Постанова

від 12.12.2016 по справі 911/1913/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2016 р. Справа№ 911/1913/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дикунської С.Я.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Теличко А.О., договір про надання правової допомоги від 28.02.2014 № Н-А/28/14;

від відповідача - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" на рішення господарського суду Київської області від 05.09.2016р. у справі №911/1913/16 (суддя Конюх О.В.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Натура-Бразерс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" про стягнення 1 264 256,17 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Натура-Бразерс" звернулося до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" суми основного боргу у розмірі 1 114 745,76 грн., 3% річних у розмірі 28 799,71 грн., пені у розмірі 68 799,71 грн. та інфляційних втрат у розмірі 52 502,53 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду Київської області від 05.09.2016р. у справі №911/1913/16 позов задоволено частково: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 1 114 745,76 грн. основного боргу, 66 195,65 грн. пені, 47 087,72 грн. інфляційних втрат, 21 194,71 грн. трьох процентів річних, 18 738, 35 грн. судового збору та 20 000, 00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі виходив з того, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання з оплати вартості поставленого товару.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 05.09.2016р. у справі №911/1913/16 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована неврахуванням місцевим господарським судом часткових оплат здійснених відповідачем за договором, що призвело до невірних висновків в частині задоволення позову в сумі, яка є більшою, ніж обґрунтована.

Представник позивача в судовому засіданні частково погодився з доводами апелянта та зазначив, що обґрунтованою сумою заборгованості, що залишилася неоплаченою відповідачем та яка підлягає стягненню з нього, є 1 110 715,71 грн. В решти вимог за скаргою позивач просив відмовити відповідачу.

Відповідач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином; про що свідчить підпис його представника у розписці про оголошення перерви, яка була оголошена в судовому засіданні 14.11.2016.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутнім у даному судовому засіданні від відповідача до суду не надійшло.

Враховуючи наведене вище, а також те, що представник апелянта був присутній у минулому судовому засіданні та надав пояснення по суті вимог за апеляційною скаргою, отже його позиція є зрозумілою, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні в частині присуджених до стягнення сум основного боргу та 3% річних, з наступних підстав.

Між ТОВ "Натура-Бразерс" (постачальник) та ТОВ "Фоззі-Фуд" (покупець) 15.09.2013р. було укладено договір поставки №3176, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору, а саме:

- ціна договору складається з вартості поставленого та прийнятого покупцем товару згідно відповідних накладних (пункт 2.2);

- обов'язковою умовою для оплати є наявність у покупця оформлених в установленому порядку накладної, податкової накладної та інших документів, передбачених розділом 4 Договору (пункт 2.5);

- оплата здійснюється протягом 90 календарних днів від дати поставки (пункт 2.6);

- за результатами кожного місяця покупець готує акти звірки взаєморозрахунків та направляє їх постачальнику (пункт 2.7);

- зобов'язання постачальника по поставці товару виникають на підставі замовлення покупця. Поставка товару, не зазначеного у замовленні, не зобов'язує покупця прийняти такий товар або розрахуватися за нього, та не звільняє постачальника від відповідальності за порушення термінів замовленого товару (пункти 3.1, 3.5); передача товару і його приймання покупцем по найменуванню, вазі, якості проводиться на підставі видаткової або товарно-транспортної накладної тільки відповідно до погодженого замовлення (пункт 3.8);

- поставка здійснюється виключно автотранспортом на умовах DDR (Інкотермс 2010) за адресою та у строк, вказані у замовленні згідно "Графіку замовлення, доставки і приймання товару" (додаток №3). Дострокова поставка забороняється (пункт 3.2);

- у випадку порушення термінів оплати товару, покупець оплачує на користь постачальника виключну неустойку в розмірі 0,05% від простроченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ (пункт 7.2);

- договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом одного календарного року. У випадку, якщо сторони, не менш ніж за 20 днів до закінчення терміну дії договору не повідомлять один одного про бажання розірвати договір або укласти новий, договір вважається продовженим терміном на 1 рік (пункт 11.1);

- сплив терміну дії договору не звільняє сторін від виконання зобов'язань (пункт 11.4).

Додатковою угодою від 15.09.2013р. сторони погодили порядок проведення лабораторних випробувань поставленого товару та передбачили для постачальника штраф у розмірі 50 000,00 грн. за кожен випадок фальсифікації продукції, виявлений уповноваженою організацією.

Додатковою угодою від 05.01.2015р. сторони додатково погодили порядок оформлення та надання податкових накладних.

Додатковою угодою від 10.09.2015р. сторони продовжили строк дії Договору до 31.12.2016р.

Враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати товару позивач звернувся до суду із даним позовом.

Так, позивач просив суд стягнути з відповідача 932 765,76 грн. основного боргу, 68 799,71 грн. пені, 14 233,23 грн. трьох процентів річних, 52 502,53 грн. інфляційних втрат.

Згодом, позивачем було подано заяву, якою збільшено позовні вимоги до 1 040 213,76 грн. основного боргу, решта вимог збільшені не були.

Крім цього, позивач просив суд включити до судових витрат витрати на послуги адвоката в сумі 53 415,00 грн.

В подальшому, позивачем було знову подано заяву про збільшення позовних вимог, у якій він просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 1 114 745,76 грн., 3% річних в сумі 28 799,71 грн., пеню в сумі 68 799,71 грн. та інфляційні втрати у розмірі 52 502,53 грн.

Так, вказаною заявою були збільшені лише вимоги про стягнення основного боргу та трьох відсотків річних.

Вказана заява була прийнята судом першої інстанції.

За результатом розгляду зазначених позовних вимог місцевим господарським судом 05.09.2016 прийнято рішення про часткове задоволення позову; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 1 114 745,76 грн. основного боргу, 66 195,65 грн. пені, 47 087,72 грн. інфляційних втрат, 21 194,71 грн. трьох процентів річних та 20 000, 00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Відповідач, не погоджуючись із вказаним рішенням, зазначає в апеляційній скарзі про те, що обґрунтованою сумою основного боргу є 1 110 715,71 грн., а не 1 114 745,76 грн.

Так, скаржник вказує, що судом першої інстанції не було враховано здійснених відповідачем оплат, у зв'язку з чим сума основного боргу станом на дату прийняття рішення складала 1 110 715,71 грн.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, дійшла висновку про обґрунтованість вимог скаржника, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.6 договору передбачено, що оплата здійснюється протягом 90 календарних днів від дати поставки.

Відповідачем зобов'язання з оплати отриманого товару своєчасно та в повному обсязі не виконувались, у зв'язку з чим у покупця утворився борг, який станом на 31.05.2016 складав 1 110 715,71 грн.

Наявність боргу у відповідача саме у вказаній сумі підтверджується Актами звірки, що були складені між сторонами станом на 31.05.2016, на 30.06.2016 та станом на 31.08.2016 (т.1, а.с. 38, 120).

Так, у вказаних Актах, підписаних обопільно сторонами, вказується про наявність заборгованості у відповідача перед позивачем, зокрема, за договором №3176 від 15.09.2013, на суму 1 110 715,71 грн.

В свою чергу, суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі більшому ніж є обґрунтованим (1 114 745,76 грн.) не врахував наступного.

Так, згідно Акту звірки взаєморозрахунків станом на 30.04.2016 заборгованість відповідача перед позивачем за договором №3176 від 15.09.2013 складала 1 370 539,71 грн. (т.1, а.с.40).

Позивачем, 05.05.2016 та 12.05.2016 було здійснено відповідачу поставку товару на підставі вказаного договору №3176 від 15.09.2013 (видаткова накладна № Н-Б00010303 від 05.05.2016 на суму 26 142 грн. та видаткова накладна №Н-Б00010829 від 12.05.2016 на суму 14 034 грн., т.2, а.с. 5-6).

Відповідачем 25.05.2016 здійснено оплату коштів у розмірі 300 000 грн. (т.2, а.с.7).

Отже, з урахуванням викладеного, заборгованість відповідача перед позивачем за договором №3176 від 15.09.2013 становила 1 110 715,71 грн. (1 370 539,71 грн. + 26 142 грн. + 14 034 грн. - 300 000 грн.), а не 1 114 745,76 грн., як зазначено в оскаржуваному судовому рішенні.

При цьому, вказана сума у розмірі 1 110 715,71 грн. була відображена сторонами у Актах звірки взаєморозрахунків, зокрема, станом на 31.05.2016, на 30.06.2016 (т.1, а.с. 38, 120), як заборгованість по договору №3176 від 15.09.2013, на підставі якого пред'явлено позов у даній справі.

Проте, суд першої інстанції помилково у рішенні вказав, що заборгованість відповідача саме за договором №3176 від 15.09.2013 складає 1 114 745,76 грн., оскільки вказана сума є сумою загальної заборгованості відповідача перед позивачем, в тому числі і за договором, на підставі якого пред'явлено позовні вимоги.

Так, у вказаних Актах сторони визначили заборгованість відповідача за декількома договорами, а не лише за тим, на підставі якого пред'явлено позовні вимоги у даній справі, а отже сума заборгованості у розмірі 1 114 745,76 грн. є загальною.

Представником позивача були надані апеляційному суду письмові пояснення в яких вказується про те, що ним помилково враховано в суму основного боргу 4 030,05 грн., оскільки дана сума заборгованості стосується іншого договору, а саме договору №3087 від 12.12.2012, позовні вимоги про стягнення заборгованості за яким позивачем не заявлялись.

Крім цього, позивачем на підтвердження вказаних доводів надано Акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2016.

Слід зазначити, що Акти звірки, які надавалися позивачем ще під час розгляду даної справи у суді першої інстанції (Акти звірки взаєморозрахунків станом на 31.05.2016, на 30.06.2016) також містять вказану позивачем інформацію стосовно належності суми боргу у розмірі 4 030,05 грн. до іншого договору від 12.12.2012 №3087, позовні вимоги про стягнення якої позивачем не заявлялись.

Проте, судом першої інстанції не було досліджено належним чином вказаних документів, що призвело до невірних висновків в частині присудження до стягнення заборгованості в більшому ніж є обґрунтованим розмірі.

За наведених обставин, оскаржуване рішення суду підлягає зміні в частині присудженої до стягнення суми основного боргу.

Так, обґрунтованою сумою боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є 1 110 715,71 грн.

Позивачем, окрім суми основного боргу, також було заявлено до стягнення з відповідача 68 799,71 грн. пені, 52 502,53 грн. інфляційних втрат та 28 208,17 грн. 3% річних.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору визначено, що за порушення строків оплати покупець виплачує продавцю виключну неустойку в розмірі 0,05% від простроченої суми оплати за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

Судом першої інстанції було здійснено перерахунок, заявлених позивачем до стягнення сум та вказані вимоги задоволено частково.

Колегія суддів погоджується із обґрунтованістю здійсненого судом першої інстанції перерахунку пені та інфляційних. В контексті зміни рішення в частині боргу, слід зазначити, що позивачем на заборгованість, що виникла на підставі накладних, підписаних сторонами на поставки після 10.03.2016р. (в тому числі накладних № Н-Б00010303 від 05.05.2016 та№Н-Б00010829 від 12.05.2016, оплати за якими не були враховані судом першої інстанції), пеню та інфляційні втрати не було нараховано та до стягнення не пред'явлено.

Таким чином, суми пені та інфляційних, що задоволені судом першої інстанції, не підлягають зміні.

Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду щодо присудження до стягнення 21 194,71 грн. 3% річних.

Так, неврахування судом першої інстанції здійснених відповідачем оплат по накладним №Н-Б00010303 від 05.05.2016 та №Н-Б00010829 від 12.05.2016 призвело до невірного висновку про допущення відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання за цими накладними.

Як вже було зазначено, пунктом 2.6 договору передбачено, що оплата здійснюється протягом 90 календарних днів від дати поставки.

Отже, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання в частині оплати вказаних накладних настав 03.08.2016 по накладній №Н-Б00010303 від 05.05.2016 та 10.08.2016 по накладній №Н-Б00010829 від 12.05.2016.

Враховуючи те, що відповідачем було здійснено оплату 25.05.2016, отже покупцем прострочення допущено не було, а тому відповідно висновок суду щодо стягнення з відповідача 3% річних у загальній сумі 100, 90 грн. є невірним.

В решті розрахунок суду першої інстанції визнається апеляційним судом обґрунтованим.

За наведених обставин, оскаржуване рішення суду також підлягає зміні в частині присуджених до стягнення 3% річних, обґрунтованим розміром яких, що підлягає задоволенню є 21 093,81 грн.

Стосовно посилань апелянта на те, що судом першої інстанції при перерахунку пені, річних та інфляційних не враховано часткової оплати відповідачем накладної №Н-Б00003047 від 05.02.2015, слід зазначити, що оскільки вказана накладна була оплачена відповідачем із простроченням, перерахунок суду у вказаній частині є вірним.

Колегія суддів погоджується із покладенням на відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 20 000 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Стаття 12 Закону України "Про адвокатуру" встановлює, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Таким чином, вказані норми передбачають можливість відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг адвоката, доказом чого повинний бути відповідний платіжний документ та договір укладений з адвокатом чи адвокатським об'єднанням.

Згідно з п. 80 Рішення Європейського суду з прав людини від 12.10.2006 р. у справі за позовом "Двойних проти України" заявнику відшкодовуються тільки ті судові витрати, які були доведені, що вони були необхідними та фактично понесеними, а також обґрунтованими щодо розміру.

Застосування при розгляді справи вищевказаного рішення можливе з огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав доказів, що підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката у заявленій сумі, час витрачений на надання адвокатських послуг у даній справі, а стосовно складності справи, судом враховано, що даний спір у справі для фахівця - правознавця великої складності не представляє.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів на підтвердження розумності витрат на адвокатські послуги, розмір яких є значним, з урахуванням обставин справи, зокрема, тривалості розгляду та складності справи, розміру задоволених позовних вимог та обсягу наданих послуг, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що суму витрат на оплату послуг адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи необхідно зменшити та стягнути з відповідача на користь позивача 20 000,00 грн.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині визначення сум основного боргу та трьох процентів річних.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право змінити рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні в частині визначення сум основної заборгованості та трьох процентів річних. В решті рішення залишається без змін.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основна заборгованість в сумі 1 110 715,71 грн., пеня в сумі 66 195, 65 грн., три відсотки річних в сумі 21 093,81 грн. та інфляційні в сумі 47 087,72 грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" на рішення господарського суду Київської області від 05.09.2016р. у справі №911/1913/16 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 05.09.2016р. у справі №911/1913/16 змінити в частині визначення сум основної заборгованості та трьох процентів річних.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Натура-Бразерс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" про стягнення 1 264 256,17 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5, ідентифікаційний код 32294926) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Натура-Бразерс" (08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавловська Борщагівка, вул. Леніна, буд. 2В, ідентифікаційний код 38274554) 1 110 715,71 грн. основного боргу, 66 195,65 грн. пені, 47 087,72 грн. інфляційних втрат, 21 093,81 грн. процентів річних, 18 675,59 грн. судового збору та 20 000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Натура-Бразерс" (08130, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавловська Борщагівка, вул. Леніна, буд. 2В, ідентифікаційний код 38274554) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5, ідентифікаційний код 32294926) 317, 08 грн. судового збору за апеляційною скаргою.

5. Доручити господарському суду Київської області видати відповідні накази.

6. Матеріали справи №911/1913/16 повернути до господарського суду Київської області.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді С.Я. Дикунська

М.А. Руденко