Рішення

від 13.12.2016 по справі 908/2903/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/110/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2016 Справа № 908/2903/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю В«Приморська аграрна компанія ЛТДВ» (72100 Запорізька область, м. Приморськ, вул. Леніна, буд. 23; фактична адреса: 72100 Запорізька область, м. Приморськ, вул. Леніна, буд. 26 )

до відповідача: Приватного акціонерного товариства В«Агропромислова компаніяВ» (72319 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, буд. 175)

про стягнення 33 998 грн. 37 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, дов. б/н від 01.11.2016р.

від відповідача: не з'явився

Господарським судом Запорізької області розглядається позов Товариства з обмеженою відповідальністю В«Приморська аграрна компанія ЛТДВ» , Запорізька область, м. Приморськ до Приватного акціонерного товариства В«Агропромислова компаніяВ» , Запорізька область, м. Мелітополь про стягнення основного боргу 30 000 грн. 00 коп. основного боргу, 356 грн. 96 коп. 3% річних, 3 641 грн. 41 коп. пені.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2016р., справу № 908/2903/16 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 02.11.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2903/16, присвоєно справі номер провадження 27/110/16 та призначено судове засідання на 30.11.2016р.

Ухвалою суду від 30.11.2016р. розгляд справи відкладався на 13.12.2016р., на підставі ст. 77 ГПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача, а також, враховуючи, необхідність витребування додаткових доказів у справі та документів, які необхідні для всебічного, об'єктивного розгляду спору.

30.11.2016р. розпочато розгляд справи по суті.

13.12.2016р. продовжено розгляд справи № 908/2903/16.

13.12.2016р. до початку розгляду справи представник позивача заявив клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 13.12.2016р. представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві та підтримав письмову заяву в порядку ст. 22 ГПК України, про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку з частково сплатою відповідачем суми основного боргу в розмірі 20 000 грн. 00 коп. позивач просить суд стягнути з відповідача 10 000 грн. 00 коп. основного боргу, 356 грн. 96 коп. 3 % річних, 3 641 грн. 41 коп. пені.

Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнята судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, оскільки позивач у справі вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Розгляду підлягають позовні вимоги про стягнення з відповідача 10 000 грн. 00 коп. основного боргу, 356 грн. 96 коп. 3 % річних, 3 641 грн. 41 коп. пені.

Представник відповідача у судові засідання, відкриті 30.11.2016р. та 13.12.2016р. не з'явився, вимог суду не виконав, письмового відзиву не надав, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 В«Про деякі питання практики застосування ГПК УкраїниВ» , особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На вимогу господарського суду, позивачем надано копію безкоштовного запиту з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців а громадських формувань, відповідно до якого місцем знаходження відповідача у справі є: 72319 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, буд. 175.

Відповідач належним чином був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи. Ухвалу суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання на 30.11.2016р. та ухвали суду про відкладення розгляду справи на 13.12.2016р. надіслано на адресу відповідача: 72319 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, буд. 175, зазначену у позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно роз'яснень Вищого Господарського Суду України, які викладені в інформаційному листі від 15.03.2010 року № 01-08/140 В«Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинствіВ» - неявка в судові засідання учасників судового процесу (сторін), ненадання витребуваних судом документів та доказів, необхідних для повного розгляду справи - подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.

Згідно п. 26.4.7-1 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. В«Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду УкраїниВ» , особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Неявка відповідача в судове засідання не звільняє відповідача від виконання вимог суду, викладених в ухвалах суду і направлення суду витребуваних матеріалів.

Суд зазначає, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує коло осіб, які можуть з'явитися в судове засідання та представляти інтереси Приватного акціонерного товариства В«Агропромислова компаніяВ» , згідно статті 28 ГПК України.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо їх достатньо для вирішення спору по суті. Відповідач свої зобов'язання не виконав, не скористався правом на захист своїх інтересів.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.

Згідно з ст. 20 ГК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Господарським судом встановлено, що 22.06.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю В«Приморська аграрна компанія ЛТДВ» (постачальник) та Приватним акціонерним товариством В«Агропромислова компаніяВ» (покупець) укладеного договір поставки № 22/06.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язався в порядку та на умовах даного договору передати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Згідно розділу 2 договору сторони визначили строки та умови поставки, порядок розрахунків, а саме:

умови поставки: транспортом постачальника, кількість товару: 9780 кг., ціна товару: 3950 грн. за 1 тонну, в тому числі ПДВ 658,333 грн., сума товару: 38631 гр. у тому числі ПДВ 6438,50 грн., строком поставки вважати дату в товарній накладній, умови та форма оплати: сума за товар перераховується на р/р постачальника у вигляді передоплати, можлива оплата частинами.

Відповідно до п. 5.1 договору, він вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Згідно накладної № 15 від 23.06.2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю В«Приморська аграрна компанія ЛТДВ» передало Приватному акціонерному товариству В«Агропромислова компаніяВ» товар - озиму пшеницю врожаю 2015 року на суму 38 631 грн. 00 коп.

В порушення умов договору, відповідач лише частково здійснив оплату за товар в розмірі 8 631 грн. 00 коп. - 22.08.2016р., про що свідчить виписка банку від 22.08.2016р. (копія міститься в матеріалах справи) та 20 000 грн. 00 коп. 17.11.2016р., про що свідчить виписка банку від 17.11.2016р., тобто після звернення позивача з позовом до суду (позивач звернувся з позовом до суду 01.11.2016р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції від 01.11.2016р. № 3142/09-05).

Сума основного боргу у розмірі 10 000 грн. 00 коп. залишилася відповідачем не сплаченою.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач прийняті на себе зобов'язання виконав належним чином та поставив товар, відповідно до умов договору № 22/06 від 22.06.2016р.

Відповідач не виконав у повному обсязі умови договору № 22/06 від 22.06.2016р., факт виконання зобов'язань за договором належним чином не довів, суму основного боргу у розмірі 10 000 грн. 00 коп. не сплатив.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 6 від 23.03.12р. «Про судове рішення», якщо про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, якщо відповідну заяву прийнято господарським судом, зазначається в описовій частині рішення, і подальший виклад рішення, в тому числі його резолютивної частини, здійснюється з урахуванням такої заяви. При цьому у господарського суду відсутні підстави для припинення провадження у справі в частині, на яку зменшився розмір позовних вимог.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Приватного акціонерного товариства В«Агропромислова компаніяВ» 10 000 грн. 00 коп. основного боргу (з урахуванням заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог).

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача 356 грн. 96 коп. 3 % річних.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться відсотки річних.

Факт виконання зобов'язань за договором № 22/06 від 22.06.2016р. належним чином відповідач не довів.

Перевіривши розрахунок 3 % річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи В«ЗаконодавствоВ» та враховуючи встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань, господарський суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає сума 3 % річних у розмірі 356 грн. 96 коп.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача суму пені в розмірі 3 641 грн. 41 коп.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ст. 230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 231 ГК України, законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 3 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» , розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ст. 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до вимог Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтями 1, 3 Закону України В«Про несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» від 22.11.96р. за № 543/96 -ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. В«Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язаньВ» , якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Тобто, порушення суб'єктом господарювання своїх договірних грошових зобов'язань дійсно передбачає можливість притягнення його до відповідальності шляхом застосування неустойки у вигляді пені, проте розмір пені, належний до стягнення, встановлюється за згодою сторін (має бути узгоджений ними в Договорі), за винятком випадків, коли певний розмір пені визначений безпосередньо в законі.

Частина 2 статті 343 ГК України прямо зазначається на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.1 договору за прострочення оплати товару, сторона сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ України, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості несплаченого товару за кожний день прострочення.

Розглянувши розрахунок суми пені та перевіривши його за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи В«ЗаконодавствоВ» , господарський суд дійшов висновку, що він складений обґрунтовано, стягненню підлягає сума пені в розмірі 3 641 грн. 41 коп.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до вимог ст.ст. 22, 33 ГПК України сторони зобов'язані вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобов'язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов'язань. Якщо учасники зобов'язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов'язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов'язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов'язання, воно вважатиметься припиненим.

Виконання, яке припиняє зобов'язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

На підставі статті 85 ГПК України - 13.12.2016року прийнято рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір до суду доведений з його вини.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю В«Приморська аграрна компанія ЛТДВ» , Запорізька область, м. Приморськ до Приватного акціонерного товариства В«Агропромислова компаніяВ» , Запорізька область, м. Мелітополь задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства В«Агропромислова компаніяВ» (72319 Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, буд. 175, код ЄДРПОУ 31914947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю В«Приморська аграрна компанія ЛТДВ» (72100 Запорізька область, м. Приморськ, вул. Леніна, буд. 23; фактична адреса: 72100 Запорізька область, м. Приморськ, вул. Леніна, буд. 26, код ЄДРПОУ 30085612) 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 356 (триста п'ятдесят шість) грн. 96 коп. 3 % річних, 3 641 (три тисячі шістсот сорок одна) грн. 41 коп. пені, 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення оформлено та підписано 16.12.2016р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.