Рішення

від 14.12.2016 по справі 904/10860/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.12.16р. Справа № 904/10860/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорожгриб" (м. Запоріжжя)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно договору № 1595 від 10.04.2014 у загальному розмірі 28 895 грн. 60 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 04.11.2016)

ОСОБА_2 - представник (довіреність від 04.11.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорожгриб" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" (далі - відповідач) заборгованість за поставлений товар згідно договору № 1595 від 10.04.2014 у загальному розмірі 28 895 грн. 60 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 18 636 грн. 07 коп. - основний борг;

- 9 262 грн. 11 коп. - інфляційні втрати;

- 997 грн. 42 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 1595 від 10.04.2014 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений в період з 23.05.2014 по 30.12.2014 товар у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 18 636 грн. 07 коп. За прострочення виконання зобов'язання, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період прострочення з 01.02.2015 по 15.11.2016 в сумі 9 262 грн. 11 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 01.02.2015 по 15.11.2016 у сумі 997 грн. 42 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 14.12.2016.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 77148/16 від 14.12.2016), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи додаткові докази, зокрема, видаткові накладні за період з 23.05.2014 по 30.11.2014 на суму 738 797 грн. 22 коп., банківські виписки за період з 29.05.2014 по 30.12.2014 на суму 720 161 грн. 15 коп. Також у клопотанні позивач додатково зазначає, що інфляційні втрати ним нараховані за період з лютого 2015 року по жовтень 2016 року.

У судове засідання 14.12.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 14.12.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців , з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49038, м. Дніпро, вулиця Ленінградська, будинок 27, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 24.11.2015 була отримана відповідачем 29.11.2015 , що підтверджується поштовим повідомленням № 4930005329908 (№ 4903807238234), на якому міститься відповідна відмітка про отримання.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала суду від 24.11.2015 була надіслана сторонам у справі завчасно , з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, відповідач з 29.11.2015 мав достатньо часу для подання своїх заперечень проти позовних вимог позивача, а також долучення до справи доказів, на підтвердження своєї правової позиції. При цьому, від відповідача станом на момент розгляду справи не надійшло жодного доказу, на спростування доводів позивача, викладених у позовній заяві.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

У судовому засіданні 14.12.2016 представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Вимоги ухвали суду позивачем були виконані.

Крім того, представник позивача заперечував проти відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права.

Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом майже двох років не погасив існуючу заборгованість, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 10.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорожгриб" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір № 1595 (далі - договір, а.с.12-16), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставляти товар на умовах DDP (рампа торгівельного центру в місті поставки - згідно замовлення покупця), а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов договору. Товар, що підлягає поставці за договором, визначається специфікацією (додаток № 3), яка є невід'ємною частиною договору (пункт 1.1. договору).

У пунктах 7.1. та 7.3. договору сторони узгодили, що договір діє з моменту його підписання сторонами до 31.12.2014. Дія договору автоматично продовжується на наступний термін, якщо жодна зі сторін не попередить письмово іншу сторону про припинення дії договору за один місяць до закінчення терміну дії договору, вказаного в пункті 7.1. договору.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, у відповідності до пункту 1.1. договору, сторонами було підписано специфікацію до договору, в якій сторони погодили, зокрема, найменування товару та його ціну (а.с.17).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 2.1. договору зазначено, що постачальник зобов'язується прийняти від покупця замовлення (додаток № 1) на постачання товару та здійснити постачання товару до торгового центру за адресою, вказаною в замовленні покупця, своїми транспортними засобами та за свій рахунок.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарно-транспортної накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Дата підписання накладної зазначається на штампі покупця "приймання товару" (пункт 2.6. договору).

У пунктах 5.1. та 5.2. договору сторони визначили, що загальна сума договору складає сума товару, отриманого по всім накладним. Ціна товару встановлюється виключно на підставі погодженої сторонами специфікації (прайс-листа). Якщо товар поставлений за ціною, яка не відповідає ціні, визначеній в специфікації (прайс-листі), товар є отриманим за ціною, яка обумовлена сторонами у чинній специфікації (прайс-листі).

Позивач на виконання умов договору у період з 23.05.2014 по 30.11.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 738 797 грн. 22 коп. , що підтверджується видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.64-258 том 1, а.с.1-40 том 2).

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової (товарної) накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних товарних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення товарних накладних, вказані накладні підписані представниками відповідача та скріплені його печаткою.

Крім того, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними товарними накладними відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пунктах 5.5. та 5.6. договору сторони визначили, що покупець зобов'язаний здійснювати оплату за поставлений товар, за вирахуванням сум, які передбачені договором, які настануть після спливу 30 банківських днів з моменту поставки товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату товарів два рази на тиждень по робочих вівторках та четвергах (в день, який раніше настане після спливу строку оплати). Оплата за договором здійснюється за умови надання постачальником належним чином оформлених документів, надання яких є необхідним згідно договору та чинного законодавства України. У випадку ненадання постачальником належних документів покупець має право відсторонити дату розрахунку з постачальником на строк затримки оформлення (надання) необхідних документів. У разі наявності з боку постачальника простроченої дебіторської заборгованості за договором, покупець має право відстрочити виконання зобов'язань до повного погашення заборгованості з обов'язкових платежів постачальника. Покупець є таким, що виконав своє зобов'язання по оплаті товарів, з моменту списання банком грошей з банківського рахунку покупця на банківський рахунок постачальника, вказаний в розділі 9 договору.

В порушення умов пункту 5.5. договору відповідачем в порядку та строки, визначені вказаним пунктом, отриманий товар оплачений у повному обсязі не був. Так, матеріалами справи підтверджується, що поставлений в спірний період товар був оплачений лише частково - в сумі 720 161 грн. 15 коп., що підтверджується банківськими виписками наявними в матеріалах справи (а.с. 34-41 том 1, а.с.41-87 том 2).

Судом також враховано, що у пункті 2.5. договору визначено зобов'язання постачальника надавати разом з кожною партією товару до торгового центру покупця наступні документи:

- товарно-транспорту накладну (за формою згідно додатку № А), що не містить інформацію про ціну товару;

- замовлення;

- санітарно-гігієнічний висновок;

- посвідчення якості товару;

- ветеринарне свідоцтво;

- копію декларації виробника про оптову ціну на продовольчі товари, або інформацію про митну вартість імпортних товарів, щодо яких запроваджено державне регулювання;

- технічний паспорт (на побутові товари);

- інші документи на товар, надання яких передбачено чинним законодавством України;

- довіреність на представника постачальника або перевізника, що надає право передачі товару, отримання поверненого покупцем товару, складання актів невідповідності товару умовам договору або вимогам законодавства.

В цьому ж пункті договору визначено - якщо визначені документи (чи один із них) не будуть надані разом з товаром або будуть надані в неналежному вигляді чи не в повному обсязі, то покупець має право відстрочити дату розрахунку з постачальником на строк затримки надання необхідних товарних та податкових накладних.

Отже, з приводу зобов'язання, визначеного у вказаному пункті договору, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так, матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені пунктом 2.5. договору документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору № 1595 від 10.04.2014;

- доказів повного повернення отриманого за період з 23.05.2014 по 30.11.2014 товару на загальну суму 738 797 грн. 22 коп.;

- відмови від прийняття товару чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у пункті 5.5. договору, порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище товарними накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 18 636 грн. 07 коп. (738 797,22 - 720 161,15) обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд виходив також з наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 18 636 грн. 07 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаної статті позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з 01.02.2015 по 15.11.2016 (фактично розраховано з лютого 2015 року по жовтень 2016 року) в сумі 9 262 грн. 11 коп.

Так, за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що розрахунок проведений арифметично невірно, а отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно пункту 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи положення вищевказаних постанов Пленуму, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було встановлено, що інфляційні втрати за період з лютого 2015 року по жовтень 2016 року складають 9 701 грн. 30 коп.

Отже, після проведення власного розрахунку судом було визначено розмір інфляційних втрат, який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума інфляційних втрат в розмірі 9 262 грн. 11 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 9 262 грн. 11 коп., яка визначена позивачем.

На підставі вказаної статті 625 Цивільного кодексу України позивачем також було розраховані та заявлені до стягнення з відповідача 3% річних за період прострочення з 01.02.2015 по 15.11.2016 у сумі 997 грн. 42 коп.

Заявляючи вказані вимоги, позивач вказував, що це неустойка та у позовній заяві наводив норми законодавства, які визначають можливість нарахування неустойки (штрафу, пені) за порушення господарського законодавства.

З приводу вказаних доводів позивача суд зазначає таке.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведеної законодавчої норми, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що в межах періоду, який не виходить за межі періоду прострочення, визначеного судом, розрахунок проведено арифметично невірно.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено, що 3% річних за період з 01.02.2015 по 15.11.2016 складають 1 000 грн. 41 коп.

Отже, після проведення власного розрахунку судом було визначено розмір 3% річних, який є більшим, ніж визначено позивачем у розрахунку та позовній заяві.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних в розмірі 997 грн. 42 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 997 грн. 42 коп., яка визначена позивачем.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

З приводу стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 5 000 грн. 00 коп. суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу країни, зокрема передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, частиною 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Закон України "Про адвокатуру" втратив чинність згідно із Законом України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон).

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам статті 6 Закону та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статтях 13, 14, 15 Закону.

Згідно статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, 01.11.2016 між Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорожгриб" (позивач, замовник) та Приватним підприємцем - адвокатом ОСОБА_1 (далі - виконавець) було укладено договір про надання інформаційно-правових послуг № 640/11-1, відповідно до розділу 1 якого вказаний договір має ціль - правове оформлення факту надання та оплати послуг в області права для забезпечення статутної діяльності замовника, зниження ризиків господарської діяльності замовника шляхом попередження настання негативних ситуацій у зв'язку з відсутністю правової підтримки. До договору було підписано додаток № 1 - Завдання на надання інформаційно-правових послуг (а.с.44 том 1).

У розділі 5 вказаного договору сторони визначили таке:

- вартість наданих замовником послуг є його гонораром;

- вартість послуг за договором визначається одноразово, при кожному завданні, виходячи із терміновості, складності завдання;

- замовник здійснює попередню оплату послуг виконавця в розмірі 100% суми договірної ціни завдання шляхом перерахування гонорару на розрахунковий рахунок виконавця;

- підтвердження факту кінцевого розрахунку між замовником та виконавцем є акт приймання-передачі послуг, які підписуються сторонами після виконання завдання;

- документом, підтверджуючим виконання зобов'язань замовником, є виписка банка о перерахуванні грошових коштів з банківського рахунку замовника на банківський рахунок виконавця.

У пунктах 8.1.1. та 8.1.2. договору сторони визначили, що договір укладений строком на три роки. Договір вступає в силу з дня його підписання та припиняє після виконання сторонами взаємних зобов'язань та повного розрахунку між ними.

В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 640 від 14.09.2007 (а.с.93 том 2).

Так, на виконання взятих на себе зобов'язань адвокатом були надані послуги, визначені договором про надання інформаційно-правових послуг, що підтверджується актом приймання-передачі послуг від 14.11.2016 (а.с.44 на звороті том 2).

У вказаному акті сторона вказали, що завдання про надання консультаційних послуг по господарському спору за договором № 1595 від 10.04.2014, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорожгриб" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор", підготовка позовних заяв, документів, доданих до позовної заяви в якості обґрунтування позовних вимог в господарський суд за даним спору, участь в розгляді господарського спору в суді першої інстанції - господарський суд Дніпропетровської області, виконані, задовольняють умови договору та в належному порядку оформлені. Оплата за виконання даного завдання здійснена в повному об'ємі, а саме: грошові кошти в сумі 5 000 грн. 00 коп. перераховані на розрахунковий рахунок виконавця.

В матеріалах справи міститься платіжне доручення № 124 від 08.11.2016, яке підтверджує оплату позивачем послуг, наданих за договором про надання інформаційно-правових послуг, адвокату у сумі 5 000 грн. 00 коп. (а.с.45 том 1).

Так, відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

При цьому, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 04.02.2014 у справі № 904/7731/13, від 03.07.2014 у справі № 910/2040/14, від 24.09.2014 у справі № 916/1425/14.

В даному випадку, суд дійшов висновку про те, що позивачем належними доказами доведено витрати на оплату послуг адвоката в сумі 5 000 грн. 00 коп. (договір про надання інформаційно-правових послуг №640/11-1 від 01.11.2016, про право на зайняття адвокатською діяльністю № 640 від 14.09.2007, акт приймання-передачі послуг від 14.11.2016 та платіжне доручення № 124 від 08.11.2016, згідно з яким позивач сплатив 5 000 грн. 00 коп. адвокату), а отже вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката , з урахуванням обставин справи, категорії спору, тривалості розгляду справи та задоволення позову є співрозмірними, відповідно підлягають задоволенню в сумі 5 000 грн. 00 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у сумі 1 378 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Амстор" (49038, м. Дніпро, вулиця Ленінградська, будинок 27; ідентифікаційний код 32516492) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорожгриб" (69114, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 39063623) - 18 636 грн. 07 коп. - основного боргу, 9 262 грн. 11 коп. - інфляційних втрат, 997 грн. 42 коп. - 3% річних, 5 000 грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3