Рішення

від 31.10.2016 по справі 906/1016/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "31" жовтня 2016 р. Справа № 906/1016/16

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1- Zhz007-CЛ-5723-0916 від 05.09.2016р.;

ОСОБА_2- № 007-6-1016 від 26.10.2016р.

від відповідача: ОСОБА_3- 05-16/306 від 28.10.2016р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Житомиргаз Збут"

до Відділу освіти Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області

про стягнення 75746,85 грн.

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 75746,85 грн., з яких 47493,79 грн. - пеня, 3568,94 грн. - 3 % річних та 34684,12 грн. - інфляційних.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 12.10.2016р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 31.10.2016р.

Представники позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача заперечив проти позову з підстав, зазначених у відзиві (а.с.48-51).

В судовому засіданні оглядались матеріали справи № 906/359/16 за позовом ТОВ "Житомиргаз Збут" до Відділу освіти Овруцької районної державної адміністрації про стягнення 594140,22 грн.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 15:00 год. 31.10.2016 р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області у справі № 906/359/16 стягнуто з Відділу освіти Овруцької районної державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" 594140,22грн. - боргу та 8912,10грн. - судового збору.

Відповідно до ч.2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Так, при розгляді справи № 906/359/16 судом встановлено, що 08.09.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" (постачальник/позивач), Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (далі - ПАТ "Житомигаз", за договором - газорозподільне/газотранспортне підприємство) та Відділом освіти Овруцької райдержадміністрації Житомирської області (споживач/відповідач) було укладено договір № 2015/ТП-БО-1400003 на постачання природного газу за регульованим тарифом з додатком № 3 (а.с.10-16).

Судом також встановлено, що позивачем за період з січня по березень 2016 за актами пииймання-передачі природного газу від 26.01.2016р., 29.02.2016р., 31.03.2016р. було поставлено відповідачу природний газ в об'ємі 106911 куб.м. на загальну суму 834342,00 грн.

Рішенням суду встановлено, що внаслідок неналежного виконання зобов'язання відповідачем по оплаті отриманого природного газу станом на 12.04.2016р. у останнього існувала заборгованість перед позивачем в сумі 594140,22 грн., яка фактично є заборгованістю за природний газ, поставлений в лютому-березні 2016 року.

Посилаючись на встановлені рішенням суду обставини щодо наявності у відповідача станом на 12.04.2016р. заборгованості за отриманий від позивача природний газ в сумі 594140,22 грн. та, керуючись п. 6.2.2 договору, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача пені в сумі 47493,79 грн. з період з 11.03.2016р. по 05.06.2016р.

Крім того, посилаючись на ч.2 ст. 625 ЦК України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3568,94 грн. та інфляційні в сумі 24684,12грн.

Відповідач, заперечуючи проти позову зазначає, що постачання газу в лютому-березні 2016 року на загальну суму 594140,22грн. здійснювалось на підставі гарантійного листа № 05-16 від 24.03.2016р. (а.с. 76).

Вказав, що договір на постачання природного газу за регульованим тарифом від 08.09.2015р. № 2015/ТП-БО-1400003 не міг бути пролонгований на 2016 рік, оскільки в разі якщо вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, така закупівля повинна здійснюватись відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель" і лише після проведення процедури закупівлі мав бути укладений новий договір з переможцем закупівлі.

З огляду на те, що постачання природного газу у лютому-березні здійснювалось на підставі гарантійного листа, а не на підставі договору № 2015/ТП-БО-1400003 від 08.09.2015р,. нарахування пені вважає безпідставним.

Крім того зауважив, що зобов'язання за договором від 08.09.2015р. були виконані, тому нараховані суми штрафних санкцій (3% річних та інфляційних) також вважає безпідставними.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли з липня 2015 р. на підставі договору № 2015/ТП-БО-1400003 від 08.09.2015 р. на постачання природного газу за регульованим тарифом.

08.09.2015р., 20.11.2015р., 14.12.2015р., 30.12.2015р., 31.12.2015р., 26.01.2016р., 29.02.2016р. сторонами були підписані додаткові угоди до договору (а.с. 52-69).

Приписами п.п 10.1, 10.2 договору сторони визначили, що договір набирає чинності з 1 липня 2015 року та укладається на строк по 31 грудня 2015 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяцем до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому сторони мають переоформити додаток 3 договору щодо договірних обсягів постачання природного газу, у якому визначити планові обсяги газу на продовжений строк.

Усі зміни та доповнення до Договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими особами сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2015 р. сторони підписали додаткову угоду № 5 до договору, якою, зокрема, визначили обсяги постачання природного газу на січень 2016 р.

Пунктом 2.1 сторони визначили, що додаткова угода діє до 31.01.2016 р. (а.с. 65, 66).

В тому числі, в матеріалах справи міститься Додаток 3 до Договору (а.с.16 ), відповідно до якого сторони погодили договірні обсяги постачання природного газу на 2016 рік , зокрема, обсяги на січень 2016 року (а.с.16).

Додатковою угодою № 6 від 26.01.2016 р. сторони продовжили строк дії додаткової угоди до 29.02.2016 р. Однак, ні даною угодою, ні додатковою угодою № 7 від 29.02.2016 р. сторони не узгоджували обсяги поставки природного газу на лютий та березень 2016 р.

До того ж, погодження поставки природного газу у більших обсягах суперечило б вимогам Закону України "Про здійснення державних закупівель" № 1197-VII від 10 квітня 2014 року, а саме ч. 6 ст. 40, згідно якої дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку.

До того ж, як вбачається з додаткової угоди № 7 від 29.02.2016 р., сторони визначили, що загальна сума цієї угоди становить 1623215,36 грн., в тому числі, за жовтень-грудень 2015 р. - 1383013,58 грн., січень 2016 р. - 240201,78 грн.

Таким чином, договір № 2015/ТП-БО-1400003 від 08.09.2015р. в частині обсягів споживання природного газу, сторонами було пролонговано лише на січень 2016 року.

До того ж, відповідно до вимог ст.10 Закону України "Про здійснення державних закупівель" № 1197-VII від 10 квітня 2014 року відповідачем на веб-порталі Уповноваженого органу було розміщено звіт про виконання договору № 2015/ТП-БО-1400003 від 08.09.2015р., а 19.01.2016 р. - було розміщено оголошення про проведення процедури закупівлі природного газу на наступний період (а.с. 70-72).

Разом з тим, суд дійшов висновку, що поставка природного газу за актом приймання-передачі природного газу від 29.02.2016р. (лютий 2016 року) в сумі 327427,98 грн. та за актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2016р. (березень 2016 року) здійснювалась поза межами договору № 2015/ТП-БО-1400003 від 08.09.2015р. на постачання природного газу за регульованим тарифом та додаткових угод до нього.

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Виходячи з вищевикладених обставин, між сторонами згідно актів приймання-передачі від 29.02.2016р. та від 31.03.2016р. виникли правовідносини поставки, укладені в спрощений спосіб.

Розглядаючи вимогу про стягнення з відповідача 47493,79 грн. пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 ЦК України визначає правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплату неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 даного Закону України визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з розрахунку (а.с. 5), пеню заявлено на заборгованість, яка виникла у відповідача за актами приймання-передачі природного газу у лютому та березні 2016 року, тобто на заборгованість, яка виникла внаслідок укладення сторонами договору поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, оскільки суд дійшов висновку , що заборгованість за актом від 29.02.2016р. та за актом від 31.03.2016р., на яку позивачем здійснено нарахування пені є заборгованістю за природний газ, який поставлявся на підставі договору поставки, вчиненого сторонами у спрощений спосіб, а також враховуючи відсутність між сторонами правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчиненого у письмовій формі, вимога позивача про стягнення з відповідача пені в цій частині є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 3568,94 грн. 3 % річних та 24684,12 грн. інфляційних, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання, або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже зазначалось вище, поставка природного газу у лютому та березні 2016 року здійснювалась на підставі договору поставки, вчиненого сторонами у спрощений спосіб.

Оскільки актами приймання-передачі сторонами не було визначено строку для оплати товару, в даному випадку при визначенні терміну розрахунків слід керуватись нормами ст. 692 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, яка є спеціальною нормою, що регулює порядок проведення розрахунків при виникненні між суб'єктами господарювання правовідносин купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, обов'язок оплатити отриманий від позивача природний газ, який поставлявся поза межами договору, у відповідача виник після його прийняття, тобто після підписання відповідних актів приймання-передачі, а саме: за актом від 29.02.2016р в сумі 327427,98 грн. - 01.03.2016р., за актом від 31.03.2016р. в сумі 266712,24 грн. - 01.04.2016р.

Проте, відповідач такої оплати не здійснив, чим порушив свої зобов'язання перед позивачем.

Згідно матеріалів справи, відповідач провів оплату вартості отриманого від позивача товару за актами приймання-передачі природного газу від 29.02.2016р. та 31.03.2016р. лише 02.06.2016р (а.с. 40-41), чим допустив прострочення виконанян грошового зобов'язання.

Приписами ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи викладені обставини, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційні нарахування.

Так, як вбачається з розрахунку позивача (а.с.5), 3% річних нараховано за період з 11.03.2016р. по 10.04.2016р. на суму боргу 327427,98 грн. та з 11.04.2016р. по 05.06.2016р. на суму заборгованості 594140,22 грн., що складає 3568,94 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних суд встановив, що позивачем при нарахуванні допущено арифметичну помилку.

Суд здійснив власний розрахунок 3% річних,виходячи з вихідних даних позивача, які складають 3559,19 грн.

Таким чином, вимога про стягнення 3% річних є правомірною такою, що підлягає задоволенню в сумі 3559,19 грн.

В частині стягнення 9,75 грн. 3% річних (3568,94грн. - 3559,19грн.) суд відмовляє за безпідставністю позовних вимог.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, то останні заявлені за березень 2016 року на суму заборгованості 327427,98 грн. та за період з квітня по травень 2016 року на суму заборгованості 594140,22 грн., які складають 24684,12 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних в сумі 24684,12 грн., суд дійшов висновку, що вони заявлені у відповідності до норм чинного законодавства, є правомірними, арифметично вірними, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що 3 % річних та інфляційні є штрафними санкціями, які мають бути передбачені договором.

Пунктом 3.1. Постанови ВГСУ "Про роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

У пункті 4.1. вищезгаданої постанови ВГСУ передбачено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають частковому задоволенню в сумі 28243,31 грн., з яких: 3559,19 грн. - 3% річних та 24684,12 грн. - інфляційних.

В частині стягнення 47493,79 грн.пені та 9,75 грн. 3% річних суд відмовляє за безпідставністю позовних вимог.

Судові витрати по сплаті судового збору на підставі ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відділу освіти Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області (11101, Житомирська область, м.Овруч, вул. Тараса Шевченка, 31А, код ЄДРПОУ 02143123)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" (10002, Житомирська область, м.Житомир, вул. Фещенка-Чопівського,35, код ЄДРПОУ 39577504)

- 3559,19 грн. 3% річних;

- 24684,12 грн. інфляційних;

- 513,80 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 02.11.16

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати: 1- до справи; 2- позивачу (за заявою) 3- відповідачу (рек. з пов.)