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 3.6 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Крім того, статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За положеннями цієї статті адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Крім того, відповідно до 8.14 договору достроково погасити лізингові платежі можна не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокове погашення лізингових платежів у термін до 12 (дванадцяти) календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 10 (десять) відсотків від суми дострокового погашення.

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що положення договору фінансового лізингу є несправедливими, якщо містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

Таким чином, оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до ч.1,6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Пунктом 4 ч.1ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Матеріали справи не містять інформацію щодо внесення відповідача ТОВ «Піреус Авто» до Державного реєстру фінансових установ, набуття ним статусу фінансової установи, та наявності ліцензії на надання фінансових послуг.

Відповідно до ч.2ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору.

Згідно із ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Враховуючи, що спірний договір не був нотаріально посвідченим, то відповідно до вимог ч.1ст.220 ЦК України, такий договір є нікчемним.

Аналогічні правові позиції викладені в правових позиціях Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, та від 08 червня 2016року у справі № 6-330цс16, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

З роз'яснень викладених у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року, у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Враховуючи, що спірний договір є нікчемним, визнання його недійсним не вимагається.

Відповідно до ч.1ст.216 ЦК України вбачається, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Оскільки позивачем сплачено 51000,00 грн. на виконання недійсного правочину, вказані кошти підлягають стягненню з відповідача на його користь.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню в частині стягнення 51000,00 грн., а в частині визнання договору недійсним позов задоволенню не підлягає.

Відповідачем не було надано до суду жодних заперечень проти позову та доказів у підтвердження цих заперечень.

Своїм правом бути присутнім у судових засіданнях відповідач також розпорядився на свій розсуд.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовій збір в розмірі 1102,40грн., тому дані виплати підлягають стягненню з відповідача (а.с.29).

Керуючись ст.ст. 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 203, 215, 216, 220, 227, 799, 806 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Піреус Авто» про захист прав споживачів шляхом визнання договору недійсним, стягнення грошових коштів- задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Піреус Авто» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 3, МФО 352005, п/р 26007604287500 в ПАТ «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 36288330)на користь ОСОБА_2грошові кошти в сумі 51000 (п'ятдесят одна тисяча) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Піреус Авто» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, 3, МФО 352005, п/р 26007604287500 в ПАТ «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 36288330)на користь ОСОБА_2судовій збір в сумі 1102 (одна тисяча сто дві) грн. 40 коп.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Іншими особами, які брали участь у справі, заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О.М. Сегеда