Рішення

від 13.12.2016 по справі 910/18630/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016Справа №910/18630/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій Реклама", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод", м. Київ

про стягнення заборгованості в сумі 1 559 840,70 грн.

та

за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій Реклама", м. Київ

про стягнення заборгованості в сумі 8 042 692,01 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) Гаркавенко І.Г. (представник за довіреністю)

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) Ікранов О.А. (представник за довіреністю)

В судовому засіданні 13 грудня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Обрій Реклама", 11.10.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 07.10.2016 року до відповідача, Публічного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод", про стягнення заборгованості в сумі 1 559 840,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року та додатку № 13 від 10.11.2015 року до договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року, зокрема, у визначені відповідними правочинами строки в повному обсязі не здійснив оплату наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаними правочинами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 року порушено провадження у справі № 910/18630/16 та призначено розгляд справи на 01.11.2016 року.

Через відділ діловодства суду 20.10.2016 року від заявника (відповідач за первісним позовом), Публічного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод", до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява № 17/16-74 від 20.10.2016 року про стягнення заборгованості в сумі 8 042 692,01 грн.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що розповсюдження реклами в ефірах телеканалів та радіостанцій на підставі договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року не було, у зв'язку з чим акти наданих посолуг відповідачем були підписані помилково, а грошові кошти перераховано без достатніх правових підстав в силу ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2016 року зустрічну позовну заяву прийнято для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 910/18630/16 та призначено розгляд справи на 01.11.2016 року.

В судовому засіданні 01.11.2016 року оголошено перерву до 29.11.2016 року.

Судове засідання 29.11.2016 року не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Комарової О.С. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 року розгляд справи призначено на 13.12.2016 року.

В судове засідання 13.12.2016 року представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та дав пояснення по суті спору. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог та дав пояснення по суті спору.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

24 серпня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Обрій Реклама" (надалі - позивач, агентство) та Публічним акціонерним товариством "Київський вітамінний завод" (надалі - відповідач, рекламодавець) було укладено договір про розповсюдження реклами № 24-08/15 (надалі - договір), відповідно до п.п. 2.1., 3.1.3. якого, на умовах та в порядку, передбачених цим договором та додатками до нього, агентство на замовлення рекламодавця надає йому за плату рекламні послуги, а рекламодавець зобов'язується своєчасно, на умовах та в порядку, передбачених цим договором та додатками до нього, оплатити рекламні послуги, що їх надає йому агентство.

В п. 3.7. договору визначено, що по закінченні кожного календарного місяця, протягом якого відбувалось розповсюдження реклами в ефірі телеканалу, до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступної за звітним, агентство готує та подає рекламодавцю ефірну довідку.

Пунктом 3.8. договору визначено, що на підставі даних ефірної довідки та з врахуванням умов, викладених у пунктах 4 і 5 відповідного додатку до цього договору, до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за звітним, агентство готує та подає рекламодавцеві на підписання акт про надання послуг, в якому фіксується фактична вартість рекламних послуг за відповідний місяць. Рекламодавець, за умови відсутності обгрунтованих заперечень з його боку згідно пункту 3.9. цього договору, має повернути агентству підписаний з його боку акт про надання послуг протягом наступних 5 (п'яти) робочих днів.

Сторонами в. 4.3. договору визначено, що якщо інший порядок оплати рекламних послуг не буде передбачений сторонами у додатках до цього договору, оплата рекламних послуг здійснюється рекламодавцем шляхом попередньої оплати на підставі рахунків, що їх виставляє агентство. Агентство виставляє рахунок не пізніше 25 (двадцять п'ятого) числа місяця, що передує звітному. Рекламодавець зобов'язується сплатити такий рахунок не пізніше останнього дня числа місяця, що передує звітному. Дата виставлення рахунку є датою вимоги за цим договором.

За умовами п. 4.4. договору, рекламодавець перераховує вартість рекламних послуг на поточний рахунок агентства за реквізитами, зазначеними в рахунку. Днем оплати за цим договором вважається день зарахування грошових коштів, перерахованих рекламодавцем в якості оплати вартості рекламних послуг на поточний рахунок агентства.

Договір набуває чинності від дати його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2015 року, однак припиняє свою дію не раніше повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 7.1. договору).

В подальшому, 10.11.2015 року сторонами було підписано додаток № 13 до договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року, відповідно до п. 1. рекламодавець замовляє розміщення рекламних матеріалів - ТМ «Біонорм» ПАТ «Київський вітамінний завод» в ефірі телеканалів Інтер, НТН, Ентер-фільм, К2, 5 канал, ТРК Україна, СТБ у період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

Загальна вартість усього обсягу замовлених рекламодавцем рекламних послуг за цим додатком на період, вказаний у п. 1 цього додатку, становить 2 244 375,11 грн. (п. 2. додатку).

За умовами п. 3. додатку, оплата рекламних послуг здійснюється рекламодавцем наступним чином: вартість рекламних послуг, що надаються рекламодавцю у грудні 2015 року повинна бути сплачена ним у строк до 25січня 2016 року в повному обсязі.

Позивач за первісним позовом зазначає, що на виконання умов договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року та додатку № 13 від 10.11.2015 року до договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року в грудні 2015 року надав відповідачу за первісним позовом обумовлені вказаним договором послуги на загальну суму 2 244 375,11 грн., що підтверджується ефірними довідками та актом надання послуг № 35 від 31.12.2015 року (копія міститься в матеріалах справи), який підписаний уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплений печатками товариств.

Як вказує позивач за первісним позовом, на оплату наданих послуг ним було виставлено відповідачу за первісним позовом рахунок № 38 від 01.12.2015 року на суму 2 244 375,11 грн., при цьому, відповідач за первісним позовом в повному не здійснив оплату наданих позивачем за первісним позовом послуг, а відтак, відповідач за первісним позовом має заборгованість за договором в розмірі 1 559 840,70 грн. (2 244 375,11 грн. - 684 534,41 грн. (сума часткових оплат) = 1 559 840,70 грн.), що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку позивача за первісним позовом (копії містяться в матеріалах справи).

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 24.08.2015 року між позивачем, як агентством та відповідачем, як рекламодавцем, було укладено договір про розповсюдження реклами № 24-08/15, відповідно до п.п. 2.1., 3.1.3. якого, на умовах та в порядку, передбачених цим договором та додатками до нього, агентство на замовлення рекламодавця надає йому за плату рекламні послуги, а рекламодавець зобов'язується своєчасно, на умовах та в порядку, передбачених цим договором та додатками до нього, оплатити рекламні послуги, що їх надає йому агентство.

10.11.2015 року сторонами було підписано додаток № 13 до договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року, відповідно до п. 1. рекламодавець замовляє розміщення рекламних матеріалів - ТМ «Біонорм» ПАТ «Київський вітамінний завод» в ефірі телеканалів Інтер, НТН, Ентер-фільм, К2, 5 канал, ТРК Україна, СТБ у період з 01 грудня 2015 року по 31 грудня 2015 року.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач за первісним позовом на виконання умов договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року та додатку № 13 від 10.11.2015 року до договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року в грудні 2015 року надав відповідачу за первісним позовом обумовлені договором рекламні послуги на загальну суму 2 244 375,11 грн., що підтверджується ефірними довідками та актом надання послуг № 35 від 31.12.2015 року, який підписаний уповноваженими представниками сторін без заперечень та скріплений печатками товариств.

Так, позивачем за первісним позовом було виставлено відповідачу за первісним позовом рахунок на оплату № 38 від 01.12.2015 року на суму 2 244 375,11 грн.

Як стверджує позивач за первісним позовом, відповідач за первісним позовом надані рекламні послуги оплатив лише частково в сумі 684 534,41 грн., що підтверджується банківськими виписками по особовому рахунку позивача за первісним позовом, а відтак, відповідач за первісним позовом має заборгованість за договором в розмірі 1 559 840,70 грн.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року та додатку № 13 від 10.11.2015 року до договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року, суд дійшов висновку про обґрунтованість первісних позовних вимог про стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом заборгованості за вказаними правочинами в розмірі 1 559 840,70 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем за первісним позовом вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Судові витрати позивача за первісним позовом по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача за первісним позовом.

При цьому, позивач за первісним позовом при зверненні до суду із заявленими позовними вимогами повинен був сплатити судовий збір в розмірі 23 397,61 грн., а сплатив в розмірі 27 796,39 грн. про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 261 від 30.09.2016 року.

Приписами ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Таким чином, позивачу за первісним позовом підлягає поверненню зайво сплачений судовий збір в розмірі 4398,78 грн.

Щодо позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій Реклама" про стягнення безпідставно набутих коштів в сумі 8 042 692,01 грн., суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

За приписами статті 1212 Цивільного кодексу України, яка встановлює загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З аналізу статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов'язань (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) породжують такі юридичні факти, як набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Необхідною умовою для встановлення того факту, що мало місце зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави, є обов'язкова відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.

Тобто, позивач повинен довести, що мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження спірного майна відповідачем, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним і не підпадає під регулювання ст. 1212 Цивільного кодексу України.

За змістом ч.1 ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, договору або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Тобто, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України , у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно (кошти).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.09.2016 року у справі № 6-122цс14.

Крім того, така ж оцінка правовідносин викладена і в висновках Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 Господарського процесуального кодексу України, за I півріччя 2013 року, у п. 1 яких вказано, що за змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали. А отже, кошти, отримані як оплата за виконання робіт за договором і набуті за наявності правових підстав для цього, не можуть бути витребувані згідно зі ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Позивач за зустрічним позовом в обгрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що розповсюдження реклами в ефірах телеканалів та радіостанцій на підставі договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року не було, у зв'язку з чим акти наданих посолуг відповідачем були підписані помилково, а грошові кошти перераховано без достатніх правових підстав в силу ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач за зустрічним позовом у відзиві на зустрічний позов проти зустрічних позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що наявність договірного характеру існуючих між позивачем за зустрічним позовом та відповідачем за зустрічним позовом правовідносин виключає можливість застосування положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.08.2015 року між позивачем, як агентством та відповідачем, як рекламодавцем, було укладено договір про розповсюдження реклами № 24-08/15, відповідно до п.п. 2.1., 3.1.3. якого, на умовах та в порядку, передбачених цим договором та додатками до нього, агентство на замовлення рекламодавця надає йому за плату рекламні послуги, а рекламодавець зобов'язується своєчасно, на умовах та в порядку, передбачених цим договором та додатками до нього, оплатити рекламні послуги, що їх надає йому агентство.

Як встановлено судом, відповідач за зустрічним позовом на виконання умов договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року та додатків до нього надав позивачу за зустрічним позовом рекламні послуги на загальну суму 9 602 532,71 грн., що підтверджується ефірними довідками, копії яких наявні в матеріалах справи.

В той же час, з наданих в матеріалах справи доказів вбачається, що на виконання умов договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року та додатків до нього та на підставі виставлених відповідачем за зустрічним позовом рахунків на оплату №№ 1 від 03.09.2015 року, 3 від 30.09.2015 року, 4 від 12.10.2015 року, 14 від 30.10.2015 року, 15 від 02.10.2015 року, 19 від 01.11.2015 року, 20 від 04.11.2015 року, 22 від 06.11.2015 року, 23 від 09.11.2015 року, 25 від 10.11.2015 року, 35 від 02.12.2015 року, 36 від 03.12.2015 року, 38 від 01.12.2015 року на загальну суму 9 602 532,71 грн. позивачем за зустрічним позовом платіжними дорученнями були здійснені часткові оплати за надані відповідачем за зустрічним позовом рекламні послуги в сумі 8 042 269,01 грн. (копії платіжних доручень містяться в матеріалах справи).

За таких обставин, спірні грошові кошти в сумі 8 042 692,01 грн. не можуть вважатися отриманими відповідачем за зустрічним позовом без достатньої правової підстави в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки така сума сплачена позивачем за зустрічним позовом на виконання своїх обов'язків саме за умовами укладеного між сторонами договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року.

Таким чином, положення, встановлені в ст. 1212 Цивільного кодексу України, до спірних правовідносин сторін в частині стягнення 8 042 692,01 грн. застосуванню не підлягають, оскільки ці грошові кошти набуто відповідачем на підставі договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року на достатніх правових підставах. При цьому, позивачем за зустрічним позовом не доведено та документально не підтверджено того факту, що вказана сума набута відповідачем за зустрічним позовом за позадоговірними відносинами.

Враховуючи вищевикладене, перерахування спірних грошових коштів на виконання умов укладеного між сторонами договору про розповсюдження реклами № 24-08/15 від 24.08.2015 року повністю виключає обґрунтованість доводів позивача за зустрічним позовом про отримання цих коштів відповідачем за зустрічним позовом без достатньої правової підстави і можливість застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем за зустрічним позовом вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить підстав для задоволення даного позову.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Первісні позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київський вітамінний завод" (ЄДРПОУ 35251822; адреса: 04073, м. Київ, вул. Копилівська, 38) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій Реклама" (код ЄДРПОУ 39955247; адреса: 03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 5, офіс 604 В-1) грошові кошти: основного боргу - 1 559 840,70 грн. (один мільйон п'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот сорок гривень 70 копійок) та судовий збір - 23 397,61 грн. (двадцять три тисячі триста дев'яносто сім гривень 61 копійка). Видати наказ.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Обрій Реклама" (код ЄДРПОУ 39955247; адреса: 03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 5, офіс 604 В-1) з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в розмірі 4398,78 грн. (чотири тисячі триста дев'яносто вісім гривень 78 копійок), перерахований платіжним дорученням № 261 від 30.09.2016 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/18630/16. Видати наказ.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 16.12.2016 року.

Суддя О.С. Комарова