Ухвала

від 14.12.2016 по справі 804/3197/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2016 року м. Київ К/800/24644/16

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Приходько І.В., Цвіркуна Ю.І., за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В. ,

представника позивача Мельник Г.П.,

представника відповідача Норець В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2014

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015

у справі № 804/3197/14

за позовом публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - позивач, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську МГУ Міндоходів)

про визнання протиправними та скасування наказів, податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернулось до суду з адміністративним позовом до СДПІ з ОВП у м. Дніпропетровську МГУ Міндоходів про визнання протиправними та скасування наказів про проведення перевірки від 16.09.2013 № 193 і від 03.10.2013 № 231 та податкових повідомлень-рішень від 11.11.2013 № 0000373230, № 0000383230 і № 0000393230.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2014, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано повідкові повідомлення-рішення від 11.11.2013 № 0000373230, № 0000383230 та № 0000393230. В решті позовних вимог відмовлено.

За результатами апеляційного розгляду справа переглядалась лише в частині задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 17.09.2013 по 21.10.2013 на підставі наказів від 16.09.2013 № 193 та від 03.10.2013 № 231, направлень на перевірку від 17.09.2013 № 115/32.3 та від 08.10.2013 № 162/32.3 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків до бюджету при здійсненні фінансово-господарської діяльності з ДП «Криворізький інститут автоматики», ТОВ «Бюро Стандартних Зразків», ТОВ «Політон ЛТД», ТОВ «Прометей», ТОВ «Бізнес-Трейд Плюс», ТОВ «Ремто», ТОВ «Діапринт», ТОВ «Дніпропетровська трубна компанія», ТОВ «Укрспецмаш 2004», ТОВ «Океанмашенерго», ТОВ «Подіум Д», ТОВ «Кривбастехнологія», ТОВ «Автоматизація і сучасні технології - ДНІПРО», ТОВ «Промислово-фінансова компанія «Ілліч-Метал Холдинг», ТОВ «ВО Прогрес», ТОВ «Відділення екології та геології Академії гірничих наук України», ПП «Тіман», ТОВ «Фірма «Промелектрозв'язок», ТОВ ГП «Горн» за період з 01.01.2009 по 31.12.2012, результати якої оформлено актом від 28.10.2013 № 274/32.3/24432974, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.2.10 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що призвело до заниження товариством податку на прибуток на загальну суму 10 401 877,00 гривень.; пп. 7.2.1 пп. 7.2.3, пп. 7.2.4, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4., пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 (далі - Закон № 168/97-ВР), що призвело до завищення податкового кредиту та суми від'ємного значення податку на додану вартість, яка включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 611 012,56 гривень; ст. 22, п. 185.1 ст. 185, п. 198.6 ст. 198, п. 200.3 ст. 200, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.6 ст. 201 ПК України, що призвело до завищення товариством суми податкового кредиту та суми від'ємного значення податку на додану вартість, яка включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 2 723 786,82 гривень; пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п. 200.4 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення суми заявленого бюджетного відшкодування на загальну суму 3 331 824,00 гривні; п. 201.14, п. 201.15 ст. 201 ПК України, п. 11 Порядку № 1002 та п. 14 Наказу № 1492, що призвело до викривлення даних у додатку 5 до декларації з податку на додану вартість за червень 2012 року.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.11.2013: № 0000373230, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 3 331 824,00 гривні та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 353 908,45 гривень; № 0000383230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 9 863 801,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2 643 215,75 гривень; № 0000393230, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 2 975,38 гривень.

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача залишено без задоволення.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи частково позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

За приписами п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Положеннями ст. 134 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Відповідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У розумінні п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. В даному пункті перелічені обов'язкові реквізити, що мають міститися в податковій накладній.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у перевіряємий період позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з ДП «Криворізький інститут автоматики», ТОВ «Бюро Стандартних Зв'язків», ТОВ «Політон ЛТД», ТОВ «Прометей», ТОВ «Бізнес-Трейд Плюс», ТОВ «Ремто», ТОВ «Діапринт», ТОВ «Дніпропетровська трубна компанія», ТОВ «Укрспецмаш 2004», ТОВ «Океанмашенерго», ТОВ «Подіум Д», ТОВ «Кривбастехнологія», ТОВ «Автоматизація і сучасні технології - ДНІПРО», ТОВ «Промислово-фінансова компанія «Ілліч-Метал Холдинг», ТОВ «ВО Прогрес», ТОВ «Відділення екології та геології Академії гірничих наук України», ПП «Тіман», ТОВ «Фірма «Промелектрозв'язок» та ТОВ ГП «Горн».

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених укладеними правочинами, та фактичне придбання товару за такими позивачем було надано до перевірки та долучено до матеріалів справи копії контрактів, договорів, додаткових угод, податкових та видаткових накладних, рахунків-фактур, актів здачі-приймання виконаних робіт, прибуткових ордерів, товарно-транспортних накладних, тощо.

Так, при дослідженні наявних у матеріалах справи документів судами встановлено, що такі є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Водночас, судами вірно зауважено, що акт перевірки не містить висновків щодо невідповідності наданих позивачем до перевірки документів первинного бухгалтерського обліку вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», або щодо інших порушень складання податкової звітності.

При цьому, у ході розгляду справи встановлено, що на час вчинення правочинів контрагенти позивача були правоздатними та дієздатними юридичними особами, створеними та зареєстрованими у відповідності до чинного законодавства України, за результатами здійснення господарських операцій з якими, позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних, з огляду на наступне.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207 «Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», наявність товарно-транспортної накладної вимагається від водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

Відповідно до п. 2 зазначеного Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб наявність товарно-транспортної накладної не вимагається.

Разом з тим, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, на які посилається відповідач, не встановлюють правил податкового обліку, не є законодавчими документами з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту. Вони лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами: товарно-транспортна накладна та подорожній лист не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Тобто, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних, оскільки факт відсутності у підприємства товарно-транспортних накладних на поставлений товар або наявність в таких накладних певних недоліків при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права формування податкового кредиту.

Також, не заслуговують на увагу твердження податкового органу про ненадання позивачем сертифікатів якості, оскільки сертифікат не є первинним документом.

Водночас, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилань відповідача на акти перевірок та довідок, складених щодо контрагентів позивача, які слугували однією з підстав для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, у зв'язку з тим, що порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» валових витрат та податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Також, є вірною позиція судів попередніх інстанцій щодо безпідставності посилань на пояснення директора контрагента позивача, надані в ході кримінального провадження, щодо формальності створеного підприємства, оскільки особа, яка заперечує свою причетність до діяльності юридичної особи, може мати особисту зацікавленість у неподанні відомостей, необхідних для податкового контролю, а тому формальна відмова особи від будь-якого відношення до створених нею підприємств не може розглядатися як обставина достатня для висновку про достовірність даного факту.

При цьому, посилання на пояснення надані під час допиту в ході кримінального розслідування, є необґрунтованими, адже згідно з ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Перелік засобів (джерел доказів) доказування є вичерпним.

Тому, з огляду на те, що обґрунтування таких висновків контролюючого органу не підтверджені належними доказами, зокрема рішеннями судів, якими визнано укладені позивачем договори недійсними, та вироком суду, який набрав законної сили по порушеній кримінальній справі, в ході розслідування якої були здобуті відповідні показання свідків, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийнято дані доводи відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

З аналізу наведених норм та встановлених обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли беззаперечного висновку про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу та правомірно задоволено позовні вимоги ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2014 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 у справі № 804/3197/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова Судді: І.В. Приходько Ю.І. Цвіркун