Рішення

від 12.12.2016 по справі 303/291/16-ц

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №303/291/16-ц

2/303/496/16

ряд. стат. звіту - 26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

12 грудня 2016 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі: головуючого - судді Пак М.М.

секретар судового засідання Тромпак В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мукачево цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Курта -ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

в с т а н о в и в:

Позивач - представник ПАТ «ВіЕс Банк» ОСОБА_5 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки: будинок загальною площею 178,50 кв.м. та земельну ділянку загальною площею 0,0600 га., які знаходяться за адресою м.Мукачево, вул.Потушняка, буд. №5 Закарпатської області, шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю згідно з договором купівлі-продажу. Також позивач просить закріпити за ним права управителя щодо предмету іпотеки та виселити відповідачів з будинку та стягнути судові витарти по справі.

Позовні вимоги мотивує тим, що 05 вересня 2006 року, між ПАТ «ВіЕс Банк» (правонаступник ВАТ «Електрон Банк») та ОСОБА_7, було укладено Кредитний договір №KF38211, відповідно до якого ОСОБА_8 надав відповідачу грошові кошти у розмірі 170 000 доларів США з кінцевим строком погашення не пізніше 02 вересня 2016 року під 12,5% річних. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором №KF38211 від 05 вересня 2006 року, між позивачем та відповідачем ОСОБА_1, був укладений Іпотечний договір від 24 жовтня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за №6293, згідно з умовами якого відповідач в забезпечення виконання умов кредитного договору передав позивачу в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 178,50 кв.м., житловою площею 48,60 кв.м., підвал площею 78,20 кв.м., балкон 2,30 кв.м., що на плані значиться під літерою «А» та земельну ділянку загальною площею 0,0600 га., які знаходяться за адресою м.Мукачево, вул. Потушняка, буд. №5 Закарпатської області та належать ОСОБА_1. Банк свої зобов’язання за договором виконав повністю, надавши у розпорядження ОСОБА_7 суму кредитних коштів визначену договором. Однак ОСОБА_7, не виконала належним чином свої зобов’язання за кредитним договором, в результаті чого станом на 16 січня 2016 року, виникла заборгованість по Кредитному договору на загальну суму 57 515,98 доларів США, з яких 39 344,79 доларів США - заборгованість по кредиту, 5 121,63 доларів США - проценти та 13 049,56 доларів США - пеня, які позивач просить стягнути шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач - представник Публічного акціонерного товариства «³Ес Банк» ОСОБА_10 у судове засідання не з’явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує, просить суд їх задоволити.

Відповідачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, Курта -ОСОБА_3, ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилися, повідомлялися належним чином про час і місце розгляду справи, причину неявки суд не повідомили. Зі згоди представника позивача, який не заперечував проти заочного розгляду справи, суд знаходить за можливим розглянути справу у відсутності відповідача, згідно до вимог частини 4 статті 169 Цивільно - процесуального кодексу України, на підставі наявних у справі доказів з постановленням заочного рішення, що відповідає положенням статті 224 цього Кодексу.

-2-

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 60 Цивільно - процесуального кодексу України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільно - процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини 3-4 статті 10 Цивільно - процесуального кодексу України, суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК України.

Судом встановлено , що 05 вересня між ПАТ «ВіЕс Банк» (правонаступник ВАТ «Електрон Банк») та ОСОБА_7, було укладено Кредитний договір №KF38211, відповідно до якого ОСОБА_8 надав відповідачу грошові кошти у розмірі 170 000 доларів США з кінцевим строком погашення не пізніше 02 вересня 2016 року під 12,5% річних (а.с.8-14).

Відповідно до п.п. 6.2., 6.3. Кредитного договору №KF38211 від 05 вересня 2006 року за несвоєчасне (неналежне) повернення кредиту або його частини та несвоєчасну (неналежну) сплату процентів за користування кредитом позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, обрахованої від суми боргу за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статтей 526, 527, 530 Цивільног кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону.

Згідно з статтею 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з статтею 1050 Цивільного кодексу України , якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Взятих на себе зобов’язань за кредитним договором №KF38211 від 05 вересня 2006 року ОСОБА_7 не виконала, у зв’язку з чим станом на 16 січня 2016 року, виникла заборгованість по кредиту на загальну суму 57 515,98 доларів США, що по курсу Національного банку України станом на 16 січня 2016 року складає 1 391 16,96 грн., з яких: з яких 39 344,79 доларів США - заборгованість по кредиту, 5 121,63 доларів США - проценти та 13 049,56 доларів США - пеня (а.с.5).

Також судом встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором №KF38211 від 05 вересня 2006 року, між позивачем та відповідачем ОСОБА_1, був укладений Іпотечний договір від 24 жовтня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстрі за №6293, згідно з умовами якого відповідач в забезпечення виконання умов кредитного договору передав позивачу в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 178,50 кв.м., житловою площею 48,60 кв.м., підвал площею 78,20 кв.м., балкон 2,30 кв.м., що на плані значиться під літерою «А» та земельну ділянку загальною площею 0,0600 га., які знаходяться за адресою м.Мукачево, вул Потушняка, буд. №5 Закарпатської області та належать ОСОБА_1.

У зв’язку з порушенням умов кредитного договору позивач листами № 09-4/14602 від 15 липня 2015 року, №10-3/25437 від 04 грудня 2015 року, №10-3/25438 від 04 грудня 2015 року, №10-3/25439 від 04 грудня 2015 року, №10-3/25440 від 04 грудня 2015 року, повідомив відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, Курта - ОСОБА_3, ОСОБА_4 про необхідність повернення суми заборгованості за кредитним договором й можливість у разі непогашення суми кредиту та відсотків за користування кредитними коштами у визначений строк початку процедури звернення стягнення на заставлене майно й звернення до суду за захистом порушених прав кредитора. Вказана вимога не була виконана й заборгованість за кредитним договором не була погашена (а.с.24,27-30).

-3-

Частиною 1 статті 33 та статтею 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Положеннями статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Вказані положення, відповідно до ч. 2 ст. 35 цього Закону, не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» та п. 5.4 Договору іпотеки передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя (застереженням в іпотечному договорі). Таким чином, цивільним законодавством України та умовами договору обумовлено, що вибір у даному випадку одного із кількох можливих способів захисту цивільного права залежить від волевиявлення іпотекодержателя.

Згідно статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації; одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду. Продукція, плоди і доходи, отримані в результаті управління предметом іпотеки, спрямовуються на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, якщо інше не встановлено договором або рішенням суду.

Як роз’яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 42 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов’язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права

-4-

іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Вирішуючи спір, суд також враховує правову позицію Верховного Суду України, яка відображена в Постанові від 27.05.2015 року (справа № 6-61цс15) про те, що виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Так відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Разом з тим, 07 червня 2014 року набув чинності ОСОБА_11 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до п. 1.1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно та загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_7 відкрито кредитну лінію в сумі 170 000 доларів США строком на 10 років, для забезпечення його виконання ОСОБА_1 передала в іпотеку будинок загальною площею 178,50 кв.м. та земельну ділянку загальною площею 0,0600 га., які знаходяться за адресою м.Мукачаево, вул.Потушняка, буд. №5 Закарпатської області. Також спірний будинок використовується як постійне місце проживання відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_6, ОСОБА_4, іншого нерухомого житлового майна судом не встановлено.

У зв’язку з цим слід зазначити, що за своїм змістом ОСОБА_11 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є процесуальним, оскільки встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. ОСОБА_11 України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не призупиняється дія будь-яких нормативних актів в сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення у судовому порядку стягнення на відповідні предмети, забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України ), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений вищевказаним законодавчим актом мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

ОСОБА_11 вказаний ОСОБА_11 не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на

-5-

примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Однак, як зазначалося вище, встановлені судом обставини щодо поширення на спірні правовідносини по справі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не є перешкодою для задоволення вимоги про звернення стягнення на іпотечне майна, а є підставою для неможливості виконання рішення суду у цій частині протягом дії мораторію.

З урахуванням наведенного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають до задоволення, однак до правовідносин сторін необхідно застосувати норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та в порядку ст.217 ЦПК України, виконання рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочити на період дії Закону України №1304-V11 "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Вирішуючи позовну вимогу про виселення відповідачів з житлового будинку суд приходить до наступного.

За змістом частини 2 статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини 2 статті 109 Житлового кодексу УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини 2 статті 109 Житлового кодексу УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» застосовуються як положення ст. 40 цього Закону, так і норма ст. 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом зазначених вище норм особам, які виселяються із жилого приміщення - предмета іпотеки у зв’язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Як вже було згадано, що предмет іпотеки належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК №030352 виданого 13 жовтня 2006 року та Договору купівлі-продажу незавершеного будівництвом будинку з земельною ділянкою від 20 травня 2003 року, а також ОСОБА_9 про реєстрацію права власності на нерухоме майно виданого Мукачівським міжрегіональним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 01 серпня 2006 року, що однозначно свідчить про те, що будинок та земельна ділянка придбані не за рахунок коштів, наданих в кредит.

Таким чином судом встановлено, що в іпотеку передано будинок та земельну ділянку, які не були придбані за рахунок отриманих кредитних коштів, а тому суд приходить до висновків про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідачів з вищевказаного будинку без надання їм іншого постійного житла.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України висловленою у постановах від 18.03.2015 року (справа № 6-39цс15), від 07.10.2015 року (справа № 6-1468цс15), від 30.09.2015 року (справа № 6-1892цс15), від 11.11.2015 року (справа № 6-1630цс15), від 01.07.2015 року (справа № 6-875цс15).

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, а також враховуючи те, що в судовому засіданні встановлено, що в іпотеку передано будинок, який не був придбаний за рахунок отриманих кредитних коштів, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення відповідачів з будинку без надання їм іншого постійного житла у зв’язку з чим в задоволенні позовної вимоги про виселення - необхідно відмовити.

-6-

Згідно статті 88 Цивільно - процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 169 ч.4, 209, 213, 214, 215, 218, 223, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 589, 610, 611, 612, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 7, 33, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства В«ОСОБА_8 - задоволити частково.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_7 за кредитним договором № KF 38211 від 05 вересня 2006 року в розмірі 57 515,98 доларів США, що відповідно по курсу Національного банку України станом на 16 січня 2016 року складає 1 391 161,96 грн, з яких 39 344,79 доларів США - заборгованість по кредиту, 5 121,63 доларів США - проценти та 13 049,56 доларів США - пеня, звернути стягнення на предмет іпотеки - будинок загальною площею 178,50 кв.м., житловою площею 48,60 кв.м., підвал площею 78,20 кв.м., балкон 2,30 кв.м., що на плані значиться під літерою «А» та земельну діляну загальною площею 0,0600 га., кадастровий номер 2110400000:01:003:0255 які знаходяться за адресою м. Мукачево, вул. Потушняка, буд. №5 Закарпатської області та належать ОСОБА_1, шляхом визначеним статтею 38 Закону «Про іпотеку», п.п. 17,20 Іпотечного договору, а саме на підставі рішення суду шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» (79000, м. Львів, вул. Грабовського 11, код ЄДРПОУ 19358632) від свого імені будь-якій особі покупцю згідно з договором купівлі-продажу за ціною визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу, для чого забезпечити право ПАТ «ВіЕс Банк» щодо всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно : отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійсненя будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги, а також вільного доступу уповноважених представників Банку до предмету іпотеки) необхідних для здійсненя такого продажу.

Закріпити за ПАТ «ВіЕс Банк» права управителя, щодо: вільного доступу представників управителя та інших осіб, визначених управителем, до майна, що передано в управління; укладення договорів оренди майна, переданого в управління з третіми особами; розпорядження коштами, отриманими за результатами управління майном; укладення договорів відповідального зберігання майна, що передається в управління з третіми особами; представляти інтереси у всіх установах чи підприємствах незалежно від організаційної форми та підпорядкування з питань пов’язаних з замовленням, посвідченням отриманням необхідних документів (в тому числі у відповідній райдержадміністрації, в органах місцевого самоврядування, в банківських установах, житлово-комунальних органах, в органах державної пожежної охорони, в органах газопостачання, у відповідному структурному підрозділі енергозабезпечувальної установи, в органах зв’язку, водоканалу та інших підприємствах, установах та організаціях) з питань, що стосуються належного здійснення управління майном, передачу в оренду, забезпеченням нерухомого майна електроенергією, водо- та газопостачанням, телефонним зв’язком; здійснювати реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в тому числі, але не виключно права власності, інших речових прав, обтяжень речових прав тощо, щодо їх виникнення, припинення, переходу, зміни тощо); підписувати і подавати заяви про надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про державну реєстрацію припинення іпотеки та про державну реєстрацію припинення обтяження нерухомого майна; володіти, користуватися, і розпоряджатися майном у встановлених чинним в Україні законодавством та Договором іпотеки; інші права необхідні для здійснення належного управління майном.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Виконання даного рішення в частині звернення на предмет іпотеки, відстрочити на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого, як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 в користь ПАТ «ВіЕс Банк» (79000, м. Львів, вул. Грабовського,11 рахунок №32002100500 в ЛТУ НБУ м. Львова, МФО 325213, код ЄДРПОУ 19358632) - 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) гривень судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 в користь ПАТ «ВіЕс Банк» (79000, м. Львів, вул. Грабовського,11 рахунок №32002100500 в ЛТУ НБУ м. Львова, МФО 325213, код ЄДРПОУ 19358632) - 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) гривень судового збору.

-7-

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Закарпатської області, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення, через суд першої інстанції, який виніс оскаржуване судове рішення.

Головуючий М.М.Пак