Рішення

від 12.12.2016 по справі 233/2733/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 233/2733/16-ц Номер провадження 22-ц/775/1902/2016

Єдиний унікальний номер 233/ 2733/16-ц

Номер провадження 22-ц/775/ 1902/2016

Головуючий в 1 інстанції: Малінов О.С.

Категорія: 55 Доповідач: Груіцька Л.О.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2016 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Груіцької Л.О.,

суддів: Жданової В.С., Никифоряка Л.П.,

секретар: Чуряєв В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 29 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної медичної установи «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Макіївка Донецької області» про стягнення компенсації заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

08 червня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області із позовом до відповідача про стягнення компенсації заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просить стягнути з Комунальної медичної установи «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Макіївки» на її користь: суму компенсації втрати частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням строків її виплати 6655,24 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 61102,98 грн., моральну шкоду 10000 грн. Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що з 03.01.2012 року по 13.10.2014 року вона перебувала у трудових правовідносинах з КМУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Макіївки Донецької області». Починаючи з липня 2014 року, відповідач в порушення діючого трудового законодавства став виплачувати їй заробітну плату нерегулярно, внаслідок чого з липня 2014 року по жовтень 2014 року виникла заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 11642,50 грн.

Сума заборгованості у зв'язку з ростом інфляції частково знецінилась та підлягає компенсації, яка за її підрахунком становить 6655,24 грн.

Крім того, в порушення вимог ст.116 КЗпП України, відповідач не провів з нею повний розрахунок в день її звільнення 13.10.2014 р. до теперішнього часу, тож за вимогами ст.117 КЗпП України з відповідача на її користь має бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку за 303 дні, який виходячи з її середньоденної заробітної плати в розмірі 201,66 грн., складає 61102,98 грн. Порушенням її трудових прав відповідачем завдано їй моральну шкоду, яка на її думку складає 10000 грн.

Заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 29 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

З вказаним рішенням не погодилася ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку, так як вважає, що воно винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що у порушення норм процесуального права, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову дійшов до висновку, що правовідносини сторін по цій справі регулюються нормам Цивільного кодексу України. Ці висновки суду першої інстанції є незаконними та помилковими. Суд не застосував до правовідносин сторін ст.ст. 116,117 КЗпП України, не врахував, що її колеги, які працювали у той самий час, у того самого роботодавця разом з нею, у той самий період і які опинилися в аналогічній ситуації з нею та зверталися до суду з цих самих підстав, і суд вирішив справу на їх користь.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа від 6 грудня 2016 року позивачці на її електронну адресу про час та місце розгляду справи - 12 грудня 2016 року о 10 годині 00 хв./ а.с.58-59 /, причини неявки у судове засідання не повідомила і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що вона не з'явилася в судове засідання без поважних причин. Раніше позивачка надсилала заяву про розгляд апеляційної скарги у її відсутність ( а.с. 46).

Відповідач - Комунальна медична установа «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Макіївка Донецької області» згідно позовної заяви зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто на території, яка на теперішній час органами державної влади не контролюється, і поштовий зв'язок з якою з липня 2014 року відсутній. Представник відповідача в судове засідання апеляційного суду також не з'явився. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Комунальна медична установа «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Макіївка Донецької області» зареєстрований у м. Макіївка у зв'язку з чим інформація про час і місце судового засідання для відповідача була розміщена на офіційному веб-порталі «Судова влада України» в мережі Інтернет (www.court.gov.ua) на сторінці Апеляційного суду Донецької області у розділі «Інформація для учасників процесів (зона АТО)» за адресою: http://dna.court.gov.ua/sud0590/info_zona_ato/sud_pal_gr/ (а.с. 60-64).

Відповідно до ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим слухати справу за відсутністю сторін.

Відповідно до положень ст.ст.303,304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки не доведено вини підприємства в затримці виплат позивачці належних при звільненні сум, то і відсутні передбачені трудовим законодавством підстави для стягнення з відповідача компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

З такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна з огляду на наступне.

Згідно з п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

У ч.3 ст.10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом.

Апеляційним судом встановлено, що звертаючись до суду з позовом позивачка вказувала на те, що з липня 2014 року відповідач виплачував їй заробітну плату не регулярно. В обґрунтування цього доказу суду надала копію довідки відповідача б/номеру від 14.10.2014 року та без підпису посадової особи, з якої вбачається, що з січня 2014 року та по вересень 2014 року позивачці нарахована заробітна плата у сумі 43681 грн. 58 коп. та сплачена за відрахуванням доходів та внесків у сумі 35806 грн. 23 коп.

Відповідно до частини 2 статті 59, частин 1, 4 статті 60, частини 3 статті 10 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року N 9-рп/2013 роз'яснено, що працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Позивачка у позові посилається на норми Закон України «Про оплату праці»,та на Закон України « Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».

Згідно із ст. 34 Закону України від 24 березня 1995року № 108/95-ВР «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Стаття 34 введена в дію з 1 січня 1997 року, згідно з Постановою Верховної Ради України № 49/96-ВР від 20.02.96.

1 січня 2001р. набув чинності Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000р. N 2050-III.

Згідно із ст. 1 цього закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтями 2,3 вказаного закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати"постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001р. №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. Пунктом 2 цієї постанови встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, нарахованої працівникові за період роботи з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2000 р., проводиться відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. N 1427.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка навела у позові розрахунок компенсації за затримку виплати заробітної плати, нарахованої за термін з липня 2014 року по вересень 2015 року включно.

Проте у порушення вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, позивачка не довела, що з липня по вересень 2014 року відповідач сплачував заробітну плату нерегулярно, та коли остаточно розрахувався з нею.

Враховуючи наведене, колегія суддів не приймає цей розрахунок в обґрунтування позову.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка належних доказів в обґрунтування позову суду не надала, а тому не довела ті обставини, на які вона посилалася.

Так, копію довідки без номеру та без підпису посадової особи, яку надала позивачка в обґрунтування позову ( а.с.8), колегія суддів не може враховувати, оскільки вона не відповідає вимогам ст.. 64 ЦПК України, де йдеться про те, що письмові докази, як правило подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням сторін, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. Апеляційний суд був позбавлений такого права, оскільки позивачка та представник відповідача в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлена належним чином. Інших доказів в обґрунтування позову, позивачкою не надано не надано.

Крім того вказана довідка не свідчить про заборгованість відповідача перед позивачкою за вказаний у позові період та не свідчить про те, що з липня по вересень 2014 року відповідач сплачував заробітну плату нерегулярно, та не містить інформації, щодо дати остаточно розрахунку з нею.

Саме з цих підстав, колегія апеляційного суду приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по компенсації заробітної плати.

Оскільки Апеляційним судом встановлено, що позивачка не навела доказів про існування заборгованості відповідача перед нею на час звільнення, то позов у частині стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, відповідно до ст. 117 КЗпП України, не підлягає задоволенню.

Також не підлягає задоволенню позов у частині стягнення моральної шкоди, з наступного.

Відповідно до ст. 237 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237 1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Оскільки позивачка не навела доказів про порушення її прав при звільненні, колегія суддів вважає, що позов у цій частині не підлягає задоволенню.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції не звернув уваги та не дав належної оцінки наданим позивачкою доказам на підтвердження порушених її прав та дійшов помилкового висновку про існування заборгованості відповідача перед позивачкою на час звільнення, та відмовив у позові з підстав того, що позивачкою не доведено вини підприємства в затримці виплат позивачці належних при звільненні сум, то і відсутні передбачені трудовим законодавством підстави для стягнення з відповідача компенсації, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди.

Таким чином, рішення суду першої інстанції не може бути визнане законним і обґрунтованим, а тому відповідно до ст. 309 ЦПК Країни підлягає скасуванню, з постановленням нового рішення про відмову у задоволення позову, але з інших підстав.

Підставами для цього у відповідності п.п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на норми Конституції України і міжнародного права, зокрема, статті 6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтю 1 Протоколу № 1 до Конвенції, не спростовує висновків суду. Законодавство України, яке регулює спірні правовідносини, цим нормам права не суперечить.

Заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, щодо незаконного посилання суду першої інстанції на норми ЦК України, оскільки правовідносини, які склалися між сторонами регулються нормами трудового законодавства України.

Не ґрунтуються на законі й доводи апеляційної скарги у частині того, що суд першої інстанції не врахував, що колеги позивачки, які працювали у той самий час, у того самого роботодавця разом з нею, у той самий період і які опинилися в аналогічній ситуації з нею та зверталися до суду з цих самих підстав,отримали судові рішення про задоволення позову.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з постановленням нового рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 29 липня 2016 року у справі - скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунальної медичної установи «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 5 м. Макіївка Донецької області» про стягнення компенсації заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Л.О.Груіцька

Судді: В.С. Жданова

ОСОБА_2