Рішення

від 13.12.2016 по справі 910/19606/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016Справа №910/19606/16

За позовом : Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатський союз", м. Київ

про: стягнення заборгованості у сумі 288 814,68 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог)

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача Пересада Б.О. (представник за довіреністю)

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 13 грудня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс", 27.10.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № БО-26.10.2016 від 26.10.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатський союз", про стягнення заборгованості у сумі 286 839,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором про надання права на експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика № ДНП-2015-12/27 від 31.12.2015 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки не здійснив оплату наданих позивачем послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2016 року порушено провадження у справі № 910/19606/16 та призначено розгляд справи на 22.11.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 року судом, за клопотанням представника позивача, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено на 13.12.2016 року.

В судовому засіданні 13.12.2016 року представник позивача позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, підтримав та дав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судове засідання 13.12.2016 року не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

31 грудня 2015 року між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (надалі - позивач, сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Адвокатський союз" (надалі - відповідач, сторона-2) було укладено договір про надання права на експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика № ДНП-2015-12/27 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, сторона-1 надає за плату стороні-2 право на експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика на 184 (сто вісімдесят чотири) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 21 (двадцять одне) спеціальне місце для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, який розташований за адресою: м. Київ, проспект Глушкова, 5, в межах III територіальної зони паркування м. Києва (надалі - «Перехоплюючий паркувальний майданчик»), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Під «Перехоплюючим паркувальним майданчиком» в цьому договорі визначені 184 (сто вісімдесят чотири) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 21 (двадцять одне) спеціальне місце для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, за адресою: м. Київ, просп. Глушкова, 5, що розташовані в межах III територіальної зони паркування м. Києва (п. 1.2. договору).

За умовами п. 1.3. договору, «Перехоплюючий паркувальний майданчик» вважається переданим в експлуатацію сторони-2 з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі перехоплюючого паркувального майданчика.

Відповідно до п. 3.1. договору, плата сторони-2 стороні-1 згідно умов даного договору становить 22,00 грн. (двадцять дві гривні 00 коп.) за одне місце для платного паркування транспортних засобів за добу, в тому числі: вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 14,08 (чотирнадцять грн. 08 коп.) грн.; ПДВ - 2,82 (дві грн. 82 коп.) грн.; збір за місця для паркування транспортних засобів - 5,10 (п'ять грн. 10 коп.) грн.

В п. 3.2. договору визначено, що загальна сума щомісячних платежів сторони-2 стороні-1 по договору визначена в графіку платежів (додаток №1 до даного договору).

Пунктом 3.3. визначено, що розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 25 (двадцять п'ятого) числа поточного місяця відповідно до графіку платежів (додаток №1 до даного договору).

Відповідно до акту приймання - передачі перехоплюючого паркувального майданчика від 19.01.2016 року, підписаного уповноваженими представниками сторін, позивачем було передано, а відповідачем прийнято в експлуатацію перехоплюючий паркувальний майданчик на 205 машино-місць за адресою: м. Київ, проспект Глушкова, 5, в межах III територіальної зони паркування м. Києва.

Додатковою угодою № 2 від 28.03.2016 року до договору про надання права на експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика № ДНП-2015-12/27 від 31.12.2015 року достроково розірвано укладений договір.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору про надання права на експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика № ДНП-2015-12/27 від 31.12.2015 року в період з січня 2016 року по березень 2016 року надав відповідачу обумовлені вказаним договором послуги на загальну суму 291 546,00 грн., проте відповідач в порушення умов договору взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг належним чином не виконав, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за надані позивачем послуг в сумі 231 264,00 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 31.12.2015 року між позивачем, як стороною-1, та відповідачем, як стороною-2, було укладено договір про надання права на експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика № ДНП-2015-12/27, відповідно до п. 1.1. якого, сторона-1 надає за плату стороні-2 право на експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика на 184 (сто вісімдесят чотири) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 21 (двадцять одне) спеціальне місце для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, який розташований за адресою: м. Київ, проспект Глушкова, 5, в межах III територіальної зони паркування м. Києва (надалі - «Перехоплюючий паркувальний майданчик»), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

На підставі акту приймання - передачі перехоплюючого паркувального майданчика від 19.01.2016 року, підписаного уповноваженими представниками сторін, позивачем було передано, а відповідачем прийнято в експлуатацію перехоплюючий паркувальний майданчик на 205 машино-місць за адресою: м. Київ, проспект Глушкова, 5, в межах III територіальної зони паркування м. Києва.

В подальшому, додатковою угодою № 2 від 28.03.2016 року до договору про надання права на експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика № ДНП-2015-12/27 від 31.12.2015 року достроково розірвано укладений договір.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору про надання права на експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика № ДНП-2015-12/27 від 31.12.2015 року в період з січня 2016 року по березень 2016 року надав відповідачу обумовлені вказаним договором послуги на загальну суму 291 546,00 грн., проте відповідач в порушення умов договору взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг належним чином не виконав, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість за надані позивачем послуги в сумі 231 264,00 грн.

Судом встановлено, що на виконання умов договору про надання права на експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика № ДНП-2015-12/27 від 31.12.2015 року позивач в період з січня 2016 року по березень 2016 року надав відповідачу обумовлені вказаним договором послуги на загальну суму 291 546,00 грн., проте відповідач взяті на себе зобов'язання за договором відповідач належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк не здійснив оплату наданих йому послуг, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 231 264,00 грн.

Факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 231 264,00 грн. також підтверджується підписаним обома сторонами без заперечень актом звірки взаєморозрахунків за 1 квартал 2016 року, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за договором про надання права на експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика № ДНП-2015-12/27 від 31.12.2015 року становить 231 264,00грн.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання права на експлуатацію перехоплюючого паркувального майданчика № ДНП-2015-12/27 від 31.12.2015 року в розмірі 231 264,00 грн.

При зверненні до суду позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, також просив стягнути з відповідача на його користь пеню в розмірі 41 723,07 грн., інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 12 219,68 грн. та 3% річних в розмірі 3607,93 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

В п. 4.2. договору передбачено, що за несвоєчасне перерахування плати, зазначеної в п. 3.1. цього договору, сторона-2 сплачує стороні-1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, доданий до позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені, в межах заявленого позивачем періоду, підлягають задоволенню частково в сумі 41 609,06 грн., у відповідності до наведеного нижче розрахунку:

- на суму заборгованості 4576,00 грн. за січень 2016 року, що мала бути сплачена до 13.02.2016 року:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення 4576.00 14.02.2016 - 03.03.2016 19 22.0000 % 104.52 4576.00 04.03.2016 - 21.04.2016 49 22.0000 % 269.56 4576.00 22.04.2016 - 26.05.2016 35 19.0000 % 166.29 4576.00 27.05.2016 - 23.06.2016 28 18.0000 % 126.03 4576.00 24.06.2016 - 28.07.2016 35 16.5000 % 144.41 4576.00 29.07.2016 - 11.08.2016 14 15.5000 % 54.26 865.06 - на суму заборгованості 117 392,00 грн. за лютий 2016 року, що мала бути сплачена до 25.02.2016 року:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення 117392.00 26.02.2016 - 03.03.2016 7 22.0000 % 987.89 117392.00 04.03.2016 - 21.04.2016 49 22.0000 % 6915.22 117392.00 22.04.2016 - 26.05.2016 35 19.0000 % 4265.88 117392.00 27.05.2016 - 23.06.2016 28 18.0000 % 3233.09 117392.00 24.06.2016 - 28.07.2016 35 16.5000 % 3704.58 117392.00 29.07.2016 - 23.08.2016 26 15.5000 % 2585.19 21 691.86 - на суму заборгованості 109 296,00 грн. за березень 2016 року, що мала бути сплачена до 25.03.2016 року:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення 109296.00 26.03.2016 - 21.04.2016 27 22.0000 % 3547.64 109296.00 22.04.2016 - 26.05.2016 35 19.0000 % 3971.69 109296.00 27.05.2016 - 23.06.2016 28 18.0000 % 3010.12 109296.00 24.06.2016 - 28.07.2016 35 16.5000 % 3449.10 109296.00 29.07.2016 - 15.09.2016 49 15.5000 % 4536.08 109296.00 16.09.2016 - 21.09.2016 6 15.0000 % 537.52 19052.14 Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 41 609,06 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 114,01 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція . При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, рекомендації Верховного Суду України, викладені в листі № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачають, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційного збільшення суми боргу, доданий до позовної заяви, судом встановлено, що розмір інфляційного збільшення суми боргу, в межах заявленого позивачем періоду, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 12 359,53 грн. у відповідності до наведеного нижче розрахунку:

- на суму заборгованості 4576,00 грн. за січень 2016 року, що мала бути сплачена до 13.02.2016 року:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 01.02.2016 - 31.08.2016 4576.00 1.036 164.59 - на суму заборгованості 117 392,00 грн. за лютий 2016 року, що мала бути сплачена до 25.02.2016 року:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 01.03.2016 - 30.09.2016 117392.00 1.059 6908.61 - на суму заборгованості 109 296,00 грн. за березень 2016 року, що мала бути сплачена до 25.03.2016 року:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу 01.04.2016 - 30.09.2016 109296.00 1.048 5286.33 Проте, в силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог, як і заяви про збільшення розміру позовних вимог в цій частині, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційного збільшення суми боргу, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми інфляційного збільшення суми боргу підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 12 219,68 грн., оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, доданий до позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог, суд встановив, що позивач здійснив нарахування 3% річних у відповідності до вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 3607,93 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю за розрахунком позивача.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судове засідання, про дату і місце проведення якого був повідомлений належним чином, доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку щодо оплати товару, суду не надав.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 288 700,67 грн., з них: основного боргу - 231 264,00 грн. (двісті тридцять одна тисяча двісті шістдесят чотири гривні), пені - 41 609,06 грн. (сорок одна тисяча шістсот дев'ять гривень 06 копійок), 3% річних - 3607,93 грн. (три тисячі шістсот сім гривень 93 копійки) та інфляційного збільшення суми боргу - 12 219,68 грн. (дванадцять тисяч двісті дев'ятнадцять гривень 68 копійок).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 4330,51 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

При цьому, позивач при зверненні до суду із заявленими позовними вимогами, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, повинен був сплатити судовий збір в розмірі 4332,22 грн., а сплатив в розмірі 4350,00 грн. про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 114 від 19.10.2016 року.

Приписами ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Таким чином, позивачу підлягає поверненню зайво сплачений судовий збір в розмірі 17,78 грн.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Адвокатський союз" (ЄДРПОУ 34299093; адреса: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 6-Б) на користь Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (код ЄДРПОУ 35210739; адреса: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6) грошові кошти: основного боргу - 231 264,00 грн. (двісті тридцять одна тисяча двісті шістдесят чотири гривні), пені - 41 609,06 грн. (сорок одна тисяча шістсот дев'ять гривень 06 копійок), 3% річних - 3607,93 грн. (три тисячі шістсот сім гривень 93 копійки), інфляційного збільшення суми боргу - 12 219,68 грн. (дванадцять тисяч двісті дев'ятнадцять гривень 68 копійок) та судовий збір - 4330,51 грн. (чотири тисячі триста тридцять гривень 51 копійка). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути Комунальному підприємству "Київтранспарксервіс" (код ЄДРПОУ 35210739; адреса: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6) з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в розмірі 17,78 грн. (сімнадцять гривень 78 копійок), перерахований платіжним дорученням № 114 від 19.10.2016 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/19606/16. Видати наказ.

5. Копію рішення надіслати відповідачу у справі 910/19606/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 16.12.2016 року.

Суддя О.С. Комарова